Місто-банкрут без шансів на виживання․ Як Росія знищувала Сніжне впродовж 10 років окупації

Реалізуючи у 2014 році свій проєкт під назвою "русская весна", кремлівські окупанти концентрувалися на впровадженні гібридної агресії на Сході та Півдні України. Втім, підняти народні маси пропагандою, ініціювати масштабні диверсії та теракти, захоплення адмінбудівель та по-справжньому повалити владу їм вдалося лише в окремих містах Донеччини та Луганщини.

За майже 10 років окупації кожен із цих населених пунктів перетворився на зовсім непридатну для життя територію, навіть якщо через нього не проходила лінія фронту. Своїм підходом до керування захопленими містами, росіяни вщент знищили економіку підконтрольної ним частини Донбасу.

Редакція 24 Каналу проаналізувала дамп робочої пошти "відділу внутрішньої політики" окупаційної адміністрації Сніжного, що на Донеччині. У понад 27 тисячах листів, датованих 2015 – 2023 роками, колаборанти відобразили всі цифри економічного та соціального занепаду маленького містечка після приходу російських окупантів. То ж ми дослідили, як змінювалося життя невеличкого, але дуже типового міста на Донбасі після приходу туди росіян.

Жителі "республік" летять вниз на соціальному ліфті

Немає ніяких сумнівів, що подекуди проросійські чи проукраїнські погляди місцевих жителів не грали ніякої ролі у розпалюванні конфлікту. Росіяни готували свою агресію ще у 2000-х, а спиралися при створенні так званих "ЛНР" та "ДНР" здебільшого на зрадників-чиновників та правоохоронців.

Саме левова частка міліціонерів, СБУшників та держслужбовців, які перейшли на сторону ворога, дали змогу у березні-квітні 2014-го групам російських спецпризначенців захоплювати міста Донбасу без якогось серйозного опору з боку силовиків. Народні маси із прапорами неіснуючих недореспублік не були настільки численними, аби насправді можна було казати про хоч якусь легітимність бажання жителів регіонів відділитися від України. Найбільші сепаратистські мітинги налічували не більше 10 тисяч осіб в обласних центрах, а у провінції й взагалі не виходили за межі статистичної похибки. Агресивне крило злочинців, що захоплювали адмінбулівлі, складалося з одних і тих осіб, яких возили з міста в місто. Російські найманці вкупі з підготовленими агентами чи геть здичавілими "новоросами" мандрували з Луганська до Донецька для, як тоді казали, хитання парканів. Згодом вони стали кістяками так званого "ополчення", роздавши зброю кожному охочому.

Адмінбудівлі у Донецьку та Луганську захоплювали одні й ті самі люди / Фото Andrew Butko

Російські пропагандисти грали на тому, що давали можливість люмпенам, які не мали шансів досягнути нічого у житті, проїхатись соціальним ліфтом. Наркомани та дрібні злодії, які завжди відчували себе непотребом, отримували зброю та індульгенцію на вчинення будь-яких злочинів. Ще вчора вони збирали пляшки на смітнику, намагалися "напарити" пенсіонерам акції "МММ", а сьогодні – ганяли на віджатих "Бентлі", жили у чужих квартирах та позували на камери топових російських телеканалів.

Втім, таких бойовиків навряд було більше навіть 1% від загальної кількості донеччан та луганчан. Згідно зі спогадами журналістів та активістів, взагалі у двох регіонах навряд назбиралося б хоч 20% тих, хто дійсно активно "топив" за Росію. Приблизно стільки ж осіб висловлювалися на підтримку України, а всі інші вважали, що "вони люди маленькі, за них нагорі все вирішать".

Колаборанти топ рівня "пробилися" та стали багатіями, а всі інші опинилися у соціальному ліфті, який несеться вниз без гальм.

Від обіцянок збагатитися до закриття шахт – один крок

У лейтмотиві ворожої пропаганди у 2014-му лежали головні наративи про "бендери прийдуть, шахти закриють", "російську мову заборонять". Крім цих стандартних та нічим не підкріплених лякалок, російські спецслужби просували вигадки про те, що Донбас буцімто є самодостатнім регіоном, який зможе розквітнути лише за умови відділення від України. При цьому людям постійно натякали на швидке приєднання до Росії з її потужною економікою та бажанням розвивати регіони, що входять до орбіти інтересів Москви. Про те, що Донбас Кремлю потрібен лише у зруйнованому вигляді, аби ніхто не мав можливості вижити, окрім як взяти до рук зброю, зрозуміло, всі мовчали.

Після того, як рашисти вже напряму ввели свої війська, створили більш-менш життєздатні та повністю підконтрольні собі окупаційні адміністрації, а також змогли заморозити конфлікт, почалося руйнування Донбасу. Ті міста, що залишилися під контролем України, лише по-справжньому розвивалися, а от на захопленій території вкорінилися беззаконня та хаос.

Краматорськ після 2014 року розвивався шаленими темпами / Фото Wikimedia / Костянтин Брижниченко

Угруповання бандитів-росіян, дерибан виділених Москвою грошей та гуманітарної допомоги вкупі з відрізанням окупованих міст від світової економіки далися взнаки вже у тому ж 2014-му. Великі підприємства, які раніше мали величезні замовлення як з-за кордону, так і всередині України, зіштовхнулися з відсутністю замовлень та неможливістю отримувати сировину. Як виявилося, ані донбаське вугілля, ані метал, ані інші вироби, геть не цікавили Росію. Місцеві ж царьки, яких росіяни призначили керівниками "адміністрацій", зосередилися не на турботі про населення, а на набиванні власних кишень.

Ці, здавалося б, очевидні речі є загальновідомими, однак коли є змога побачити статистику деградації регіону від самих колаборантів, можна усвідомити реальні масштаби деградації.

Перспективи закінчилися зі зміною прапора

У населеному пункті Сніжне, в якому до приходу "русского мира" жило близько 30 тисяч осіб, панувала відносна економічна стабільність. Шахти, які за замовченням були збитковими, жили коштом дотацій. Бюджетники були більш-менш впевненими у тому, що завтра отримають зарплату, приватні підприємства розвивалися, а до шкіл ходили щасливі діти, які ніколи не бачили війни.

Навіть попри те, що до 2014 року левову частку грошей місто мало сплачувати до державного та обласного бюджету, а з Києва та Донецька Сніжному (як і всім іншим містам України) поверталося не так і багато коштів, оскільки на той момент ще не було закону про децентралізацію, місто все ж таки розвивалося.

Побачити справжній економічний зріст власної громади місцеві мешканці мали б у післямайданний період, однак Росія не залишила їм такого шансу.

До окупації у Сніжному працював машинобудівний завод "Авіатех", що входив до складу ПАТ "Мотор Січ". До російської агресії це підприємство мало безліч замовлень для Росії та інших країн, що експлуатують авіаційні газотурбінні двигуни. Згідно з відкритими даними, у 2011 році компанія Богуслаєва підписала угоду з "Вертольотами Росії" на виготовлення 270 двигунів на рік. Оскільки ж лише на СМЗ могли виготовляти спеціальні лопаті для цих силових установок, підприємство мало шикарні перспективи на майбутнє.

Дуже важливим для міста був Сніжнянський завод хімічного машинобудівництва, що виготовляв заправні модулі, деталі для трубопроводів, нафтогазосепаратори та інше обладнання. Свого часу, для прикладу, саме "Сніжнянськхіммаш" займався виготовленням агрегатів для нафтогазового родовища у Краснодарському краї. Як звітували у пресслужбі "Індустріальної спілки Донбасу", контракт становив понад 200 тисяч доларів.

Серед містоутворювальних підприємств міста не можна не виділити "Сніжнянськремстанок". Відкрите акціонерне товариство займалося виготовленням запчастин для сільгоспмашин, різноманітних станків, а також будівельних матеріалів. Зрозуміло, що замовлень у компанії було більш ніж достатньо.

Аналогічна ситуація – зі "Сніжнянською виноробною компанією", яка працювала з 1979 по 1991 рік, після чого фактично припинила своє існування. При чому у буквальному сенсі, оскільки від підприємства вже на початку 2000-х мало що залишилося. Проте у 2008 році азербайджанський інвестор "Доллахауз" зробив повний апгрейд винзаводу, відремонтував приміщення, встановив італійське обладнання із можливістю заповнювати продукцією 8 тисяч пляшок на годину. Червоні та білі вина зі Сніжного миттєво з'явилися на полицях супермаркетів по всій Донеччині та у сусідніх регіонах. Продавали цю продукцію й за кордоном.

Насолоджувалися по всій Донеччині й продукцією Сніжнянської ковбасної фабрики. На цьому підприємстві хоч і не працювало дуже багато людей, однак за показниками прибутковості та податкових виплат фабрика далеко не пасла задніх. Ба більше, керівництво мріяло про розширення та створення консервного цеху, під нього вже підготували будівлю, а розширення виробничих ліній планували на 2014 рік.

Певною мірою містоутворювальним підприємством була й швейна фабрика "Сніжинка", яка мала постійні замовлення одягу для скаутів у Франції, а також виготовляла постільну білизну, сорочки та інший одяг для місцевих ринків.

І, зрозуміло, шахти, – яких станом на 2014 рік лише приватних було близько 12.

Приватні шахти Сніжного до окупації / Скриншот документа джерел 24 Каналу

Дві державні – "Зоря" та "Ударнік" переживали не найкращі часи, однак більш-менш трималися на плаву й давали робочі місця сотням людей, а от приватні підприємства почувалися просто чудово.

Шахти закрили. Але росіяни

Чи варто казати, що з приходом у місто окупантів, завод "Мотор-Січі" перетворився здебільшого на підприємство для ремонту військової техніки окупантів, вкрай дороге обладнання зі "Сніжнянськхіммашу" частково вивезли у Росію, а частково – порізали на метал. Більшість будівель підприємства загарбники почали використовувати як склади для зберігання снарядів.

Майбутній консервний цех ковбасної фабрики зруйнували вщент для використання шлакоблоків в інших цілях, а "Сніжинка" опинилася без іноземних замовлень та втратила величезну частину свого ринку.

Загнувся й винний завод. Азербайджанські інвестори не захотіли гратися у фінансування тероризму, а впоратися з технологічним обладнанням нові й "прогресивні" "республіканці" не змогли.

До наших днів "дожили" лише три приватних вугледобувних підприємства, а також одне "державне". Проте ані як таких доходів, ані перспектив вони не мають.

Фактично ж економічне життя міста з довоєнним населенням у приблизно 30 – 40 тисяч осіб зупинилося повністю. Втім, треба підкреслити, що це сталося не одномоментно, а повномасштабне вторгнення з анексією й взагалі поховали будь-які надії "динирійців" на гарне життя. Простежити за тим, як деградувало місто під рашистською п‘ятою, можна завдяки звітам місцевої "адміністрації" у Донецьк.

Як росіяни занапастили Сніжне

Перш за все варто пояснити принципи роботи відділу внутрішньої політики. Для зрадників-"чиновників", які там працюють, після підняття брудного триколору (ганчірки "ДНР"), в цілому, нічого не змінилося. Як і за часів роботи на Україну, вони мали звітувати службі безпеки про всі інциденти у місті, подавати нагору все про стан справ у лікарнях, проблемні моменти на підприємствах тощо.

Втім, зі створенням квазіреспубліки їм довелося ще й збирати інформацію про так званих "неблагонадійних" громадян (проукраїнськи налаштованих жителів), організовувати безліч "побєдобєсних" заходів, займатися впровадженням жорсткої вертикалі "влади", а також гасити різноманітні осередки соціальної напруги. Словом, всіляко допомагати рашистам підтримувати необхідний їм порядок у місті в умовах нескінченної життєвої кризи.

Замість вирішення хоч якихось мінімальних проблем, "чиновники" зосередилися на імітації роботи, проведенні так званих "сходів громадян", на яких людей лише засипали порожніми обіцянками.

Виступ ситого "чиновника" перед людьми на лавочці – типовий приклад роботи "адміністрації" з громадянами. Але жодних проблем людей це не вирішує / Фото з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Подібні виїзди "посадовців" до жителів селищ та мікрорайонів міста з 2022 року провели незлічену кількість разів. Судячи з графіків, які колаборанти подавали своєму керівництву, "сходи" проводили приблизно раз на 2 – 3 дні. Кожного разу, коли люди зверталися до "депутатів" чи голів "адміністрації" з того чи іншого питання, їм розповідали про те, що фінансування вже закладено, інформацію беруть до уваги, а проблема ось-ось буде вирішена.

Типова реакція "чиновників" на проблеми людей / Фото з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Не питали у чиновників і про те, як так сталося, що після приходу Росії маленькі діти можуть просто у лісі знайти російську зброю, підірватися на мінах тощо.

7-річна дівчинка та 12-річний хлопчик постраждали від ініціації гранатомета у Сніжному / Документ із дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного за 2016 рік

Однак періодично представники "адміністрацій" подавали своїм російським власникам інформацію про реальні проблеми у місті. Наприклад, про жахливий стан будівлі дитячої інфекційної лікарні. Втім, за всі роки окупації рашисти не виділили на ремонт приміщення ані копійки.

Дивіться фото стану будівлі дитячої інфекційної лікарні у Сніжному / Фото з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного:

На те, щоб створити хоча б трохи адекватні умови, у кремлівських посадовців грошей не знайшлося. Втім, про що взагалі казати, якщо навіть у 2020 році, коли "республіка" вже 6 років "не годувала Київ", самі ж колаборанти були вимушені здавати гроші для заміни ламп, фарбування стін та ремонту опалення у туалеті адмінбудівлі.

Економічний успіх "ДНР" виглядає саме так / Скриншот листа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Тільки стіни пофарбували, як каналізація зламалася / Скриншот листа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Натомість на утримання зовнішньої реклами "республіки" та Росії у належному стані фінанси у бюджеті завжди були. Як і гроші на оновлення та вивішення прапорів "ДНР" на фасадах будівель. Про наведення показового марафету до всіляких "державних свят" бюджетники мали швидко доповідати.

Без прапорів та банерів ніхто не знатиме, що "республіка" живе хорошо / Документ із дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного за 2020 рік

До речі, за рейди з перевірками стану символіки "ДНР" та Росії на вулицях міста відповідає особисто керівник відділу внутрішньої політики Андрій Бережной. А то, не дай боже, хтось заляпає фарбою пику Пушиліна на якомусь білборді, це ж буде інцидент "республіканського" масштабу. Не те що діти з гранатометом у лісі.

Прапори важливіші за все / Документ із дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного за 2023 рік

Хоча, звісно, про покращення якості життя у "республіці" пропагандисти розповідали звідусіль. Роблять це й зараз. Як зазначали "посадовці", "для зниження протестних настроїв у суспільстві".

"Журналісти" у "ДНР" працюють, не покладаючи рук / Документ із дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного за 2015 рік

Підприємства знищували упродовж всіх 10 років окупації

Що ж стосується бізнесу та підприємств, які до 2014 року могли вважатися містоутворювальними, вони почали деградувати одразу після створення рашистами так званої "ДНР". Шахти, фабрики й заводи втратили замовлення та доступ до сировини. Працівникам спочатку скорочували зарплати, обіцяючи їм покращення та золоті гори. Згодом їх відправляли у неоплачувані відпустки та скорочували штат.

Деякі компанії збанкрутували вже у перші півроку-рік окупації. Частина з них дотягнула до кінця 2015 року. І лише невеличку кількість підприємств росіяни вирішили підтримувати на плаву – аби лише показувати, що економіка у "ДНР" живе.

Так, у звіті про проблеми міста за 16 січня 2016 року, "посадовці" вказали, що з шахти "Зоря" через відсутність зарплат масово звільняються працівники. При цьому наприкінці 2015 року гірникам виплатили частину грошей – майже 27 мільйонів рублів. Втім, ця сума геть не покрила зобов'язань підприємства перед штатом.

Через відсутність замовлень зупинилося і ПАТ "Сніжнянськхіммаш".
"Незалежність" Донбасу виглядає саме так / Скриншот документа від 16.01.2016 із дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного за 2015 рік

У 2017 році остаточно зник виноробний завод, хоча фактично азербайджанський інвестор припинив усю діяльність майже одразу після окупації міста. Місцевий директор підприємства удавав, що займається розв'язанням проблеми, однак після закінчення термінів його повноважень у "ДНР" вирішили не намагатися навіть гратися в реанімацію трупа. Співробітників колись дуже перспективного заводу звільнили, не сплативши ані копійки. Борг компанії по зарплаті на момент банкрутства заводу складав 1 мільйон 745 тисяч рублів. Аж до сьогодення ця сума не змінилася ані на копійку.

Доля виноробного заводу була вирішена, як тільки у Сніжному зірвали український прапор / Скриншот документа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

З вуглевидобувними підприємствами ситуація була приблизно такою ж самою. Росії антрацит та вугілля інших марок було геть непотрібне, а єдиний варіант збуту корисних копалин, який залишився, – постачання "чорного золота" на місцеві ТЕЦ. Зрозуміло, зовсім не за ринковою ціною, яка б могла покривати й дотації на видобуток кожної тонни. Існував для шахт на окупованих територіях й інший варіант збуту продукції – для роботи місцевих металургійних заводів. Однак кількість піднятого на-гора була значно більшою за потреби умовного ДМЗ. Заради справедливості, варто відзначити, що у 2019 році для шахт "ДНР" та "ЛНР" насправді почалося певне покращення – коштом закупівлі "Центренерго" вугілля із Росії. Чимала частина продукції, яку постачали для українських ТЕЦ, насправді була видобута на окупованому Донбасі. Втім, самим гірникам відкриття таких можливостей нічогісінько не дало: усі гроші осідали у кишенях російських кураторів та колаборантів.

Та й взагалі до 2023 року в умовах окупації дожили лише 4 шахти з 17, що колись існували: "державна" "Зоря", "Промантрацит", "Північне" та "Люкс-2".

У грудні 2022-го усі ці підприємства разом взяті за місяць видобули лише 12,7 тисячі тонн вугілля. Тобто усі разом взяті шахти Сніжного на 10-й рік окупації ледве видають на-гора значно менше, ніж у 2013-му видобували гірники на одній лише "Зорі".

Падіння видобутку вже під час повномасштабного вторгнення "посадовці" пояснили, зокрема й поголовною мобілізацією гірників. Окупанти настільки вигребли шахтарів на війну, що підприємству довелося перейти на видобуток в одну зміну.

У червні 2022 року на шахті "Зоря" видобули лише 0,204 тисячі тонн вугілля, тоді як у 2013 році – середньомісячний показник склав 16 тисяч тонн / Скриншот документа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Зрозуміло, що про виплати якихось зарплат тим співробітникам, яких дивом не забрали штурмувати Авдіївку, взагалі не йшлося. Станом на липень 2023 року заборгованість перед гірниками складала майже 47 мільйонів рублів. При цьому з травня шахтарям взагалі припинили платити гроші.

Росіяни постійно лякали шахтарів Донбасу тим, що при Україні вони не зможуть працювати та заробляти / Скриншот документа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Зрозуміло, що за таких умов і обладнання шахти, і загальний її стан за 10 років окупації опинився у жахливому стані. При цьому росіяни не вкладають ані копійки у те, щоб хоча б підтримувати підприємство на плаву до кращих часів. Про яке взагалі переобладнання може йти мова?

Профінансовано – 0 мільйонів рублів (с) / Скриншот документа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Окремою та дуже болючою для місцевого населення є ситуація з охороною здоров'я, станом об'єктів ЖКГ та водопостачанням. Адже з моменту створення "ДНР" ніякого хоч більш-менш серйозного ремонту трубопроводів та агрегатів ніхто не проводив. От і сталося так, що понад 75% водопровідних мереж у місті перебувають в аварійному стані. З каналізацією ситуація трохи гірша – там на межі прориву перебувають майже 83% труб. Втім, проблем із проривами труб у "республіці" фактично нема. Бо там нема води.

Аварійна "республіка" / Скриншот документа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

А от із лікарнями та доступом населення до медицини що у Сніжному, що в інших окупованих містах ситуація зовсім погана. Майже всі хоч більш-менш кваліфіковані фахівці виїхали з міста ще на початку окупації. Середній та молодший медперсонал, як і лікарі, працювали за копійки, а з початком великої війни навантаження на них просто неймовірно збільшилося – деякі медичні заклади окупанти виділили під госпіталі для лікування поранених загарбників та бойовиків. Через це звичайним людям пробитися та отримати хоч якусь допомогу стало майже неможливо, а з кожним місяцем звільнялося лише більше медиків.

У Сніжному – критична нестача лікарів / Скриншот документа з дампа відділу внутрішньої політики окупаційної адміністрації Сніжного

Достатньо довгий час медики на тимчасово окупованих територіях отримували так звані доплати за "напруженість", однак із травня 2023 року ці виплати повністю призупинили. Премії, відпустки, можливість отримати путівку до якогось санаторію? Про це ніхто не чув з моменту окупації.

Місто, де живуть самарці та щури

З початком повномасштабного вторгнення життя в Сніжному погіршилося у рази. Місто стало ще більш занедбаним та депресивним. Анексія ж захопленої рашистами частини Донбасу й взагалі поставила хрест на будь-яких перспективах (хоча які взагалі вони можуть бути за бананової "республіки"?).

У рамках путінської програми "допомоги у розвитку" шефство над Сніжним у травні 2022 року взяла на себе Самарська область.

Відновлювати Сніжне, яке постраждало від окупації, приїхали заробітчани з Самари, де панують злидні й розруха. Перше фото зі Сніжного до окупації. На другому – Самара, яку навіть ніхто не бомбив / Фото Сергія Пешехонова для sniform.org.ua та рашистських ЗМІ

З того часу до населеного пункту почали з'їжджатися не лише озброєні окупанти, але й різноманітні антисоціальні елементи з цього російського регіону, які буквально заполонили місто. Користуючись повною безкарністю, рашисти поводяться відповідно: вживають алкоголь та наркотики, ґвалтують, грабують та вбивають. Деякі з них, отримуючи значно більше за місцеві ринкові зарплати, скуповують житло та перевозять до міста свої родини. Інші – мешкають у так званих таборах, військових базах, гуртожитках чи покинутих приміщеннях.

Так, "відбудовники", що відповідали за ремонт доріг, розташовувалися біля ковбасної фабрики, і перетворили цю місцевість на суцільний смітник. Через це місце "стоянки" вкрай швидко стало розсадником для щурів та собачих зграй, які швидко розповсюдилися по всій території Сніжного. Боротися із тваринами, які являють собою неабияку небезпеку для людей, росіяни не збираються, то ж, як кажуть місцеві мешканці, щурів та бродячих собак наразі стільки, що незабаром за ними людей видно не буде.

"Русский мир" не залишив від Донбасу нічого навіть без бойових дій

Росія за 10 років зробила все, аби місто з чималеньким населенням стало геть непридатним для життя. Попри навіть той факт, що лінія фронту як така через нього ніколи не проходила (Сніжне війна зачепила лише дотично, коли росіяни гатили по Савур-Могилі та найближчим селам у 2014-му). Приблизно те саме можна говорити про будь-який населений пункт Донеччини чи Луганщини, що перебуває в окупації з часів "русской весны". Де люди не знають, як вижити, чоловіків відправляють на забій, дітей викрадають із гаслами про порятунок, а жінок залишають сам на сам із ґвалтівниками-головорізами. Де панують беззаконня та безперспективність, але на вулицях безліч реклами на кшталт "С Россией навсегДА!".