"Ворог перейшов на військові рейки, а Україна ще розгойдується": військовий аналітик Агіль Рустамзаде

Незважаючи на помірний успіх контрнаступу ЗСУ на півдні, вже очевидно, що 2023 року російсько-українська війна буде ще далекою від завершення. Більше того, наступного року вже оформився "заділ" для більш інтенсивних бойових дій: українська армія отримає авіацію від союзників, а росіяни значно збільшать витрати на оборону.

За рахунок чого Україна зможе зламати ситуацію на фронтах на свою користь і змусити росію "відповзти"? Чим небезпечна співпраця росії з Північною Кореєю? Що потрібно робити вітчизняній оборонці, щоби не залежати від настроїв у США? На ці та інші питання у першій частині інтерв’ю "Телеграфу" відповів авторитетний військовий аналітик, офіцер ЗС Азербайджану Агіль Рустамзаде.

— Агіль, обговоримо контрнаступ ЗСУ. Через 2-3 тижні настануть холоди і активність бойових дій значно знизиться. Якщо подивитися ретроспективу українського наступу, чого ЗСУ все ж таки змогли добитися за ці місяці?

— Мої ролики в YouTube не дадуть збрехати: у квітні я зробив прогноз, що українська армія зможе досягти незначних успіхів у Запорізькій та Херсонській області. Є деякі речі у війні, які аксіома: без значної переваги у вогневих засобах ураження, без переваги у повітрі, проти укріплених ліній оборони у армії дуже мало шансів. Але разом із цим незначні успіхи є.

Підсумок наступу слід вимірювати не лише кілометрами. Наступальні дії мають на меті вихід на якісь рубежі з паралельним знищенням противника. Наступальні дії України (2022 року) відзначилися трохи інший бік: у Херсонській та Харківській операціях ми бачили, що українська армія зайняла багато територій, але не знищила супротивника.

А зараз ситуація, навпаки. І в парадигмі війни на виснаження, це більше досягнення. Тому що майже знищено дуже велику частину російської артилерії. Вибито основний коник росії — її перевагу в артилерії. Тому якщо дивитися через цю призму, то українські контрнаступальні дії (2023 року) мали дуже великий успіх. Вони певною мірою виснажили російську армію: її ресурс у живій силі, у засобах вогневого ураження. Але з погляду взяття будь-яких рубежів, населених пунктів, то спочатку було ясно, що навряд це буде можливо.

— З такими обмеженими ресурсами, з військової точки зору, чи варто було йти вперед, чи це була не військова, а політична доцільність?

— Мені не сподобалося, як розпочиналася ця операція. Ви почали, як росіяни зараз роблять під Авдіївкою: введення у бій на замінованій, укріпленій лінії бойової техніки з великою кількістю живої сили. Тому якщо не брати початок, то загалом ці контрнаступальні дії призвели до виснаження супротивника. З цього погляду це має сенс.

Інша справа, що якби на перше місце ставилося саме виснаження противника, то українська армія могла б, витративши менше ресурсів досягти більшого успіху.

— Стоячи в обороні?

— Так. Я абсолютно противник того, щоб українська армія воювала мірками та лекалами класичної війни. Українська армія має воювати асиметрично. Частина українських сил оборони вже воює асиметрично. Як приклад можна навести, як воюють Військово-морські сили разом із спецслужбами. ВМС України, не маючи флоту, знищують та позбавляють оперативних можливостей російський флот у Чорному морі. Я раджу і українським сухопутним підрозділам також перейти до асиметричного ведення бойових дій. Це не велика кількість людей, бойової техніки. Це продумані атаки різними засобами ураження.

— Наступного року росія планує значно збільшити витрати на оборону : з 4 до 6% від ВВП. Чи означає це, що наступного року вже російська армія сама планує наступати?

— Російська армія не робить останнім часом великих наступальних дій, бо вони частково виконали ті завдання, які стояли перед ними: захоплення Луганської та Донецької областей. Так, можливо, вони хочуть вийти на межі цих областей, але загалом стратегічне завдання збільшення фінансування і, відповідно, збільшення бойового потенціалу армії — це збільшення комплексного впливу на Україну. Це і атаки ракетами та засоби вогневого впливу, щоб виснажувати вас.

В Україні ще не всі й зрозуміли, що йде війна на виснаження, а це зовсім інші алгоритми та планування бойових дій. Що дивно: ваш противник, який набагато сильніший за вас, переходить на військові рейки, а в Україні ще про це не замислюються.

— Співпраця росії з Північною Кореєю. Що це може змінити? Як Північна Корея може посилити нашого ворога?

— Не треба недооцінювати супротивника. Коли обговорювалося питання участі Північної Кореї, весь світ дійшов єдиної думки, що є лише одна вузька залізниця і Північна Корея не зможе у великих обсягах передавати боєприпаси росії. І що зробила росія? Вона підігнала контейнеровоз до порту Північної Кореї, завантажила 300 контейнерів із боєприпасами, підпливла до свого порту, який має залізничну гілку, і через 3–4 тижні весь цей вантаж із Північної Кореї вже знаходився на складах, які підживлюють артилерійськими боєприпасами російську армію.

Але річ в іншому. Різке збільшення випуску артилерійських боєприпасів – це дуже складний процес, який потребує гігантських зусиль, особливо якщо ви не маєте змоги збільшувати виробництво комплектуючих. Так, певною мірою, скажімо, на 10% або навіть на 20% ця співпраця збільшить кількість боєприпасів, які використовуються російською армією. Але не більше. Тому що Північна Корея не має виробничих потужностей, щоб виробляти мільйон або 2 мільйони артилерійських боєприпасів на рік. А порівняно з початком війни та ситуацією на даний момент рівень застосування артилерійських боєприпасів російською армією впав у 5 разів. Вони не можуть забезпечити виробництво необхідної кількості боєприпасів: від 5 до 10 млн. снарядів на рік. Зараз росія має можливість виробляти від 1 до 2 млн. снарядів на рік. І ось цю прогалину Північна Корея однозначно заповнити не зможе, але зайві 500 тисяч снарядів на рік можуть на 10-20% збільшити можливості росії.

Також у росії вже дуже великі проблеми з артилерійськими гарматами. Вдала контрбатарейна боротьба української армії призводить до того, що цих гармат стає менше, а більшість із них серійно і у великому масштабі не виробляють для російської армії. Тому, враховуючи всі комплексні фактори, за великої перенапруги Північної Кореї, вона може збільшити на 10–20% кількість боєприпасів, що випускаються за день по вашій території. Зараз це 5-7 тисяч боєприпасів за день, і Північна Корея може підняти цю цифру до 9–10 тисяч.

— А можливості України та наших союзників? Ми можемо забезпечити паритет з ворогом по боєприпасам?

— За інформацією незалежних джерел, ви вже тиждень як вийшли на рівень, коли стріляєте більше. Ви отримали як якісну, так і кількісну перевагу над вашим противником, тому що стріляєте більш високоточними та далекобійними снарядами. Усі підприємства, вся оборонка західних партнерів, виходить рівень збільшення артилерійських боєприпасів. Згодом ця ваша перевага збільшуватиметься паралельно з надходженням до вас нових артилерійських систем.

Але хотів би звернути увагу, що Україна надто довго розгойдується. Україна має свої виробничі потужності та до потужності артилерії потрібно додавати ракети власного виробництва, дрони. А з такими темпами як зараз, ви можете досягти виснаження вашого супротивника на 10-20% на рік. І тепер уявіть, скільки триватиме ця війна. Тобто, я ще раз загострюю увагу: ваш супротивник переходить на військові рейки, а ви ще розгойдуєтеся. Тільки із західною допомогою ця війна може тривати і три роки, і п’ять років.

— Екс-міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес заявляв, що Україні варто було б переглянути підходи до мобілізації, тобто підсилити її, підняти планку призовного віку, щоб мобілізувати молодих людей можна було до 27 років, і такі ініціативи в парламенті є. В цьому є сенс?

— Навіть військові не до кінця усвідомили унікальність цієї війни. А унікальність її в тому, що слабша держава воює з сильнішою. І симетричні способи ведення бойових дій, коли ЗСУ мобілізують якусь кількість людей, призводять до того, що ваш супротивник мобілізує вдвічі більше. Це глухий, самогубний шлях збільшення бойових можливостей. Я прихильник того, що українська армія людей, які можуть щось виробляти, розробляти, багато заробляти, має відтягувати в тил. Людина, яка щомісяця вкладає в оборону 10 тисяч доларів, буде такою ж ефективною, як три солдати на полі бою. Вам потрібно дуже багато масової зброї: дрони, ракети, снаряди. Вам потрібно воювати асиметрично: не числом людей. Ми живемо в XXI столітті, у людей зовсім інший світогляд і не кожна людина може вбивати і не кожен може воювати.

— У ЗСУ з’явилися перші ракети ATACMS від США і ця зброя вже застосовується. Як це здатне змінити ситуацію на фронті?

— По-перше, треба розуміти, що Захід не поставив перед собою стратегічної мети через шість місяців розгромити росію. Ось генеральна лінія, яка визначає постачання західних систем озброєння та боєприпасів до України.

Ми знаємо, що передані ATACMS із касетними боєприпасами. На відстані 165 кілометрів цими ракетами можна знищувати склади, тилову інфраструктуру, мости. Але треба розуміти, що кількість цих ракет має велику роль. Ви б вийшли на серйозний рівень виснаження вашого супротивника, якщо вам були б передані ATACMS з уламково-бойовою частиною, тобто єдиною бойовою частиною, необхідною для ураження укріплених об’єктів: мостів, командних пунктів. І якби ви змогли відстрілювати по 10 таких ракет на день, то вийшли б на серйозний рівень виснаження супротивника. А не знаючи кількості, щось казати складно.

Так, ви раз запустили ATACMS (по аеродромам окупантів у Бердянську та Луганську. — Ред. ) вразили 10–12 вертольотів і серед них був лише один [бойовий] вертоліт Ка-52, а решта — транспортні, яких у росії більше тисячі. Тобто ви розумієте рівень виснаження.

Чому я й говорю, що Україні треба вставати на військові рейки, адже у вас є ракетні програми. Якщо ви самі зможете випускати по 50-100 ракет на день, вам не треба буде чекати настрою Байдена, скільки він передаватиме ці ATACMS.

Вся проблема не в тому, що ваші західні партнери вам щось дають, щось не дають. Проблема в тому, що Україна не стала на військові рейки. Ви країна, яка перебуває у війні, і це недозволена розкіш, що ви не перенапружуєтеся. У вас мають бути перенапружені всі ресурси: фінансові, економічні, виробничі. А на другий рік війни я цього не бачу.

— До речі, путін каже, що його армія має можливості збивати ATACMS. Бреше?

— ЗРК С-300 та С-400 за відповідних умов мають можливість знищувати балістичні ракети, до яких належать і ATACMS. Але інша справа, що суцільного покриття ППО, як окупованих територій, так і територій росії немає.

— Ви кажете, що Захід дає Україні допомогу дуже дозовано і немає стратегічної мети перемогти росію. А чого ж Захід все-таки боїться? Ядерного конфлікту?

— Однозначно і ядерного конфлікту, і розпаду росії. Тут дуже багато ризиків. Але водночас це не означає, що збільшення вогневих можливостей України на 20% може так сильно збільшити рівень ескалації, що росії доведеться вдатись до екстраординарних заходів. Я розумію, що ви втомлюєтеся від війни, але треба розуміти, що ви воюєте з ядерною державою.

— Якщо докладніше зупинитись на номенклатурі озброєнь. Якої зброї критично не вистачає ЗСУ на даний момент?

— путін у своєму виступі сказав, що ATACMS не вплине на ситуацію на полі бою. І він правий. Так, ви виснажуватимете авіацію, якісь сили та ресурси в тилу, але кількість бойової техніки та солдатів, які стоять перед українською армією, не зменшиться.

Наприклад, вас атакують "Шахедами". Значить, вам потрібні гарматні установки, які в автоматичному режимі збивають дрони. Ви виходите на дуже великі масштаби застосування дронів, але те саме намагається зробити і ваш ворог. Ваш ворог ці гармати зробити вже не встигне, не зможе, у нього і технологій немає. А у вас є технології, які ви можете скопіювати, наприклад, Gepard (німецька самохідна зенітна установка. — Ред. )

Друге — у вас є потужності, щоб виробляти протитанкові ракетні комплекси. Це КБ "Промінь". Спільно із західними партнерами ви можете у короткий термін модернізувати ракети, збільшивши їх дальність до 10-20 кілометрів та виготовляти масово.

Крім цього, потрібно масштабувати кількість дронів: повітряні дрони, морські, надводні і підводні. У новинах росіяни кажуть, що ви застосовуєте балістичну ракету "Грім", але у вас про це тиша. Якщо ви реально почали їх застосовувати, їх потрібно робити дуже багато: 50 штук на місяць. Потрібно працювати комплексно.

Те, що я позначив, дозволить вам на полі бою, не використовуючи великих людських ресурсів, знищувати вашого супротивника в активній обороні і через 3–6 місяців створити умови, коли ворог не зможе тримати лінію фронту в тисячу кілометрів і тихенько відповзатиме. Ось це парадигма війни на виснаження, яку, сподіваюся, зрозуміє кожна людина в Україні, зокрема й люди, які ухвалюють рішення.

У цій парадигмі немає місця танкам та БМП, але є місце для САУ "Богдана", яку ви почали виробляти. Але треба масштабувати, збільшувати виробництво у десять, двадцять, тридцять разів!

Але що мене особливо пригнічує: я дуже багато чув від представників вашої оборонки, що їм нема де виробляти зброю та боєприпаси і що вся територія України перебуває під обстрілом. Ну тоді подивіться на досвід ХАМАС, як вони примудрялися під землею робити стільки ракет.

— Який ваш прогноз наступного року? Нічого не скінчиться? Війна триватиме?

— Україна стоїть на роздоріжжі і їй доведеться зробити складний вибір. А не знаючи шляху України, я не зможу прогнозувати термін тривалості бойових дій.

Ваша країна має три вибору. Перший — вихід на мирні переговори із фіксацією лінії фронту. Другий варіант – ви продовжуєте бойові дії, як зараз. Це конфлікт низької інтенсивності, і так ця війна може існувати і рік, і два, і три, і п’ять. Третій варіант — якщо ви перейдете на військові рейки і у великій кількості вироблятимете всі ті системи, які я вище позначив, то до кінця літа 2024 року росії потрібно буде робити вибір: або вона проводить нову хвилю мобілізації, яка економічно і фінансово непідйомна для цієї країни. Або вона укладає мирний договір, за результатами якого ви отримаєте більшість своїх територій.

Українська нація, українська громадськість та українське керівництво мають прийти до якогось шляху. Як іти далі? Але я не бачу стратегічних цілей в Україні щодо кратного збільшення озброєння. Тому мені важко прогнозувати. Яким шляхом піде Україна, стільки і триватиме ця війна. Це вибір українців.

* Як розвиватиметься конфлікт між Ізраїлем та терористами ХАМАС, чи загрожує він перерости в ядерне протистояння на Близькому Сході і чи наважиться Азербайджан на силовий сценарій деблокади Зангезурського коридору? Про це читайте у другій частині інтерв’ю з Агілем Рустамзаде, яка вийде у вівторок, 24 жовтня, вранці.