Мета насильства в Ізраїлі: Чому ХАМАС змінив тактику терору проти мирних жителів

Атака, розпочата 7 жовтня ХАМАСом та іншими угрупованнями, включно з палестинським "Ісламським джихадом", була безпрецедентною за своїм характером і масштабами, про що свідчать новинні повідомлення за минулі дні. За даними на п'ятницю, кількість загиблих із ізраїльського боку внаслідок першої атаки перевищила 1300 осіб, ще тисячі отримали поранення. За оцінками, ХАМАС і палестинський "Ісламський джихад" викрали понад сотню ізраїльтян, переважно цивільних осіб, і перевезли їх на прибережну територію. У відповідь Ізраїль завдав по Газі авіаударів, кількість жертв яких досягла 2750 осіб.

Фокус переклав статтю Девора Марголін про те, як бойовики ХАМАСу різко змінили стратегію проти Ізраїлю.

Напад під керівництвом ХАМАСу, що став масштабним провалом розвідки Ізраїлю, не тільки був добре спланований (і виконаний), а і є серйозною зміною в стратегії ХАМАСу з моменту встановлення контролю над Газою у 2007 році. Побудований на насильстві, ХАМАС проголосив у своєму статуті 1988 року, що "палестинське питання не може бути вирішене інакше як шляхом джихаду". Однак протягом останніх 16 років ХАМАС прагнув представити себе міжнародній спільноті як легітимне політичне утворення. Не припиняючи пропагувати насильство в ім'я джихаду, він водночас заручився підтримкою населення, надаючи соціальні послуги та здійснюючи управління в Газі, а також реалізував добре продуману комунікаційну стратегію, в межах якої висвітлювалися як його внутрішнє управління, так і зовнішня політика.

Історично склалося так, що жертвами своїх терористичних атак ХАМАС, як правило, вибирає дорослих, яких вважає законною ціллю. Хоча під час ракетних обстрілів і вибухів, скоєних терористами-смертниками, ХАМАС також невибірково ранить і вбиває мирне населення, він розглядає ці жертви як побічний збиток. Однак цього разу все було інакше. Рішення угруповання в минулі вихідні відкрито атакувати вразливі групи населення, як-от діти й люди похилого віку, мабуть, є серйозним поворотом у стратегії ХАМАСу.

Цей поворот матиме далекосяжні наслідки. Атака свідчить про те, що будь-які ілюзії щодо легітимності ХАМАСу було зруйновано. Водночас, попри те, що через непривабливість своїх дій угруповання може на перших порах втратити підтримку населення, ця атака може зіграти на руку ХАМАСу — посилити горизонтальну ескалацію проти Ізраїлю та залучити на свій бік інших.

Хто такі ХАМАС?

У статуті ХАМАСу, ухваленому 1988 року, це угруповання оголошене "одним із крил "Братів-мусульман" у Палестині", а також назване "видатним палестинським рухом". Сьогодні це єдине пов'язане з "Братами" угруповання, яке не засудило насильство. Як група, натхненна "Братами-мусульманами", ХАМАС вважає, що для завоювання влади й авторитету необхідно використовувати наявні політичні інституції, одночасно створюючи інфраструктуру соціальних послуг і проводячи пропагандистську роботу для отримання підтримки населення. Саме цей підхід згодом допоміг угрупованню взяти участь у палестинських виборах і перемогти на них.

Водночас насильство завжди було рушійною силою угруповання та його цілей. Як свідчить Стаття 12 статуту ХАМАС 1988 року:

"Націоналізм із точки зору Ісламського руху опору є частиною релігійного віровчення. Ніщо в націоналізмі не є значущішим і глибшим, ніж ситуація, коли ворог ступає на мусульманську землю. Опір і придушення ворога стає особистим обов'язком кожного мусульманина, чи-то чоловік, чи-то жінка. Жінка може вийти на боротьбу з ворогом без дозволу чоловіка, як і раб — без дозволу господаря".

Формулювання ХАМАСу, мабуть, є реверансом у бік сумнозвісної фетви Абдалли Аззама про індивідуальний обов'язок джихаду. Аззам, член палестинського руху "Брати-мусульмани", згодом надихнув такі організації як "Аль-Каїда" й "Ісламська держава", до того ж обидва угруповання використовують схожі формулювання для виправдання насильства.

Із моменту свого створення військове крило ХАМАСу проводить воєнізовані операції, спрямовані як проти цивільного населення, так і проти військових. Зокрема, під час першої та другої інтифад в Ізраїлі відбулася ціла хвиля вибухів смертників — чоловіків, а потім і жінок, включно з двома вибухами автобусів у Єрусалимі в 1996 році, унаслідок яких загинули 45 осіб, і терактом у готелі Нетанії у 2002 році, в якому загинули 30 осіб. У минулому угруповання також брало в заручники в Газі дорослих чоловіків, зокрема Гілада Шаліта, якого обміняли на близько тисячі ув'язнених із ізраїльських в'язниць після п'яти років перебування в полоні.

Попри це, політичне крило угруповання впродовж десятиліть намагається представити себе як легітимне політичне утворення, що бере активну участь в управлінні країною та проводить чітку зовнішню політику. Це особливо актуально після того, як 2007 року ХАМАС захопив Сектор Гази після перемоги на виборах, а також подальшого конфлікту з ФАТХ, що контролює Західний берег річки Йордан. Із моменту встановлення контролю над Сектором Гази угруповання прагнуло представити себе як легітимного політичного гравця та представника палестинців у Газі. Для взаємодії з громадськістю угруповання навіть завело акаунти в соціальних мережах, включно з офіційним акаунтом у Twitter, в якому у 2015 році було написано: "ХАМАС поважає права людини, це частина нашої ідеології і догми".

Про це свідчить і зміна риторики в "Документі загальних принципів і політики", опублікованому в травні 2017 року, де ХАМАС відмовився від покликань на своє "братське" коріння та представив себе як "центристську" альтернативу таким глобальним джихадистським організаціям як "Ісламська держава" та світським націоналістичним угрупованням на кшталт Організації визволення Палестини. Нагадавши своїм прихильникам, що "опір і джихад за визволення Палестини залишаться законним правом, обов'язком і честю для всіх синів і доньок нашого народу й нашої умми", угруповання, втім, наголосило, що вірить в "управління відносинами з Палестиною на основі плюралізму, демократії, національного партнерства, прийняття іншого й діалогу" і вперше визнало можливість створення палестинської держави в кордонах, які існували 1967 року.

Зміни в ХАМАСі

Явні цілеспрямовані вбивства та викрадення мирних мешканців, що почалися 7 жовтня, які, на думку міністра оборони США Ллойда Остіна, "гірші, ніж ІДІЛ", суперечать сформульованій переглянутій політичній стратегії ХАМАСу. Така невідповідність може відображати тривалу боротьбу між військовим керівництвом, що базується в Газі та керувало атакою, і політичним керівництвом, очолюваним катарцем Ісмаїлом Ганією, який спостерігав за атакою по телевізору. Ця нестиковка також вказує на глибоке нерозуміння Заходом суті угруповання та його цілей.

Протягом багатьох років ХАМАС проводив атаки проти мирного населення, але здебільшого це були напади на дорослих, яких угруповання розглядає як законні цілі через ізраїльські закони про призов до армії. Для ХАМАСу всі дорослі ізраїльтяни є військовими цілями. Зокрема, ХАМАС завдає невибіркових ударів по цивільному населенню через ракетні обстріли або вибухи, що здійснюються терористами-смертниками, водночас вони розглядають жертви серед цивільного населення як супутні. Однак, перейшовши до політичного управління, угруповання прагнуло представити себе як нову структуру, менш орієнтовану на насильство. Проводячи наукове дослідження, присвячене вивченню облікового запису угруповання в Twitter, авторка цієї статті виявила, що в період із 2015 до 2018 року угруповання в основному писало про своє внутрішнє управління та зовнішню політику, приділяючи найменше уваги "опору".

Нещодавня операція перекреслює всі претензії ХАМАСу на легітимність як політичного актора. За 35 років існування угруповання воно ніколи не проводило операцій такого масштабу та не обирало як мішень вразливі групи населення, як-от діти або літні люди. Ба більше, захоплення дітей і літніх заручників у Газі — це перший випадок для угруповання, яке досі брало в заручники тільки чоловіків віком від 18 років. Знімки з Гази свідчать про жорстоке поводження з багатьма ув'язненими, а нещодавні заяви "Бригад Аль-Кассама", військового крила ХАМАСу, свідчать про можливість позасудових розправ над мирними жителями у відповідь на ізраїльські авіаудари, що вкотре суперечить спробам ХАМАСу домогтися легітимності.

Виникає питання, чому ХАМАС вирішив змінити свій статус-кво? Можливі варіанти відповіді включають:

• бажання перешкодити нормалізації відносин між арабськими державами й Ізраїлем, особливо переговорам за посередництва США за участю Саудівської Аравії;
• використати депріоритизацію близькосхідної політики США на користь Китаю та Росії;
• а також кинути виклик нинішньому правому уряду Ізраїлю та його політиці.

Згідно з повідомленнями, Іран і його маріонеткова ліванська організація "Хезболла", схоже, допомогли організувати або принаймні підтримують операцію під керівництвом ХАМАСу, що вказує на можливість відкриття другого та третього фронтів найближчими тижнями. Напруженість на лівано-ізраїльському кордоні вже закипає. Іран усвідомлює, що він опиняється в дедалі більшій ізоляції на тлі Авраамських угод, де США домагаються нормалізації відносин між арабськими державами й Ізраїлем, і водночас Сполучені Штати позбавляють регіон пріоритетності у своїй зовнішній політиці. Отже, Іран скористався можливістю реалізувати стратегію дестабілізації.

Хоча роль Ірану поки що не підтверджено, після першої атаки сплив відеоролик "Бригад Аль-Кассама" від 2014 року, в якому Ірану дякують за надання зброї, грошей і обладнання. ХАМАС, визнаючи очевидну підтримку з боку Ірану, водночас наголошує, що напади минулими вихідними були насамперед ініціативою місцевих жителів, а офіційний представник ХАМАСу Махмуд Мірдаві знову заявив, що угруповання планувало напади самостійно: "Це рішення палестинців і ХАМАСу".

Теракти під керівництвом ХАМАСу могли сприяти досягненню й довгострокової, ширшої мети цього угруповання: мобілізації її союзників проти Ізраїлю. Задумана так, щоб спровокувати "непропорційну" відповідь Ізраїлю, яка спричинила б міжнародний осуд і затьмарила б спогади про насильство, скоєне самим ХАМАСом, операція, на думку ХАМАСу, могла привернути на його бік інших. У заяві Ганії від 7 жовтня зазначається, що "боротьба йде за землю Палестини, Єрусалим і мечеть Аль-Акса, це боротьба всієї "умми" [світової мусульманської спільноти]". Отже, ХАМАС сподівається, що його союзники в мусульманському світі також приєднаються до цієї боротьби.

ХАМАС прекрасно розуміє, що самотужки йому не перемогти Ізраїль, і знає про заяви Ізраїлю, що віщують кампанію з обезголовлення керівництва угруповання. Тому прагне об'єднати інших союзників у надії домогтися "горизонтальної ескалації". Така ескалація може охоплювати потенційну війну з "Хезболлою" на півночі країни, повстання на Західному березі, внутрішній конфлікт, який розпалюють арабські громадяни Ізраїлю, і напади на ізраїльські та єврейські об'єкти за кордоном. У найближчі дні після теракту ці тенденції дійсно проявилися.

Ба більше, попри дещо пом'якшену останніми роками риторику, опір залишається одним із основних принципів ХАМАСу, який в оновленому документі 2017 року зазначає: "Опір і джихад за звільнення Палестини залишаться законним правом, обов'язком і честю для всіх синів і дочок нашого народу й нашої умми". ХАМАС залишається вірним своїй первісній меті — вести палестинський народ на насильницьку боротьбу з Ізраїлем будь-якими засобами.

Своїми недавніми діями ХАМАС дав зрозуміти всім, що міцний мир на Близькому Сході неможливий без вирішення ізраїльсько-палестинської проблеми. Група також дала зрозуміти, що розкол між ХАМАСом і Палестинською автономією фактично виключає можливість досягнення миру. "Газа — опора спротиву", — проголосив Ганія у своїй промові 7 жовтня, ще раз підтвердивши свою думку про те, що керівництво Гази є справжнім захисником палестинців.

Хоча ситуація в регіоні залишається мінливою, ХАМАС вочевидь хотів продемонструвати, що саме він, а не Палестинська адміністрація та не арабські уряди, які нормалізують відносини з Ізраїлем, є найважливішою дійовою особою у вирішенні цих питань у регіоні.

Про автора

Девора Марголін — наукова співробітниця Вашингтонського інституту близькосхідної політики й ад'юнкт-професорка Джорджтаунського університету.