Тарифна революція під час війни

Навіть під час жорстокої війни наша влада здатна влаштовувати сюрпризи, які можуть поставити населення та місцеве самоврядування в непросту ситуацію. Йдеться про наміри передати повноваження НКРЕКП щодо встановлення комунальних тарифів до органів місцевої влади. На перший погляд, крок є логічним — хто господар підприємства, той і має встановлювати вартість його продукції. Однак тут поза увагою залишається низка питань: в якому стані це підприємство? навіщо сьогодні повертатися до системи, яка діяла до 2010 року?

Як у місцевої влади забирали тарифи

Головним аргументом ініціаторів реформи 2010 року, коли повноваження на встановлення комунальних тарифів було вилучено із закону про місцеве самоврядування, стало звинувачення у використанні тарифів у передвиборчих, себто політичних цілях. Мовляв, перед виборами мери міст штучно стримують зростання тарифів, а після виборів їх підвищують. Щоб позбавити мерів міст цього важеля впливу на місцеву громаду, до статті 28 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» було внесено «маленьку» зміну.

А саме до повноважень щодо «встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги» було додано виняток, що фактично звів ці повноваження нанівець: «крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Таке формулювання з’явилося в Законі України «Про державно-приватне партнерство» (як внесення змін до закону про місцеве самоврядування), й список авторів цих змін сам по собі доволі промовистий: Н.Королевська, В.Каськів, К.Ляпіна, М.Чечетов, І.Акімова, Ю.Воропаєв, Б.Колесніков.

Оскільки переважна більшість водоканалів і теплокомуненерго перебувала тоді, як і зараз, у комунальній власності, то виходило так, що господарі цих підприємств — громади в особі органів місцевої влади — позбавлялися права самим визначати вартість їхньої продукції, натомість ціна води й тепла надходила як вказівка з центру.

Практика наступних років засвідчила, що НКРЕКП ніколи не був незалежним органом, навпаки — маріонеткою в руках різних політичних і економічних гравців. Згадаймо лише останню показову історію — варто було президенту Володимиру Зеленському шикнути, себто назвати рішення регулятора «ганебним та непрофесійним», як усі члени Нацкомісії із цим погодилися та скасували його. Хоч у відставку так і не подали. А це було б логічно після такого «погодження».

Які ж результати мала реформа 2010 року?

Чи була діяльність НКРЕКП ефективною, себто кращою, ніж господарювання мерів і виконкомів? Відповідь дає пояснювальна записка (фактично — обґрунтування) проєкту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності підприємств у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення» №4215. Він був внесений до ВРУ ще 2020 року й, здавалося, похований серед інших законопроєктів, аж тут несподівано випірнув із політичного забуття в цей критичний для України час і був внесений до порядку денного 5 вересня 2023 року. Результати господарювання національного регулятора, зазначені в обґрунтуванні, просто приголомшують: «Обсяги збитків підприємств теплопостачання за період регулювання НКРЕКП зросли у 3,2 раза, а підприємств водопостачання та водовідведення — у 2 рази».

І далі: «Досягти самоокупної діяльності суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання на суміжних ринках за допомогою регулювання НКРЕКП (відповідне завдання передбачено НКРЕКП пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про державне регулювання у сферах комунальних послуг») не вдалося».

Такий результат насправді є очікуваним — хоч як би звинувачували мерів міст, особливо великих, у політичних «ігрищах», однак слід визнати, що для них забезпечення населення комунальними послугами є неодмінним складником успіху на наступних виборах, тому вони об’єктивно зацікавлені в ефективній роботі «власних» комунальних підприємств.

Що ж до ефективності роботи НКРЕКП, то ZN.UA неодноразово намагалося шукати логіку й обґрунтованість у її рішеннях, однак… не знаходило. Чого варте, приміром, освячення комісією нових тарифів на воду на водоканалі Кривого Рогу (у 2019–2020 роках), де виробництво продукції майже не змінилося, споживання електроенергії зменшилося на 45%, а от заробітна плата зросла вдвічі (!).

Що далі?

Варто зазначити: місцева влада набагато раніше за уряд, Верховну Раду та президентську вертикаль зрозуміла, що керування комунальними тарифами через НКРЕКП — це шлях у глухий кут. Тому, щойно випала нагода уникнути ліцензування в цій комісії, яке тягнуло за собою й установлення тарифів, водоканали та підприємства теплопостачання почали масово повертатися під крило рідної влади.

Така можливість з’явилася 2017 року, коли НКРЕКП ухвалила постанови №307 і №308 від 22 березня 2017 року, якими було затверджено нові Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення. Якщо до 2017 року близько 97% ринку виробництва і надання комунальних послуг було охоплено суб’єктами господарювання, діяльність яких регулювала НКРЕКП, то практично відразу значна кількість підприємств перейшла від Нацкомісії на місцевий рівень регулювання — 207 підприємств теплопостачання із 254 (81%) та 88 підприємств водопровідно-каналізаційного господарства із 144 (61%).

Не варто й казати, що всі вони, особливо підприємства теплопостачання, мали значні обсяги збитків, кредиторської та дебіторської заборгованості. Причина банальна: борги за спожитий газ — 26 млрд грн (станом на 1 жовтня 2019 року) й нараховані їм пені та штрафи — 9,8 млрд грн.

На сьогодні ситуація з тарифною підпорядкованістю змінилася кардинально: НКРЕКП регулює лише 1–2% комунальних підприємств — 27 підприємств теплопостачання з 1421 та 34 підприємства водопровідно-каналізаційного господарства з 2495. Тому законопроєкт №4215 виглядає запізнілим і взагалі зайвим.

Однак ситуація із заборгованістю за газ погіршилася катастрофічно — підприємства ТКЕ на початок цього опалювального сезону мали заборгованість понад 100 млрд грн, і головна проблема в тому, що з 36 млрд грн, які уряд мав надати як компенсацію різниці в тарифах, він не повернув підприємствам жодної гривні.

В законопроєкті №4215 це питання навіть не згадується, але порушуються два інші, що мають резонансний характер.

Перше — створення Державної житлово-комунальної інспекції, цілями діяльності якої будуть захист прав і законних інтересів споживачів, контроль над цінами й тарифами і все таке інше, від чого тхне «совком» і що неодноразово доводило свою неефективність. Друге — НКРЕКП усе-таки залишає за собою контроль над найласішими шматками теплового пирога, а саме визначення розміру тарифу на тепло на теплоцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках.

Тут слід пояснити, що в усіх зазначених установах виробництво електричної й теплової енергії є нероздільним процесом, тому визначення, яка частка палива йде на електрику, а яка — на тепло, є складним питанням, а отже, допускає маніпуляції та спекуляції, чим на 100% користуються власники або розпорядники таких установок. Іще років 10–15 тому на київських ТЕЦ навіть «газ для електрики» і «газ для тепла» закуповували окремо й за різними цінами. Коли я попросив співробітників «Київенерго» показати методику розподілу тарифу між електрикою й теплом, це спричинило в них справжню істерику.

Висновки

Державне регулювання комунальних підприємств є неефективним. Державний нагляд у комунальній сфері — взагалі під великим питанням. Єдиний логічний спосіб — антимонопольний контроль, оскільки всі водоканали та підприємства ТКЕ є локальними природними монополістами. Тому уряду сьогодні варто не констатувати факт — підпорядкування комунальних підприємств змінилося й без його законодавчої ініціативи — а виконувати свої прямі обіцянки щодо цих підприємств.

З минулої зими у влади був час, аби підготуватися до зими наступної, й хочеться сподіватися, що влада не обмежилася лише продукуванням пустопорожніх паперових проєктів. Але про це ми дізнаємося вже найближчим часом