Люди, які кажуть, що мова не має значення, підігрують ворогу, – інтерв'ю з Павлом Вишебабою

Він акцентує: рідна мова захищає від російської пропаганди, яка намагається розвалити єдність нашого народу та держави, яку ціною власного життя відстоюють українські Герої. І якщо ви намагаєтесь кивати у бік військових, мовляв, дехто з них також говорить російською – не варто: ви – не на лінії вогню. Натомість з такими міркуваннями можете легко потрапити на "голку" російської пропаганди і підіграти ворогу. І це не єдиний аргумент, чому від російської мови – мови країни-терористки, країни, у якої немає майбутнього – треба нарешті відмовитися.

До Дня української писемності та мови, який відзначаємо сьогодні, 27 жовтня, ми поговорили з військовим, який з початку війни перейшов на українську і відмовився від російської.

Павло Вишебаба – письменник, музикант, екоактивіст, учасник Революції Гідності, командир відділення 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша – в інтерв’ю 24 Каналу розповів, чому українська мова – не "какая разніца", а надважлива; як ті, хто спілкується російською, мають вигляд людей недалеких і непрогресивних; як російська культура відповідальна за те, що Росія перетворилася на країну терористів; як навчитися викорінювати російську мову зі свого життя і не підігрувати ворогу завдяки мові та чи можна пояснити українцям, які говорять російською, що ця мова – це частина "русского міра"?

Чому військові на передовій можуть говорити російською

Коли і чому ви перейшли на українську мову?

Це сталося з окупацією мого рідного міста Краматорськ. Я був на той момент в Києві, але там залишалися мої рідні. Після трьох місяців Майдану почалася війна.

Краматорськ був одним із перших міст, яке окупували росіяни. Його окуповували зі звертанням до місцевих: "Ми же с вамі на адном язикє гаварім, ми одна страна"… І у мене наче перемикач якийсь спрацював: треба забрати у ворога й окупанта цей аргумент, що ми спілкуємося однією мовою і начебто є однією країною.

Тож я вирішив перейти на українську. Це було навесні 2014 року.

А як ви вважаєте, чи повинні українські військові розмовляти виключно українською мовою?

Військовослужбовці насамперед мають ефективно виконувати свої завдання. Якщо в них проблеми з мовою чи якщо їм складно спілкуватися українською, то ніхто не буде їх за це носом тикати. Спілкуйтеся іншою мовою.

Та все ж більшість нашої бригади спілкується українською або ж намагається спілкуватися українською. Або суржиком – атомним, лютим. Але чисто російську мову дуже важко почути на фронті.

Поетеса й захисниця Ярина Чорногуз нам в інтерв’ю говорила, що звинувачувати військовослужбовців у тому, що вони говорять російською, – безглуздо. Вона пояснила, що на фронті взагалі некоректно акцентувати на тому, хто і якою мовою говорить. Чи погоджуєтесь ви із такою думкою?

Є один критерій – ефективність, тобто те, як ти швидко передаєш інформацію. Якщо ти не здатен швидко говорити українською, а можеш передати інформацію російською, то говори російською, адже інформація може бути надзвичайно важливою. Якщо ти не можеш бути ефективним українською, а це дуже важливо для військового, – бо, наприклад, не знаєш термінології, то говори як хочеш, аби лиш добре виконував свою роботу і передавав потрібну інформацію якнайшвидше.

А про мову можна говорити тоді, коли військові відпочивають. Хоча бувають, звісно, ситуації, коли хтось по рації починає говорити російською, то просять його державною повторити про всяк випадок.

Навіщо росіяни на фронті вчаться говорити українською

Чимало військових розповідали, що мова на фронті рятує життя. Чи стикалися ви із такими ситуаціями?

Це особливо актуально було на початку повномасштабного вторгнення, коли росіяни тільки повалили на нас. Тоді дуже легко можна було відрізнити ворога від свого завдяки українській мові. Але ж вони навчаються, на жаль. Навіть брали людей, які говорили українською по рації. Адже по той бік може бути росіянин, а може бути і завербований мешканець так званих "ЛНР" і "ДНР".

Це у перші 2 місяці війни українськомовного ворога неможливо було зустріти. Зараз вже такі є, бо вони розуміють: для нас мова є маркером, тому і взяли нашу зброю собі на озброєння. Ми натомість вже не так довірливо ставимося навіть до тих, хто говорить українською. Адже це також може бути ворог, завербований і навчений української.

Військовий Павло Вишебаба / Фото з його інстаграму

А чи є у вашій бригаді якісь кодові слова, які допомагають відрізнити свого від чужого?

На початку повномасштабного вторгнення, знаю, перевіряли на "паляницю". Але це вже давно в минулому, бо навіть щелепу росіянина можна навчити говорити "паляниця". Тому такі перевірки вже не актуальні.

Чому аргумент "а військові говорять російською" не працює на цивільних

Часто люди, які говорять російською, виправдовують свої дії тим, що військові на фронті говорять російською. Чому недоречно цивільним порівнювати себе у цьому плані з військовими?

Мені сподобалося, як хлопець з 3-ї штурмової бригади сказав: "Якщо ви російськомовний і виправдовуєте те, що військові говорять російською, то чого ви не на фронті? Йдіть на фронт і говоріть російською, тут можна". Це прекрасна і дотепна відповідь. Варто розуміти, що у військового може не бути сил, натхнення вчити українську. Адже перехід все ж таки потребує зусиль, навіть якщо у тебе є певний пасивний запас українських слів.

Тому, якщо у військового немає часу на ці зусилля, то не треба йому цим дорікати. А ви в цивільному житті можете практикуватися з касирами, з офіціантами, з незнайомцями…

Як зазвичай переходять на мову: спочатку починають короткі діалоги, потім – складні зі своїми знайомими. І так переходять на українську. Тож якщо ви маєте час на такі зусилля, то навіщо виправдовуватись за допомогою тих, хто такого часу на ці зусилля не має?

Чому вчити дітей російської – нерозумно зараз

Ви згадали про касирів, офіціантів. Ці люди зараз, відповідно до мовного закону, на роботі повинні говорити лише українською. Чому навіть у час повномасштабної війни з Росією окремі українці агресивно реагують на прохання чи вимогу спілкуватися державною, або й навіть дорікають за те, що до них звертаються українською?

Мені б хотілося, щоб зміни у суспільстві відбувалися за одну секунду, але такого не буває. Суспільство – дуже інертний механізм, який зміни ці впроваджує поступово. Навіть автори цього, ухваленого Верховною Радою, прекрасного закону про мову розуміли: він не почне діяти з першого дня від набуття чинності. Усе тому, що суспільство поступово впроваджує будь-які зміни, адже у людей в голові – багато стереотипів, упередження щодо мови.

В Україні дуже довго мовне питання накручували, породжували всілякі стереотипи. Наприклад, "якою мовою тебе мама й тато навчили, такою мовою ти і маєш говорити". Хоча це не так.

Мова роду – це не тільки минуле, не лише та мова, якою з тобою спілкувалися батьки, бабусі, дідусі. Це і мова твого майбутнього роду. Ти сам обираєш, якою мовою буде твій рід розмовляти у майбутньому.

Тому я зараз абсолютно не зрозумію людей, які обирають мовою свого роду російську. Навіщо взагалі її вчити?

Це мова минулого, мова країни-терориста, мова країни, в якої немає майбутнього. Тому навіщо взагалі її вчити, тим більше передавати своїм дітям? Це недоречно. Я вже не кажу про якісь патріотичні почуття. Це просто нерозумно – вчити своїх дітей мови мертвої країни. Росія зараз – живий мрець.

Зрозуміло, що нічого доброго там не буде. Якщо вона в якійсь формі ще буде існувати, це буде дуже занепала країна не те що третього, а й четвертого світу, від якої всі відвертаються. Тому нерозумно передавати своїм дітям і онукам мову мертвої країни.

Як викорінити цей аргумент людей, які кажуть, що російська – це мова їхнього дитинства, сім'ї тощо?

Найбільша проблема – це емоційні зв'язки з минулим. Їхнє дитинство або юність асоціюється з російською мовою. Найкращі моменти життя, якісь перші поцілунки були під пам'ятником Пушкіна або, не дай Боже, Лєніна. Нікому не раджу таких спогадів. Усі ці емоційні зв'язки дуже потужні. Це своєрідний якір у психіці.

Насамперед треба усвідомити: це через емоційні зв'язки у нашій пам'яті, і немає жодного секрету у тих російських піснях. Секрет тільки у тому, що у вас в житті сталося щось важливе під саундтрек, на жаль, російський.

По-друге: треба створювати нові приємні спогади під нове інформаційне тло. Якщо у нашого покоління багато спогадів пов'язані з російською музикою, культурою, поезією, то треба думати про майбутнє.

Ми маємо вплинути на те, щоб наші діти мали приємні спогади під пісні Онуки, згадували перший поцілунок під пам'ятником Василю Стусу на вулиці не імені Висоцького, а імені Івасюка. Треба зробити так, щоб емоційні зв'язки, які досить сильні, були приємними і на тлі українського у наших дітей. Треба зробити інформаційне, культурне середовище для них українськомовним.

І саме з ними діти мають бути і будуть пов'язані сильними особистими спогадами, дуже важливими в житті. От і все. Не робіть так, як ваші батьки: не тягніть у наступне покоління Висоцьких…

Я от не хочу музику своєї юності, типу Земфіри, рокерів російських, тягнути в майбутнє, тому що у них немає майбутнього. Я не хочу, щоб в майбутньому у моїх дітей були російські виконавці. Тому в інформаційному і особистому просторі має лунати тільки українська музика або класна зарубіжна. До речі, польський реп дуже крутий.

Як російська культура сприяла перетворенню Росії на країну терористів

Актор Андрій Ісаєнко з "Жіночого лікаря" виступив проти тотальної українізації. Хоче, наприклад, щоб його донька прочитала Чехова в оригіналі російською тощо. Чи потрібна в Україні тотальна українізація і чому?

Це просто дисбаланс. Чехова в оригіналі? А чому не Фіцджеральда? Ми живемо в Україні, і нормально знати в нас українську.

Тепер щодо іноземних мов. Є англійська мова, якою спілкуються зараз найближчі наші партнери – Європейський Союз, США. Та й загалом – це мова бізнесу. Також виникає питання щодо мов наших сусідів: от у нас є Польща на Заході і Росія – на Півночі. Чому ми маємо читати Чехова в оригіналі, а Адама Міцкевича – ні? А тому, що ми жили в імперії, колоніальний статус якої передбачав, що ми маємо знати мову центру – як колонія мову своєї імперії. А ми – не колонія.

Якщо ж вам подобається іноземна література, то подумайте: якого біса ви знаєте всю російську літературу і не знаєте польської? Польща ж – потужний сусід з дуже потужною літературою, економікою і впливом у світі. І взагалі я вважаю, що російська культура частково відповідальна за те, що Росія перетворилася у країну терористів. За те, що там – люди-зомбі, які не здатні мислити критично. (Хоча і є класика: Достоєвський, Толстой, Чехов).

А що сталося з російською літературою? Зараз у Росіїне має письменників не те що рівня Достоєвського і Толстого, там просто немає пристойних письменників. Це пародії, пропагандисти, типу Прилєпіна. Вони не є спадкоємцями тієї літератури. Це просто блазні, які вдають з себе письменників, а насправді є пропагандистами.

І водночас подивіться на європейські літератури, які зараз продовжують розвиватися: там постійно є відомі імена, які продовжують просувати літературу вперед. У європейських літератур є це майбутнє, якого немає у російській літературі. Тому ті, хто хоче разом зі своїми дітьми дивитися в майбутнє, а не в минуле, мали б вчити мови наших інших сусідів.

Російська – мова країни-терориста, в якої немає майбутнього / Фото з інстаграм-сторінки Павла Вишебаби

А яку мову прагнете вивчити ви?

Я, наприклад, мрію вивчити польську. По-перше, мені дуже подобається, як вона звучить. По-друге, я справді хотів би читати твори їхніх авторів в оригіналі. І я дуже шкодую, що мене не навчили цього в школі. Натомість у мене в школі, окрім української мови та літератури, якогось біса була російська мова та література. Чому? Та тому, що це – імперський спадок, тому що колонія вважала, що необхідно вчити мову центру…

А ваша донька якою мовою говорить? Що ви як батько можете порадити батькам, котрі виховують нове покоління українців?

З перших секунд життя моя донька чує українську. Для мене це було дуже важливо. Я перейшов на українську до народження доньки; моя дружина, нині колишня, на той момент також перейшла на українську. Тож наша дитина одразу чула українську мову. Для неї це дуже важливі спогади – якою мовою тато і мама з нею говорять. Ми одразу заклали рідною українську мову – мову нашого роду в майбутньому.

Павло Вишебаба з донькою / Фото з фейсбук-сторінки воїна

І зараз абсолютно очевидно, що дитину треба захищати від російського лайна. Ви тільки послухаєте, про що ті їхні пісні. Тому коли ви обираєте мову для своєї дитини, другу мову або третю, окрім української й англійської, просто подумайте: ви хочете, щоб ваша дитина спілкувалась вільно з місцевим населенням Тамбова і Сургута, чи Кракова, Варшави, Вільнюса або Праги? Подумайте: вам треба, щоб ваша дитина розуміла мешканців російського мухосранська чи сусідів з Заходу.

Просто поставте собі питання: "На якого біса дитині взагалі може знадобитися в 21-му столітті російська мова?". Не потрібна вона в цьому столітті нікому, а тим більше українцям, які постраждали від ворога, який спілкується російською.

Чому говорити українською – модно, а російською – ні

Чому у деяких великих містах, зокрема в Києві, українськомовним нав'язують комплекс меншовартості і "радять" перейти на російську?

Коли я недавно був у відпустці в Києві, то помітив, що навпаки – тепер ті, хто спілкується російською, мають вигляд людей недалеких і непрогресивних. Так і є, тому що це люди, які дивляться в минуле. Як тільки я переїхав у 2013 році в Київ, попав у таке ж середовище, де говорити російською вважалось дивним. Я захоплювався людьми, які прекрасно вільно говорили українською.

І я бачу, як протягом цих 10 років змінюється ситуація: говорити українською вважається більш елітарно, аніж говорити російською. Натомість російська мова, в принципі, зараз маргіналізована.

Це абсолютно справедливо, і мені подобається така тенденція.

Чимало українців, які з початку повномасштабної війни перейшли на українську з російської, повертаються назад до мови агресора. Чому, на вашу думку, і чи можна цьому протидіяти?

Так, є така тенденція. Частина тих, хто перейшов 24 лютого на українську, зараз повертається назад до російської. Також це помічаю. Я думаю, це просто брак сили волі. З іншого боку, це робота російського ІПСО, ФСБ тощо, особливо, якщо у мережі ширяться коментарі типу "яка різниця якою мовою", "а є військові, які російською говорять" тощо.

Я вважаю, що це підігрування ворогу або пряма його робота, якщо люди говорять, що мова не має жодного значення. І люди, які легко піддаються впливу такого інформаційного шуму і переходять назад на російську, бо так простіше.

Не всі здатні ухвалити якесь рішення і дотримуватися його. Є люди безвольні, які хиляться туди, куди вітер дме. Вітер подув в одну сторону – вони заговорили українською; вітер подув в іншу, щось прочитали, подивилися, якесь відео – знову говорять російською. Не всі можуть дотримуватися свого слова. Так завжди буде. Але важливо, щоб відсоток людей, які говорять українською, поступово збільшувався.

Мені подобається момент, коли ти декларуєш, що спілкуєшся українською, тобі подобається спілкуватися українською, і люди з тобою, навіть якщо вони вдома говорять російською, говорять українською.

Я не приховую, що я люблю цю мову, вона мені подобається і мені приємніше спілкуватися саме українською. Тому я вдячний своєму оточенню, яке переходить зі мною, практикується українською мовою зі мною. Я тільки цьому радий – бути своєрідним тренажером з української мови. Якщо ви також хочете бути для свого оточення прикладами, тренажерами, не треба приховувати те, що вам приємніше спілкуватися українською.

Як легко перейти на українську

Що можете порадити тим українцям, які не хочуть переходити на українську або їм "какая разніца"? І тим, які хочуть перейти на українську, але вагаються?

Тим, що не хочуть переходити на українську, я нічого не можу порадити. Ніколи з ними не спілкувався і ніколи до них не звертався.

Я намагаюся людей спонукати до того, щоб вони спробували говорити українською, і завжди звертаюся до тих, хто вагається. Це та група, з якою нам треба працювати.

Це 30 – 40%, за моїми підрахунками. Треба звертатися до таких людей, які хотіли б спробувати говорити українською, але їм важко з тих чи інших причин. І просто їх підтримувати в цьому виборі.

Якщо ви не готові прямо зараз перейти на українську в усіх сферах свого життя, переведіть гаджети на українську, переведіть всі пошукові системи в соціальних мережах, почніть спілкуватися українською.

Пробуйте говорити українською з офіціантами, касирами, продавцями. Навіть короткими діалогами, але тренуйтеся говорити українською. Ви і не помітите, як ці діалоги ставатимуть все довшими – і згодом ви перейдете на українську зі своїми близькими. Поставте собі мету: сьогодні я переходжу на українську – крапка. Почніть з малого, йдіть маленькими кроками. Я лише через три місяці після переходу почав думати українською. Але так, я люблю ухвалити рішення і дотримуватися його, тому одразу перейшов в усіх сферах на українську. Це непросто, і, можливо, більшості краще переходити на українську поступово.

Як Росія популяризує свою мову, щоб мати на людей вплив

Як донести до українців, які говорять російською, що російська мова – це частина "русского міра"?

Можна, звісно, для себе знайти багато відмазок, але ж очевидно, що наш ворог – Росія, і мова нашого ворога – російська. Що вам ще треба? Для розуміння – це ж дуже просто. Не для всіх, так, але ж тут треба подумати: кому в 21-му столітті потрібна російська мова? Тільки Росії, яка хоче збільшувати свій вплив, часто інформаційний, через соціальні мережі, засоби масової інформації і так далі. Їй дуже потрібно, щоб її пропагандистський контент розуміли.

От подивіться на Грузію: там молоде покоління не знає російської мови. Я був у Грузії в 2013 році. Там старше покоління розуміє російську, а молоде – тінейджери і студенти – не вчили російську, бо якого біса вона їм треба?

Грузини не розуміють пропаганди ворога. А ворогу це дуже не вигідно. Тому просто подумайте, що вам насаджують і популяризують російську мову для того, щоб мати на вас вплив, зокрема інформаційний через соціальні мережі.

Щоб ви розуміли, про що всі ці тисячі коментарів російських ботів і тези російських блогерів. Тому просто вбережіть своїх дітей від впливу нашого ворога. От і все.

Як ви вже згадали, у соцмережах зараз триває багато гострих дискусій між українцями щодо мови, гуманітарної допомоги тощо. Часто цю ворожнечу розпалюють росіяни. Чому не можна піддаватися на вкиди ворога, і як це пояснити українцям?

У нас взагалі питання інформаційної гігієни не дуже розвинене. Люди не розуміють, що не все, що пишуть в інтернеті, пишуть реальні люди, і це не їхні реальні думки. Часто це просто робота ворожої пропаганди або людей, які підхоплюють її. І на їхніх емоціях грає ворог і таким чином намагається розколоти наше суспільство. І це в момент, коли "країну зшивають голками крупнокаліберними", як в одному моєму вірші сказано, ціною життя і здоров'я наших людей. І у цей момент люди в тилу розривають її через якісь ідіотські суперечки, які не варті навіть уваги.

Павло Вишебаба на фронті / Фото з соцмереж військового

Просто подумайте, яку ціну ми зараз платимо за єдність нашої країни – і не треба за 30 срібняків продавати її ворогу у просто якихось ідіотських другорядних дискусіях! Ціна нашої єдності щодня зростає – як і ціна українського паспорта, громадянства, держави. Щодня ми платимо за це дуже високу ціну.

Тому не треба за копійки бути правим чи не правим і в інтернеті продавати цю єдність. Цінуйте те, що нам вдається поки зберігати нашу державу, відвойовувати її, захищати. Аби не довелося потім робити висновки в еміграції, працюючи десь за кордоном і згадуючи, яка в нас була класна держава, але ми її проср*ли.

Просто пам'ятайте: те, що в нас зараз є держава і що ми можемо бути об'єднані та захищати її, – це вже величезна цінність. Тому не треба за безцінь просто так це все нівелювати!