«Україну я не зраджувала». Пропагандистка Діана Панченко записала відповідь СБУ, а ми дослідили її ютуб

Нагадаю, нещодавно СБУ викатила Діані повідомлення про нову підозру у державній зраді. Раніше схоже повідомлення вона отримувала у січні цього року. Нині ж працівники СБУ заявляють, що зібрали докази і хочуть її виловити аби притягти до відповідальності. 

«Встановлено, що з жовтня 2022 року по теперішній час Панченко за вказівкою з москви сприяє військово-політичному керівництву рф в підривній діяльності проти України.

Зокрема, фігурантка систематично виправдовує збройну агресію рф проти України, підтримує та пропагує окупацію регіонів нашої держави, а також маніпулятивно висвітлює військово-політичну ситуацію в Україні і закликає наших співгромадян не чинити спротив окупантам».

Ловити її доведеться на окупованих територіях, куди вона виїхала ще минулого року і почала розповсюджувати пропагандистські матеріали телеграм-каналами та на ютубі. І там, друзі, багато цікавих роликів, які зроблені так, що можуть впливати далеко не лише на радикальних «ватників».  

Приміром, Панченко взялася рефлексувати про культуру та запитала свою аудиторію: «Чому ми, українці, живемо так погано? Влада скаже, що сусід поганий». І одразу пропонує не вірити у цю підлу брехню, а спершу подумати. Копнути, так би мовити, глибше. Отже Діана береться аналізувати шкільну програму з української літератури і за класичною схемою поєднує правду та маніпуляції. 

За основу вона бере той факт, що підбір творів до програми і справді кепський, хоч потроху таки змінюється. Здебільшого у них йдеться про муки та страждання головних героїв. Проте забуває сказати, що формували цю програму ще за часів СРСР, а факультети української філології були одними з найменш престижних. Панченко стверджує, що саме шкільна програма «зробила з українців безвольних жертв». А особливо цьому, на її думку, сприяв Тарас Шевченко. Напевне своїм закликом «Борітеся – поборете». 

Та найцікавіше, як саме Панченко трактує нашу начебто слабкодуху поведінку: ми, мовляв, терпимо війну і оце все, замість просто припинити її терпіти. «Людьми з комплексами дуже легко управляти. Під соусом боротьби за справедливість вони будуть готові на все. Навіть на саморуйнування. Розумієте, про що я?». 

Авжеж розуміємо. Серед іншого це старий-добрий принцип, який би Володимир Путін назвав «говоришь на меня – переводишь на себя». Адже це саме російська література закладає у людях схильність терпіти та мовчки страждати. Це якнайкраще завжди вмів підкреслити улюбленець усіх світових фанатів величної російської культури – Федір Достоєвський. Ось уривок з його роману «Підліток»: 

Друг мой, вспомни, что молчать хорошо, безопасно и красиво.

– Красиво?

– Конечно. Молчание всегда красиво, а молчаливый всегда красивее говорящего.

Але ще кращими є ці слова з його щоденника

«Я думаю, самая главная, самая коренная духовная потребность русского народа есть потребность страдания, всегдашнего и неутолимого, везде и во всем. Этою жаждою страдания он, кажется, заражен искони веков. Страдальческая струя проходит через всю его историю, не от внешних только несчастий и бедствий, а бьет ключом из самого сердца народного…Страданием своим русский народ как бы наслаждается».

Але Діана Панченко представляє російську літературу геть не такою. Навпаки – високодуховною, яка пропагує платонічну любов, на відміну від української, в якій як не матюки, так тваринний збочений секс. 

Кадр із заставки до ролика про літературу. Зверніть увагу на повішаного нацистськими режимом Пушкіна 

«В українській літературі любов – це майже обов’язково адюльтер, смерть та секс. Ну немає у нас творів про платонічну любов, про духовну. "Я вам пишу – чи не доволі?". І так далі. Українське кохання – це завжди натуралістично, смачно, соковито, гаряче, як український борщ».

На знак підтвердження цих слів нам показують уривок із серіалу «Спіймати Кайдаша», де Мотря говорить: «І корові дала – всім дала. Сину тільки вашому не дала». Ну, звісно, Діана представляє російську літературу як таку, яка могла б хоч трохи своєю високодуховністю та високоінтелектуальністю витягти українців з прірви поневірянь та рабського мислення. Але, на жаль, нині Булгакова, Пушкіна та Достоєвського забороняють, а отже ми приречені. 

Присвячує Панченко свої ролики також і українській мові. Наприклад, стверджує, що люди, які зараз починають нею спілкуватися – просто бояться «отримати по шапці та стати жертвами хейту». Вона показує уривки з різних блогів, в яких люди невдало висловлюються, і в такий спосіб намагається зобразити процес українізації як цирк та щось геть недоречне. Ба більше, щось таке, що «позначиться в майбутньому ментальними проблемами». Тому висновок – не забувайте, якою є ваша справжня рідна мова, говоріть російською та не вимахуйтеся. 

Також Діана говорить, що «рагулі» довели Україну до ручки. Під «рагулями» вона має на увазі неосвічених та лінивих сільських мешканців, яким би тільки прийти на якийсь протест. Усе, щоб не працювати. При цьому бачимо кадри з Революції Гідності. До списку «рагулів Панченко» потрапив Сергій Стерненко, бо «збирає гроші на ненависть». Олексій Данілов теж у переліку «не дивлячись на те, що пан Данілов з Луганська і має суто російське прізвище – він чистий рагуль». Адже ми знаємо, що російське прізвище – найбільш надійний захист від цього лиха.

Віталій Кличко теж рагуль, бо погано стежить за містом. Тут нам показують прогулянку Гордона та Арестовича біля обшарпаних будинків, а Панченко стверджує, що у такому плачевному стані знаходиться увесь центр столиці, де немає жодного пристойного будинку. І додає, що мешканці будь-якої європейської столиці будуть шоковані. А мешканці Москви – тим паче. Тому ведуча береться аналізувати, «а як же рагулізм став національною ідеєю в Україні?». 

Уся справа, виявляється, у тому, що до влади постійно приходили люди із цією ознакою та розповсюджували її не весь народ. Нині ж дійшло до того, що «усі не рагулі намагаються Україну покинути». Що ж робити? І Панченко дає відповідь: «З 1945 року ми були другою за значимістю республікою СРСР, будували у себе високоефективну промисловість, технологічний військово-промисловий комплекс, стрімкими темпами розвивалась медицина, будувалося житло». Одним словом, маємо нагоду вчергове процитувати класика: «без Росії нам, товариші і панове, повний гаплик, що не ясно?». 

На цьому принципі побудований увесь ютуб-канал Діани Панченко, в якому вона звертається саме до українців, підтримуючи проросійські та прорадянські настрої. І робить це вона зовсім не так топорно, як якісь скабєєви чи хто там ще у них є. Ні, Панченко займає начебто зважену позицію, вона використовує дуже багато правдивих фактів та промахів української влади. Постійно наголошує на своїй українськості, твердить що брала участь в олімпіадах, краще володіє українською, ніж російською, а російську літературу взагалі в школі не вчила. Тому, думаю, впливає не лише на зовсім відбитих любителів «русского мира», а на трохи притомніших людей, які цілком можуть жити десь у Вінниці, Києві чи Тернополі. Утім в душі зберігають тугу за дешевою ковбасою, «справжнім» морозивом та уривками газет замість туалетного паперу. 

Але це вона перемішує із дичиною штибу тверджень про те, що її ледь не вбили після закриття медведчуківських каналів «і лиш завдяки публічності вона лишилася живою». А комусь, каже вона, пощастило менше, їх катували і вбивали. Але не каже, хто це. Може Наташа Влащенко? А, я забула, вона ж вчасно перейшла на українську, щоб «не отримати по шапці». Анастасію Даугуле, яка роками вела пропагандистські концерти на «Інтері», напевне, теж катували. А потім змусили перейти на українську та бути ведучою на Телемарафоні. Може Діана має на увазі партнера Даугуле Андрія Доманського? Бо той десь зник і ніхто не каже, де він дівся. Кошмар. 

Панченко запевняє, що ютуб-канал створює невелика команда українців, які живуть на донати і є настільки талановитими, що стали «лідерами всього російськомовного ютубу». І ось, на цьому каналі вийшло нове відео – відповідь СБУ. У ньому Діана впродовж 4 хвилин розповідає, як їй все одно на ці їхні повідомлення про підозри у держзраді. Адже причина, якою керувалися працівники, – лише одна: відвернути у такий спосіб увагу від справжніх проблем і переключити весь негатив на одну людину. 

«На Банковій програли все і тут вирішили перемогти хоча б мене». Але її так просто не задінеш, адже її канал «дивляться мільйони українців». І «всім стає очевидно, що те, що я говорила до війни – це правда». Наприклад, те, що «можна було не воювати». Ну а далі Діана починає тиснути на болючі місця в українській дійсності: корупція, Баканов, влада знала про війну, але не попередила людей. Саме так, «про війну», а не про «напад Росії». 

Сама ж вона «Україну не зраджувала, а просто хотіла жити у мирній країні, де можна розмовляти і російською, і українською, і англійською». А не там, де «Зеленському дають гроші за війну». І те там, де «людині забороняють говорити, дивитися, читати». Тому ця ваша вільна Україна, каже Діана, більше схожа на в’язницю. І додає, що співробітники ОП знову злили її контакти у групи націоналістів, але ті почали слати їй слова підтримки. 

І наостанок робить прогноз: за 5 місяців трапиться щось таке, що з президентом буде соромно стояти поряд навіть багатьом наближеним. Що ж, щиро бажаємо СБУ успіхів. 

Фото: ютуб-канал Панченко