Майбутнє «лінії Суровікіна»: чим закінчилася історія оборонних споруд ХХ сторіччя

Коли і де ЗСУ прорвуть так звану « лінію Суровікіна »? Як це вплине на перебіг українського наступу? А звідки беруться сили у наших захисників, які обороняють укріпрайон в Авдіївці, що обстрілюється чи не щодня ще з 2014 року?

Оборонні лінії у ХХ столітті були використані практично у всіх війнах. Кожна з них ставала частиною стратегічних планів, неважливо навіть, чи була вона задіяна у бойових діях чи ні. Ставка на них ледь не призводила до краху країн, які їх спорудили. Так було у « Війні Судного дня » з ізраїльською "лінією Бар-Лева". Інші допомагали країнам вистояти. Приклад - "лінія Маннергейма" у радянсько-фінській війні 1939 року. Згадували, як це було.

1939 рік. "Лінія Маннергейма": будувалася 20 років і вистояла 2 місяці

Маленька Фінляндія розуміла, чого чекати від великого агресивного сусіда – Радянської Росії - з першого дня здобуття незалежності 1918 року.

Ініціатором будівництва оборонної лінії став тодішній головнокомандувач збройних сил Фінляндії барон Карл Маннергейм. Між Ладогою та Фінською затокою зводили комплекс залізобетонних укріплень та вогневих точок.

Для невеликої держави освоїти таке масштабне будівництво було непростою справою. Проєкт то зупиняли, то запускали знову. Цікавим був аргумент міністра фінансів країни Таннера при черговому заморожуванні будівництва: «Перш ніж витрачати великі гроші на оборону, треба створити народу життя, яке варто було б захищати».

Так чи інакше, нехай повільно, але з характерною для фінів завзятістю справа потроху йшла, і до 1939 року лінія була практично закінчена. Вийшло дуже переконливо: при загальній довжині в 135 км і при глибині на деяких ділянках до 90 км вона складалася із 175 бетонних споруд і 606 дерев'яно-земляних дзотів, а вся територія була густо усіяна спеціальними гранітними надовбами, як перешкода для танків.

Перший удар радянських сил, що наступали, лінія прийняла вже через тиждень після початку бойових дій на початку грудня 1939 року. Противник відразу пройти її не зміг, і почалися довгі два місяці оборони. Враховуючи, що вся «Зимова війна» (30 листопада 1939 - 12 березня 1940) тривала близько чотирьох місяців, добра половина її була так чи інакше пов'язана з «лінією Маннергейма». Противник навіть створив спеціальний полігон, де навчав штурмові групи атакам на лінію.

Взяти "лінію Маннергейма" радянській армії вдалося лише в середині лютого, менш як за місяць до закінчення бойових дій. Після цього радянські сапери підірвали на лінії усі укріплення. Не забули і про трофеї – восьмитонний оглядовий бронековпак було встановлено у Центральному будинку Червоної армії у Москві. Ось тільки незрозуміло, що він мав уособлювати. Стати символом завзяття оборони фінів? Чи пам'ятником бездарності командування армії-загарбника?

1940 рік. "Лінія Мажино": Франція у заручниках своєї ж стратегії

Найвідоміша і за розмахом укріплень, і за витратами, і за поставленими стратегічними завданнями оборонна лінія минулого століття – французька "лінія Мажино". Париж ухвалив рішення про її будівництво одразу після закінчення... Першої світової війни. Французькі політики виходили з думки про неминучість спроби реваншу Німеччини, яка тоді зазнала поразки. Проповідуючи принцип "окопної війни", французи поклали його і в концепцію своєї військової стратегії, вирішивши відгородитися від потенційного ворога непрохідною перешкодою. Зводили її цілих 12 років - з 1928 по 1936 роки.

Масштаб одержаного комплексу споруд вражає: загальна довжина становила 1150 км. Починався ланцюг фортифікаційних споруд на півночі від Франції біля Дюнкера, а закінчувався поблизу острова Корсика. З'єднувалися форти між собою підземними тунелями завдовжки близько 100 км (це більше, ніж довжина ліній паризького метро). Склади боєприпасів розташовувалися під землею на глибині близько 50 метрів, а до вогневих точок доставлялися снаряди на ліфтах.

Транспортна логістика, яка задіяна у підвезенні вантажів до укріплень, розтягнулася на 900 км автомобільних та залізничних доріг. Усього було встановлено 2500 броневеж різного призначення. Крім того, до складу оборонної лінії входили 118 великих фортів, 15 000 блокпостів та близько 750 казематів. Для життєдіяльності лінії створили навіть окрему «бастіонну армію» чисельністю близько 225 тисяч чоловік.

Солідно? У цьому були впевнені і французькі військові стратеги, які називали «лінію Мажино» неприступною. Цим пояснюється і нерішучість Парижа на початку Другої світової війни.

Коли Гітлер атакував Польщу, Франція спочатку спробувала вплутатися, ввівши війська в Саарську область, але після капітуляції Польщі повернула свої частини за "лінію Мажино" (так звана «дивна війна», коли противники не робили активних дій, лише переміщали війська в зоні можливого бойового контакту ), обравши оборонну тактику.

Німці ж, які розуміли міць перешкоди і неминучу кількість втрат при атаці, зробили по-іншому. Обійшли укріплення з півночі через гори Арденн. Атаку з тилу "лінія Мажино" не витримала (протримавшись лише кілька годин), що загалом і не дивно: за планом ніхто й не прораховував варіанти кругової оборони.

Хазяйновиті німці підривати захоплені укріплення не стали, використовували їх для складів. Після війни і сама Франція, що витратила на цю лінію шалені гроші, від відновлення відмовилася. Зараз у деяких фортах працюють лише музеї.

1944–1945 роки. "Лінія Зігфріда": війна двічі проходила повз

Мабуть, з усіх подібних оборонних конструкцій «Західний вал» (як німці самі називали «лінію Зігфріда») можна вважати найбільшим «довгобудом».

ЇЇ почали зводити ще за часів Першої світової війни, побоюючись наступу Німеччини з боку Голландії. Тоді це була смуга дрібних бетонних споруд, з'єднаних між собою звичайними окопами.

Цим укріпленням так і не судилося взяти участь у бойових діях, і так би вони залишалися покинутими, якби не нова ініціатива вже Гітлера. Зайнявши демілітаризовану Рейнську область, він повідомляє про будівництво потужного укріпрайону на західному кордоні держави.

До проєкту включилась і пропагандистська машина. Говорилося – «Західний вал» будується виключно з оборонною метою, як противага французькій «лінії Мажино». Мовляв, воювати з європейськими країнами Німеччина не збирається, лише боронитиметься.

Порівняно з французьким конкурентом «лінія Зігфріда» була не такою протяжною, «всього» 630 км, але не менш добре укріпленою. Відмінна риса – наявність окремої системи ППО, яка прикривала позиції в повітрі.

Усе та ж нацистська пропаганда як могла доводила – «Західний вал» неприступний, а в бункерах чекають розпочати бій елітні частини вермахту. Насправді - ні, і будівництво йшло туго, і підрозділів для відбиття атак не вистачало. Втім, спрацювало! На початку Другої світової війни союзники так і не наважилися на активний штурм «лінії Зігфріда» (все та ж «дивна війна»), а потім і самі німці пішли в наступ по всій Європі.

«Західний вал» знову запустів. Усе - від гармат до солдатських ліжок - було відправлено на фронт, позиції навіть не охоронялися.

Втретє «лінія Зігфріда» з'явилася у фронтових зведеннях вже 1944 року, після висадки союзницьких військ у Нормандії. І, незважаючи на проблеми з комплектацією кадрового складу (здебільшого вона захищалася ополченцями та солдатами передпенсійного віку) і озброєнням (Рейх воював із останніх сил по всіх напрямках), змогла сповільнити наступальний темп супротивника. Вважається, що через затримку під час штурму «Західного валу» союзники не змогли раніше Червоної армії взяти Берлін. До речі, на відміну від «лінії Мажино» «лінія Зігфріда» протрималася довше, майже пів року, бої тут точилися з серпня 1944-го до березня 1945 року.

1973 рік. "Лінія Бар-Лева": водомети проти піщаних стін

"Війна Судного дня" на тлі нинішньої атаки ХАМАС на Ізраїль згадується особливо часто. Несподіваний наступ єгипетських військ, легко форсований ними Суецький канал, вивів війська Садата прямісінько на оборонну "лінію Бар-Лева".

Комплекс оборонних споруд був зведений Ізраїлем на східному березі Суецького каналу досить швидко у 1968–1969 роках після захоплення Синайського півострова під час "Шестиденної війни".

Концепція була такою: 160 кілометрів кордону пов'язали єдиною піщаною стіною заввишки від 20 метрів. Очевидно – танк на таку не збереться, підірвати звичайною вибухівкою практично неможливо, «дармового» будматеріалу навколо хоч греблю гати, пустеля ж! Відразу за нею обладнали 22 форти та 35 опорних пунктів з невеликими гарнізонами солдатів. Між собою вони пов'язані складною системою окопів і траншей.

Пасткою для наступаючих єгиптян мав стати і Суецький канал, що мав горіти. У разі спроби його форсування із спеціальних резервуарів планувалося залити поверхню води паливною сумішшю та підпалити її.

За задумом армійських стратегів, армія Садата мала спіткнутися на подоланні піщаної стіни і ув'язнути у перестрілках із гарнізонами фортів. Передбачалося, що на взяття «лінії Бар-Лева» у противника піде не менше доби-двох, а за цей час до місця бою прийде резерв із центру країни.

Все вийшло не так. Ще до атаки єгиптяни знешкодили «вогненную пастку», непомітно зацементувавши мініканали, що ведуть від баків із пальним до «великої води». Проблему піщаної стіни вирішили за допомогою потужних водометів, розмивши ділянки для проходу танків, а форти та опорні пункти атакували стрімко і з усіх боків. "Лінія Бар-Лева" була подолана всього за кілька годин. За такий короткий час колони підтримки з центру просто не встигли дістатися лінії фронту.

Результат: стратегічна ініціатива переходить до єгипетських військ - і виникає пряма загроза Тель-Авіву. У 1973 році ізраїльтяни доклали величезних зусиль, щоб відновити рівновагу, а "лінія Бар-Лева" була зруйнована і більше ніколи не відновлювалася.

До речі

Називали на честь богів, міністрів та фельдмаршала

Є у оборонних ліній минулого одна спільна риса: їх завжди називали чоловічими іменами.

"Лінії Маннергейма" дав ім'я головнокомандувач збройних сил Фінляндії та колишній царський генерал Карл Маннергейм. Сталося це випадково. При показі укріплень журналістам один із них поцікавився, як це називається. Пресофіцер, який супроводжував групу, відповів: «Маннергейм наказав побудувати!» Так і прижилось.

Військовий міністр Франції Андре Мажино, який воював (сержантом) на фронтах Першої світової, будівництво своєї лінії довго і наполегливо просував в уряді. Через дорожнечу справа йшла зі скрипом. Але Мажино наполяг. Але остаточний варіант особисто так і не побачив. Помер від тифу 1931 року, не доживши до закінчення будівництва три роки.

У «лінії Зігфріда» окремі її ділянки називалися на честь давньонімецьких богів від Вотана до Хагена, а Зігфрід – ім'я найбільшого міфічного воїна – об'єднало всі споруди. До речі, самі німці всю цю смертоносну систему ніколи так не називали, воліючи іменувати її «Західний вал».

Ізраїльська «лінія оборони Бар-Лева» отримала ім'я начальника генштабу країни, який ініціював її будівництво. Відразу після закінчення процесу Хаїм Бар-Лева став міністром торгівлі та промисловості, а закінчував свою кар'єру в Москві як посол Ізраїлю.