Війни Ізраїлю та України: полковник проаналізував ситуацію та дав прогнози

Через місяць після атаки терористів ХАМАС Армія оборони Ізраїлю завдала масованих ракетно-бомбових ударів по сектору Гази, після чого ЦАХАЛ розпочав наземні операції в анклаві. Україна ж продовжує боротьбу з російською агресією та ось уже 623 дні протистоїть набагато сильнішому противнику.

Дві ці війни мають чимало спільного, на чому наголосив у своєму недавньому зверненні президент США Джо Байден. І перемоги над агресором однаково важливі як для України та Ізраїлю, так і їхніх союзників.

Про ситуацію на фронтах цих воєн, а також їх взаємозв’язок "Телеграфу" розповів військовий експерт, полковник запасу Сергій Грабський.

Опір ХАМАС незабаром буде придушено

— Які основні висновки можна зробити щодо загострення на Близькому Сході?

— Нехай мені вибачають наші ізраїльські друзі (ми, звичайно, співчуваємо їхнім трагедіям), але підіймати це до рівня Третьої світової війни точно не варто. Сектор Гази за розмірами — приблизно Харків. Це не параметри конфлікту. Звичайно, для нас важливо, як ситуація на Близькому Сході розвиватиметься далі. Наскільки ефективно та рішуче Ізраїль придушить терористичне об’єднання ХАМАС, яке здійснило варварську атаку 7 жовтня.

Ситуація виглядає так, що Ізраїль діє за напрацьованим планом. Бойові дії точаться зараз у північній частині сектору Гази. Можна говорити, що ще два-три тижні, і активний опір ХАМАС буде придушено. А протягом приблизно місяця за нинішніх темпів операції ЦАХАЛ ізраїльтяни повністю візьмуть під свій контроль сектор Гази. І перейдуть до фази так званої поліцейської операції — остаточної "зачистки" окремих представників ХАМАС.

— Що означає для світу ситуація на Близькому Сході?

— Поки що вона не виходить за регіональні рамки. До нападу ХАМАС налагоджувалися відносини Ізраїлю та Саудівської Аравії. Нині це зближення перервано.

Адже воно було елементом ширшого — стратегічного — плану, у якому свою роль відігравала Індія. Вона зараз стає новим Китаєм. Тим, чим той був наприкінці 1990-х – на початку 2000-х. Нині подібні економічні перспективи має Індія. Має велику координацію дій з західними країнами, гарні можливості. І тут вона входить у пряме економічне протистояння з Китаєм, Іраном та росією. Причому остання стоїть навіть за Іраном, а щодо Китаю є підлеглим партнером.

До того ж стало очевидним, наскільки ілюзорною є єдність арабського, мусульманського світу.

"Хезболла" та низка інших проксі висловили підтримку ХАМАС. Але основні сусіди Ізраїлю — Йорданія та Єгипет — зайняли досить чітку позицію щодо нерозповсюдження ХАМАС на своїх територіях. Та й біженців із Гази вони приймати не рвуться.

— Що можна сказати про позицію Туреччини?

— Слід розуміти, що влада Ердогана, хоч і демократично обрана, але досить автократична. Відповідно, нинішній політичний режим змушений робити жорсткі заяви, щоб мобілізувати населення та відвернути його від економічних проблем, які накрили Туреччину останніми роками. Величезна інфляція тощо… І Ердогану важливо перемкнути увагу народу. У тому числі шляхом жорстких заяв на адресу Ізраїлю. Ну, відкликали посла. Як відкликали, так і відправлять назад. У цю війну Туреччина точно не вплутається. Їй значно важливіше розібратися з північною Сирією, де проживають туркомани. Це специфічна етнічна одиниця, що населяє північні провінції Сирії. Плюс — нікуди не поділася проблема курдів. Отже, Туреччині вплутуватися в бої проти ЦАХАЛ — собі дорожче. Тим більше, коли в цьому районі перебувають дві авіаносні групи США. А Туреччина, нагадаю, країна НАТО. І далі якихось грізних висловлювань справа не піде.

— Як ізраїльсько-хамасівський конфлікт вплинув на російсько-українську війну?

— Ніяк. Коли деякі "експерти" починають переживати, що західні партнери направлять Ізраїлю снаряди, які могли б стати у пригоді Україні, вони явно не в темі. В Ізраїлю цілком вистачає своїх снарядів. А якщо він і робить запити до тих же США, то це стосується високоточної зброї. Причому відповідні запаси заздалегідь підготовлені, тому що Штати чудово знають ситуацію, в якій десятки років живе Ізраїль. І мають потрібний запас завжди. Незалежно від того, як розвивається війна в Україні та як довго було відносно спокійно на Близькому Сході.

Водночас важливо розуміти, що і нападом росії на Україну, і нападом ХАМАС на Ізраїль тестується реакція цивілізованого західного суспільства на будь-який вид агресії. Як на пряму (як у випадку з Україною, коли агресор — конкретна країна), так і на гібридну (коли здійснюється якоюсь організацією). І абсолютно правильно президент США Джо Байден провів паралель між війною проти України та війною проти Ізраїлю, фактично поставивши знак рівності між терористичною державою рф та терористичною організацією ХАМАС.

— Багато експертів говорять про формування нової осі зла. Чи згодні з цим?

— Безперечно! Вісь зла вже чітко вималювалася. Це Іран, Північна Корея, росія. А за всіма ними стоїть Китай.

Дзеркальна ситуація на українських фронтах

— Що зараз відбувається на східному фронті російсько-української війни?

— Залежно від ділянки фронту, ми бачимо дзеркальну ситуацію. І скрізь кожна зі сторін намагається вирішити свої завдання.

Так, на Лимано-Куп'янському напрямку російська окупаційна армія намагається захопити Куп’янськ і просунутися до річки Оскіл, створивши буферну зону. Це дозволило б агресорові серйозно зміцнитися, зробивши фактично неможливими (за нинішньої кількості та якості українських військ) будь-які штурмові дії з нашого боку.

У районі Бахмута противник намагається відчайдушно контрактувати, маючи на меті відкинути ЗСУ з південних флангів міста. Але тут мова швидше про Соледарський виступ загалом. Ми не збираємось зараз відбивати Бахмут. Але робимо все, щоб перерізати комунікації супротивника. Мова йде про трасу Т-0513, а також М-03. Ідуть зустрічні бої.

Була спроба атакувати нас у районі Вугледару, але росіяни там вкотре отримали по голові та відступили.

На Авдіївському напрямку наше завдання — утриматися. Ну а завдання супротивника — використовуючи свою колосальну перевагу у живій силі і вже менше в техніці розгромити українські війська чи змусити відійти.

Говорити про те, що Авдіївка не має особливого стратегічного і навіть тактичного значення, що краще відійти, поки є можливість, можуть лише ті, хто не знайомий із географією та оперативною майстерністю. Авдіївка у постійних боях уже майже десять років. І це невипадково.

Противник періодично завдає ударів то з півдня, то з півночі. І на деяких ділянках зумів ціною величезних зусиль дещо просунутися вперед. Тому що, наголошую, співвідношення сил там колосальне. Не на нашу користь. На одного українського військового припадає до десятка окупантів. Там все дуже складно. Наші хлопці стоять під лавиною вогню. Противник не економить ані боєприпаси, ані людей.

— Що відбувається на півдні?

— Противник намагається ліквідувати будь-які наслідки наших проривів та просування у районі Бердянського напрямку. Намагається відтіснити наші війська з так званої Роботинської кишені. Утримання ЗСУ позицій цій ділянці фронту створює передумови для того, щоб продовжувати вести активні наступальні дії на цьому напрямку.

Пріоритетом для нас є просування на Токмак. Будь-які дії ЗСУ на півдні матимуть мало сенсу, якщо не вдасться перерізати основну залізничну комунікацію росіян у районі Токмака. Вкрай важливо мати успіхи саме на цій ділянці фронту.

Наші окремі штурмові підрозділи продовжують активні бойові дії, намагаючись розширити плацдарм на лівому березі Дніпра на Херсонщині.

Але там йде робота скоріше з відволікання сил та засобів противника. Збільшуючи довжину лінії зіткнення і ускладнюючи росіянам розуміння де, коли і як ми збираємося наступати. Що взагалі збираємось робити. Внаслідок цього противнику доводиться тримати досить велику чисельність військ на досить широкій ділянці фронту. Завдаючи ударів по, наголошую, нечисленним нашим підрозділам, які продовжують операції на лівому березі Дніпра.

— Які прогнози на найближче майбутнє?

— Найближчим часом (кілька тижнів, а то й місяців) жодних змін на фронті я не передбачаю. Обидві сторони продовжать діяти у тому ж ключі, намагаючись втілити раніше намічені плани. Динаміка, можливо, дещо змінюватиметься, але завдання навряд чи… Потужного просування вперед ні в кого не станеться хоча б через сезонний фактор і те, що ніхто на цей момент не може проводити активні наступальні дії на широкій ділянці фронту.