Воюючий спікер InformNapalm — про бої, політвозню і помилки української влади

Росіяни вже три тижні масовано штурмують Авдіївку, втративши за цей час мінімум бригаду, як запевняє президент Володимир Зеленський. Паралельно з активізацією окупантів на військовому фронті відбуваються неприємні для нас процеси на фронті міжнародному.

Новий речник Палати представників (нижня палата Конгресу США) Майк Джонсон продовжує ставити підніжки військовій допомозі Києву. Зокрема, хоче розділити пакети підтримки Ізраїлю та України. Не тішить і новина про те, що Євросоюз поставив Україні лише 300 тисяч із обіцяного навесні мільйона артилерійських снарядів, тоді як Північна Корея за короткий строк поставила рф 350 тисяч боєприпасів.

Спікер Міжнародної волонтерської спільноти "InformNapalm", сержант ЗСУ Михайло Макарук розповів "Телеграфу", що відбувається зараз на всіх фронтах російсько-української війни і чого очікувати в найближчому майбутньому.

Є запитання до партнерів

— Чи є ризик, що підтримка України з боку США ослабне?

— Ні. Навіть республіканці визнали, що Джо Байден недавно видав один із найпотужніших спічів XXI століття від президентів США. Він чітко дав зрозуміти, чому важливо допомагати і Україні, й Ізраїлю. Провів чітку паралель між ХАМАС та рф. Акцентував, що політика ізоляціонізму зробить гірше самим Штатам. Адже проблеми світу від цього нікуди не подінуться. Тільки посиляться. І обрушаться потім на США з неймовірною силою.

Те, що спікером Палати представників став трампіст, який уже почав певні маніпуляції, навряд чи послабить спільну підтримку України. Хоча, зрозуміло, якісь "підлянки" можливі. Як уже відбувається з бажанням республіканців поділити допомогу Україні та Ізраїлю, яку Білий дім "зашив" в один пакет.

Зрозуміло, що вже розгортається передвиборна кампанія. І республіканці хочуть здобути якийсь бенефіс на критиці демократів. Щоправда, поки це виглядає більше як постріл собі в ногу, бо зовнішня політика Байдена в рази крутіша і стратегічно грамотніша за трампівський ізоляціонізм.

Саме тому гадаю, що підтримка України з боку США не ослабне. Адже американці розуміють, що буде, коли дати перемогти росіянам. А буде — палаючий Тайвань, ймовірна агресія Північної Кореї проти Південної. Та й у принципі ще одного Афганістану (у який Штати так вклалися — і так бездарно звідти пішли, після чого завалилися всі їхні "вкладення") самі США не переживуть.

— Чи можна вважати надавану нам допомогу достатньою?

— У жодному разі! Через недостатню, зі зривами поставок, допомогу з боку союзників України, росіяни отримують можливість перегрупуватися, доозброюватися, здійснювати свої атаки та контратаки, переводити економіку на військові рейки.

Той же Євросоюз замість обіцяного мільйона снарядів надіслав нам поки що всього 300 тисяч, хоча основна частина часу, за який обіцяли це все поставити, вже минула.

Така дозована допомога (як від європейців, так і від американців) не дає нам більш ефективно "валити" росіян. Підтримка значно просіла за всіма параметрами і в бронетехніці, і в боєприпасах, і за іншими позиціями. Обіцяють багато. Роблять мало. А тим часом росіяни налагоджують ланцюжки поставок — з Ірану, Північної Кореї, можливо, ще звідкись.

Втім, нарікати лише на союзників — неправильно. У нас є низка внутрішніх проблем. Одна з них — неадекватна викликам робота нашого уряду. З яким давно потрібно провести виховну роботу, можливо, із застосуванням фізичної сили.

— Які претензії до уряду?

— За півтора року наша влада не спромоглася переорієнтувати економіку на військові рейки, запустити приватний сектор у ВПК. Це дало б якісний результат — у нас стало б куди більше снарядів, РЕБ (засоби радіоелектронної боротьби), дронів.

Простий приклад. Мій сусід є одним із засновників фірми, яка виробляє різного типу РЕБ-системи. Він їздить на випробування у різні бригади — безпосередньо, щоб укладати контракти. Чому не дають можливості робити подібне приватним особам, які спеціалізуються у виготовленні різних видів техніки, озброєнь? Чому у нас досі антидронові рушниці, каремати, тепловізори купують волонтери? Централізованої закупівлі "мавіків" (невеликі компактні БПЛА) нема. Тут, знову ж таки, рятують волонтери. Тоді як в уряді лише розповідають, що ми щось у якихось кількостях будемо колись виробляти. Ви не розповідайте, а виробляйте — і передавайте військовим!

Війна — тотальна, а мобілізація — ні

— Які ще внутрішні проблеми заважають нам ефективніше воювати?

— Для мене дивно, що війна у нас тотальна, а мобілізація — ні. Що служать в основному пересічні українці. А де політики, чиновники, їхні радники? Їхні діти? Де той же колишній заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко ? Він же призовного віку. Де колишній голова ОП Андрій Богдан? Де купа міністрів і заступників міністрів, яких звільнили — і які незрозуміло, чим зараз займаються? Чому вони не в лавах ЗСУ?

Якби до мене в підрозділ прийшов Кирило Тимошенко — він би, мабуть, не воював (я сумніваюся, що з нього вийшов би гарний боєць). Але я б не "парився", що нам бракує машин, амуніції, дронів тощо.

Ненормально, коли воює лише частина країни. Коли деякі молоді бізнесмени бояться людей у військовій формі.

Коли біля нічних клубів тусується бидломасса, яка "втомилася від війни", хоча ніколи не була на передовій. І чомусь військкоми там не роздають повістки. Побоюючись, мабуть, вручити їх синочку якихось впливових батьків.

— Якби була можливість поставити запитання представникам чинної влади, які б ще поставив?

— Спікера ВР Стефанчука спитав би — а скільки помічників депутатів фракції "Слуга народу" пішли воювати? Я знаю, що воюють помічники нардепів від "Європейської солідарності", від "Голосу", трохи навіть від "Батьківщини". Але від партії влади — мізерний відсоток. Чому так?

Йде 20-й місяць війни, багато хто з воїнів почувається "кинутими" владою і частиною суспільства. Таке враження, що нас вирішили залишити на фронті до кінця. Наче у нас нема сімей, нема потреби відпочинку. Де ротації? Де справедливість?

При цьому відомо, що влада збирає відомості про медійних і політичних діячів в армії. Для чого? Щоб закрити їм рота? Щоб не ставили незручні запитання чинній владі?

Замість того, щоб займатися зміцненням обороноздатності країни, хтось знову почав активно грати у політику. І це гидко.

Невже вони там, на Банковій, думають, що ми, фронтовики, нічого не бачимо? Що ми так відірвані від життя? Помиляються. Радше відірваний від реалій той, хто дозволяє собі у воєнний час такі ігрища.

Про бої та перспективи

— Зведення Генштабу, зі зрозумілих причин, відображають лише частину того, що відбувається на фронті , та ще й досить сухо. Як би ти описав ситуацію на "передку" на даний момент?

— На Бердянському напрямку росіяни намагаються контратакувати, але наші дають їм "люлів". У районі Вербового у нас є просування, гадаю, там буде щось цікаве.

На Херсонщині також добре криємо "солянку", яку росіяни зібрали на лівому березі. Якісно працюють українські ДРГ.

У районі Куп’янська йде "лупилово". Наші займають там важливі висоти — і грамотно відпрацьовують по нових і нових хвилях атак противника.

Біля Бахмута, попри жорсткий опір окупантів, йде наше поступове просування. Ми вже зайшли за залізницю, гарний "движ" відбувається в районі Андріївки. Все йде до того, що ворог в окупованому Бахмуті опиниться у півкільці. І будемо їх лупити там нещадно.

Вугледар росіяни просто рівняють із землею, як раніше Соледар. Луплять із важкої арти, використовують авіабомби.

Під Авдіївку противник стягнув величезні сили. Наскоки загарбників на це місто переслідують низку завдань: і відсунути ЗСУ від Донецька, і вирішити політичне завдання. Мовляв, дивіться, ми ціле місто "звільнили"! Не Бахмутом єдиним (захоплення якого роспропаганда порівнює ледь не зі штурмом Берліна під час Другої світової)! Для путіна це дуже важливо напередодні березневих виборів. І втрати росіяни рахувати не будуть. Як не рахували під час штурмів Соледара та Бахмута. Треба покласти під Авдіївкою тисячі — покладуть. І підганяти нове "гарматне м’ясо". Благо, його в рф — греблю гати.

— Які прогнози у ракурсі російсько-українського протистояння на найближче майбутнє?

— Нас лупитимуть ракетами та дронами, які росіяни активно накопичують. Подивимося, як витримає наша енергосистема, яка нібито класно підготовлена, якщо вірити словам українського керівництва.

Не припиниться вовтузіння на фронті.

Від того, як пройдемо цю зиму, багато залежатиме. Якщо ми пройдемо її не гірше за минулу, то перед нами відкриються чудові перспективи в ракурсі деокупації своїх територій. На той час уже й натовські літаки мають нарешті у нас з’явитися. Але якщо виявиться, що ми підготувалися до зими набагато гірше, аніж росіяни, нам доведеться заліковувати рани, а не думати про наступальні дії.