"Довічне" для ПЕПів: чому пожиттєвий фінмоніторинг завдасть державі і банками більше шкоди, ніж користі

Закон про по життєвий фінансовий моніторинг політично значущих осіб наробив чимало галасу в українському суспільстві і особливо серед тих, хто неочікувано для самого себе підпав під категорію "ризикованих" клієнтів фінустанов.

Водночас, варто визнати, що неприйняття новації продиктовано не лише емоціями від небажання потрапити "на олівець", а й цілком об'єктивними недоліками ухваленої парламентом норми.

Розпочну з того, що наша юридична фірма свого часу зіштовхнулася з усіма "принадами" законодавства про ПЕП. Через те, що до партнерського складу нашої компанії долучався колишній народний депутат, усі співробітники проходили нескінченні ідентифікації/верифікації. Це були довгі бюрократичні процедури з характерними для них численними "втратами документів" з боку банківських працівників, а відтак і зупинкою фінансових операцій тощо.

Але тепер щодо ухваленого законопроекту № 9269-д про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (Закон про ПВК/ФТ) щодо публічно значущих осіб.

Наслідки для держави

Почнемо з того, що сам Закон про ПВК/ФТ створює питання для значно більшої кількості осіб, аніж нардепи, міністри, судді чи державні службовці категорії "А", яким не подобається перспектива отримати пожиттєвого ПЕПа. "Веселіше" те, що до ПЕПів також належать і керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, а також господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких прямо чи опосередковано перевищує 50%.

Пояснюю на простому прикладі одного з видів діяльності, що здійснює Фонд держмайна. Варто розуміти, що далеко не всі держпідприємства в Україні мають таку ж вагу та значущість, як, наприклад, Нафтогаз, Енергоатом чи інші того ж калібру.

У прикладі, який я хочу навести, – мова про ліквідацію тисяч державних підприємств, які вже не ведуть господарської діяльності, не мають власних активів тощо. У таких підприємств є два шляхи ліквідації: або через банкрутство, або через добровільну ліквідацію (відповідно до Цивільного кодексу).

Питання: чи багато бажаючих буде стати або директором (щоб просто виключити компанію з реєстру), або арбітражним керуючим на таке підприємство і отримати пожиттєвий статус ПЕП? Тобто, умовно стати ліквідатором магазину з обслуговування залізничної станції у Глевасі і за це нарікти себе ПЕПом на все життя. При тому, що ті ж судді Господарського суду міста Києва ПЕПами не є. Справедливо? Риторичне питання.

Ми розуміємо, що особа, яка планує йти на держслужбу на високі посади, має точно розуміти причини та наслідки своїх дій, у тому числі і щодо статусу ПЕПа

А от, враховуючи, що наразі бажаючих йти на посади нижчого рівня – тих же директорів держпідприємств, що ліквідуються, й так небагато, то пожиттєвий статус ПЕП, скоріш за все, ще більш ускладнить ситуацію. Заповнити вакантні посади директорів таких підприємств після набрання чинності новим законом буде, м'яко кажучи, не просто.

Наслідки для банків

Порушення банком вимог фінмоніторингу карається штрафом. У випадку щодо ПЕПів (відповідно до законопроекту) – це до 100 тис неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто до 1 700 000 грн) фінансових установ, а також до 10 000 000 грн (принаймні, такий розмір штрафу на даний час) – для банків за кожен факт неправильної роботи з ПЕПом. Але штраф – це найменша з проблем українських фінустанов.

Відповідно до Закону про ПВК/ФТ, три поспіль порушення з боку банку щодо перевірки ПЕПу може мати наслідком анулювання Нацбанком ліцензії цій фінустанові.

При цьому, питання адекватності встановленого банком рівня ризику (як в сторону встановлення вищого ризику, так і нижчого) щодо ПЕП визначає саме Нацбанк під час здійснення перевірки фінансової установи. Тобто, який би рівень ризику не встановив банк — НБУ завжди може сказати, що він необґрунтований.

Законопроектом не встановлено жодних критеріїв щодо адекватності чи обґрунтованості. А відтак ця оцінка ризику НБУ, скоріш за все, буде досить суб’єктивна – на підставі професійного судження і навіть може призвести до доволі жорстких наслідків для банків.

Таким чином, у цій частині законопроект не містить юридичної визначеності. А якщо немає чіткості закону і немає юридичної визначеності, то дані норми не відповідають принципу верховенства права.

Для безпосередньо ПЕПів

Для тих ПЕПів, які пішли на держслужбу з бізнесу, повернутись назад буде досить складно. Адже будь-який бізнес тричі подумає перед тим, як погодитися потрапити під "мікроскоп" фінмону через нового співробітника. Проте, це не лише проблема саме українських публічно значущих осіб. З такими труднощами ПЕПи стикаються в усьому світі. Це звичайна практика.

Серед позитивних моментів для ПЕПів слід виділити той факт, що після набрання цим законом сили, посилені заходи фінансового моніторингу вживаються протягом 12 місяців з дня завершення виконання особою публічних функцій. Тобто, якщо до особи немає претензій, то через рік заходи фінансового моніторингу послаблюються.

Реєстр ПЕПів

Одним з позитивних аспектів цього законопроекту мав би стати реєстр ПЕПів, який повинен був би вестись Держфінмоном.

Основний позитив цієї норми у тому, що до сьогоднішнього дня жодних адекватних ресурсів по ПЕПам не було. Навіть YouControl чи OpenDataBot зі 100% точністю не встановлюють, чи відноситься особа до ПЕПа, чи ні. Для банків відсутність такого реєстру мала болючі наслідки у вигляді штрафів НБУ, оскільки НБУ краще знає, хто ПЕП, а хто ні. У українських фінустанов є певні внутрішні програми, якими вони користуються щодо визначення ПЕПів, але вони також не дають 100% інформації.

Плюси появи такого реєстру є і безпосередньо для українців, адже раніше банки, керуючись якоюсь внутрішньою інформацію, могли відмовити особі в обслуговуванні, посилаючись на те, що вона ПЕП. При цьому сама особа ніде цю інформацію перевірити не могла, вона не знала, за якою ознакою і яким з розробників програмного забезпечення її було віднесено до публічно значущої особи. Відповідно, така особа не могла й оскаржити дії невідомої ІТ-компанії в будь-якому порядку.

Водночас, з фінальної версії законопроекту норми про реєстр ПЕПів були виключені, тому ясності в тому, хто ПЕП чи повʼязана з ним особа, а хто ні — як не було, так і не буде.

ПЕП "заднім числом"

Вже відомо, що ПЕПами визнаватимуться "колишні". Тут мова й про перестраховку фінустановами.

Однак, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Численні рішення Конституційного Суду України це підтверджують (зокрема, рішення КСУ про статус народного депутата від 1997 року та рішення щодо Закону України "Про запобігання та протидію корупції" від 2012 року).

А відтак, якщо банки почнуть "кошмарити" колишніх ПЕПів, які на момент набрання чинності цим законом вже втратили свій публічний статус, або ці екс-ПЕПи будуть включені до реєстру, то вони зможуть звернутися до суду і майже зі 100% вірогідністю його виграють. Проте, це час та ресурси, а також декілька років банківського дискомфорту, аж поки судова справа не дійде до Верхоного або Конституційного Суду.