Коваленко: нескінченний людський ресурс став ахіллесовою п'ятою армії Росії

Російські окупаційні війська перейшли в наступ на багатьох ділянках фронту: Авдіївка, Лимано-Куп'янська вісь, контратаки, що не припиняються, в районі Бахмута, Вербового, Копані, в районі Старомлинівки… Складається враження, що у Росії просто нескінченний людський ресурс, яким вона може парирувати будь-який наступ Сил оборони України. Але чи це так насправді? Спробуймо розібратися.

Мобілізація в Росії

Згідно з офіційними даними, російські окупаційні війська за час повномасштабного вторгнення в Україну зазнали втрат понад 295 тис. особового складу. І це на 100 тисяч більше, ніж чисельність угруповання, яке брало участь у вторгненні 24 лютого 2022 року. Деякі підрозділи за цей час взагалі перестали фізично існувати. Проте чисельність РОВ не скорочується критично і російське командування знаходить ресурс для компенсації втрат.

І справді, Росія – країна з населенням 140 млн осіб – має серйозний мобілізаційний ресурс, який у протистоянні з такою країною, як Україна, повинен мати тотальну кількісну перевагу. Але у цій очевидній математиці є свій нюанс – і не один.

Восени минулого року в Росії було проведено так звану часткову мобілізацію, в межах якої було призвано трохи більше 300 тисяч осіб. Ця мобілізація проводилася тоді, коли, за заявами міністра оборони РФ Сергія Шойгу, втрати російської армії становили близько 6 тисяч осіб, а за версією Генерального штабу ЗСУ – близько 50 тис. особового складу.

Зрозуміло, якби армія окупантів втратила лише 6 тис. осіб, то призивати 300 тисяч їй не довелося б. Але саме ця "часткова" мобілізація і показала, що мобпотенціалу та готовності військкоматів у РФ, як і наявності казарм, в/ч, полігонів тощо, для такої кількості практично немає.

Приблизно з грудня 2022 мобілізація в Росії дозволяла залучати ресурс у 20-25 тис. о.с. щомісяця. Таким чином, після "часткової" загнали ще від 200 до 250 тис. осіб до складу армії країни-агресорки. Тобто сумарна кількість мобілізованих від вересня до вересня в Росії становила 500 – 550 тисяч осіб.

Але чи достатньо цієї кількості та чи ефективно вона вирішує поставлені перед РОВ завдання?

Компенсація втрат

Здавалося б, Росія мобілізувала за минулий рік більше особового складу, ніж українські війська утилізували, і це повністю покриває втрати. На перший погляд, саме так, але тоді чому в російському політичному середовищі лунають заклики про заборону повернення по ротації мобілізованих, поки не закінчиться так звана "СВО"? А в мережі дедалі частіше з'являються звернення російських жінок, які благають Путіна повернути їхніх чоловіків, синів, братів із "СВО", де вони вже по року без ротації.

Справа в тому, що коли ми говоримо про втрати, то в першу чергу маємо на увазі "200-х" (знищених), хтось враховує "300-х" (поранених), більш прагматичні згадують і про "400-х" (полонених), а особливо педантичні ще й про "500-х" (відмовники/дезертири). Але практично ніхто не зважає на кілька існуючих потреб.

Перша – компенсація втрат у форматі відновлення боєздатності підрозділів. Це коли підрозділ, який зазнав втрат, непорівняних з виконанням ним бойових завдань, потрібно терміново відновити. Найчастіше така потреба виходить за межі розміреного мобілізаційного процесу.

Друга потреба – створення нових підрозділів. Адже російську армію начебто чисельно збільшуватимуть, а отже, й людей звідкись треба брати для формування нових підрозділів у тилу, які в короткостроковій перспективі не повинні вирушати до зони бойових дій. Тобто набрати людей, які не підуть на компенсацію втрат.

Третя потреба – ротаційна. Те, про що вище і йшлося. Підрозділи потребують ротації, але на полі бою їх слід кимось заміняти. Рівноцінними підрозділами, яких просто немає.

Якщо охопити всі ці потреби цілком, то місячна мобілізація в Росії повинна становити від 40 до хоча б 50 тис. чоловік. Але цього немає і навряд чи буде – як мінімум до завершення виборів 2024 року.

Якість ресурсу та забезпечення

Той ресурс, який зараз надходить у розпорядження РОВ, значно відрізняється від того, що воював на початку повномасштабного вторгнення в Україну. І ця різниця відчувається. Адже коли наступала еліта з багаторічним досвідом служби у військах, захоплювалися області, райони, великі міста, а як у складі армії РФ став переважати мобресурс, то наступи скотилися або до локального рівня, до розмірів села чи смт, або до оборони, яку росіяни не можуть утримувати. Тим часом зріс і рівень втрат.

При цьому мобресурс залучається тоді, коли військово-промисловий комплекс РФ не має можливості його повністю штатно всім забезпечувати. Дефіцит техніки, боєприпасів, спорядження – усе це впливає і на виживання слабко підготовленого ресурсу.

Призвавши понад 500 тисяч осіб, Росія не змогла протягом цього року досягти і 10% тих цілей, яких досягло угруповання в 180 тис. у першій половині 2022 р. Просте і дуже промовисте порівняння, яке вказує на те, що таке професійна компонента у військах та регулярне постачання, компенсація втрат.

І все ж навіть не маючи якихось масштабних досягнень у зоні бойових дій, цей ресурс відіграє гальмівну роль – уповільнюючи просування Сил оборони України.

Нівелювання та ресурсний уроборос

Людський ресурс російської окупаційної армії не є визначальним і вирішальним у питаннях захоплення нових територій, але набагато ефективніший як гальмівний елемент.

З іншого боку, росіяни мають межу місячної компенсації втрат. І хоч би як це банально звучало, але саме підвищення рівня втрат особового складу РОВ є рішенням цієї проблеми.

Тобто знищення понад 20 тисяч окупантів на місяць є на сьогоднішній день найбільш ефективним значенням для знекровлення його оборонного потенціалу. Зрозуміло, це має здійснюватися в комплексі з іншими діями щодо нейтралізації потенціалу противника, зокрема його авіаційної компоненти, бронетехніки та артилерії.

Наприклад, не маючи достатньої кількості бойових броньованих машин, окупанти змушені наступати або розміщуючи десант на броні танків, або застосовуючи неброньований, цивільний транспорт. Це збільшує чисельність втрат. І так по кожному пункту.

Але здебільшого, в атаці чи обороні, головна ставка противника – на чисельність. Зменшення цих показників призведе до паралізації та краху оборони.

І не можна сказати, що це недосяжно. У січні, лютому та березні 2023 року цей показник якраз і перевищував 20 тисяч, результатом чого стала "м'ясорубка" у Бахмуті. І саме тоді Росія змушена була відкласти запланований на лютий наступ по Лимано-Куп'янській осі і наступ на Оріхів і Гуляйполе. У червні втрати армії РФ також перевищили 20 тисяч, і тоді російські окупаційні війська спішно стягували до Запорізької області підрозділи з інших плацдармів, оскільки резерви стали дуже швидко вичерпуватися.

Таким чином, у міру затягування війни у вигляді залучення людського ресурсу погіршується ситуація з його забезпеченням – унаслідок чого погіршується ще одна компонента функціональності РОВ. І чим гірша ця компонента, хоч би як парадоксально це не звучало, тим більше людського ресурсу потрібно.

І тут армія РФ упирається в екзистенційний глухий кут, коли більшу кількість технічної компоненти надати фронту неможливо, а компенсувати її нестачу людським ресурсом вже не вийде – так само як і забезпечити зростання ресурсу штатно цією компонентою (для ефективного виконання поставлених завдань).

Кількість російських військ та його мобілізаційний потенціал завжди називалися перевагою РОВ, але вони є й їхньою ахіллесовою п'ятою.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".