Інформаційний вакуум і новинний треш: як працює російська пропаганда на окупованій Донеччині

Агітація та пропаганда на окупованих територіях Донецької області має свою історію, її вже треба розглядати ретроспективно. Бойову пропаганду тут очолюють професійні радянські специ, випускники Донецького військового політичного училища імені маршала Єпішева. Типовий представник — полковник Едуард Басурін.

Це вони розповідали про афроамериканців у ЗСУ, «тисячі поляків», які атакують окуповану Донеччину, та цілі українські бригади, що регулярно «здавалися в полон» під Волновахою. Басурін запам’ятався також новиною про мертвих українських вояків, які під дією таємничих речовин атакують і атакують, не звертаючи уваги на кулі.

До бойової пропаганди в Донецьку ставилися як до дотепної розваги: Басуріна випускали в тури шпиталями розважати поранених. Але після повномасштабного вторгнення Росії його зняли з посади та відправили у відставку. Місцевих повністю змінили куратори з Москви.

Що змінилося? Наприклад, на появу Іноземного легіону й іноземних добровольців у батальйонах ЗСУ пропаганда не відреагувала звичними «неграми» й «тисячами поляків». Тепер пропагандисти старанно ігнорують реалії війни, будуючи свою паралельну реальність, у якій інколи є західна техніка, що «палає», але зовсім мало іноземних добровольців.

Український контрнаступ тут висвітлюється винятково цитатами Путіна й Небензі з ООН про його невдачу. Новина про цю «невдачу» на місцевому телеканалі має 270 переглядів: це в середньому вдесятеро більше, ніж зазвичай. Місцеві не дивляться та не вивчають війну за ресурсами пропаганди. Бо тут якщо і є «уповноважені» на війну канали, то вони пишуть про допомогу фронту взагалі та про окремі локальні успіхи. А от наступ на Авдіївку, який міцно відлунює вибухами за вікном і сиренами «швидких» із пораненими, на ресурсах окупованої Донеччини повністю відсутній. Так, про це пишуть  «воєнкори» федерального рівня, але в жодному разі не місцеві. У Донецьку ж пишуть про виробництво бронежилетів «Ватнік», новий «інноваційний» візок для евакуації поранених, захист для бойових собак і плани нових наступів на Мар’їнку…

Перша ознака пропаганди на окупованих територіях — її «кремлівський» характер. Ця методика відрізняється від інших тим, що немає «неважливих» напрямків та інструментів впливу. До пропаганди треба залучати всі засоби: від гучномовців дротового радіо та районних газет до телеграму й каналів із сотнями переглядів на такому специфічному ресурсі як Rutube.

Це без урахування великого телебачення та федеральних ЗМІ. Фінансування знаходиться для всього!

Що саме змінилося зараз

До 2022 року в Донецьку була ціла когорта «блогерів» у фейсбуці, які отримували перспективні теми від колишньої пресслужби попереднього ватажка Захарченка, а потім затверджували свої опуси в Москві. Тепер усі заборонені Роскомнаглядом канали виключені з переліку «важливих»: немає фейсбука, немає системної роботи з ютубом, ведеться робота над блокуванням таких месенджерів як вотсап і вайбер. Останні тижні говорити голосом через вотсап з українцями у Донецьку та Макіївці часто буває неможливо. Ватажок терористичного угруповання окупованої Донеччини Пушилін окремим «указом» 24 вересня (відразу після псевдовиборів і свого «перепризначення») сповістив підлегле населення про цензуру, комендантську годину й інші «нові» заборони.

«Запровадити військову цензуру за поштовими відправленнями та повідомленнями, що передаються за допомогою телекомунікаційних систем, а також контроль за телефонними переговорами», — так пишуть куратори Пушиліна в цьому «указі», що встановлює комендантську годину з понеділка по п’ятницю, розширює заборони на пересування територією поблизу фронту та погрожує фільтраційними заходами для тих, хто їздив «на Україну». 

Комендантська година на окупованих територіях діяла без перерви на вихідні з 2014 року. За дописи в соцмережах «суди» давали терміни від 10 до 15 років, у місцевих колоніях навіть окремий клас в’язнів утворився — «твітеряни». Жителі нових окупованих територій, якщо вони не мають російського паспорта, не можуть пересуватися дорогами без довідки про фільтрацію з весни 2022 року. Вочевидь, цей «указ» — насамперед психологічний тиск на людей із метою ще більше залякати. По-друге, пропаганда стверджує, що збільшення тиску — це «приведення до російських правових стандартів». До того ж на прикладі окупованих територій відпрацьовується механізм реалізації часткового воєнного стану для прикордонних Брянської, Бєлгородської, Ростовської областей Росії.

Як працює інструментальна пропаганда 

Тут є кілька «фронтів». Коштом окупантів утримуються районні та міські газети «муніципальних утворень», телеграм-канали місцевих окупаційних адміністрацій та локальні телеканали. На цьому, першому, малому «фронті» війни не існує — тільки позитивні новини про будівництво, свята та привітання від Путіна, Пушиліна чи Газманова.

Наприклад, у розміщеному 5 жовтня на Рутубі випуску маріупольського міського телеканалу «Мариуполь24» новини такі: поздоровлення Путіна до дня вчителя; концерт і нагородження з цього приводу в Маріуполі; сюжет про чемпіонат із малярних робіт, поклейки шпалер та інші «творчі конкурси» серед професійних училищ окупованих частин Донеччини, Луганщини, Херсонської та Запорізької областей у місцевому будівельному коледжі; сюжет про депутатів російської партії «Єдина Росія», які підтримують літніх людей у розбитому місті; змагання з жіночого волейболу в школі №53; перекриття руху через ремонт мосту в Маріуполі…

Про війну один сюжет: про те, що ФСБ у селі Володимирівка Волноваського району знайшла в будинку 12 гранат, патрони та форму ЗСУ. Результат — «боєприпаси» передані армії Росії. Все! Володимирівка — це практично «сіра» зона, Вугледарський напрямок. У цьому селі нещодавно влучним ударом був розбитий загін «БАРС» з Алтаю, загинули 11 загарбників включно з командиром. Російські бойовики заважали місцевим пересуватися, влаштовували блокпости на в’їзді та виїзді й зрештою були атаковані. Але про це та війну жодного слова — будівництво, спорт, ФСБ веде боротьбу з «бандерівцями» як «після ще тієї війни»… І досить!

У випуску за 12 жовтня головної газети колишньої місцевої «партії влади» «Донецкая республика», яка видається накладом під 200 тисяч примірників, — звичні 8 аркушів. Головні теми:

«грандиозные перспективы развития Приазовья»;

«региональный диалог Донецка и Волгограда»;

«горячее сердце Крайнего Севера» (це про зустріч Пушиліна з губернатором Чукотки);

«защитим историческую правду» (це про пільги для дітей загиблих в «СВО»);

«российские стандарты меняют школы к лучшему»;

«президентский сад расцветет в Волновахе»;

«трудовой нет, но выход — есть»;

«я тоже буду донором»!

І жодного контрнаступу України, невдалих і кривавих локальних наступів Росії та іншої війни. Але ось у розбитій ущент Волновасі висадили сад на день народження Путіна, який «довгі роки буде нагадувати» про російського президента. Також на «довгі роки» у Волновасі ставлять нове каміння, як пам’ять про ще якихось загиблих — кажуть, військових водіїв. Це «республіканський» рівень.

На районному рівні за обов’язковим «кремлівським» шаблоном має бути «охоплення» — є газета, є телеграм-канал «Мангушский муниципальный округ» і канал «Борис Трима, глава Мангушского муниципального округа». По всіх каналах — анонси прямих ефірів «голови»: в телеграмі, в «одноклассниках» та у «вконтакте». Мангуш, Сартана, Маріуполь та інші населенні пункти з грецькими назвами та грецькими меншинами окупанти не чіпали, але спроби повернути радянські назви тут були.

Мангуш у радянські часи називався Першотравневим — ця назва з’являється в «титулі» Бориса Трими: час від часу колаборант зветься «головою Першотравневого».

На каналі здебільшого позитивні новини: якісь «волонтери» саджають 15 тисяч дубів як «геолиф “Мы вместе”» до дня «приєднання» нових територій. З цієї нагоди танцює якийсь ансамбль зі Смоленська. У степу висаджують ліс із саджанців дерев із Курська, а сюжет знімає донецький телеканал «Оплот». Висвітлює подію також канал «Все о ДНР». Обов’язкові перехресні посилання купи маловідомих ресурсів — за колаборантом Тримою спостерігають 300 людей, у «Мангушского муниципального» — 2300, але він дисципліновано публікує пости з каналу «Молодежь Приазовья», у якого 174 підписники та сюжет про «царський ліс» із каналу «Оплот ТВ», де через 8 днів після виходу — аж 54 перегляди.

Тому що дисципліна! Сказано саджати дуб восени? Посадимо в жовтні, якщо є наказ! Одна посадка дублюється тричі на одному каналі та телебаченні — в сюжетах «про геолиф», «новий ліс» та у виконанні федеральної програми «Екологія». Ніхто зайві питання не ставить. Що сказано — те зроблено!

Нікольське та Мангуш — тепер містечка, де люди не сплять: на околиці армія Росії будує оборону, під землю заривають металеві споруди та листи сталі з Маріуполя. Гуркіт від роботи з металом уночі стоїть, росіяни чекають українського наступу на Маріуполь, бояться. Але в місцевих каналах — тільки ліс серед степу, тільки дуби з Курська. Тричі на день — стільки, скільки скажуть. Жодної критики, редактури, перевірки на достовірність немає та й бути не може.

Усі ці місцеві та мікроскопічні за охопленням канали дисципліновано постять, наприклад, фейк про діаманти Олени Зеленської, який одночасно викинули «Российская газета», «Московский комсомолец», «Комсомольская правда», «Аргументы и факты», «Москва 24», «Рен-ТВ», НТВ, «Царьград», RT, Mash, Life, News.ru, «360», «Украина.ру», «Федерал пресс», «Блокнот», «Росбалт», «Свободная пресса», «Абзац», «Общенациональное телевидение», «Собственный корреспондент»…

Неважливих джерел у росіян просто не буває. У таких тотальних «залпових» викидах достовірність новин теж неважлива, головне — суцільно забити весь інформаційний простір.

Інший вимір — канали, де дозволено писати про війну, ЗСУ, «Азов» та інші російські неприємності. Це канали малого типу з назвами міст поруч із фронтом типу «Токмак», «Запорожье по жизни», «От Бахмута до Артемовска», «Мариуполь LIFE»… Тут є кілька постійних важливих «мирних» тем. Кожен день транслюються новини за обов’язковою програмою: по-перше, «Україна живе погано», по-друге, «українці в Європі — це суцільна біда», по-третє, «російські шефи допомагають вашому місту».

Ці новини для жителів вільних територій можуть здаватися смішними: наприклад, про будівництво в кожному торговельному центрі Києва до кінця року «симуляторів перемоги», де кожен киянин зможе «за 40 гривень» подивитися віртуальну екскурсію руїнами спаленої Москви. Або про вихід із друку та початок продажу невідомо де, але десь в Україні, книги «Йо**на русня». Але навіть такі «новини» висвітлюються відразу на кількох каналах.

Через день — новини про те, як «українці привезли до Парижа клопів», «українців більше не люблять у Польщі», вони «протестують в Іспанії проти допомоги Ізраїлю» — бо самим на зброю не вистачає!

Є «великі канали», які справді читають люди для розуміння перебігу війни, місць обстрілів, корисної для безпеки інформації. Наприклад, «Типичный Донецк» має понад пів мільйона підписників. Тут більшість матеріалів — про місця падіння снарядів, пожежі, адреси нових розбитих будинків. І одразу, між цих «будинків», неочікуване — Газа та її страждання.

Місцеві канали окупованої Донеччини не бачать терористів і завзято підтримують «соціально близьких» — ХАМАС. Російська пропаганда ніколи не бачила проблеми в тому, щоби вдавати із себе «антифашистську» й водночас бути відверто антисемітською.

Жителі окупованої Донеччини змушені споживати типову совкову пропаганду, яка будується на інстинктах і на тому постулаті, що іншої, альтернативної інформації у радянської людини просто не може бути. Ні тоді, ні тепер.

Фото:  Shutterstock