Можно уже проверять: опубликован текст радиодиктанта-2023

Украинцы, которые писали 27 октябрярадиодиктант, могут проверить свою грамотность. Текст диктанта опубликовало Суспільне Культура.

В День украинской письменности, который теперь отмечается 27 октября (вместо 9 ноября, – авт.), традиционно граждане Украины участвуют в Национальном диктанте национальной единства. В этом году автором диктанта стала писательница Екатерина Калитко, текст читал известный актер Алексей Гнатковский. Украинцы писали диктант на Северном полюсе, в поездах, а военные в окопах.

Рекордсменом по написанию радиодиктантов является жительница Львова Кристина Гоянюк. Она пишет диктант с начала его введения в Украине. Львовянка внесена в Книгу рекордов Украины. 

Текст радиодиктанта

Дороги України – переплутані нитки любові

Перший теплий вітер зустрічає на ізюмській трасі з її безсонним рухом. У знищеному селі обіч – весна: обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму, випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховища. Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти: зелено-чорний прапор. За нею темніє згорілий танк. Ще далі, на обрії, вийшов орати трактор. Влітку вирви на цьому полі обростуть по краю шавлією.
У бганках подільського ландшафту виблискують кольоровими мозаїками хати з мальованими віконницями. Волоські горіхи схиляються, гладять лобове скло. Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися.
Дерева по коліна у воді перед вцілілим пішохідним мостом через Десну в Чернігів. При воротях із лебедями та левами по селах Полтавщини мліють відра яблук та абрикос. Над Хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старої лози у вечірньому світлі – схоже на народну ікону. Фари вихоплюють кам'янички в садках на околиці Львова: тут легко уявити вечірні збори підпільного товариства чи стрілецький картярський гурток. Ластів'яча зграя виграє над мокрою левадою при самому кордоні.
Підірвані мости лежать животами у своїх ріках – і ріки обіймають їх. Блакитне вечірнє світло і пилюга стоять над жнивними полями. Тремтливі вогні далеких жител, клубки туману над потічками у видолинках. Барвисті гори гарбузів між ріллі, і кукурудзи до пізньої осені виструнчені на городах стійко, бо на зиму люди вкриють ними стіни домів.
Дороги України – переплутані нитки любові: подекуди перерубані, але знову зв'язані у вузол, аби бути ще міцнішими. Немає нічого красивішого, ніж їхати крізь усю країну і вбирати її поглядом. Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської, і знати: наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом.