Вбивство 9 людей у ​​Волновасі, або Як працює «правосуддя» в окупації

В окупованій Волновасі минулої п'ятниці (27 жовтня) сталося вбивство сім'ї із дев'яти осіб. Найменшому вбитому було п'ять років, найстаршому – 53 роки. Усіх застрелили пострілами у голови. Карателі прийшли, коли люди вже спали. Подружжя загинуло, так і не розімкнувши обіймів, а вбиті діти, хочеться сподіватися, не відчули болю та страху.

Хто їх убив? Сусіди та мешканці міста в один голос кажуть: « Кадировці ». Саме з ними у глави сімейства стався конфлікт за кілька днів до трагедії – начебто чоловік не хотів віддавати свій будинок для того, щоб там розмістилися бойовики «дона». Та й характер травм свідчить про те, що людей убивали особи, які мають спеціальну військову підготовку та сучасну зброю – автоматичну, з глушниками. Навіть з'явилося орієнтування – розмите фото двох умовно-воєнного вигляду чоловіків, які їдуть на мотоциклі.

У звичайній реальності подібна подія викликала б бурю. Дев'ять убитих, зокрема діти, - це не просто резонанс. Це, як мінімум, приїзд усього поліцейського главку на місце події, аналіз по військовій лінії, відставки, суди... Не кажучи вже про те, що це оперативні слідчі заходи, що проводяться з потрійною силою, це напружена робота оперів і слідчих, допити свідків, перевірки на виїзді з міста та інше.

Про вбивство дізналися випадково

Але ми маємо справу не просто із окупованими територіями. Йдеться про території, де панує цілковите беззаконня, і це не фігура мови, а констатація дійсності. Тут немає закону навіть у стандартному розумінні, є імітація. І ось чому.

По-перше – про вбивство дев'ятьох (!) осіб стало відомо через добу (!) і практично випадково. Про це розповіли перелякані жителі у місцевих телеграм-каналах, і ще за 12 годин офіційно повідомив «слідком РФ». Дивовижна «швидкість» реакції, чи не так?

Чому не було офіційного повідомлення від «поліції ДНР»? А поліція зараз на війні – значна частина «співробітників МВС» нині сидять в окопах із шевронами «оперативно-бойового тактичного формування «Каскад». Інакше чому в Донецьку практично не залишилося постів ДАІ (ДІБДР), окрім головного – на перехресті біля готелю «Донбас Палас»? Усі воюють, а нових «поліціонерів» баби ще не встигли народжувати та виховати.

Далі – інформацію про масове вбивство намагалися зам'яти. Простими та грубими методами – запустивши в телеграм-канали ботів та «активних громадян», які з піною в роті почали доводити, що вбивцями ніяк не могли бути «наші солдати», що все сказане – наклеп і брехня, а скоріше, це ДРГ з України прокралося і всіх повбивало. Повідомлення про трагедію видалялися і забивалися коментарями, що не мають відношення до теми.

Але після заяви "слідкому" боти і "активісти" притихли в очікуванні нової методички і ЦУ. Волноваські та донецькі канали поступово заповнювалися Ізраїлем та сектором Газа, вбивство потроху відійшло на задній план. І якою б не була гарною родина вбитих, скільки б теплих слів не сказали про них сусіди та знайомі – однозначно справа про їхнє вбивство буде спущена на гальмах.

Розслідувати нема кому. І шукати кого – будь-яка людина в камуфляжі для мирних буде недоторканною, а шукати серед найманців «високих худорлявих чоловіків до 30 років» (як свідчить орієнтування) можна вічно. І їх все одно не знайдуть та й шукати не будуть.

Без захисту завжди і скрізь

"Закон" в окупації – це навіть не оксюморон, а каламбур. Це вже зрозуміли всі і навіть відчули на собі. Особливо бойовики, які досі не можуть зрозуміти, чому закон їхньої улюбленої Росії вважає їх найманцями чи добровольцями, якщо вони підписували контракт? Відповідно, не бойові виплати їм і статус УБД, а шиш без олії.

Що вже казати про мирних жителів? Наприклад, в окупації практично відсутня адвокатура як вид. Максимум адвокати при районних судах можуть допомогти скласти позов на галасливих сусідів. Адвокати з моменту окупації постійно перебували в режимі якоїсь необов'язкової опції, на яку мало хто звертав уваги. Ті донеччани, хто звертався до суду і вимагали послуг адвоката, розповідали масу історій, що зводилися до одного: адвокат лише був ланкою між кишенею відповідача та суддею. Не з'являтися на засідання, постійно тягнути гроші з клієнта, здивовано знизувати плечима у разі суворого вироку – це основні функції адвоката ДНР.

Скільки адвокатів на окупованих територіях – ніхто не знає. Всі вони враховані в якомусь «реєстрі», і займатися "правозахисною" діяльністю там можуть тільки вони й ніхто більше.

Що адвокати… Суди завжди були закритою інстанцією, а в окупації вони стали ще таємничішими. Настільки, що часто учасники процесу дізнавалися, що засідання відбулося, уже постфактум. Відповідно, пропущено терміни подання апеляції, і єдине, що можна зробити – просто забути про причину, що довела до суду.

Наперед винен!

Зрозуміло, що всі "закони" на окупованій території України – це копії однойменних російських актів. Але не слово в слово. Російський адвокат-іноагент Михайло Беньяш знайшов відмінності у кримінально-процесуальних кодексах РФ та «ДНР» наприкінці минулого року. Наприклад, він виявив, що в КПК «ДНР» немає презумпції невинуватості. Такої статті у кодексі немає у принципі. Також Беньяш каже, що кримінальне право «республіки» дозволяє використовувати у суді «ДНР» докази, отримані з порушенням КПК. А то був важливий інструмент адвоката!

Родзинка, вважає адвокат, міститься в різночитаннях статті про вступ адвоката до процесу. За російським законодавством, «адвокат вступає у кримінальну справу як захисник після пред'явлення посвідчення адвоката та ордера». За «днрівським» - «захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу. Про допуск захисника до участі у справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу». Читай – після тяганини та довгих суперечок адвокатів, так і бути, можуть допустити до обвинувачених.

Але не до всіх. У всьому світі обвинувачені мають безумовне право на отримання допомоги професійного захисника – в будь-яких кримінальних справах. В окупації адвокат прийде, тільки якщо в суді беруть участь окремі вразливі категорії громадян (неповнолітні, які не володіють мовою, мають психічні чи фізичні проблеми тощо) або якщо можливе покарання передбачає довічне ув'язнення або страту... Так, в окупованих регіонах є смертна кара.

Продовжувати не будемо, хоча в «законодавстві» окупаційних регіонів ще багато моментів, які викликають страх у професійних юристів. Якщо адвокатуру звели до імітації, то що вже говорити про звинувачення, збирання доказів, про верховенство права зрештою?

Донеччани, яким довелося зіткнутися із судовою «владою» в «ДНР», кажуть: складається відчуття, що рішення суд приймає ще до засідання, при цьому явно благоволячи прокуратурі, яка представляє звинувачення, і не дуже жалуючи адвокатів.

Не вперше

У результаті цілком зрозуміло, що жодне гучне вбивство на окупованих територіях не розкрито («польові командири» не рахуються, та й тих оголосили жертвами ДРГ, щоб не морочитися). Піде в забуття і трагедія у Волновасі.

Вже забуто ДТП у Донецьку на початку вересня, коли бойовик збив на смерть «військора» на перехресті. Здавалося б, гучна справа… могла б бути, але ні, все тихо. Імена відомі, обставини теж – та й усе, можна здавати справу в архів.

Наприкінці минулого року в окупованій Макіївці невідомі розстріляли циганську родину із восьми осіб. Серед загиблих опинилися троє дітей, від одного до дев'яти років. Все, що вдалося встановити «слідству», що людей було вбито з автоматів, добивали їх пострілами в голову, а злочинці втекли з місця злочину на синьому автомобілі Skoda.

Були спроби заявити, що цей злочин скоїли «бойовики з ЗСУ», але тоді постало багато питань: як «бойовики» проникли в тилову Макіївку, набиту російськими військовими та технікою, і навіщо холоднокровно розстріляли сім'ю ромів, а не заглянули на вогник, наприклад, на колишню базу «Беркуту» у тому самому місті, заповнену тими самими військовими та технікою? Вирішили не педалювати і тихенько забути.

Така сама ситуація і в інших окупованих регіонах України, які стали сірою зоною без закону і прав. Так, минулого тижня в окупованому Бердянську Запорізької області було вбито подружню пару та їхню неповнолітню доньку. Оприлюднено ім'я та прізвище підозрюваного, поширені орієнтування, оголошено розшук. Знайдуть злочинця чи знову звалять на міфічні ДРГ та закриють справу? Відповідь очевидна.