Кінопродюсерка Поліна Герман: «Державі потрібно об’єднатися з професійною спільнотою. Це дає можливості для самоокупності фільму»

2 листопада у прокат виходить психологічний трилер «Між нами». Повнометражний дебют режисерки Соломії Томащук переміг на пітчингу Держкіно у 2019 році й отримав 100-відсоткове державне фінансування — 11 млн 200 тис. 124 грн. Зйомки фільму припали на час пандемії ковіду, а в широкий прокат стрічка виходить у другий рік великої війни. Автори позиціюють «Між нами» як український психологічний трилер.

За словами продюсерки стрічки Поліни Герман, цей жанр — своєрідний експеримент, адже трилери в українському кінематографі поки що екзотика. Та й прокат у розпал війни — теж ризик, бо наша країна вже другий рік живе у реальності трилера. Однак продюсерка сподівається, що «Між нами» знайде свою аудиторію. І не лише в Україні. Адже паралельно планується лімітований прокат у США та прем’єра в кінотеатрі в Беверлі-Гіллз.

З Поліною Герман «Детектор медіа» поговорив про виробництво, монетизацію та дистрибуцію фільму, про те, чого не вистачає, щоби в Україні кіно стало бізнесом і про нові копродукційні проєкти.

— Поліно, яким ви задумували трилер «Між нами»? Як ви бачили монетизацію проєкту, його фестивальну історію тощо? І як це втілилося в умовах війни?

— Фільм був готовий ще до війни й ми планували прокат у лютому 2022 року. Готувалися представляти стрічку на Одеському кіноринку. Але в перший день великої війни ці плани порушилися. Прокат фільму перенесли на цю осінь. Як усе планувалося? Все почалося з того, що до мене прийшла режисерка Соломія Томащук зі своїм сценарієм. Він мені сподобався, бо це був досить нетиповий для України жанр — психологічний трилер. Соломія запропонувала дуже актуальну історію. Бо кожна друга-третя українська сім’я переживає ті проблеми, які показано у фільмі. Дві головні героїні переживають життєву кризу, і їхні проблеми є універсальними. Я зацікавилася, ми почали працювати, все складалося, ми перемогли в конкурсі Держкіно, а далі розпочалася пандемія ковіду. Це був трохи складний час, але ми змогли завершити зйомки з нашою невеликою командою.

— Ви взялися за жанр психологічного трилера, бо бачите його потенціал для широкої аудиторії?

— Лише в Україні психологічний трилер сприймають як продукт не для широкої аудиторії, бо в Європі чи Америці це дуже потужний жанр, на який ходить багато людей. В Україні ще дуже молодий кінематограф, і ми змогли охопити не всі жанри. Звісно, зараз, під час війни, існує ризик, що люди не дуже й хочуть дивитися трилери, бо такого досить у звичайному житті. Але я сподіваюся, що наш фільм знайде свою цільову аудиторію. Один із наших головних героїв повертається з війни 2014 року.

— До прокату в Україні ви планували фестивальну історію. На яких фестивалях вдалося показати фільм і чи ви задоволені ними?

— Фестивальна історія була, але ми не робили на неї ставку. Бо «Між нами» — це все ж таки фільм для широкої глядацької історії. Це жанрове кіно, не артхаус. Фільм був на «Молодості», Seoul International Women’s Film Festival, Миколайчук OPEN та New York International Women’s Festival тощо. У нас були й перемоги. Але це не дуже значні для нас фестивалі. Вони нам були важливі, бо це дебютна робота режисерки. Коли я як продюсерка планувала стратегію фільму, то не розраховувала на потужну фестивальну історію, бо неможливо охопити два різнорідні напрямки: фестивалі й широкий прокат. Також ще на етапі сценарію я закладала продакт-плейсмент. Це давало нам можливість суттєво економити на частині витрат. Але продакт-плейсмент працює лише в жанровому кіно, на фестивальне кіно його не можна включати.

— Стрічка «Між нами» стала однією з переможиць 11-го конкурсного відбору кінопроєктів Держкіно й отримала державну фінансову підтримку розміром 11 млн 200 тис. 124 грн (100 %). Який зрештою вийшов бюджет стрічки і яка структура фінансування?

— Наш бюджет — це ті ж 11 мільйонів та 200 тисяч. Окрім держфінансування, я залучала лише партнерів із продакт-плейсменту — і це досить непогана сума, але не у грошовому еквіваленті. Нам надали дорогі локації. Наприклад, наш партнер SAGA Development надав нам дві квартири для головних героїнь (одна із них шоурум). Це була дуже хороша підтримка. Деякі партнери закривали нам виробничі витрати. Заправки «Кло» надали нам бензин. І якщо перевести це у гроші, то ми отримали паливо на 150 тисяч гривень.

• Читайте також: Монгольська юність, японська екологія та українська витривалість. У четвер на «Молодості» відбулося кілька яскравих прем’єр

— Який відсоток від загального бюджету покриває продакт-плейсмент?

— Мені складно порахувати у відсотках. Тому що насправді кіно можна зняти за будь-які гроші. Все залежить від амбіцій, рівня та якості. Якби ми не мали продакт-плейсменту, то ми би зробили такий самий фільм, але картинка була б не така дорога та якісна. Завдяки партнерам ми показали дуже крутий, стильний, довоєнний Київ.

— Поліно, яка ваша власна амбіція щодо цього проєкту?

— Я розраховую на хороший прокат в Україні. Звісно, може, цей фільм не стане топовим у бокс-офісах, але він знайде свою цільову аудиторію, а далі спрацює «сарафанне радіо». Також я маю амбіцію, що стрічка буде продана та показана на потужну платформу в Європі чи США. Поки наш дистрибутор веде перемовини. Адже важливо, щоби фільм вийшов не лише в кінотеатрі, а був присутній на світовій платформі.

— Міжнародну дистрибуцію ви не плануєте?

— Ми плануємо лімітований прокат в Америці. На жаль, я зараз не можу приїхати в Україну. Однак для мене це дуже важлива робота, і мені хочеться привезти цю прем’єру до себе.

У Лос-Анджелесі 9 листопада ми робитимемо прем’єру в кінотеатрі в Беверлі-Гіллз. Далі буде Маямі, Сіетл, Бруклін тощо. Це 6-7 міст, де є потужні українські діаспори. І це вже дуже хороший результат і великий успіх.

— Чи плануєте прокат у Європі?

— Ми би, звісно, хотіли все. Але якщо твій фільм знятий українською, з українськими акторами, то він не дуже потрібен Європі або Америці для глобальної дистрибуції. На жаль, це правда. Я рік живу у США й розумію, що це дуже важко. Американці, наприклад, не звикли дивитися кіно із субтитрами. Зараз нам вдалося домовитися з найкращим дистрибутором у нашій країні — Film.ua Distribution, який продає наш фільм на весь світ. Тому наш фільм буде там, де це можливо.

— Тобто зараз за кордоном не дуже зацікавлені в купівлі й адаптації українського контенту навіть попри те, що з початком великої війни зріс інтерес до України?

— Звісно, війна багато що змінила та спричинила перевідкриття України світу. З’явився інтерес до українських фільмів, на жаль, такою ціною. Але це не відбулось у глобальному масштабі. І ще рік тому ми мали більшу підтримку, зараз люди втомлюються і нам стає важче її залучати. Але ми зараз працюємо на культурну дипломатію. Кожен показ фільму — це привернення уваги до України.

— Ті стрічки, які орієнтуються на прокат у Європі, закладають це одразу, ще на рівні сценарію.

— Звісно, можна мати копродюсерів і одразу орієнтуватися на глобальну аудиторію. Але частіше це роблять із фестивальним кіно. І там одразу закладається ключовий фестиваль. А ми робили стрічку саме для внутрішнього прокату, тому взяли крутих акторів: Ірму Вітовську, Настю Пустовіт, Дмитра Сову. Вони привертають увагу до кінотеатрів. Якщо орієнтуватися на міжнародний прокат, потрібно знімати стрічку англійською. Наприклад, для нашого нового документального кіно «Дівія» ми залучили голлівудського композитора, саму стрічку зняли англійською про українські події. І це геть інший підхід. Із художнім кіно все складніше. Бо потрібно поєднувати акторів відомих в Україні та запрошувати голлівудських або європейських акторів. І коли ти створюєш кіно — ніколи не маєш гарантії, що твій задум спрацює. Це лотерея. Результатом фільму «Між нами» я дуже задоволена, бо ми все зробили на тому ж рівні, як і планували. Зараз побачимо, як це спрацює в нових реаліях.

— На які збори в Україні ви сподіваєтеся?

— Я зараз навіть не знаю, як відповісти на це питання. Бо до війни я ще на щось сподівалася. А як прогнозувати зараз? Нещодавно я говорила з продюсерами, які аналізують збори фільмів під час війни, то навіть вони не можуть дати мені прогноз. Але якщо «Film.ua Distribution» взялося за цей проєкт, вкладає гроші в рекламу, це означає, що вони вірять у нього та сподіваються на непоганий бокс-офіс. Я теж на це сподіваюсь. Але не можу назвати жодні цифри. Для мене пріоритет у тому, щоб кіно знайшло свою аудиторію.

— Чи маєте ви якісь зобов’язання щодо ефективності від Держкіно?

— У Держкіно були спроби поставити певні КРІ. Але цього не вийшло. Не забувайте, що в нас дебют. Це спеціальна програма, яка дає можливість спробувати себе як режисера. У нас усе вийшло й ми сподіваємося на КРІ того рівня, який очікує Держкіно. Але в контракті це ніде не прописано. Однак для продюсера виклик — зробити фільм, який не лежатиме на поличці, а щоб його дивилися.

— Поліно, як за домовленістю з Держкіно мають розподілятися прибутки щодо фільму «Між нами»?

— У нашому випадку йдеться про дебют, 100 %-ву фінансування. У цьому випадку 85 % прибутків ми маємо повернути державі. Лише 15 % собі залишає продюсерська компанія. Але слід враховувати, що свою частку мають кінотеатри та дистрибутор.

— З огляду на цей кейс: продюсування дебютних фільмів — це комерційна історія?

— Я би сказала, що продюсування українського кіно — це не дуже комерційна історія. У нас немає достатньої кількості кінотеатрів, платформ, бюджетів. Звісно, є успішні випадки, наприклад, «Мої думки тихі» Лукіча тощо. Але це інші жанри.

Також на успіх фільму впливає конкуренція з боку блокбастерів. Утім, зараз усе змінюється. І ми прагнемо заробляти на українському кіно. В Америці це повністю комерційна історія, тут немає грантів. У США кіно можна окупити при різних розкладах. Але в нас та в Європі фонди підтримують кіно, бо воно ще не є бізнесом.

— Чи може в Україні кіно бути бізнесом?

— Я хочу вірити, що така перспектива є.

— Що для цього потрібно з боку держави та з боку професійної спільноти?

— Насамперед державі потрібно об’єднатися з професійною спільнотою. Бо ми з цим маємо проблеми. Також потрібно робити копродакшен із Європою та Америкою. Це дає можливість для розширення дистрибуції та самоокупності фільму. Також нам потрібно навчитися робити хороші сценарії. Бо в Україні з цим проблема. Якісних українських фільмів стало більше. Але цього ще недостатньо, щоб вивести кінобізнес на інший рівень. Чому в Голлівуді успішні фільми? Бо вони роблять умовно сто фільмів на рік, а десять із них — успішні. Велика конкуренція, вони роблять різнорідний продукт різних жанрів, для різних аудиторій, із різними бюджетами. Індустрія змінюється, трансформується. Зараз більше стало платформ, менше кінотеатрів, з’являються виклики зі штучним інтелектом. Будемо дивитися, що буде далі. Світ зараз узагалі змінюється.

Ще один виклик полягає в тому, що знімати. Наша актуальність — це війна. Але чи захоче глядач потім дивитися лише фільми по війну? Я щоразу ставлю собі це питання. Звісно, ми не можемо не рефлексувати про те, що з нами відбувається. Будь-який сценарист чи режисер порушуватиме тему війни в певному аспекті. Але прорахувати настрої на кілька років наперед, коли війна, дай Боже, закінчиться, дуже важко. Зараз я розробляю кілька художніх фільмів. Але вони більш універсальні.

— Як вам вдається продюсувати свої фільми, перебуваючи у США? І що з вашою компанією Up Ua Studio?

— Людина до всього пристосовується. Так само і я. Я виїхала в перші місяці війни разом із дитиною. Вирішила спробувати поїхати у США. Хотіла розібратися, як працює голлівудська система. Але в мене є команда, зобов’язання, проєкти, і я вже півтора року працюю онлайн. Якось воно виходить. Документальне кіно «Король Лір. Як ми шукали любов під час війни» мені вдалося зробити, повністю працюючи онлайн. У мене крута команда в Києві та Берліні. Зараз я вступила в Американську гільдію продюсерів. Відкрила філію своєї компанії та намагаюся робити копродакшен. Але це дуже важко. Збоку здається, що Америка та Європа підтримують Україну. Але коли справа доходить до конкретних дій, то не все так просто. Я не збираюся закривати свою компанію, мені важливо інтегрувати Україну у світові процеси та привносити закордонний досвід в Україну.

— Що з виробництвом ваших інших фільмів, які свого часу здобули перемогу на пітчингах Держкіно? Це фільм «Доручення» Дар’ї Онищенко, який планували створювати в копродукції Швейцарія — Німеччина — Україна, а також дитячий фільм «Новий рік скасовується!»

— Ми нічого не виграли в Держкіно щодо цих проєктів. На конкурсі сталася дивна історія. Мої проєкти отримали 12 балів від журі, і це був прохідний бал. Але наступного дня Рада Держкіно підняла прохідний бал до 13. І таким чином ще вчора ми були переможцями, а завтра — вже ні. Є як є... Зараз багато що змінилося. Ми переорієнтувались і робимо інші проєкти.

— Що це за проєкти?

— Один фільм — фантастика. Другий — підліткова драма, над якою я працюю з американським режисером. Третій фільм — це психологічний арт. Усе це важкі жанри. Зараз вони на стадії девелопменту. У мене ще немає фінансування. Я поки тестую й дивлюся на інтерес Америки, України, Європи.