Хрест проти півмісяця. Що стоїть за антизахідною риторикою Ердогана і куди він веде Туреччину

Ще місяць тому Ердоган пропонував посередництво Ізраїлю, а зараз – войовничо звертається до Заходу. Це, ймовірно, нашкодить і Україні

"Гей, Заходе! Я звертаюсь до тебе. Ти знову хочеш розпочати боротьбу між хрестом та півмісяцем?" – вигукнув президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган перед сотнями тисяч турків на пропалестинському мітингу в Стамбулі 28 жовтня.

Промова турецького лідера, який ще в травні ледь не зазнав поразки на виборах, була агресивною. Він звинувачував Захід за кров у секторі Гази, називав Ізраїль воєнним злочинцем і "організацією", а ХАМАС – "визвольним рухом". Ці слова контрастують з очікуваннями повороту Туреччини на Захід, які були на початку його нової каденції.

Значення нової риторики Ердогана не варто перебільшувати, але вона може негативно зачепити й Україну, попереджає LIGA.net старша наукова співробітниця Atlantic Council в Туреччині Євгенія Габер: "Україна сприймається як частина Заходу... Дуже шкода за таку медійну політику".

Як змінювалася політика Ердогана протягом пів року після виборів, чому від турецького лідера знову лунають антизахідні заяви та як (чи) вплине це на зовнішню політику Анкари – розбиралася LIGA.net.

ОЧІКУВАННЯ ПОВОРОТУ НЕ СПРАВДИЛИСЬ

Навесні президентська і передвиборча кампанія Ердогана була сповнена антизахідних гасел – аж до закидів з його табору, що Захід нібито хоче використати вибори для перевороту в Туреччині.

Але після виборів здавалося, що політика Ердогана набула більш примирливого тону, каже LIGA.net Йорук Ішик, керівник Bosphorus Observer (Стамбул) та дослідник Middle East Institute (Вашингтон).

Улітку деякі західні аналітики очікували від Ердогана повороту на Захід – коли протягом трьох днів у липні він повернув Україні командирів "Азову", пообіцяв розблокувати вступ Швеції до НАТО (заявка не ратифікована досі), заговорив про євроінтеграцію Туреччини, а російський режим на цьому тлі здавався послабленим після бунту "вагнерівців" Пригожина.

Було багато сподівань, що нове вікно можливостей з'явиться у відносинах Туреччини з ЄC, каже LIGA.net Євгенія Габер. Зокрема, через призначення міністром фінансів авторитетного Мехмета Шимшека та повернення до ортодоксальної фінансової політики з підвищенням облікових ставок.

"Певний час так і було, – каже аналітикиня Atlantic Council. – Очікувалося покращення інвестиційного клімату, відновлення довіри західних інвесторів до турецького ринку – певні зрушення на цьому шляху були".

На початку були також спроби нормалізувати відносини з Ізраїлем, Вірменією, традиційно складними для Анкари країнами Близького Сходу типу Саудівської Аравії та навіть режимом Башара Асада в Сирії.

Здається, що увага Ердогана до зовнішньої політики зросла, додає LIGA.net ексдипломат з 40-річним досвідом та експостпред Туреччини при НАТО Фатіх Джейлан (Fatih Ceylan): "Він схильний надавати пріоритет нормалізації відносин із сусідніми країнами регіону і налагоджувати зв'язки з тими, з ким відносини Туреччини були напруженими".

Але тепер простір Туреччини для маневру звузився, вважає Габер.

Серед причин – складна геополітична ситуація в регіоні та неочікувані процеси (одноденна війна в Карабаху, напад ХАМАС та операція Ізраїлю в Газі), криза у відносинах із США та відсутність домовленості про постачання F-16, продовження підтримки західними країнами курдських повстанців у Сирії, яких Туреччина вважає терористами.

"І зараз Туреччина повертається до класичної, з одного боку, політики балансування. З іншого – до швидких змін. – каже Габер. – Коли після відновлення дипломатичних відносин може бути новий спад, потім знову покращення і знову спад. Туреччина послідовна у своїй непослідовності".

Відчутних результатів у нормалізації регіональних відносин досі не відбулося, додає Джейлан. А події в Газі, схоже, погіршили "клімат".

"У Туреччини також є проблеми із західною спільнотою держав, зокрема зі США та іншими членами НАТО, – перелічує він. – І перспективи їх подолання виглядають не дуже обнадійливими".

У цілому стиль правління Ердогана за пів року не змінився – порівняно з Ердоганом минулих каденцій, додає Ішик. Гіперперсоналізована політика існує в усьому, до противників влади ставляться жорстко, а зміни торкнулися хіба що розумніших підходів в економічній галузі.

КАЛЕЙДОСКОП ВИБОРІВ

Ще на початку жовтня Ердоган поводився зважено щодо Ізраїлю та навіть пропонував посередництво у переговорах.

Здавалося, турецький лідер не хоче ризикувати відносинами з Ізраїлем – країни лише рік тому повернули послів до столиць.

Але риторику Ердогана змінила низка чинників.

Один із них – нескінченний калейдоскоп виборів у Туреччині, вважає Ішик: "Він зробив ці заяви саме зараз, тому що це вдалий момент".

31 березня у країні відбудуться місцеві вибори. Задача Партії справедливості та розвитку Ердогана – здобути основні міста (зокрема Стамбул та Анкару), які зараз перебувають під контролем опозиції.

Для цього треба консолідувати консервативний електорат, пояснює Габер: "Це часто релігійні люди, для яких спрацьовує фактор мусульманської солідарності із палестинським народом, яка насправді завжди була в турецькому суспільстві".

Розчарування різних верств турецького населення діями Ізраїлю в Газі зростає, додає Джейлан: "Це особливо актуально для виборців Ердогана. У нього не було іншої політичної можливості випустити пару, крім як організувати антиізраїльську демонстрацію".

Риторика Ердогана нагадувала його заяви до 2021 року, до початку спроб нормалізації відносин з Ізраїлем, каже Джейлан. Наскільки ця риторика збережеться – залежатиме від розвитку подій.

Зайняти чітку пропалестинську позицію Ердогана спонукали також розуміння, що стати посередником не вдасться, тиск з боку націоналістичних кіл, страждання цивільних у Газі, каже Габер.

До того ж інформпростір Туреччини наповнений закидами Заходу про подвійні стандарти, додає вона. Що Захід нібито не реагує на Газу.

"Все це призвело до того, що ми почули від Ердогана, – каже Габер. – Я думаю, це загальне незадоволення політикою Заходу".

Ердоган вдало для себе обрав час, коли може покритикувати Ізраїль та колективний Захід, додає Ішик. Він може отримати внутрішньополітичні бали майже без міжнародної реакції, оскільки від Туреччини залежить доля заявки Швеції до НАТО та багато інших питань.

"На міжнародному рівні Ердоган нічого не втрачає, за винятком, можливо, деяких аспектів довіри до нього", – переконаний Ішик.

КУДИ ЕРДОГАН ВЕДЕ ТУРЕЧЧИНУ І ЯКИМИ Є РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Варто відділяти реальні дії від заяв з великої сцени, вважає Габер. Новий виток антизахідної риторики Ердогана не означатиме виходу Туреччини із НАТО, розриву зв’язків із США або "священної війни та джихаду".

Хоча події у Газі поглиблюють недовіру турецького суспільства до Заходу, не варто очікувати, що це вестиме до розриву зв’язків, каже Джейлан.

Попри недружню риторику, Туреччина робить постійний внесок у НАТО, пояснює Ішик. Наприклад, 31 жовтня (вже після скандального мітингу) турецькі Повітряні сили почали спільні навчання із літаками США, які здатні нести ядерну зброю. А 6 листопада на переговори до Анкари прилетів американський держсек Ентоні Блінкен.

"Це не може змінитися за одну ніч. Ці відносини будувалися десятиліттями: Туреччина є членом НАТО вже 72 роки, 60-70% нашої торгівлі припадає на Європу, – каже турецький дослідник. – Отже, це все (риторика Ердогана. – Ред.) – внутрішньополітичні ігри, щоб утримати цю групу людей (консервативний електорат. – Ред.) в Туреччині разом".

Ердоган не виступав за зіткнення між хрестом та півмісяцем, вважає Джейлан. Цивілізаційне або релігійне зіткнення шкодило б самій Туреччині – в інтересах усіх уникнути такого сценарію.

"Ердоган повністю усвідомлює негативні наслідки такого конфлікту, – каже Джейлан. – І його слова слід сприймати як послання до своєї внутрішньої аудиторії, а не до регіональних і глобальних гравців".

Глобально для Туреччини не стоїть дилема, до якого табору примкнути – демократичних країн чи авторитарних, додає Габер.

"Туреччина просто не збирається обирати між табором автократів і табором демократії, – каже вона. – Вона вважає своєю перевагою те, що може одночасно мати контакти і вплив в обох таборах".

Варто очікувати, що Анкара продовжить грати роль містка між цими таборами, додає аналітикиня Atlantic Council: "Туреччина цим достатньо уміло користується у зовнішній політиці".

Але у антизахідній риториці Анкари є певний ризик для України. Габер звертає увагу на ролик державної агенції Анадолу, де у маніпулятивній манері порівнюються страждання українців та палестинців.

На думку аналітикині, це не вплине на офіційні відносини. Київ та Анкара вибудували стресостійкі контакти та розводять у різні треки напрямки, де їхні позиції не збігаються. Але ситуація все одно небезпечна.

"Бо завтра Анадолу Ажанси чи інші ЗМІ змінять пріоритети, а враження про Україну як "зіпсоване дитя Заходу" в памʼяті пересічних турків залишиться, – пояснює вона. – Дуже шкода, що державний мовник нашого стратегічного партнера обрав саме таку медійну політику".

Україну часто представляють у турецькому інформполі як маріонетку в руках Заходу, додає Габер. Це не є офіційною позицією турецького керівництва, але лунає на рівні експертів та ЗМІ.

Після підтримки Україною Ізраїлю кількість закидів збільшилася.

Закріплюється меседж, що Україна не має монополії на трагедію, підсумовує вона: "Принаймні зараз у соцмережах, ЗМІ, коментарях експертів я бачу зростання цього негативного тренду".