Війна закінчиться лише тоді, коли переможе Україна ― Тімоті Снайдер

Автор статті нижче – Тімоті Снайдер, професор історії та суспільних відносин імені Левіна в Єльському університеті, автор книги Криваві землі. Він є представником державної української програми United24 та з початку повномасштабного вторгнення допомагає Україні в боротьбі з Російською Федерацією.

Факти ICTV без скорочень нижче наводять текст колонки Снайдера, опублікований на Financial Times:

Дивно їхати з України і слухати, як описують війну в інших країнах. У динамічній бойовій обстановці ніхто не говорить про “патову ситуацію”. А ось у США я постійно чую цю фразу. Те, як ми говоримо, визначає те, як ми думаємо, а те, як ми думаємо, визначає те, що ми робимо або не робимо. Коли ми говоримо про російсько-українську війну як про “патову ситуацію”, ми неправильно її розуміємо і готуємося зробити моральні та стратегічні помилки.

Покажіть мені вашу метафору, і я скажу вам ваш наступний хід – або, в даному випадку, його відсутність. У шахах патова ситуація – це нічия, породжена курйозами правил. Наприклад, гравець може тільки пересунути короля, але при цьому він поставить королю шах, що не допускається. У війні, на відміну від шахів, кількість дійових осіб може змінитися в будь-який момент. Західні держави можуть постачати Україні озброєння. Якщо мій друг може поставити на дошку ще трьох королів і півдюжини ферзів, то я вже не в патовій ситуації. Було б дивно, якби мій друг, тримаючи в руках ці фігури, замість цього сказав: “Тук-тук, Пат”.

Ви можете заперечити, що в шахах не дозволяється просто кидати на дошку зайві фігури. Справді, цього робити не можна. Метафора гри обмежує наші уявлення про реальний світ. У цьому й полягає проблема. У шахах фігури просто рухаються: ніхто не дбає про те, щоб годувати коней, ремонтувати цегляну кладку тури або стежити за тим, щоб пішаки були озброєні. Це виключає логістику. У цій війні українці справедливо вважають, що їхній найкращий шанс – відокремити російських загарбників від їхніх ресурсів. Надання Україні необхідного для цього озброєння – найефективніший спосіб довести справу до кінця. Мислення в шаховій метафорі обмежує наше бачення вузьким полем бою і заважає нам робити те, що необхідно.

Україна – один із найважливіших світових постачальників продовольства. Росія прагне зруйнувати її економіку, мінуючи ферми, руйнуючи порти і блокуючи Чорне море. Дивно, але Україна знищила кілька російських суден, притиснула до берега Чорноморський флот Росії і відкрила прохід для комерційного судноплавства. Це найсуттєвіша подія у війні за останні кілька місяців, яку метафора “патової ситуації” не дозволяє нам побачити.

Шахові фігури мають фіксовані ходи. Україна ж виживає, роблячи несподівані ходи. Відкриття Чорного моря залежало від адаптації наявних і створення нових озброєнь. Коли я відвідав Україну минулого місяця, я зустрів фермерів, які модифікували трактори для використання в якості протимінних тралів і при цьому зібрали врожай.

У шахах ми не запитуємо, чому перший пішак просувається вперед або яка мета атаки. Говорячи про “патову ситуацію”, ми задовольняємося помилковою оцінкою того, що війна йде своєю чергою і прийшла до якогось нейтрального завершення. Але це залежить від цілей Росії. Якщо Росія має намір знищити українське суспільство, про що твердять її політики і пропагандисти, то ця ситуація на полі бою не може бути кінцевою. Якщо ми перестаємо думати про те, як прийти до перемоги, ми негласно приєднуємося до Росії.

“Пат” віддаляє нас, робить нейтральними суддями в грі, дозволяє бути людьми без цілей і плану. Не зробивши висновків із цієї кризи, ми переходимо до наступної – війни в Газі. Найважливіший, напевно, такий: наші власні метафори загальмували українську перемогу, зробивши беззаконне насильство в інших місцях ймовірнішим і важчим для подолання.

В українців, безумовно, є теорія перемоги, і в неї є мета. Я вже не знаю жодної людини в Україні, яка б не втратила когось. Солдати відкрито говорять про жахи, переживають за своїх союзників, але не сумніваються у своїй меті: захистити свою країну і цінність, яку вони не соромлячись називають “свобода”. Відвідуючи минулого місяця реабілітаційний центр, я слухав розповіді про втрати і про те, що вони означають. Деякі з них були добровольцями. Вони були не пішаками, а людьми.

Їм робили протези, а їхні друзі загинули – через напад Росії, але якоюсь мірою і через повільну реакцію Заходу. Якщо війна “патова”, то вона триває вічно, і ми нічого не можемо зробити. Таке мислення може привести нас до світу, в якому Росія перемагає, за нею йдуть нові агресивні війни, міжнародний правопорядок прогинається, а можливості століття вислизають.

Від цієї війни залежить дуже багато чого, і саме тому так спокусливо знайти такі звороти мови, які дозволили б нам відвернутися, дали б нам відчуття, що ми не залучені. Але ми залучені.