"Кейс Оленича і парку "Нивки": чому потрібна реформа 5655

2 листопада 2023 року стало відомо, що НАБУ і САП повідомили заступнику голови КМДА Петру Оленичу про підозру у зловживанні службовим становищем у справі про незаконну забудову парку "Нивки" в Києві. Будучи головою департаменту земельних відносин у 2019 році, він фактично погодив передачу паркової зони під забудову. Ділянку мала "освоїти" компанія, пов’язана із екголовою Шевченківської РДА Віктором Пилипишиним і його зятем Костянтином Яловим, ексголовою комісії Київради із земельних питань. Така змова була б неможливою, якби на той момент уже діяли положення, закладені містобудівною реформою (законопроект 5655).

Історія про спроби незаконної забудови частини парку "Нивки" тягнеться ще з грудня 2019 року. Видання Київвлада тоді детально описувало події довкола проблемної ділянки. Київрада рішенням №579/8152 передала ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:008:0016 в оренду ТОВ "Українська марка" (34414301) строком на 5 років для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу. Цим же рішенням міськрада планувала виключити цю ділянку із Програми розвитку зеленої зони Києва до 2010 року та зменшити площу озеленених територій загального користування східної частини парку "Нивки" з 44,94 га до 44,33 га.

У пояснювальній записці до проєкту цього рішення йшлося, що ділянка відноситься до категорії земель житлової та суспільної забудови, на ній розташовані дві нежитлові будівлі загальною площею понад 600 кв. м, які з 24 грудня 2013 року належать ТОВ "Українська марка". Пояснювальну записку, де йшлось про таке цільове призначення землі підписав особисто Петро Оленич. Проблема в тому, що у графічних матеріалах Генплану та Містобудівному кадастрі Києва ділянка вказана як паркова зона. Саме цю "підміну" фактично і пред’явили НАБУ і САП у підозрі заступнику голови КМДА. Активісти, які виходили на захист парку проти незаконної забудови, ще в 2020 році звертали увагу, що зміну цільового призначення якщо й провели – то зробили це без погодження з Кабміном, хоча мали б це зробити, адже йдеться про природну пам’ятку державного значення.

"За даними слідства, у листопаді 2019 року підозрюваний, на той час директор Департаменту земельних ресурсів КМДА, отримав на розгляд проєкт землеустрою, який де-факто передбачав забудову частини парку. Зокрема йшлося про виключення земельної ділянки (східна частина парку) та передачу її приватній компанії в оренду для будівництва житлово-офісного комплексу. При цьому важливо зазначити, що у липні 2019 року, Департамент відправив цей проєкт на доопрацювання землеустрою через належність ділянки до природно-заповідного фонду. Втім, посадовець проігнорував цей факт та подав проєкт рішення разом з пояснювальною запискою на розгляд депутатів Київської міської ради", — заявили в НАБУ.

На думку детективів, "підміну" було проведено аби забезпечити гарантоване голосування за проєкт рішення. Згодом рішення Київради було скасовано Північним апеляційним господарським судом.

Журналісти "Київвлади" тоді пов’язали ТОВ "Українська марка", яка отримала ділянку під забудову, з ексголовою Шевченківської РДА Віктором Пилипишиним та його зятем, ексголовою земельної комісії Київради Костянтином Яловим. Оленич всі звинувачення заперечує: мовляв, Департамент земельних ресурсів під його керівництвом діяв згідно з чинним законодавством та на підставі рішення Київської міської ради.

"Усі дозволи та містобудівна документація були видані ще у 2017-18 роках (до заняття мною посади), а проект узгоджений відповідними органами влади", — сказав він на свій захист.

Утім, очевидно, що департамент, у розпорядженні якого є повна інформація і про генеральний план, і про кадастр, і про історію "зміни цільового призначення" парку – не міг діяти "наосліп" і ухвалював рішення – хоч і прикриваючись "попередниками", цілком свідомо: адже у проєкті рішення також йшлось про зменшення меж паркової зони рівно на територію виділеної "Українській марці" земельної ділянки.

Як цій історії міг би запобігти законопроект 5655 про містобудівну реформу, якби на той момент він уже набув чинності?

• По-перше, цифровізація всіх дозвільних процесів дозволила б відстежити весь шлях документів, які готувалися до винесення на сесію Київради – і зафіксувати, хто і на якому етапі реально "змінив" цільове призначення ділянки без погодження з Кабміном і всупереч уже наявним документам більш високого порядку.
• По-друге, уже на етапі підготовки синхронізація всіх містобудівних документів не дала б можливості такому проекту пройти автоматичний моніторинг, адже через невідповідність документ просто не сформувався б і, умовно кажучи, "світився червоним" на всіх подальших етапах для всіх учасників процесу. І, відповідно, будь-яке подальше ігнорування цього "сигналу" фіксувалось би в системі, автоматично перетворюючи таку дію / бездіяльність на підставу для кримінальної відповідальності.
• По-третє, виділення землі під забудову в паркових зонах фактично була б неможливою, оскільки йдеться про особливо високий рівень моніторингу – і спроби щось зробити відносно цієї ділянки одразу "висвітилися" б на рівні центральних органів влади. Не кажучи вже про те, що сам факт передачі ділянки конкретній компанії на безальтернативній основі через сумнівні підстави (наявність будівель у власності компанії, які могли бути навмисне куплені у попереднього власника, або й взагалі існувати лише на папері) також був би неможливим.

Як неодноразово заявляли автори містобудівної реформи 5655, прозорі правила гри невигідні місцевим органам самоврядування, особливо у великих містах, оскільки вони будуть змушені згорнути наявні сьогодні схеми із тіньової передачі ділянок в користування "наближеним" забудовникам, і допустити на ринок інших гравців. Приклад справи Петра Оленича доводить, що рано чи пізно схема все одно буде викрита, а антикорупційні органи зможуть довести її щонайменше до вручення підозри. У цьому випадку знадобилось 4 роки і рішення суду про скасування незаконного рішення Київради. Проте в разі впровадження цифровізації процесів антикорупційного контролю схеми будуть мінімізовані уже на етапі підготовки такого рішення. У разі ж його ухвалення – притягнення до відповідальності всіх його учасників стане в рази швидшим, а ресурсів на документування і доведення їхньої провини йтиме кратно менше.