Суїциди серед підлітків: Що можуть зробити дорослі?

Сумно, що інфоприводом зацікавлення на тему підлітків і суїциду знову стали випадки у Києві, де від початку жовтня сталася серія самогубств підлітків.

Мені сумно від того, що навіть війна не стала каталізатором, аби дорослі чутливо ставилися до підлітків і серйозно сприймали їхні труднощі.

Ми (доєднаюся до всіх дорослих) так хочемо вберегти їх від поганого, що забуваємо розповісти правду; ховаємо від них свої сльози; швидко вказуємо їхній подальший шлях, не спитавши їхньої думки; нехтуємо їхніми теперішніми переживаннями, бо самі вже навчені проходити через них, або просто знецінюємо, говорячи, що ця проблемка — лише на 1,5 бала з майбутніх дорослих проблем.

Усе це робимо ми, дбайливі батьки.

І при цьому самі соромимося просити допомоги у близьких, звернутися до фахівця, не жаліємося, не відпочиваємо та часто живемо вирішенням побутових завдань.

Які дійсно є важливими та стратегічними.

Проте із прогалинами в підтримці та побудові стосунків у сьогоденні.

- Реклама -.

Чи суто батьки винні в тому, що діти йдуть із життя за власним бажанням? Ні.

Чи несуть вони відповідальність? Так.

Є багато факторів, які впливають на психічне здоров’я дітей і формують їхнє уявлення про світ.

Наші діти (до 18 років) страждають від різного виду насильства з боку однолітків і дорослих (булінг, принизливі слова, ігнорування особистого простору, висміювання, фінансове дорікання, сексуальне домагання, отримання потиличника тощо), з яким часто залишаються наодинці.

Бо «не кажи дурниць», «от у моєму віці», «сам винен», «а я тобі сто разів казала», «ну, всі через це проходили, ти ж не особливий».

Через різні джерела інформації дітям транслюється певне бачення світу та себе, яке часто не збігається із реальністю.

Це несе відчуття незадоволення собою та недовіри до всього раніше почутого від батьків.

А відсортувати самостійно інформацію на корисну та некорисну вони ще не в змозі через вікові обмеження.

Зміни в фізіологічному розвитку такі стрімкі, а гормони такі бурхливі, що підлітки стають чутливими, дратівливими та незрозумілими навіть для себе.

Особливо для себе.

Враження, що вона стає буденністю та всі мають забути про її наслідки, які гарно підсумувала Джоана Санта Барбара у своїй статті про вплив війни на дітей:.

— збільшення дитячої смертності власне через потрапляння під обстріли (а це чиїсь друзі, однокласники, сусіди);.

— отримані поранення;.

— набуття інвалідності та неможливість отримати вчасне лікування;.

— хвороби, адже погіршуються умови проживання та харчування (перебування в хронічному стресі також не йде на користь);.

— зґвалтування та зростання дитячої проституції (як наслідок — також інфекційні захворювання та психологічні наслідки);.

— психологічні травми дітей (як від безпосереднього досвіду психотравмуючих подій, так і коли вони дізнаються про них від інших);.

— зміни в побудові ціннісних орієнтацій, адже діти зарано пізнали небезпечний і несправедливий світ та часто самостійно вимушені потурбуватися про своє виживання в ньому;.

— втрата дитиною не тільки своєї сім’ї, а й своєї громади та культури, в якій зростала;.

— включеність дитини у війну (згадаємо тих дітей, яких вбили за їхню активну позицію).

Теорій і моделей суїцидальної поведінки багато.

Проте і без них видно, що діти стикаються із багатьма ситуаціями, з якими їм важко впоратись.

І я ще навіть не згадала про наркотики, ризиковану поведінку та злочинну компанію.

Підлітків часто вважають дорослими тільки тому, що вони можуть обслугувати себе в побутовому плані, помилково думаючи, що вони лише фінансово не можуть себе забезпечити через брак знань.

Незалежно від того, в яких умовах проживає дитина, за дитячою моделлю піраміди потреб, основними потребами кожної є:.

— базові фізіологічні потреби та потреби безпеки, включаючи потреби в житлі та їжі;.

— потреба в безпеці та захисті;.

— потреба в безперервності догляду з боку близької людини;.

— потреба в шкільній освіті та можливостях для розвитку і процвітання.

Досвід, з яким стикаються діти на війни, суперечить тому, як мало би бути.

І ми мусимо це враховувати.

Що можуть зробити дорослі для підлітка в контексті суїциду?.

Бути обізнаними про індикатори суїцидальної поведінки та шляхи допомоги.

Не боятися ставити відверті запитання дитині щодо її бажання піти з життя та звертатися по фахову допомогу.

Розмовляти після спроб самогубства, самоушкоджуючої поведінки чи опублікованого у ЗМІ випадку про суїцид.

Самогубство — це коли підліток навмисно спричиняє собі смерть.

Суїцидальні думки — це коли у підлітка виникають думки про бажання померти.

Суїцидальна поведінка — це коли підліток зосереджений на вчинках, які спричиняють його чи її власну смерть.

Ознаки, що підліток має намір це зробити:.

— проговорює, що краще б його тут не було, чи вважає, що без нього стане легше;.

— відсутність бажань, байдужість до майбутнього;.

— зміни в поведінці, харчуванні та сні;.

— перестав доглядати за собою;.

— прощається з улюбленими речами;.

— байдужість до улюблених захоплень, друзів;.

— відсутність реакції на похвалу;.

— певні дії/публікації в соцмережі, які свідчать про відчай, відчуття ізоляції;.

— має ризиковану поведінку (перебігання на червоне світло, ігри з ножем, вживання алко- чи наркоречовин, сексуальна нерозбірливість, прогулянки вночі, агресивна/зухвала поведінка до тих, хто явно може дати відсіч, тощо).

!Зверніть увагу: вік, з якого діти мають суїцидальну поведінку, знизився до десяти років.

!!Самоушкоджуюча поведінка (порізи, погрози себе вбити) може призвести до завершеного суїциду.

Поставтеся до цього серйозно і прийміть як сигнал втрутитись, а не як демонстративну поведінку.

!!!Бажання вмерти може бути симптомом психічного захворювання, наприклад депресії.

Якщо маєте сумніви щодо намірів, поставте ці запитання.

Проговоріть їх уголос просто зараз!.

— Чи маєш ти намір скоїти суїцид?.

— Чи маєш ти план (якщо відповідь «так»)?.

— Чи звертався ти по допомогу? Ми знайдемо її разом.

Залежно від ступеня важкості:.

— власна терапія із психотерапевтом (не з психологом) із залученням рідних;.

— медикаментозне лікування, яке призначає лікар-психіатр;.

— стаціонарне лікування в психіатричній клініці.

Воно потрібне для підбору дитині правильного дозування препаратів і для фахового цілодобового спостереження до того часу, поки загроза життю та здоров’ю мине.

Усе лікування є конфіденційним.

Отже, ви точно не зіпсуєте життя дитині спостеріганням у психіатра, а врятуєте їй життя.

Якщо ж підліток знав когось, хто скоїв самогубство, підтримайте його.

Скажіть, що готові в будь-який час послухати його роздуми про це, його емоції, надати відповідь на запитання та пошукати за потреби допомогу для нього.

Ви можете супроводити його на процес поховання або попрощатися в свій спосіб.

Також ви можете сказати: «Шкода, що ніхто не опинився поруч із тією дитиною».

І спитати: «До кого звернешся ти, якщо відчуєш себе сильно самотнім та у відчаї?».

Повісьте на видному місці номер Національної гарячої лінії для дітей та молоді.

Ви можете також зателефонувати та спитати поради, якщо підозрюєте в когось наміри, але не знаєте, що робити.

Гаряча лінія: 116 111.

Гаряча лінія: 0 800 500 225.

Telegram: @CHL116111.

Instragram: @childhotline_ua.

Facebook: childhotline.

Кожен має знати, що навіть у суцільній темряві, в якій він не бачить нічого, є рука допомоги.

Автор: Ірина Королець, дитячий клінічний психолог.