Чому ми заздримо та як з цим боротись

Заздрість відома з давніх часів і вважається однією з найгірших якостей у людях. Усі знають, що заздрити погано, соромно та взагалі неприйнятно. Тому наша свідомість намагається цю емоцію придушити чи виплеснути іншим шляхом, головне – не визнавати заздрість до когось.

Чому виникає заздрість

Найчастіше люди заздрять родичам, сусідам та знайомим – тим, з ким вони зазвичай порівнюють себе. Але причини заздрощів завжди у нас, а не в інших людях.

Заздрий відчуває свою неповноцінність – він не має бажаного предмета, статусу у суспільстві, риси характеру чи ще чогось, що важливе саме для нього. Що відчуває людина, коли вона не має того, що хоче? Образу і ворожість стосовно того, хто це має.

Коріння заздрості часто лежить у глибокому неприйнятті себе та низькій самооцінці. Наприклад, якщо дитині постійно говорили, що вона недостатньо хороша, це неминуче викликає в неї заздрість до тих, хто "хороший". У цьому випадку заздрість може перекочувати з дитинства у доросле життя і стати звичною емоцією, яка отруює існування.

Іноді причиною патологічної заздрості є різні психічні захворювання, наприклад, нарцисичний розлад особистості.

Як побороти заздрість

На жаль, повністю позбутися цієї емоції, швидше за все, не вийде. Натомість можна перевести заздрість у розряд корисної і послабити її.

Визнайте самі собі, що ви відчуваєте почуття заздрості. Це складно – розписуватись у невпевненості та слабкості не хочеться ні перед ким, навіть перед собою. Однак без визнання проблеми впоратися з нею буде неможливо.

Відстежити власну заздрість легше, якщо прислухатися до сигналів тіла, наприклад до посиленого потовиділення, серцебиття, напружених м'язів при зустрічі з об'єктом заздрощів або при думках про нього.

Намагайтеся замістити заздрість співчуттям. Ми часто зводимо об'єкт своєї заздрості до тих рис, яким заздримо. Виходить, перед нами володар розкішної машини, переможець лотереї чи новоспечений кандидат наук, а не людина у всіх його різноманітних проявах.

Звичайно, не варто навмисно шукати його вразливі місця. Швидше ми повинні бути відкриті до того, щоб побачити цю людину повніше – зі своїми радощами та смутками. Співчувати можна і потрібно не лише людям навколо, а й самому собі.

Уникайте формулювань "зате у мене". "Так, він домігся керівної посади, зате в мене дружна і любляча сім'я, а він абсолютно самотній!" Таке самопереконання працюватиме доти, доки керівного посту не доб'ється хтось із дружною та люблячою родиною.

Заміщення заздрості гординею все ще базується на порівнянні себе з іншими. Нам треба когось принизити, щоб відчути себе краще. Але для людини з нестабільною чи низькою самооцінкою завжди буде хтось, хто кращий.

Дозвольте заздрості сприяти саморозвитку. Наприклад, якщо ви заздрите своєму більш продуктивному колезі, ви можете знайти можливості для покращення власної продуктивності: продуманіше керувати робочим часом, оптимізувати завдання чи щось інше.

Цінуйте те, що у вас є. Головне – робити це не для порівняння себе з іншими, а для власної впевненості та незалежності від думки інших.

Якщо заздрість отруює все життя людини і корениться в речах, які йому не під силу виправити самостійно (дитячі психотравми, розлади особистості), варто звернутися по допомогу до фахівця. Психолог після детального аналізу зможе дати індивідуальні рекомендації щодо управління заздрістю.