Пам’яті фотографа та телеоператора Юрія Олійника

Журналісти створили фільм про колегу, який любив життя понад усе, але віддав його, щоб могли жити інші

«Впаде побіч тебе тисяча, і десять тисяч – праворуч тебе; до тебе ж не приблизиться. Однак ти очима споглянеш і відплату грішників побачиш».

Цитатою з 90-го Псалому, до якого зазвичай звертаються у тяжкі часи, вважають заступницьким, солдатською молитвою в час війни, починається фільм, який створили журналісти 24 каналу в пам'ять про колегу, відеооператора Юрія Олійника, який загинув у березні 2022 року на Луганщині.

«Це стрічка про неймовірного чоловіка, який любив життя. Який вчив нас любити гори. Який не вмів по-іншому, тільки наповну. Який був відданим своїй країні. Аж до кінця», - зазначають журналісти.

Відео: 24 канал

Друзі, рідні та співробітники зазначають, що Юрій був життєлюбом, хорошим товаришем, доброю опорою під час зйомок. Ніхто не говорить про нього у минулому часі, адже пам’ять про нього – жива в їх серцях, відзнятих програмах та фотографіях.

«Він захопився фотосправою ще в школі. У нас на Науковій був Будинок творчості для дітей та юнацтва і Юра його відвідував. Хресна йому подарувала простий дитячий фотоапарат і відтоді це стало справою його життя. Тоді біля Оперного ставили банери і знімали туристів, і він там був серед фотографів Львова певний час. А згодом почав фотографувати весілля, урочисті події. А потім потрапив на 24 канал і це стало для нього здійсненням мрії», - розповідає брат Андрій Олійник.

Перед роботою на телебаченні Юрій воював на сході у 2014-2015 роках. Повернувшись до мирного життя, пробував себе у різних професіях, обрав журналістику. І ніколи про війну не розповідав, кажуть колеги, натомість розповідав про гори й походи. Це було його захопленням.

«Особисто мені Юра дав гори. Він страшенно їх любив. Увесь свій вільний час намагався проводити саме там. Не важливо, чи сніг, чи дощ – він усе одно йшов у гори», - розповідає журналістка Марічка Крижанівська, яка ходила з Юрою у похід на Боржавський хребет, піднімалася на гору Пікуй, часто їздила в Карпати відпочивати.

Шанс побачити гори, відчути їх енергію Юрій давав людям з інвалідністю - разом з організацією On3Weels здійснювали їхні мрії про походи. Вони на спеціально обладнаному триколісному візку, «жульєтці», піднімали людей на вершину. Чоловік, хоч останні три роки жив на знеболювальних через хворі суглоби, нікому не казав про це, ніколи не жалівся, завжди був життєрадісним та позитивним.

«З Юрою було дуже весело на зйомках. Тому що він любив, коли все ідеально. Не вмів мислити «напів». Мало бути так, щоб йому це самому подобалося», - зазначила журналістка Ірина Папірник.

Працюючи на 24-му каналі, Юрій знімав військові проєкти, щоб популяризувати Збройні Сили України. Працював над проєктами "Ми", "Ми 2.0", "Трансплантація", "Зберегти життя", а також над створенням проєкту "Інтерв'ю24".

У перший день повномасштабного вторгнення Юрій, не роздумуючи, зібрав речі, попрощався з колегами та друзями і пішов до військкомату, щоб знову стати на захист Батьківщини. Приєднався до побратимів, яких знав ще з 2014 року: знову став солдатом 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені короля Данила.

«24 лютого, коли я йшов у військкомат, то Юра був у переліку тих хлопців, кого я сподівався зустріти або там, або у своїй частині - так воно і було. Юра був такою людиною, що користувався авторитетом та повагою серед побратимів», - каже Степан Буняк, командир Юрія у 2014-2015 роках.

Юрій Олійник загинув 23 березня у боях під Попасною на Луганщині. Сумну звістку дізналися та повідомили через три дні журналісти 24 каналу: «Війна забирає найкращих. Не можемо стримати сліз. Юра, один з перших пішов на війну, як тільки росія вторглась на нашу територію. Захищати Україну він пішов вже вдруге, на фронті був і у 2014-му. Герої не вмирають!».

На портреті, який на прохання друзів намалювала художниця Анастасія, Юрій зображений у Карпатських горах: широка усмішка, примружене око, притрушена інієм борода та багато сонця довкола. Картина висить на стіні львівського пабу, куди чоловік часто приходив.

«Не хотіла, щоб тут було сумне фото з чорною стрічкою. Я б цього просто не витримала, – розповідає подруга Катя Дробина. – Замовляла портрет наприкінці березня, коли Юра перестав виходити на зв’язок. Думала, раптом він знайдеться та повернеться, тоді картина буде наче подарунок на день народження».

Натомість 31 березня у Львові друзі, колеги, побратими прощалися з Юрієм Олійником. Поховали Героя на Личаківському кладовищі. Але портрет у пабі посміхається до відвідувачів, певно, як і Юрій на небесах, при кожній згадці про нього.

Посмертно військового нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

«Усе, що ми можемо робити, — це памʼятати і шанувати цю памʼять. Любити спогади. Зігріватися фотографіями. І боротися. Допомагати Силам оборони, бо боротьба ще триває. Тепер це боротьба не Юрія Олійника, а за Юрія Олійника. За нього теж», - каже колега Софія Трощук.