Доба до ядерної війни: Юваль Гарарі пояснив, чому ХАМАС поки що виграє війну з Ізраїлем

Чому Ізраїль не виграє у війні з ісламістськими бойовиками з ХАМАС та яким чином може розпочатись ядерна війна на Близькому Сході – у своїй колонці для The Washington Post написав відомий історик та мислитель Юваль Ной Харарі, який є автором книг Sapiens, Homo Deus та Unstoppable Us, професор історії Єврейського університету в Єрусалимі.

Факти ICTV наводять переклад його статті без скорочень:

Війна – це продовження політики іншими засобами. Багато хто вимовляє цю мантру, але мало хто приділяє їй достатньо уваги – особливо в розпал війни. На тлі кривавої бійні, влаштованої ХАМАСом в Ізраїлі, і зростаючих жертв серед мирного населення в Газі глибока логіка війни ховається за величезним людським стражданням, яке вона породжує. У міру накопичення тіл загиблих виникає питання: хто переможе в цій війні? Не та сторона, яка вб’є більше людей, не та, яка зруйнує більше будинків, і навіть не та, яка отримає більше міжнародної підтримки, а та, яка досягне своїх політичних цілей.

ХАМАС почав цю війну з конкретною політичною метою: не допустити миру. Після підписання мирних договорів з Об’єднаними Арабськими Еміратами та Бахрейном Ізраїль був на порозі підписання історичної мирної угоди з Саудівською Аравією. Ця угода стала б найбільшим досягненням прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху за всю його кар’єру. Вона нормалізувала б відносини між Ізраїлем і більшою частиною арабського світу. За наполяганням саудівців і американців, умови договору мали включати значні поступки палестинцям, покликані негайно полегшити страждання мільйонів палестинців на окупованих територіях і відновити ізраїльсько-палестинський мирний процес.

Перспектива миру і нормалізації відносин являла собою смертельну загрозу для ХАМАС. З моменту свого заснування в 1987 р. ця фундаменталістська ісламістська організація ніколи не визнавала права Ізраїлю на існування і взяла на себе зобов’язання вести безкомпромісну збройну боротьбу. У 1990-ті роки ХАМАС зробив усе можливе, щоб зірвати мирний процес в Осло і всі наступні зусилля з досягнення миру.

Понад десять років ізраїльський уряд на чолі з Нетаньяху залишав усі серйозні спроби укласти мир із поміркованішими палестинськими силами, проводив дедалі жорсткішу політику щодо окупації спірних територій і навіть загравав із месіанськими ідеями правого спрямування про перевагу євреїв.

У цей період ХАМАС виявляв дивовижну стриманість у відносинах з Ізраїлем, і здавалося, що обидві сторони проводять непросту, але функціональну політику насильницького співіснування. Але 7 жовтня, коли уряд Нетаньяху перебував на порозі серйозного прориву до регіонального миру, ХАМАС завдав удару з усією силою.

ХАМАС знищив сотні ізраїльських громадян, причому найжахливішими способами, які тільки міг придумати. Найближчою метою було зірвати ізраїльсько-саудівську мирну угоду. Довгостроковою метою було посіяти насіння ненависті в умах мільйонів людей в Ізраїлі та в усьому мусульманському світі і тим самим запобігти миру з Ізраїлем для наступних поколінь.

ХАМАС знав, що його атака розлютить ізраїльтян, приведе їх у сум’яття від болю і гніву, і терористи розраховували на те, що Ізраїль завдасть масованого удару у відповідь, завдавши палестинцям величезного болю. Показова кодова назва, яку ХАМАС дав своїй операції: Аль-Акса Туфан. Слово “Туфан” означає потоп. Подібно до біблійного потопу, покликаного очистити світ від гріха, навіть ціною майже повного знищення людства, атака ХАМАСу спрямована на руйнування біблійного масштабу.

Невже ХАМАС не хвилюють страждання, яких ця війна завдає мирним палестинцям? Звичайно, в окремих активістів ХАМАСу є свої почуття і погляди, але світогляд організації не враховує страждання окремих людей. Політичні цілі ХАМАСу продиктовані релігійними фантазіями.

На відміну від світських рухів, таких як Організація визволення Палестини, кінцеві цілі ХАМАСу не від світу цього. Для ХАМАСу вбиті Ізраїлем палестинці – це мученики, яким уготовано вічне райське блаженство. Що більше вбитих, то більше мучеників.

Що ж стосується цього життя, то, згідно з поглядами ХАМАС та інших фундаменталістських мусульманських угруповань, єдиною життєздатною метою людського суспільства на Землі є безумовне дотримання небесних стандартів чистоти і справедливості. Оскільки мир завжди пов’язаний з компромісами щодо того, що люди вважають справедливістю, мир повинен бути відкинутий, а абсолютна справедливість повинна бути досягнута за всяку ціну.

Цим, до речі, пояснюється цікавий феномен, що з’явився останнім часом серед радикальних лівих у багатьох західних демократіях, включно з деякими студентськими організаціями Гарвардського університету. Вони знімають із ХАМАСу будь-яку відповідальність за звірства, вчинені в Беері, Кфар-Аззі та інших ізраїльських селах, а також за гуманітарну кризу в Газі. Замість цього ці організації покладають 100-відсоткову провину на Ізраїль.

Зв’язок між радикальними лівими і фундаменталістськими організаціями, такими як ХАМАС, полягає у вірі в абсолютну справедливість, яка призводить до відмови визнати складність реалій цього світу. Справедливість – справа благородна, але вимога абсолютної справедливості неминуче веде до нескінченної війни. За всю історію людства не було укладено жодного мирного договору, який би не вимагав компромісу або забезпечував абсолютну справедливість.

Якщо метою ХАМАСу справді є зрив ізраїльсько-саудівського мирного договору і знищення всіх шансів на нормалізацію і мир, то він виграє цю війну нокаутом. І Ізраїль допомагає ХАМАСу багато в чому тому, що уряд Нетаньяху, схоже, веде цю війну, не маючи чітких власних політичних цілей.

Ізраїль каже, що хоче роззброїти ХАМАС, і він має на це повне право, захищаючи своїх громадян. Роззброєння ХАМАСу життєво важливе і для будь-якого шансу на мир у майбутньому, оскільки, доки ХАМАС залишається озброєним, він і надалі зриватиме будь-які зусилля в цьому напрямку. Але навіть якщо Ізраїлю вдасться роззброїти ХАМАС, це буде лише військовим досягненням, а не політичним планом. Чи є в Ізраїлю в короткостроковій перспективі якийсь план із порятунку ізраїльсько-саудівської мирної угоди? У довгостроковій перспективі чи є в Ізраїлю план досягнення всеосяжного миру з палестинцями і нормалізації відносин з арабським світом?

Глибоко занурившись в ізраїльську політику впродовж останнього року, я побоююся, що, принаймні, деякі члени нинішнього уряду Нетаньягу самі зациклені на біблійних уявленнях і абсолютній справедливості та мало зацікавлені в мирному компромісі.

Усі зацікавлені сторони повинні зупинити потоп, випущений ХАМАСом, щоб він не тільки не втопив Ізраїль і палестинців, а й не зруйнував увесь регіон. Зауважимо, що до ядерної війни теоретично може залишатися лічена доба – якщо Хезболла та інші іранські союзники обрушать на Ізраїль десятки тисяч ракет, як вони погрожують це зробити, Ізраїль може вдатися до ядерної зброї з метою самозбереження. Тому всім сторонам слід відмовитися від біблійних фантазій і вимог абсолютної справедливості та зосередитися на конкретних кроках із деескалації конфлікту і посіву насіння миру і примирення.

Після подій останніх двох тижнів примирення здається абсолютно неможливим. Моя сім’я і друзі щойно пережили сцени, що нагадують жахи Голокосту. Але через вісім десятиліть після Голокосту німці та ізраїльтяни стали хорошими друзями. Євреї так і не домоглися абсолютної справедливості щодо Голокосту – та й як вони могли? Хіба може хтось повернути крики болю в їхнє горло, повернути дим у труби Освенцима і повернути мертвих із крематоріїв?

Як історик, я знаю, що прокляття історії в тому, що вона викликає бажання виправити минуле. Це безнадійно. Минуле не можна врятувати. Зосередьтеся на майбутньому. Нехай старі травми загоюються, а не спричиняють нові.

У 1948 році сотні тисяч палестинців позбулися своїх будинків у Палестині. У помсту наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років сотні тисяч євреїв були вигнані з Іраку, Ємену та інших мусульманських країн. Відтоді травми нашаровуються на травми, утворюючи порочне коло насильства, яке призводить лише до ще більшого насильства. Ми не зобов’язані повторювати цей цикл вічно. Звичайно, у розпал нинішньої страшної війни ми не можемо сподіватися на те, що нам вдасться раз і назавжди зупинити цей цикл. Зараз нам необхідно запобігти подальшій ескалації, а для цього потрібні конкретні жести надії.

Одна із запропонованих ініціатив закликає ХАМАС звільнити всіх жінок, дітей і немовлят, яких він тримає в заручниках, в обмін на звільнення Ізраїлем кількох десятків палестинських жінок і підлітків, яких він тримає в полоні. Чи буде це справедливо? Ні. Справедливість вимагає, щоб ХАМАС негайно і беззастережно звільнив усіх захоплених ним заручників. Але, тим не менш, ця ініціатива може стати кроком до деескалації.

Інша ініціатива полягає в тому, щоб дати можливість палестинському цивільному населенню покинути сектор Гази і виїхати в інші країни. Єгипет, який має спільний кордон із Газою, може і повинен взяти на себе ініціативу в цьому питанні. Але якщо Єгипет не зможе надати допомогу, Ізраїль може надати притулок для переміщених громадян Гази на ізраїльській території.

Якщо жодна країна не готова прийняти і захистити палестинське цивільне населення, то після того, як Червоний Хрест отримає доступ до ізраїльських заручників, яких утримує ХАМАС, і з’ясує умови їхнього утримання, Ізраїль може запропонувати Червоному Хресту та іншим міжнародним гуманітарним групам створити тимчасові притулки для переміщених громадян Гази на ізраїльській стороні кордону. У цих притулках розміщуватимуться жінки, діти та евакуйовані з лікарень жителі сектору Гази на час бойових дій проти ХАМАС, а по їхньому закінченню переміщені жителі Гази повернуться до сектору Гази.

Такий крок виконав би моральний обов’язок Ізраїлю щодо захисту життя мирних палестинців і водночас допоміг би Армії оборони Ізраїлю у веденні війни проти терористів ХАМАС, скоротивши кількість мирних жителів, які опинилися в зоні бойових дій.

Чи є у таких ініціатив шанси на реалізацію? Не знаю. Але я знаю, що війна – це продовження політики іншими засобами, що політична мета ХАМАСу – знищити будь-який шанс на мир і нормалізацію відносин, а мета Ізраїлю – зберегти шанс на мир. Ми повинні виграти цю війну, а не допомагати ХАМАСу в досягненні його мети.