Українці, яких Москва перетворює на ворогів: як Росія виправдовує депортацію українських дітей

З початку повномасштабного вторгнення Росія офіційно депортувала або примусово перемістила 19546 українських дітей. Але достеменні цифри невідомі через активні бойові дії — і випадків фактичного викрадення українців може бути значно більше. Загалом ідеться про 200–300 тисяч незадокументованих випадків. Ті діти, яких вдалося повернути на територію України, розказують про знущання з погрозами «відправити до божевільні», вони зазнавали систематичного фізичного насилля. Їх змушували співати гімн Росії, носити георгіївські стрічки, забороняли промовляти «Слава Україні!» та виховували в дусі ненависті до власної держави. На тимчасово окупованих Росією та вже звільнених територіях місцевим батькам пропонували для дітей «оздоровчі табори» та «бази відпочинку» як у Росії, так і в анексованому Криму. Обіцяли розваги та веселощі на декілька тижнів. Натомість маленькі українці перебували чи перебувають досі в нелюдських умовах, їм не дозволяють контактувати з найближчими та стирають їхню національну ідентичність. Дітей утримують насильно, а батькам кажуть, що ми «не повернемо, поки не стане безпечно». Небезпеку ж створили самі російські війська. Це безліч історій, у яких рідні самотужки або з підтримкою волонтерських організацій чи профільних міністерств долали сотні кілометрів, аби забрати доньку чи сина з рук росіян. Випадки повернення дітей несистемні, Росія пручається та вдається до постійних допитів родичів абощо. Тобто робить усе, щоби сповільнити цей процес.

Крім того, хлопців і дівчат Росія може визнавати дітьми «без батьківської опіки» та намагатися влаштувати їх у нові російські родини. Москва навіть визнає сиротами дітей, які мають живих батьків, — ті, вочевидь, не встигають чи не мають змоги добратися до своїх дітей. Вимоги до потенційних прийомних російських сімей стали м’якшими, а тому пошук дітей для реальних опікунів став надскладним. Кремль приховує свої злочинні дії надуманою «евакуацією» та переконує, що вони «рятують» і «дають прихисток», а не вивозять у віддаленні регіони й асимілюють маленьких українців. Дітей у таких сім’ях теж виховують із жадобою помсти до України, вони занурюються в російський контекст і щоденно поглинають російську пропаганду. Агітпроп хоче переконати, що Україна — ворог, а держава-терористка — рятівниця. Адже дітей переконують, що вони кинуті нібито напризволяще й ніхто, окрім Путіна, їх не врятує. Чому ж Росія це робить — і чого це не просто воєнний злочин, а спланована геноцидна політика?

17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт диктатора Путіна і так званої уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової. Відтоді обидвом фігурантам у справі висунута підозра у депортації та незаконному переміщенні українських дітей. Якщо вони виїдуть до країн, які є учасниками МКС і ратифікували Римський статут, їх повинні заарештувати та передати до суду. Наразі таких країн 123, водночас Україна не ратифікувала документ.

Та поки ордер МКС не дозволив притягнути Путіна та Львову-Бєлову до відповідальності, а українських дітей — повернути до України. Вони однаково лишаються відірваними від сімей, у прийомних родинах або, щонайменше, «лікуються» й «оздоровлюються». Зрештою, до злочину причетні не лише ці двоє, а вся вертикаль російської (і не тільки) влади. Правова аналітикиня Центру прав людини «Zmina» Онисія Синюк пояснює, що до депортації та, відповідно, геноциду причетні набагато більше людей: це також і ватажки окупаційних адміністрацій, «які сприяють вивезенню і передачі дітей у російські сім’ї».

Серед іншого, Онисія Синюк сказала, що Росія намагається постійно спрощувати процедури, аби діти-старшокласники чи навіть їхні батьки з тимчасово окупованих територій потрапляли до країни-терористки у статусі російського громадянина. Вона навела приклад законодавчої ініціативи 2019 року, що полегшила можливість отримання громадянства для жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей. В умовах повномасштабного вторгнення ініціатива поширилася на дітей-сиріт або позбавлених батьківського піклування зі всіх на той момент окупованих територій. У 2023 році Держдума дозволила неповнолітнім іноземцям набути право здобуття громадянства, якщо їхні усиновлювачі мають російське громадянство. А також право отримати паспорт мають усі іноземні діти, які поміщені в інтернатні заклади в Росії. Тобто Кремль не залишає вибору та примусово паспортизує українських дітей, які перебувають у дитячих будинках.

Радниця-уповноважена президента України з прав дитини Дар’я Герасимчук в інтерв’ю українському агентству «Інтерфакс» сказала, що після депортації дітям відразу видають російське громадянство, постійно їх переміщують чи віддають на виховання до російських родин, змінюючи їм імена. Бували й випадки, коли дітей вилучали з окупованих територій, передававши на усиновлення до Росії, і не враховували думку самої дитини. Подекуди деякі російські родини змушують до всиновлення української дитини.

«Маємо зафіксовані факти, наприклад, коли росіянам, які хочуть усиновити російську дитину, не дають її на усиновлення без української. Тобто їх навіть змушують: “Беріть одну українську дитину й іншу — російську”. Це відбувається під примусом дуже часто», — сказала Герасимчук.

Бажання чимскоріше віддати українську дитину в руки росіянам зумовлене, серед іншого, потребою зекономити гроші. Так російська влада хоче витрачати менше коштів на утримання, адже це нібито набагато вигідніше, ніж тримати дитину в конкретному закладі. Коли місцева влада просякнута корупцією й керівництво санаторіїв здає на метал, скажімо, обладнання із харчоблока, оформлюючи це як списання, то нормально годувати й доглядати депортованих дітей не може. Для розуміння: журналісти-розслідувачі «Радіо Свободи» в червні 2023 року писали, що при влаштуванні викраденої з України дитини до російських родин влада виплачує одноразову допомогу, розмір якої в залежності від регіону змінюється, але приблизно становить 23 тисячі рублів — це менше, ніж 300$. Хоча Уповноважений із прав людини Дмитро Лубінець говорить, що за всиновлення українців російські сім’ї отримують певні суми — від 28 до 156 тисяч рублів щомісячно.

Дар’я Герасимчук виокремила, за її словами, щонайменше п’ять сценаріїв викрадення українських дітей. Загалом їх можуть переміщувати на територію Росії після вбивства їхніх батьків, після розлучення з родичами під час так званої фільтрації та задля «евакуації» у більш безпечні зони; дітей забирають з інтернатних закладів або роз’єднують із родинами під виглядом «оздоровлення». «Це чітко спланована політика. Їхні дії не хаотичні», — говорить радниця-уповноважена з прав дитини.

При цьому єдиного механізму повернення дітей нема, і переговори з Росією з цього приводу також відсутні. Насамперед через те, що Москва не визнає маленьких українців як «утримуваних, депортованих чи примусово переміщених» — для неї це «порятунок».

Який шлях українських дівчат і хлопців перед тим, як потрапити у руки росіян? Журналісти «Радіо Свобода» дослідили публікації в російських медіа, соціальні мережі місцевих інтернатів, дитячих будинків, таборів і з’ясували, що дітей із тимчасово окупованих територій депортували щонайменше у 88 російських закладів.

Регіональний центр із прав людини 30 серпня 2023 року опублікував карту російських комплексів, де утримують дітей. Їм вдалося виявити понад 40 таких закладів. Ідеться і про віддалені регіони, такі як Республіка Бурятія, Алтай, Владивосток.

У перші місяці окупації малечу вивозили на окуповані частини Донецької області, де вони проходили медичні обстеження. Після — відправляли в Ростовську область, Краснодарський край і в анексований Росією Крим — у дитячі табори, санаторії, себто пункти тимчасового перебування. Однією з основних транзитних зон став санаторій «Ромашка» у Ростовській області. Розслідувачі «Радіо Свободи» встигли поспілкуватися з п’ятнадцятирічним українським підлітком, який приїхав сюди, бо там [на тимчасово окупованих територіях] «стріляють». Він розповів, що в кімнатах, де поселили українських дітей, дуже холодно. У деяких приміщеннях керівництво встановило обігрівачі, але цього виявилося недостатньо. Також місцевий активіст схарактеризував стан «Ромашки» й сказав, що там «ж*па». Зокрема, через відсутність нормального харчування й охорони. Коли так звана комісія російських соцслужб навідалася до санаторію, то побачила відсутність будь-яких належних умов.

Після тимчасових пунктів, тієї ж самої «Ромашки», дітей починали перевозити з одного закладу в інший. Пізніше їх відправляють в інтернати, дитячі будинки чи реабілітаційні центри вглиб Росії або до прийомних родин. Тактику постійного переміщення Дар’я Герасимчук називає потребою з боку Кремля заплутати українських батьків, адже, якщо українська сторона дізнається, де дитина перебуває, то її можуть відразу перемістити. І так постійно.

У нашому торішньому дослідженні «Помста за дітей Донбасу» ми аналізували основні тактики російського агітпропу щодо заперечення Москвою факту депортації українських дітей. «Діти Донбасу», за версією російської пропаганди, — це всі люди до 18 років, які живуть на окупованих або вже звільнених частинах Луганської, Донецької, Херсонської, Запорізької та Харківської областей і які буцімто «страждали від дій київського режиму», а Росія «прийшла їх визволяти».

«Неонацисти забирають у донбаських сімей не тільки кров, а й найцінніше, що в них є, — майбутнє їхніх родів» (цитата з анонімного телеграм-каналу. — «ДМ»)». А ще писали, що всі українські діти, які перебувають на тимчасово окупованих Росією територіях, уже належать їм і підпадають під юрисдикцію Росії, тобто мають отримати громадянство, ходити в російські школи тощо.

Аби задокументувати злочини росіян щодо українських дітей, в Україні створили документальний фільм «Uprooted» («Діти для Путіна»). У ньому йдеться про механізм насильницької депортації українських дітей у Росію та на тимчасово окуповані території. Стрічку створила команда видання The Kyiv Independent, а авторами проєкту є журналістка Олеся Біда та режисер Віталій Гавура. У документальному фільмі розповідають історії дітей, яких викрали з Маріуполя, та групи дітей (так звану «групу 31»), яких у травні 2022 року незаконно вивезли до Росії та які досі перебувають там. Серед них був Пилип Головня — хлопець, якого уповноважена з прав дитини при президенті Росії Марія Львова-Бєлова «взяла під опіку» у свою сім’ю.

Історію порятунку двох українських дівчат, депортованих до Росії, розповіли автори стрічки «Втеча від росіян» «Слідство. Інфо».

Інший фільм презентували днями розслідувачі hromadske — стрічка «Путівник пеклом» висвітлює історію українського хлопчика Микити Біланчука, який на момент окупації частини Херсонщини Росією перебував на лікуванні в Олешківському інтернаті, а його бабуся повернулася з Польщі, щоб забрати його. Однак їй довелося подолати безліч перепон, щоб забрати онука, зокрема, взяти російський паспорт і зустрітися зі Львовою-Бєловою.

Імідж Марії Львової-Бєлової базується на тому, що вона нібито допомагає дітям з інвалідністю та сиротам і сама є багатодітною матір’ю — 5 дітей народила сама, у 2012-2013 роках усиновила 4 дітей, також вона є опікункою 13 дітей з інвалідністю, про що сама розповідала у 2021 році. Вона не тільки сприяла депортації дітей, але й пропагувала їхнє усиновлення, розповідала брехню про порятунок з-під обстрілів. Після повномасштабного вторгнення вона всиновила 17-річного хлопця Пилипа Головню, якого примусово вивезли з окупованого Маріуполя. Натомість російські пропагандисти вирішили створити історію сироти, якого нібито врятували росіяни й особисто Львова-Бєлова. Викравши дитину з Донеччини, вона розповідає про проблеми «дітей Донбасу». І як вона говорила Володимиру Путіну: «Тепер я знаю, що таке бути мамою дитини з Донбасу».

Російська пропаганда послідовно займається виправданням злочинів російської держави. За словами пропагандистів країни-агресорки, вони намагаються «врятувати», «приголубити» та «допомогти». І маркують усі ці злочини «евакуацією та реабілітацією». Схожими формулюваннями Росія підміняє терміни й називає вимушену депортацію «порятунком». Натомість діти не повертаються та можуть зникнути безвісти. Наприклад, наслідки однієї з таких «поїздок у табір» описали у своєму матеріалі медійники «Радіо Свободи», які опублікували історію жительки Херсонщини, чия дитина виїхала у Крим у «безплатний дитячий табір», нібито в безпеку від постійних обстрілів. У результаті дитину утримували й не повертали, допоки самі батьки не приїхали до Криму разом із представниками волонтерських організацій.

Зрештою, дезінформацію про «порятунок дітей» Росія використовує, аби підняти бойовий дух армії окупантів. Адже це спонукатиме росіян воювати за малечу, яка стала «жертвою» українців. Ще й заохочують так до всиновлення, нібито у такий спосіб «рятуючи» дітей  від страшних «карателів». Спекулюючи на цій темі, Кремль не згадує про українських дітей, які постраждали від дій Росії. Станом на 7 жовтня 2023 року, за інформацією ювенальних прокурорів, 506 українських дітей загинули та понад 1130 отримали поранення різного ступеня тяжкості від злочинних дій Росії.

Утримання дітей на території Росії призводить до тотальної русифікації українських дітей, запереченні їхньої національності, насадженні класичних тез російської пропаганди — в Україні, мовляв, нацизм, ЗСУ обстрілювали вас, не повертайтеся туди, бо у Росії «краще». Росіяни впливають на свідомість і психіку дівчат і хлопців. Навіть провівши декілька місяців у Росії, діти стають ментальними заручниками Кремля й повертаються з психологічними травмами. Дар’я Герасимчук розповіла історію про повернення доньки родини військовослужбовців. За її словами, дитина стала русифікованою буквально за пів року, і ще досі п’ятирічна дівчинка постійно перепитує в мами та тата: «А ви мене точно любите? Ви впевнені, що мене любите? А я сумніваюся».

Радниця-уповноважена з прав дитини пояснює, що підліткам нав’язують почуття провини за те, що вони українці, що вони були на цій території та поїхали, що війна «почалася через них». Тобто вони повертаються з «дійсно дуже важкими психологічними травмами». І це мова про дітей, яким вдалося повернутися, — а ще є тисячі маленьких українців, які прямо зараз зазнають впливу Росії та стають ворогами власної держави.

27 квітня 2023 року на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи у Страсбурзі ухвалили резолюцію, у якій визнають, що депортація Росією українських дітей містить ознаки геноциду. І це перше визнання цього факту на рівні високої міжнародної організації, яка об’єднує європейські держави. Через чотири місяці опісля Володимир Зеленський затверджує інформаційну кампанію на території Росії задля повернення депортованих українських дітей «Знаєш — скажи!». Вона має мотивувати людей, які проживають у Росії, протидіяти примусовій депортації українських дітей. Українська сторона докладає зусиль, аби повернути дітей додому.

Кожен випадок викрадення й спроб повернення дитини перетворюється на лотерею. Для Росії немає мови дипломатії. За останніми даними, Україна повернула близько 386 дітей із 19546 депортованих. Причому це лише ті випадки, які вдалося зафіксувати офіційно — коли батько, опікун чи свідок депортації дитини повідомив про неї Національному інформаційному бюро України. І чим швидше ми повернемо дітей до своїх домівок, тим менш болісною буде їхня реінтеграція в українське суспільство, а Росія буде засуджена за свої дії. Адже це спланована геноцидна політика проти українського народу.

Незабаром на «Детекторі медіа» вийде наше дослідження про дітей, із якого ви дізнаєтеся, як російський агітпроп спекулює на темі депортації, намагається відбілити себе й послідовно заперечує свої злочини. Але вже зараз ви можете прочитати наші попередні дослідження щодо національних меншин, релігії,людей із (де)окупованих територій, ЛГБТКІА-спільноти та жінок. А також краще дізнатися про депортацію українських дітей із матеріалів «Детектора медіа» тут, тут і тут.

Колаж: «Детектор медіа»