Бруківка може посунутись: як поєднати збереження спадщини та безбар'єрність у Львові

Водночас для Львова це особливий виклик, адже частина міста – під охороною ЮНЕСКО, проводити низку робіт, які здатні полегшити життя маломобільних людей, тут просто не можна. Де шукати баланс і чому це має бути пріоритетом, розібрався ZAXID.NET.

"Ані в магазин, ані в туалет"

Вікторія Хемич – менторка реабілітаційного центру "Незламні". Торік у грудні 25-річна дівчина потрапила у ДТП – на пішохідному переході її збила маршрутка. Лікарі не змогли врятувати ногу від ампутації.

"Я пройшла лікування у реабілітаційному центрі "Незламні", де мені встановили протез. Мені сподобався колектив, ставлення людей, і я вирішила залишитись. Тепер я працюю тут на посаді менторки і соціальної працівниці", – розповідає Вікторія.

Вона консультує військових, які втратили кінцівки на фронті, допомагає їм впоратися з проблемами, соціалізуватися. Водночас дівчина є прикладом того, що повноціннне життя після ампутації – можливе.

"Це дуже важливо – повертатися до ритму життя, навіть коли ще лежиш в лікарні. Пам'ятаю, як я вперше після ампутації поїхала на Новий рік додому – це був максимально травматичний досвід, я була в шоці", – згадує Вікторія.

Вона разом з військовими їздить на виставки, супроводжує їх у театри і кіно. Часто виникають проблеми непристосованості закладів для людей з інвалідністю чи маломобільних груп.

"Якось нас запросили на "Лігу сміху", а в приміщенні не було ліфтів. Хлопці на візках не могли піднятися. Так, їх занесли добрі люди, але це має бути доступно без сторонньої допомоги. Потрібні доступні туалети, підйомники. Банально – ширина входу в магазин, куди може проїхати колісне крісло", – розповідає Вікторія Хемич те, що бачить майже кожного дня.

"У більшості кав'ярень і ресторанів на площі Ринок люди на колісному кріслі не можуть потрапити в туалет. Будівля стара, з вузькими дверима, але вона – спадщина і змінювати її не можна", – додає експерт з архітектурної доступності та інклюзивних соціальних практик Володимир Висоцький.

Зараз військові з інвалідністю вже думають про те, що чекає на них взимку на вулицях Львова – на слизькій від дощу і снігу плитці і бруківці. Милиці – це опора, на слизьких поверхнях травмування може сильно зрости.

Битва нормативів

У 2018 році в Україні запрацювали державні будівельні норми (ДБН), що стосуються інклюзивності будівель і споруд. У 2021 році з'явилась стратегія безбар'єрності. Є також окремі ДБН, що стосуються вулиць і доріг, закладів освіти, охорони здоров'я. Ці норми покликані створювати як всередині приміщень, так і довкола, "безшовний" простір, де жодна людина не матиме перешкод, говорить Володимир Висоцький. Та, наприклад, ДБН про інклюзивність і ДБН про вулиці в населених пунктах суперечать одна одній: у першій зазначено, що ширина пішохідної частини має становити 1,8 м, в другій – що має бути кратна 75 см. Отже, варто гармонізувати нормативні акти, щоб у містах і селах не виникало запитань під час реконструкцій.

"Насправді для впровадження безбар'єрності не треба придумувати щось особливе – вже є державні норми і стандарти, лише привести їх до ладу і дотримуватись. Вони взяті не зі стелі, а розроблені на базі міжнародних стандартів", – говорить Володимир Висоцький.

Ніна Мацюк і Володимир Висоцький, експерти з безбар'єрності, які працювали над довідником для Львова / Фото Христини Лебедь

Трохи про гроші

Чому норми порушуються або підрядники "забувають" про них? Тому що їх затверджують із помилками в експертизі, на яку виконавець робіт завжди може послатися. І покарання за це наразі ніхто не отримав, каже експерт.

Та помилки з недотриманням ДБН можуть мати негативні економічні наслідки – прямі і непрямі. Наприклад, говорить Володимир Висоцький, якщо в ресторані забули добудувати пандус, то це витрачання зайвих грошей і часу на нові роботи: пандус рано чи пізно доведеться встановити, під час робіт ресторан не працюватиме, кухарі не готуватимуть і не купуватимуть продукти у місцевих виробників.

Якщо "забули" про доступність на клаптику реконструйованої вулиці – це ще більші витрати, тепер вже для міського бюджету. Так само з музеями, театрами, кіно тощо. Людина з інвалідністю чи маломобільна людина теж хоче сходити у популярний заклад на десерт чи пиво, хоче в театр чи в музей, на прогулянку. Так само – люди літнього віку, батьки з маленькими дітьми. Вони мають бажання і фінанси, але не мають фізичної можливості та стикаються з постійними приниженнями у вигляді сходів, бордюрів тощо замість поваги до себе, як до громадян.

Хто належить до маломобільних груп населення

Бруківка може посунутись?

Історичний центр Львова – спадщина ЮНЕСКО, що перебуває під міжнародною охороною, і з цим треба рахуватися. На деяких вулицях міста неможливо дотримуватися ані норм ширини пішохідної частини, ані норм ширини дверей, ані будь-яких інших.

То що ж робити? Перший важливий пункт, за словами Володимира Висоцького, у Львові вже виконується – це перетворення низки центральних вулиць у пішохідні. Другий – заміна мощення, як це почали втілювати на площі Ринок, де будуть безбар'єрні доріжки.

"Необхідно, у першу чергу, створити рівне покриття без проміжків, в яких застрягають колеса крісел і візків, тростини і все, що завгодно. Це не так вже й складно, особливо для міста, для якого туризм – велика стаття доходів. Якщо бруківка цьому заважає – її треба замінювати. Зрештою, а як же ми, наші діти, батьки? А як же люди, які віддали здоров'я у війні з Росією? Чи маємо ми заради консервації спадщини відмовлятися від комфорту для сучасних людей, чи краще шукати баланс?", – зауважує Володимир Висоцький.

Також експерт говорить про рівність: чи мають право люди, які втратили здоров'я на війні, побувати у замку Любарта чи в Олеському замку? Чи "заслужили" вони похід в музей, щоб насолодитися мистецтвом?

Екскурсія на чудо-поїзді для військових, які лікуються в реабілітаційному центрі Незламні / Фото Христини Лебедь

"Норми з охорони історичної спадщини натякають, що ні, бо ці місця не можна адаптувати до ДБН з інклюзивності. Але ж ми розуміємо, що так не може бути. Тим більше в час, коли лише половина населення умовно здорова, а завтра може не бути і цього. Норми не можуть служити якомусь абстрактному благу, вони мають служити людям сьогодні. Нам однозначно потрібно шукати баланс", – вважає Володимир Висоцький.

Без компромісу між спадщиною і безбар'єрністю ми будемо в глухому куті, адже порушувати закон ніхто не буде. Можливо, потрібні нестандартні рішення – некапітальний пандус, підняття тротуару чи, навпаки, проїжджої частини, встановлення підйомників, навчання сервісу. Львів у цьому напрямку добре рухається, але впирається в законодавство,
– додає експерт.

Інфраструктура і комунікація

Окрім заміни мощення, перетворення вулиць на пішохідні і компромісу з розширенням дверних проходів, говорить Володимир Висоцький, усім нам без винятку варто опанувати емпатію і розуміння людської багатоманітності.

"Коли в умовного депутата народжується дитина і він гуляє з нею у візку, то раптом помічає, як важко і незручно, коли є бордюри, коли немає пандуса. Тоді він може навіть ініціювати вирішення цього питання. Але ж проблема була і раніше. Маємо розуміти це і без власного досвіду", – пояснює він.

Процес створення інклюзивного і безбар'єрного простору – тривалий, а не конечний. У ньому не обійтися без помилок, але він служить людям роки, тому має бути в пріоритеті. Можна відмовитися від проведення цього року якогось заходу чи від чистки озера та інвестувати в доступність. Кожне окреме місце, кожна вулиця, каже він, мають бути обстежені фахівцями і отримати свій план безбар'єрності – це і важливо, і терміново.

Інша частина створення комфорту для кожного в суспільстві – це правильна комунікація. Саме цьому був присвячений "Тиждень безбар'єрності" у Львові, одним із організаторів якого був львівський Офіс туризму.

Робота на Тижні безбар'єрності у Львові Фото Ніни Мацюк

Упродовж шести днів основам комунікації з маломобільними групами та з людьми з інвалідністю вчилися чиновники – керівники департаментів та управлінь ЛМР (адже вони ухвалюють потрібні рішення і дають розпорядження про виконання), працівники ЦНАПів і міських сервісних центрів, водії і контролери громадського транспорту, працівники мистецьких і освітніх закладів. Також була робота з моніторинговими групами, які безпосередньо перевіряють об'єкти на доступність. У "Тижні" брали участь військові, які проходять реабілітацію в центрі "Незламні".

Довідник з безбар'єрності для різних галузей / Фото Оксани Луцко

"Комунікація не менш важлива, ніж інфраструктура. Наприклад, громадський транспорт. У нас великий комунальний автопарк низькопідлогового транспорту. Але виявилося, що не всі водії знають алгоритм дій, коли вони бачать на зупинці людину з інвалідністю. Є випадки, коли можна просто відкинути пандус, а є такі, коли водій має вийти і допомогти людині. А якщо водій має травму і не може цього зробити? Тут теж є свій алгоритм – він має прокомунікувати з пасажирами. Тобто кожен з нас повинен вміти комунікувати зі всіма", – говорить керівниця Офісу туризму Христина Лебедь.

Водій автобуса під час навчання на Тижні безбар'єрності у Львові Фото Христини Лебедь

У Львівській міській раді планують продовжувати роботу з безбар'єрністю, адже це лише перший етап, що показав, в якому напрямку рухатися.

Що місто робить зараз

Працівники управління вуличної інфраструктури моніторять вулиці міста на відповідність державним будівельним нормам, що стосуються інклюзивності, – понижень чи підвищень у відповідних місцях, наявності пандусів, тактильної плитки тощо. 95% магістральних вулиць міста, за словами в. о. керівника управління Павла Сирватки, відповідають вимогам, де ні – районні адміністрації отримують інформацію для виправлення недоліків. "До маленьких вулиць поки не дійшли", – уточнює він.

Щодо трамвайних зупинок у Львові, то нормам відповідає лише близько половини з них. "Проблемні" переважно ті, що робилися давно, та в Личаківському районі. В останні роки, за словами Павла Сирватки, усі проекти реконструкцій вулиць і навіть поточні ремонти виконуються з урахуванням вимог доступності і безбар'єрності. Окрім того, працівники управління спілкуються з іншими підрозділами міськради, коли ідеться про виконання певних робіт.

"Із нових об'єктів я не пам'ятаю таких, де були би проблеми з доступністю. А от в історичній частині міста, де вулиці з'явились двісті років тому, складніше. Те, що можна виправити точково, ми робимо", – додає керівник управління вуличної інфраструктури.