Заходу слід усвідомити – варвари вже біля воріт

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну та Палестино-Ізраїльський конфлікт остаточно окреслили нову реальність – в світі розгортається нова Велика війна.

Нас очікує поширення та ескалація кровопролиття в різних куточках світу, підготовка Китаєм та США до збройного зіткнення є тому підтвердження. Експерти й оглядачі на Заході лише починають усвідомлювати масштаби майбутніх подій і на прикладі Російсько-Української війни вбачають аналогії в Першій та Другій світових війнах. В стратегії і тактиці ведення бойових дій, у використанні озброєння та техніки дані порівняння можуть бути доцільними, проте важливішим є розуміння причин та суті теперішнього конфлікту. Якщо Перша світова війна була протистоянням імперій, Друга світова – протистоянням ідеологій, то наразі можливо констатувати протистояння свободи та авторитаризму - екзистенційний конфлікт двох протилежних світоглядів. Великі війни ХХ століття розгорталися між країнами Заходу та державами що цілковито визнавали переваги західного способу життя (Османська імперія, Японія та ін.), наразі об’єднаний Захід має зіткнутися з державами що протиставляють власну культуру та спосіб життя західним цінностям. Враховуючи масштаби, причини, світогляд сторін та що важливіше можливі наслідки для всього людства, цей конфлікт стає близьким до подій більше ніж п’ятнадцяти століть тому.

Політика глобалізації світової економіки як запобіжника військовим конфліктам офіційно визнана провалом. Ріст благополуччя та зростання рівня життя в країнах що розвиваються протягом другої половини ХХ і початку ХХІ століття не призвів до очікуваної вестернізації суспільств та трансформації держав на ліберально-демократичних засадах. Відбулося цілком протилежне - істернізація, ріст багатства Азії сформував ще один «золотий мільярд» котрий кинув виклик Заходу. Найбільш загрозливим наслідком глобалізації став витік стратегічно важливих технологій що дало змогу новим гравцям на геополітичній арені надолужити відставання в озброєнні.

На початку нашої ери протягом ІІ – IV століття відбувалися схожі процеси в близькому прикордонні Римської імперії. Контакти зі значно більш розвинутим римським суспільством в рази пришвидшили культурний та технологічний розвиток варварських племен. Розквартирування римських легіонів вздовж кордонів імперії формувало попит на продукти харчування що стало драйвером економічного розвитку варварського прикордоння, що в свою чергу давало змогу племенним вождям концентрувати у власних руках ресурси для збільшення чисельності військових дружин що були запорукою їх влади. Як наслідок, відбувалася низка трансформацій варварських суспільств, апогеєм чого стало формування значних за розмірами та населенням протодержавних утворень на чолі з варварськими королями. Нові реалії змусили римських імператорів започаткувати практику субсидіювання лояльних імперії царів\вождів задля підтримки їх влади і стабілізації ситуації в прикордонні. Яскравим прикладом є перемога імператора Юліана над алеманами в 357 році біля Страсбурга, після котрої частина вождів визнавши верховенство імперії отримали право на щорічні субсидії.

Однак, кожні 20 - 25 років імперія стикалася з черговою варварською агресією від колишніх васалів та союзників. В суспільстві де основою втримання влади є сила кожна зміна поколінь вимагає підтвердження сили та авторитету вождя. Римляни чудово розуміли реалії варварського суспільства тому практикували взяття благородних заручників, найчастіше дітей військової еліти і виховували їх як римлян задля формування лояльності в майбутньому, але в даної практики був і зворотній бік – як римляни вивчали варварів так і варвари вивчали римлян. Дослідити римське суспільство та організацію армії дозволяла й військова служба в римських допоміжних військах куди охоче вступали представники сусідніх імперії народів.

В наш час Заходу не потрібні заручники, діти еліт зі всього світу самостійно прямують в західні школи та університети, але як Арміній, вихований в римському суспільстві, очолив повстання германців і наніс найвідомішу поразку римлянам в битві в Тевтобурзькому лісі, так і теперішній диктатор Північної Кореї Кім Чен Ин, навчаючись в Швейцарії та захоплюючись баскетболістом Майклом Джорданом, нині погрожує всьому світові ядерною зброєю. Зникла необхідність вступати в ряди армії для її вивчення, західні спеціалісти самостійно консультували та навчали армії в найрізноманітніших частинах земної кулі.

Захід розвиваючи та зміцнюючи економічні зв’язки з авторитарними режимами задля власного благополуччя став залежним від них. Вбачаючи в диктаторах гарантів стабільності та договороспроможності колективний Захід забув істину відому стародавнім римлянам – влада що тримається на силі має час від часу демонструвати її для підтвердження авторитету і тут є загроза що проекція сили буде реалізована в зовнішній військовій агресії. Але ж Рим пав і тут важливе розуміння причин.

В військовому, економічному та культурному потенціалі Рим домінував практично до кінцевого моменту катастрофи. Ще у 457-461 роках імператор Майоріан вів успішні бойові дії проти варварів, розпочав реалізацію низки реформ в управлінні та адмініструванні імперії, але вже в 476 році останнього римського імператора Ромула Августула просто відсторонили від влади. Призвели до цього два фактори і обидва стосуються римського суспільства.

По-перше, духовна криза в котру поступово занурювалося суспільство всієї імперії починаючи з І століття н.е. Об’єднання великого різноманіття культур та народностей під владою Риму пришвидшило процес античної глобалізації розпочатий завоюваннями Александра Македонського, Рим підкорив Грецію але грецька культура та спосіб життя поступово почали домінувати в римському суспільстві. Вся пізня античність, так званий Елліністичний період що розпочався в ІІІ ст. до н.е. зі смертю Александра Македонського і закінчився падінням Риму в V ст. н.е., був часом кризи грецького світогляду. На фоні гибелі полісної системи, проникнення всіляких східних культів та містерій, розквіту синкретизму в релігії та культурі, людина поринала у духовну розгубленість, нею опановував розпач. Антична філософія виникає в VII ст. до н.е. як форма пізнання буття – оточуючого світу, внутрішнього світу людини та її взаємодії з оточуючим світом. Платон описує філософування як спосіб втілення блаженного людського життя. Головною ж рисою філософії елліністичного періоду стає цілковита суб’єктивність, стоїцизм, епікуреїзм та кинізм (цинізм) – три головних напрями пізньої античної філософії фокусуються цілковито на досягненні атараксії, тобто душевної незворушності. II ст. н.е. так зване «золоте століття» Римської імперії – період розквіту стоїцизму, апогеєм чого є правління імператора-філософа Марка Аврелія, щоденник котрого сьогодні вважається однією з найяскравіших літературних пам’яток стоїцизму. Проте саме в цей час імперія починає масштабне будівництво оборонних мурів довкола кордонів, а стіни завжди будує той хто відчуває власну слабкість. Стіни лише відтягують мить краху, а не запобігають йому, стіни лише подовжують агонію. Стоїцизм став відрадою для інтелектуалів в період агонії, способом піти у небуття «з честю».

По-друге, тотальна криза мислення еліт імперії. Рівень комфорту, безпеки та благополуччя що забезпечувався римською державою почав сприйматися як даність, а досягнення тогочасної цивілізації не як надбання геніальності та тяжкої праці поколінь, а як самодостатній процес розвитку. Підсумком діяльності імператора Майоріана стало його вбивство організоване сенатською аристократією що вбачала в його діях передовсім загрозу власних інтересів - в світогляді еліт особиста вигода перевершила суспільні блага.

Сучасний стан західного суспільства нагадує Рим ІІ – ІV століть. В двох світових війнах та кривавих диктатурах ХХ-го століття Захід вжахнувся власної природи, не дарма саме в міжвоєнний період відбувається бурхливий всплеск психології – втративши орієнтири у майбутнє та поринувши у розпач західна людина звертається до власної тіні. Нині ми спостерігаємо поширення східних духовно-релігійних практик, розвиток руху «New Age» що є синкретизмом найрізноманітніших містично-релігійних течій, популяризацію неостоїцизму та решти ідеологем вкрай близьких античному епікуреїзму та кинізму, західна людина знову намагається знайти духовний прихисток у власній суб’єктивності.

Комфорт та благополуччя знову сприймаються як даність, а технологічний розвиток як самодостатній безперервний процес. Західні політики у власній діяльності керуються передовсім особистими інтересами і не цураються найбрудніших методів маніпуляції з суспільною думкою. Пропаганда сформувала суспільство «кліпового мислення» що дивиться на світ крізь кишенькові гаджети. Існує відома цитата Ніцше «якщо довго дивитися у безодню, вона почне дивитися на тебе», так останні тижні із безодні мережі інтернет не тільки дивиться, а й майстерно маніпулює суспільною думкою терористичне угрупування ХАМАС, сіючи в західному суспільстві розкол, а в мусульманському світі розпалюючи ненависть до Заходу. Ворог знає всі наші недоліки та слабкості, і активно цим користується.

Відомий історик Сергій Плохій назвав Україну брамою Європи. Російське вторгнення в Україну та останні криваві події в Ізраїлі свідчать що Заходу слід усвідомити – варвари вже біля воріт.