Лікарі потребували тіл: як двоє ірландців вбивали людей, щоб задовільнити попит

Ідея торгівлі людськими тілами може здатися дикою, проте в минулому це стало необхідною частиною навчання медиків.

Тож не дивно, що існував попит на людські тіло, який, як відомо, породжує пропозицію.

У XIX столітті в Шотландії існувало незвичне економічне явище — торгівля людськими тілами.

Це може здатися дивним, але для нової галузі фізіології у 1800-х роках неушкоджені тіла мали високий попит, пише Big Think.

У Фокус.

Технології з'явився свій Telegram-канал.

Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!.

Ціна на мертве тіло залежала від пори року.

Причиною такої дивної тенденції вважалася різна швидкість розкладання та стан трупа.

У спекотні літні місяці за свіжий труп можна було отримати близько 1200 доларів на сьогоднішні гроші.

Однак взимку ціна могла злетіти майже до $1500.

В авангарді цієї моторошної торгівлі був доктор Роберт Нокс, який проводив публічні анатомічні розтини в Единбурзі.

Його шоу збирали величезні натовпи, і він накопичував значні статки.

Однак існувала суттєва проблема — брак доступних для розтину тіл.

Тогочасне законодавство Шотландії обмежувало використання трупів у медичних цілях лише злочинцями, самогубцями та сиротами.

Щоб задовольнити попит, недобросовісні підприємці в Мідлотіані почали грабувати могили, викопувати трупи і продавати їх на підпільному ринку.

До 1827 року грабунок могил став менш прибутковим через зміни в законодавстві, зменшення кількості страт і зростаюче обурення громадськості.

Люди почали вживати заходів для захисту померлих, замикаючи трупи в залізних клітках і виставляючи вартових біля воріт кладовищ.

Дехто навіть завалював могили масивним камінням, щоб тіла згнили до непридатності.

Саме в цей час двоє чоловіків, Вільям Берк і Вільям Хейр, розпочали свої махінації.

Берк і Хейр, обидва ірландці, випадково зустрілися під час збору врожаю в околицях Единбурга.

Вони були відомі своєю буйною поведінкою та дрібними кримінальними злочинами.

Їхні злочинні кар'єри почалися, коли помер один з орендарів Берка, Старий Дональд, який заборгував Берку значну суму орендної плати.

Двоє чоловіків розробили план: вони наповнили труну Старого Дональда трісками і сховали його тіло під ліжком.

Коли за труною прийшли з міської ради, вони віддали її.

Потім Берк і Хейр продали труп доктору Роберту Ноксу за 8 фунтів стерлінгів.

Цей інцидент поклав початок вбивчому підприємству.

Замість того, щоб чекати, поки люди помруть природною смертю, Берк і Хейр вирішили прискорити цей процес.

Протягом наступних десяти місяців вони вбили десятки жертв, здебільшого безхатченків, жебраків, повій та мандрівників, які мали нещастя зупинитися у Берка чи Хейра.

Ці жертви були нижчим класом вікторіанської Британії, і їхні смерті часто залишалися нерозслідуваними владою.

Спосіб дій Берка і Хейра був послідовним — вони доводили своїх жертв до сильного сп'яніння, а потім душили їх, зберігаючи тіла для продажу.

Їхнім покупцем у цій жахливій торгівлі став доктор Роберт Нокс.

Нокс був хірургом, який прагнув проявити себе і розширити свої знання з анатомії.

Коли Берк і Хейр принесли йому напрочуд свіжі трупи, він не поставив жодного запитання.

Популярний віршик того часу підсумував ситуацію: "Берк — м'ясник, Хейр — злодій, а Нокс — людина, яка купує яловичину".

Нокса так і не заарештували, але було багато випадків, коли він мав би запідозрити нечесну гру.

Наприклад, бабусю з онуком доставили до Нокса в бочці з-під оселедців, але він промовчав.

В іншому випадку помічник Нокса не підняв тривогу, коли йому доставили ще теплий труп, вирішивши замість цього притримати його в бочці з-під віскі, щоб уникнути підозр.

Переломний момент настав, коли Берк і Хейр доставили щойно вбитого Джеймса Вілсона, вуличного артиста, якого впізнала команда Нокса.

Нокс не викликав поліцію; він обезголовив тіло Вілсона і відрізав йому ноги перед публічним розтином.

Зухвалість Берка і Хейра врешті-решт призвела до їхнього падіння.

Їхню останню жертву, Маргарет Докерті, вбили в присутності двох мешканців будинку, Джеймса та Енн Грей, які тимчасово з'їхали, щоб дозволити вбивство.

Коли вони повернулися і знайшли тіло Докерті у своїй кімнаті, то повідомили поліцію й Берк і Хейр були заарештовані.

Однак справа була складною, оскільки всі тіла і докази вже утилізували в підвалі Нокса.

Щоб домогтися обвинувального вироку, Хейру запропонували імунітет в обмін на зізнання у злочинах, що він і зробив.

Берка засудили до повішення у 1829 році.

Хоча Хейр і його дружина, а також дружина Берка уникли законного покарання, вони стали об'єктом гніву громадськості.

Натовпи погрожували самосудом, поки влада не ув'язнила їх заради власної безпеки.

Зрештою, суспільні настрої охололи, що дозволило їм зникнути з поля зору громадськості.

Важливо.

Нове місце й обставини: вчені піддали сумнівам теорію про місце самогубства Ван Гога.

Доктор Роберт Нокс, хоча і не був заарештований, зіткнувся з серйозною суспільною реакцією.

Його виключили з Королівського коледжу хірургів і заборонили читати лекції.

Він переїхав до Лондона, але так і не зміг позбутися поганої слави своїх злочинів чи відновити свою репутацію.

Що ж до Берка, то його чекала жахлива смерть.

Виносячи вирок, суддя оголосив: "Ваше тіло має бути публічно розчленоване та анатомізоване", і саме так і сталося.

Відомий хірург Олександр Монро провів анатомування в переповненій лекційній залі, навіть вмочивши своє перо в кров Берка, щоб написати записку.