Хто працює під брендом «УПЦ»? Сенсаційне рішення суду

Чотири місяці знадобилося Шостому апеляційному адміністративному суду, щоб розібрати до дрібниць претензії Київської Митрополії Української православної церкви Московського патріархату, Почаївської та Києво-Печерської лавр і столичної релігійної організації Свято-Флорівського жіночого монастиря.

У свою чергу апеляційна інстанція наприкінці осені підтвердила законність «церковного» рішення Київського окружного адмінсуду. Апеляція підвела верхівку УПЦ МП до складного вибору, якому вони затято пручаються останні чотири роки: ця церква зобов’язана перереєструватися і перейменуватися – закріпити у назвах канонічний зв’язок із Російською церквою.

Щоправда, в УПЦ МП і її верхівки й інший вихід. Вона може офіційно розірвати будь-яке церковне спілкування з Москвою, стати самостійною (імітацію цього процесу верхівка Московської церкви почала ще минулого року) і почати вести об’єднавчий діалог з помісною Православною церквою України, якій за законом і належить право на абревіатуру УПЦ (ПЦУ). Рішення апеляційного суду набрало законної сили з дати його прийняття, тобто з 2 листопада 2023 року.

Якщо ж Московська церква в Україні знову почне порушувати закон та не виконувати судові рішення, держава у найближчому часі вже готується увести в дію запобіжник у вигляді заборони діяльності релігійних організацій в Україні, які повʼязані з державою-агресором. Відповідний законопроєкт наразі проходить друге читання в Раді. Очевидно, що постанова Шостого апеляційного адмінсуду повинна прискорити депутатів, які дуже довго «запрягали» у цьому питанні.

Релігієзнавча експертиза

Пройдімося по ключових пунктах апеляційної скарги УПЦ МП та висновках, які зробив апеляційний суд.

Отже, церковники добивалися визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури від 25 січня 2019 року №37 про затвердження релігієзнавчої експертизи. Офіційний документ з’явився після того, як Верховна Рада VIII скликання внесла зміни до закону про свободу совісті та релігійні організації. Зокрема, парламентарі доповнили статтю 12 Закону, прописавши ознаки для релігійних організацій, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі-агресорі. У перехідних та прикінцевих положеннях закону чітко вказано: релігієзнавчу експертизу з виявлення «російського сліду» необхідно провести протягом місяця, як зміни до закону набудуть чинності. Що й було зроблено Мінкультом.

Важливий акцент, який помітив апеляційний суд. Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об’єднань). Звідси випливає, що такі експертизи не порушують ані самої свободи віросповідання, ані похідних від неї прав, гарантовані Основним законом.

Щодо оскарженого наказу Мінкульту №37, то суд зазначив: документ не створює жодних правових наслідків для церковників. Наказом лише надано доручення департаменту у справах релігій та національностей здійснити релігієзнавчу експертизу. Крапка. Після цього документ вичерпав свою дію, зауважила Феміда.

Крім цього, суд відреагував на закиди скаржників стосовно самих результатів експертизи. Зокрема, Московська церква в Україні, яка діє під брендом «УПЦ», апелювала до того, що під час експертизи досліджувалися статути та положення, які не є зареєстрованими. А представники Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) взагалі наполягали, що департамент у справах релігій та національностей Мінкульту провів «моніторинг», яку буцімто видав за експертизу.

Натомість суд встановив: спеціалісти Міністерства культури вивчали статути релігійних організацій УПЦ (МП). У матеріалах справи є відомості про те, що УПЦ з’єднана з Помісними православними церквами через Російську православну церкву (РПЦ); Українська православна церква у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору РПЦ від 25-27 жовтня 1990 року.

Також сказано, що керівник УПЦ митрополит обирається пожиттєво єпископатом УПЦ і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі. Митрополит Київський і всієї України є постійним членом Священного Синоду РПЦ – керівного органу цього релігійного об’єднання.

Феміда визнала: згідно зі статутом РПЦ, УПЦ є «самокерованою церквою в складі Російської церкви», а архієреї УПЦ є членами керівних органів цього релігійного об’єднання… і у своїй діяльності керується рішеннями РПЦ; управлінські документи та керівні органи погоджуються керівними органами РПЦ.

Тобто факт доведений: релігійна структура, яка багато років діяла в Україні під брендом «УПЦ», насправді є підрозділом РПЦ, належить до Московського патріархату, підзвітна і залежна від Москви, і цілком правильно її називати Московська церква в Україні.

«Київська Митрополія УПЦ як адміністративний центр, керівний орган УПЦ, та Почаївська Свято-Успенська Лавра як структурний підрозділ УПЦ, входять до складу релігійного об`єднання «УПЦ», яке, у свою чергу, є частиною РПЦ, керується рішеннями органів управління РПЦ, а повноважні представники УПЦ входять до органів управління РПЦ. Таким чином, відповідач дійшов вірного висновку про застосовність до позивачів ознак, визначених частиною восьмою статті 12 Закону, та, як наслідок, про наявність у них зобов’язань, передбачених частиною сьомою цієї ж статті», – вважає апеляційний суд.

До речі, суд не зміг не звернути увагу на яскраву заяву голови юридичного відділу УПЦ МП протоієрея Олександра Бахова. На прессконференції у грудні 2022 року церковник заявив: зі Статуту про управління Української православної церкви, який був прийнятий на Соборі 27 травня 2022 року, «були виключені всі норми, які хоч якось натякали або говорили про зв’язок з Москвою».

«Представник УПЦ (Олександр Бахов – «Главком») фактично погодився із висновками релігієзнавчої експертизи», – переконаний суд.

Іще представники УПЦ МП намагалися довести, що суд першої інстанції мав би розглядати цю справу не за спрощеною процедурою. З цього приводу Феміда пояснила, що спрощене провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Також враховувався той факт, що справа має великий суспільний резонанс. При цьому кількість учасників судового процесу є незначною.

«Церковний» хід Конституційного суду

Окремо апеляційний суд згадав про рішення Конституційного суду, який визнав зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» конституційними. Це сталося наприкінці 2022 року. Розгляд справи тривав з початку 2019 року. Тоді до Конституційного суду звернулося 49 народних обранців, здебільшого з проросійських партій, з проханням проаналізувати закон про свободу совісті та релігійні організації. Автори конституційного подання наполягали, що внаслідок внесених змін, закон порушує право кожного на свободу світогляду і віросповідання, право громадян України на свободу об’єднання.

Разом з тим, Конституційний суд дійшов висновків, що Конституція України та низка міжнародних договорів допускають можливість обмежувати права людини за певних обставин та умов. До числа таких обставин належать акти збройної агресії, які ставлять під загрозу не лише територіальну цілісність держави, що зазнала збройного нападу, її політичну незалежність, державний суверенітет, а й існування самої держави, що є об’єктом агресії як такої.

У ході аналізу Конституційний суд також зацитував висновки Європейського суду з прав людини зі справи Ільїн та інші проти України. Йдеться про те, що держава вимагає від релігійної організації, яка бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій. На думку Європейського суду, таке обмеження щодо права вільно обирати свою назву можна вважати виправданим.

«Суд вважає, що зазначене обмеження також є правомірним (легітимним) за своєю метою та об’єктивно виправданим, оскільки сприяє забезпеченню обороноздатності держави й боєздатності підрозділів її Збройних сил в умовах збройної агресії, відповідає критеріям обмежень, дозволених у демократичному суспільстві, а отже – є конституційним», – йдеться у рішенні Конституційного суду.

Віталій Тараненко, «Главком»