Хто такий генерал Хоренко: командувач Сил спеціальних операцій ЗСУ вперше дав інтерв’ю

Віктор Хоренко понад рік очолює ССО ЗСУ.

Генерал-майор Збройних сил України, командувач Сил спеціальних операцій (ССО) Віктор Хоренко вперше за рік на посаді дав інтерв’ю. 

У розмові з речницею полку "Азов" Валерією Карпиленко (Суботіною) в ефірі ТСН Хоренко розповів про особливості роботи ССО, успішні операції військових, зокрема розкрив деталі авіапрориву на "Азовсталь" в оточеному Маріуполі.

Вже понад рік ви на посаді командуючого ССО і тільки зараз перше інтерв'ю. Чому так?

Особливість ССО – не говорити, особливість ССО – діяти. Діяти завжди важко, говорити легше. Мені подобаються важкі задачі, і ми їх вдало виконуємо. Деяку інформацію ви можете побачити на офіційному сайті ССО. Все робимо заради перемоги.

Хто такий генерал Хоренко? Про вас дуже мало інформації в інтернеті. Якщо в кількох словах, як вас можна охарактеризувати?

Я не публічна особа. Я звик працювати, і щоб по тобі судили по справам, а не по розмовам. В кабінеті я керівник, на полі бою– такий самий воїн, такий самий оператор, як і основна частина. На полі бою у нас немає ні звань, ні рангів, ні посад – там всі рівні.

До роботи в ССО ЗСУ ви очолювали спецпідрозділ ГУРу, потім знову повернулися в ССО. Чому такі переміщення?

Моя мета – працювати з найкращими. У ті часи, це було доволі давно, чому я переходив з ССО в ГУР, потім у зворотньому напрямку. Сталося так, що на той час у нас не було повноцінних військових дій на нашій території і підрозділи управління розвідки виконували завдання не тільки на території нашої країни, вони виконували ці завдання й на інших континентах. Тому я переходив, тому що не хотів сидіти чогось чекати, я хотів працювати. Життя – це рух. І тому задача – це екстрим. Мені це подобалося і подобається до цих пір. Тому я переходив працювати в підрозділи, які на той час працюють по-бойовому. Починаючи від 2014-го року неодноразово підрозділи ГУР та ССО пересікалися на лінії бойового зіткнення, ми багато працювали пліч о пліч, і в певний момент я повернувся до своєї зграї, у якій починав працювати. Тому що мені подобається працювати з найкращими.

Операція в Кабулі. Ви брали в ній участь прямо чи опосередковано?

Прямо. Все, що відбувалося в ГУРі, хай залишається в ГУРі.

Встигаєте відпочивати, спати?

Відпусток не буває. Вихідних також. Ми не можемо собі дозволити відпочинок, коли особовий склад працює безпосередньо на лінії бойового зіткнення по багато місяців, не маючи ротацій. Ми розуміємо, що мають втому і втрати. Хотілося б подякувати всім побратимам та посестрам, які вдало боронять нашу землю.

Ще рік тому я зі своїми побратимами та посестрами перебувала на "Азовсталі". І справжнім дивом було те, що до нас прилетіли гвинтокрили. Привезли боєкомплект, медикаменти і забрали принаймні частину поранених. Гвинтокрили на "Азовсталь" – це була також і ваша операція. Яка була її мета?

Я дуже добре пам’ятаю ці моменти, коли були перші рейси і як вони планувалися. Це були важкі рішення. Коли ми спілкувалися з пілотами, комбригами і командувачами армійської авіації, вони нам допомагали планувати ці польоти на "Азовсталь". Було вдалих сім рейсів. У кожному польоті брала участь різна кількість вертольотів. Ми вивчили обстановку, противника, радіоелектронну обстановку і планували маршрут. Паралельно проводилося декілька операцій: і наземна, і повітряна.

За повітряну я розумію, як все починалося і як відбувалося. Коли ти їдеш, і ніби досвіду такого типу операцій ще в тебе ще немає, ти починаєш розбиратися, скільки там цей вертольот, що він взагалі може. Те, що в нього в баку – це одне. Як у нього з баком зменшується швидкість, скільки він може підняти, йому озброєння на борту потрібне чи ні, які люди йому потрібні? Тобі привозять боєкомплект, який ти повинен загрузити, і Редіс, з яким безпосередньо підтримували зв’язок, каже, що йому саме на даний час необхідне. У тебе 15 тонн вантажу, а один вертоліт може біля двох тонн взяти. Там є певні нюанси. Окрім цього, ще була доставка людей, мотивованих бійців, які на той час могли працювати та підтримувати. Тому що ми розуміли: були і втрати і моральне виснаження людей.

Це були польоти за бажанням? Тобто ті, хто летіли на підмогу і хто були пілотами гвинтокрилів, їх не примушували? Вони летіли за власним бажанням?

Основна частина – так. Основна частина виконувала свій обов’язок. А були ще  багато бійців, які висловлювали бажання підтримати,  мали пряме або опосередковане відношення і до "Азову", і до бійців, які перебували на той час у Маріуполі. Основна задача була доставити боєкомплект. Але коли кажуть, що з 15 тонн може лише 2 тонни влізти, треба щось обирати. А в тебе ще приходить 10 добровольців. Кажуть: ми також хочемо полетіти захищати "Азовсталь". Тоді приймали важкі рішення: чи боєкомплект загрузити, медикаменти, тоді засоби зв’язку, старлінки тільки у нас з’являлися, або люди, які повинні були захищати. Ми були обмежені, рахувалося по хвилинам. 

Вони йшли в повному режимі радіомовчання. Я пам’ятаю, як тільки набираєш Редіса, дві хвилини й приймає. Він: "Все, відправляй людей". Вивантаження майна було порахована на хвилини, вона не повинна була перевищувати 10 хвилин. Але завжди люди справлялися до 5 хвилин. Після цього було завантаження поранених, які в більш важкому стані. Було декілька історій, мало хто про них знає. Як люди, спеціалісти високого профілю, вилітали, працювали там та певними рейсами примудрялися повертатися. Тому що вони були потрібні на інших напрямках. Про ці випадки мало хто знає.

Так само така операція, коли ми забирали дружину одного з пілотів, яка також служила в підрозділах, які були в окупації в Маріуполі. Він прилетів туди і нам передають, що він не може її там знайти. І ми розуміємо, що він зі штурвала не може вийти, а вона сіла в інший гелікоптер. Вони зустрілися тільки коли ці вертушки прилетіли сюди. Але весь час він переживав, де вона. Тобто така була емоційна історія...

За сім рейсів у мене один військовослужбовець потрапив у полон. Його вже обміняли. Росіяни, орки на допиті дуже цікавилися, хто ж на цій стороні. Цікавилися керівництвом: де вони живуть, що роблять, розпорядки дня. Я так скажу: вони думають, що їм це принесе якусь перемогу. Я вважаю, хай краще похвилюються за свої графіки роботи, місця проживання та тих, хто їх оточує.

На командира полку "Азов" по рації виходив боєць з позивним "Лєс". Це були ви, Віктор Хоренко. "Редіс" знав, з ким він спілкується? Чи знає зараз? Чи ви особисто знайомі, зустрічалися ?

Я виконував різного роду задачі, спілкувався з багатьма. І коли мені дали слухавку в одному з кабінетів, я також задумався, як воно буде в майбутньому. Зрозуміло, були швидкі рішення. Так, для "Редіса" я тоді так назвався. Тому що на кожну операцію для того щоб не можна було ідентифікувати людей, групу людей, підрозділ який працює, називався різними позивними. І в тот час я також розумів, що різна може бути ситуація, по-різному вона може закінчитися. Всіх людей будуть з часом допитувати, дізнаватися хто ж все таки, де, як працював. На той час ми назвалися або обізвалися так. І я вважаю, що воно спрацювало. І це не те що ми не хотіли розкриватися, це професійні звички.

Тобто у вас часто бувають різні позивні? 

Різні позивні, їх є декілька. Хто мене особисто знає, може назвати з десяток. Це все для того, щоб покращити нашу роботу. Бо всі розуміють, що таке конспірація. Всі методи, способи доволі відомі. Основна таємниця: хто проводить операцію, де проводить та в який час. А все решта, в принципі, зрозуміло.

Які операції з початку повномасштабного вторгнення ворога, проведенні ССО, ви можете виокремити?

Острів Зміїний. Безпосередньо ССО приймали участь у звільненні острова, що дало нам в подальшому відкрити зерновий коридор. Також приймали участь разом із Силами оборони в звільненні Харківщини. Все починалося з міста Балаклія, потім Ізюм та в подальшому. ССО приймали участь у звільнені Херсонщини та підрозділи ССО одні з перших заходили в саме місто Херсон.

Окрім того, важливо згадати і оборону міста Бахмут, де підрозділи ССО на тактичному рівні обороняли та нищили ворога в місті та на підступах до нього. Треба згадати операції, які були проведені навіть у новорічну ніч. Це місто Макіївка, коли було вражено великий логістичний центр противника, де він накопився та мав застосовувати нові підрозділи на нашій території, які були перекинуті з території Росії. Під час якого ворог отримав “подарунки”, свої 400 чорних пакетів. Там біля 300 було поранено, вже не рахуючи техніку та інше озброєння. Це дуже великі втрати.

Також можна згадати нещодавні операції для всіх вже відомі. 13 вересня було нанесено удар по севастопольській бухті, у якій знаходилися  підводний човен "Ростов-на-Дону" та великий десантний корабель "Мінськ". Назви такі символічні. Але, все ж таки робота, на лице. Всі тонкощі цієї операції, я думаю, з часом ми розкриємо. Це для загальної картинки, чим займається ССО.

Тобто ви б’єте ворога і на землі, і на воді, і в небі?

І не тільки в небі. У штабах ми також їх дістаємо. Удар, який разом із Силами оборони ми наносили по штабу військово-морського флоту, також дає свої результати. Керівний, вищий офіцерський склад був знищений. Те, що там деякі намагаються нам по втратам закинути, підтасувати, якось піддати сумніву. Я так скажу: ми не можемо відкривати своїх джерел і ми не ведемося на ці провокації. Якщо у когось вийде краще – хай спробують.

А щодо знищення пташок противника? 

Для нас удари по їхнім аеродромам – це стало буденністю. Тут і нанесення ударів по аеродрому в Саках, Мелітополі, Луганську, Бердянську. Втрати противника очевидні, великі для них. Зрозуміло, всі намагаються цими цифрами зіграти: "плюс-мінус один". Хто цим хоче гратися, я йому потисну руку і скажу: дай мені інформацію з першоджерела. Ми розуміємо, ми повинні надавати перевірену інформацію, не треба займатися словоблудством.

А перш за все, це те, що ми працюємо не так як ССО Росії. Ми вже працюємо на доволі інших рівнях, на оперативних, стратегічних рівнях, ми нищимо бойовий, логістичний потенціал та працюємо на більшу глибину, де важче реалізуватися, чим навіть не на лінії не зіткнення. Їхніх ж багато підрозділів працює на лінії державного кордону. Я вважаю, це не той рівень, на якому вони повинні працювати. І це показує, що там, де ми працюємо, на такому рівні, вони бояться. Це страх. А за шлейфом страху ми їх завжди знайдемо.

На ваших пабліках досить багато відео про знищення ворожої техніки дронами. Наскільки дрони зараз важливі?

Ми бачимо, як перелаштовуються бойові дії. Якщо на початку 2022-го року не так широко застосовувалися дрони, то зараз вони широко застосовуються в різних задачах: будь це повітря, земля, вода чи під водою. Ми маємо широкий спектр їх. Зрозуміло, багато про які ми не говоримо. Багато українських розробників, багато інженерів стали до лав. І просто, які хочуть реалізуватися, аналогів яких немає навіть в світі. Ми будемо використовувати повітряний простір, це зрозуміло, надводний, підводний, наземний також. Є деякі сфери, які йдуть трошки швидше. Багато розробок і випробувань проводиться. І в майбутньому технологічну сторону протистояння треба використовувати.

Не так швидко навчити оператора ССО, це займає багато часу. Раніше займало два-три роки, зараз, звісно, ці межі зменшені. Але все ж таки, коли є можливість використовувати не життя людей, а техніку, ми застосовуємо цю техніку. І те що ви бачите частину в ЗМІ, те що ми можемо опублікувати – це лише частина нашої роботи. Для нас колись Крим, здавалося, такі роки війни, ми не могли наносити втрат або не було можливості. Ми все переусвідомили і бачимо по тому що ми працюємо по Криму, працюємо по їхньому логістичному забезпеченню і по їхнім базам. Все що може нести нам загрозу і є в цьому районі – це все для нас реалізовані задачі. І в нас очі є у багатьох місцях.

Наші очі бачать заводи ворога з виробництва дронів?

А чого бачать? Ми присутні. Ми вичікуємо, тому що ми розуміємо деякі моменти і будемо відпрацьовувати. Пушилін на своє 23 вересня вдало в театрі по Леніна, 4 провів заходи. Йому все сподобалося, сподіваюся. Фуршет, я думаю, також не залишився без уваги. Так що чекаємо на результат.

А чого фуршет був без фаєр-шоу від України? 

Я вже казав: для нас велика цінність – це люди, і ми не допускаємо жертв серед цивільного населення. Або так, як працюють орки – по об’єктам цивільної інфраструктури. Ми працюємо по військовим або об’єктам, на яких вони перебувають, або об’єктах, з яких вони зробили свої бази, центри.

Як проходить взаємодія ССО ЗСУ з західними партнерами? І чи це лише надання допомоги Європою чи це також якийсь певний обмін досвідом?

Ми вдячні західним партнерам за надання допомоги. Правда, Україна платить доволі більшу ціну в цій війні: проливає кров, втрачає людей. Це більш суттєві втрати, ніж допомога партнерів. Але ми вдячні за допомогу. Тому що пліч о пліч ми стоїмо та протистоїмо противнику. Європа розуміє, що допомога нам, це не тільки вклад в Україну, це вклад і в світову безпеку.

Час від часу ви особисто відвідуєте гарячі місця на фронті. У нинішніх умовах це доволі ризиковано і, можливо, десь трохи дивно для керівника вашого рівня. Чи вважаєте ви, що це все ж таки занадто небезпечно?

Я не цураюся їздити до хлопців та дівчат на поле бою для того щоб і їх підтримувати і мати реальну картинку, реальну ситуацію з поля бою. Тому що доводиться у деяких випадках приймати рішення прямо там. Поки ми будемо чекати, поки хтось підготує довідку і дасть якийсь звіт про позиції, це буває втрачаємо час. А були такі тонкі операції, на яких ми були присутні, які вирішували там секунди. Секунди вирішували долю людей, і я вважаю, що краще спілкуватися, мати коннект. І коли свідомі оператори мають більш раціональні рішення, треба прислуховуватися до них.

Що для вас ССО і чим мотивація ваших бійців відрізняється від інших підрозділів? 

ССО – це сім’я професіоналів, об’єднані певними цінностями та метою. Ми проводимо унікальні операції в різних куточках не тільки нашої країни. Ми працюємо як на тактичному рівні, на оперативному та на стратегічному. Багато що ми не можемо зараз розголошувати, але є доволі вдалі операції, про які в майбутньому, я вважаю, можна буде декілька книжок написати.

Вашої помсти колись буде достатньо? 

На даний час це сенс мого життя.

На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео Командувач, який досі лишався в тіні. ПЕРШЕ інтервʼю Генерала Хоренка