"Вбивці квіткової повні": потужно, красиво – але до біса затягнуто

«Вбивці квіткової повні» режисера Мартіна Скорсезе називали одним з найочікуваніших фільмів року і найгучнішою прем’єрою жовтня, а дехто, навіть ще до виходу картини на екрани, вже охрестив його «новою американською класикою». KP.UA розбирається, чи дійсно перед нами щось епохальне і чи варта картина 3,5-годинного сидіння у кінотеатрі.

Фільм знято за однойменною книгою Девіда Гранна, виданої у 2017 році: розслідування чисельних смертей індіанців племені осейдж в Оклахомі в 1920-х роках, яке проводили агенти майбутнього ФБР. Цілком очікувано, що вбивцями виявились місцеві білі – політики, бізнесмени, сусіди і навіть близькі, а мотив ще простіший – гроші. Втім, книга Гранна була дещо більшим, ніж детективним романом: спробою на прикладі одного містечка показати американську систему того часу – безжалісну і расистську історію білої експансії.

Натомість Скорсезе зробив акцент на людях – персонажах книги. І дійсно, якщо в тебе у головних ролях Леонардо ДіКапріо та Роберт Де Ніро, не зосередитись на їхній грі було б марною тратою часу і грошей. Забігаючи наперед, скажемо, що обидва показали себе у всій красі масштабного таланту.

Про що фільм

Із псевдохроніки на початку фільму ми дізнаємось, що на землях племені осейджі було знайдено нафту, завдяки чому індіанці несказанно розбагатіли, білим же залишалось лише заздрісно спостерігати, які розкішні машини, будинки купують осейджі, які діаманти та шикарний одяг носять їхні дружини.

Різними способами білі намагались «все поділити» - хтось грабував, хтось продавав речі втридорога, хтось одружувався з індіанками, а дехто вдавався до більш вигадливих способів.

В цей час з фронту Першої світової приїздить молодий солдат Ернест Буркхарт (Леонардо ДіКапріо), він знаходить прихисток у свого заможного дядечка Білла Хейла – «зви мене просто Королем, синку» (Роберт Де Ніро). На перший погляд, Білл Хейл - достойна людина, великий друг осейджів та місцевий меценат. Але буквально одразу він пропонує племіннику злочинний план: звабити багату індіанку Моллі (Лілі Гладстоун) та одружитися з нею, а згодом – отримати права на нафту її родини. У Моллі цукровий діабет, довго вона не проживе, правда, у неї є матір та сестри, які теж стоять на шляху до легкої наживи.

Оскільки Ернест – це все ж таки ДіКапріо, Моллі швидко закохується і виходить за нього заміж. Все нібито виглядає прекрасно: красивий будинок, щаслива сім’я, двійко дітей… От тільки одна за одною починають помирати загадковою смертю сестри Моллі, знаходять убитими й інших індіанців…

Хроніка злочинів Ернеста та Білла Хейла досить передбачувана – підсипати отрути або найняти якусь білу шваль, щоб самим не бруднити руки. От тільки Ернест робить багато помилок – чи то він насправді тупий, чи то тому, що його й так все влаштовує: він багатий, в нього гарна сім’я, вродлива жінка.

Акторська гра

Ернеста ДіКапріо і Хейла «Короля» Де Ніро дуже багато в кадрі. І їхні персонажі, хоч і емоційні, все ж передбачувані.

До речі, ДіКапріо спочатку мав зіграти ФБРівця, але, дізнавшись, що знімається не детектив, а оповідь про людську зажерливість і жадібність, а у центрі будуть стосунки Ернеста та Моллі, вирішив поміняти роль детектива на роль чи то негідника, чи то порядного сім’янина.

І ДіКапріо надзвичайно зіграв оцей внутрішній роздрай: коли, з одного боку, тобі достатньо спокійного ситого життя, а з другого – ти страшенно боїшся свого владного і жорстокого дядька, а ще хочеться побільше грошей; зображати люблячого чоловіка і водночас байдуже спостерігати, як гинуть рідні твоєї дружини. А ще – тваринний страх перед законом.

І все ж таки – ну дуже багато його в кадрі. Як і Роберта Де Ніро, який нарешті після серії дешевих комедій знову повернувся до великого кіно і грає головного злодія: надзвичайного лицеміра (навіть зі своїми близькими), який, намагаючись приховати свою зажерливість, безжалісність і зневагу до чужого життя, все глибше занурюється у зловісні змови.

І це перетягування на себе ковдри оскароносних чоловіків не дозволяє побачити справжнє: що мала бути історія, насамперед, про расизм. Про те, що білі взагалі не вважають індіанців людьми. І Мартін Скорсезе, і Леонардо ДіКапріо особисто зустрічались з представниками племені осейдж, вивчали їхній побут, слухали їхні спогади про ті криваві часи, але от саме цього акценту, що, по суті, це було винищення корінного народу, – нема. Ні, звісно, звучать фрази на кшталт: «Я нікого вбивати не збираюсь. А, це індіанець? Тоді можна» - та цього замало.

У результаті і тема кохання не розкрита – за 3,5 години так і не стало зрозуміло, чи кохав Ернест свою дружину, чи ні, і права корінних народів не дуже захищені.

Продовжуючи тему акторів: маємо шикарну гру акторок-індіанок. Лілі Гладстоун у ролі Моллі Буркхарт – справжня душа картини. Їй прекрасно вдалось передати внутрішнє достоїнство та силу духу своєї героїні. Її Моллі не щедра на емоції, але від неї йде трохи відсторонений, стриманий блиск. Вона мудра (може одразу розпізнати, що Ернест хоче грошей), але й водночас беззахисна у своєму бажанні бути коханою та опиратися на близьку людину. Їй притаманні вміння водночас прощати і робити рішучі безповоротні кроки.

Цікава гра і не такої досвідченої акторки Кари Джейд Майерс (сестра Моллі – Анна), яка привносила у кожну сцену ураганний хаос постійно п’яної героїні. А завдяки матері Анни та Моллі – Ліззі (Танту Кардинал) ми багато дізнаємось про індіанський магічний реалізм.

Завеликий розмах

До речі, велике достоїнство картини в тому, з якою деталізацією та повагою Мартін Скорсезе зобразив звичаї племені осейджів: майже все їхнє життя. Обряд прощання з померлими і народження дитини, весілля, сімейні обіди і вірування. Весілля Моллі завдяки розкішному святковому вбранню індіанців - один з найяскравіших моментів картини.

Взагалі, Скорсезе намагається охопити безліч тем (і навіть жанрів), сюжетних ліній (навіть другорядні персонажі повинні мати свою історію) і кожній приділити чимало часу. Більш того, сцени дуже часто повторюють одна одну – приміром, безліч сцен, де Ернест і «Король» задумують свої злочини, детально обговорюючи їх, а навздогін – довго і детально показуватимуть й сам злочин. Цей колообіг дуже втомлює. І лише через дві години у картини з’являється новий зріз, коли нарешті починається розслідування.

Через це фільм вийшов не просто дуже довгий, а й досить нерівний, і йому не завадив би рішучий монтажер, який би повикидав деякі моменти і зробив історію більш згладженою та цілеспрямованою.

Якщо сформувати остаточну думку, то «Вбивці квіткової повні» - важлива за проблематикою і красиво знята історія, з прекрасною грою акторів і неймовірною роботою художника-постановника та художника по костюмах. Але якщо плануєте подивитись її на великому екрані, то треба набратися сил, терпіння і, може, просто більше попкорну?

Killers of the Flower Moon

Країна: США

Режисер: Мартін Скорсезе («Ірландець», «Відступники»)

В головних ролях: Леонардо ДіКапріо («Легенда Г’ю Гласса», «Проклятий острів»), Роберт Де Ніро («Хрещений батько 2», «Таксист», «Відступники»), Лілі Гладстоун (серіал «Міліарди»), Джессі Племонс (серіали «Пуститися берега», «Фарго»), Джон Літгоу (серіал «Корона», «Інтерстеллар»), Брендан Фрейзер («Кит», «Мумія»), Танту Кардинал («Легенди осені»).

Тривалість: 03:26