Економічні відносини України з ЄС крізь призму платіжного балансу

Цьогоріч на тлі зростання фінансової допомоги від держав-союзниць збільшився й дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, вказуючи на зниження міжнародної конкурентоспроможності економіки. Це змушує нас зважено оцінити економічні відносини України з Євросоюзом — нашим основним донором і торговельним партнером. Нинішнє зближення, вочевидь, покращує перспективи членства України в ЄС. Однак слабкість експортного сектора й сировинна спеціалізація України посилюють фундаментальну нестійкість платіжного балансу.

Згідно з даними НБУ за дев’ять місяців 2023 року, поточний рахунок було зведено з дефіцитом у сумі 5,5 млрд дол., тоді як за дев’ять місяців 2021-го — 1,5 млрд, а за аналогічний період 2022 року — з профіцитом 7,9 млрд дол. (див. рис. 1).

Від'ємне сальдо поточного рахунку в 2023 році пояснювалося стрімким розширенням дефіциту торговельного балансу (див. табл. 1). Якщо в січні—вересні 2021-го дефіцит торгівлі товарами і послугами дорівнював 0,8 млрд дол., то за аналогічний період 2023 року — 28 млрд, що становить 22% ВВП.

За три квартали 2023 року відносно аналогічного періоду 2021-го вартісні обсяги експорту товарів зменшилися на 42%, а імпорту — лише на 3%. Руйнування виробничих потужностей, ускладнення транспортних маршрутів, коливання експортних цін, обмеження електропостачання, втрати робочої сили стали основними причинами зниження експорту.

Найвагомішими позиціями скорочення українського експорту до попереднього року стали мінеральні продукти (на 52%), чорні, кольорові метали та вироби з них (на 39%), продукція хімічної та пов’язаних із нею галузей (на 24%).

Експорт послуг з України зменшився за аналізований період на 7%, при тому що імпорт послуг зріс на 87%. Від’ємне сальдо торгівлі послугами утворилося здебільшого як результат витрат українських біженців за кордоном: імпорт послуг за статтею «особисті подорожі» сягнув 10,8 млрд дол.

Від початку російської агресії роль ЄС як торговельного партнера України помітно зросла. Абсолютна сума експорту товарів до ЄС у січні—вересні 2023 року майже відповідала її значенню у січні—вересні 2021-го — 16,1 млрд дол. Однак частка ЄС в українському експорті збільшилася з 37% у 2021 році до 62,5% у 2023-му (див. табл. 2).

При зменшенні експорту з України до всіх країн-партнерів за два роки на 42% експорт до ЄС знизився лише на 2%. Це пояснюється як відкритістю західного кордону України під час війни (на відміну від інших напрямків), так і скасуванням рішеннями Ради ЄС усіх митних зборів, квот і заходів торговельного захисту для українського експорту. Такі послаблення стосувалися тарифів на фрукти й овочі, а також сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, які раніше підпадали під дію тарифних квот.

Основними складовими товарного експорту до ЄС у першому півріччі 2023-го стали зернові культури (майже чверть експорту), чорні метали та вироби з них (15%), соняшникова олія (9%), руди та залізні концентрати (8%), деревина (7%), насіння і плоди олійних рослин (7%). Тобто Україна залишалася постачальником сировинної продукції на ринок ЄС, а руйнування виробничих активів, інфраструктури та ерозія трудових ресурсів ускладнювали розвиток національних виробництв із високим ступенем обробки продукції.

Щодо товарного імпорту з ЄС, то під час війни помітно зросли як його абсолютні обсяги (з 18,4 млрд дол. у 2021 році до 22 млрд у 2023-му), так і частка ЄС в імпорті до України (з 38,3 до 47,3%). Домінуючі позиції в структурі імпорту з ЄС займали нафта і нафтопродукти (17%), наземні транспортні засоби (11%), механічні машини (7%), природний газ (6%), фармацевтична продукція (5%), пластмаси й полімери (4%), чорні та кольорові метали (4%).

Додатковим негативним фактором стало Рішення Єврокомісії про запровадження до 15 вересня тимчасової заборони на імпорт з України чотирьох видів сільськогосподарської продукції — пшениці, кукурудзи, ріпаку та соняшнику — до п’яти країн Східної Європи. Але навіть після цієї дати Польща, Угорщина і Словаччина проігнорували рішення Єврокомісії, подовживши дію вказаних обмежень. Відповідно, це також негативно позначалося на платіжному балансі України та погіршувало зовнішню стійкість нашої економіки.

Дефіцит поточного рахунку в 2023 році поєднувався із припливом коштів за фінансовим рахунком (14,9 млрд дол.), що і згенерувало додатне загальне сальдо платіжного балансу обсягом 9,4 млрд дол. Така ситуація контрастує з аналогічними періодами 2021-го і 2022 року, коли загальне сальдо було від’ємним. Основним каналом припливу валюти за фінансовими операціями стали кредити нерезидентів органам державного управління. Надходження за цим каналом у січні—вересні 2023 року становили майже 19 млрд дол.

Серед негативних змін у складі фінансового рахунку слід зазначити збільшення обсягів готівкової валюти в позабанківському обігу на 8,2 млрд дол., тоді як за дев’ять місяців 2021 року такий приріст становив лише 3,4 млрд. Політика високих відсоткових ставок, впроваджувана НБУ з метою знизити доларизацію та підвищити привабливість гривневих активів, вочевидь, не була ефективною.

Сам же банківський сектор відігравав помітну роль у виведенні валюти з економіки України. Приріст зовнішніх активів банків у формі боргових цінних паперів нерезидентів і депозитів у закордонних банках за дев’ять місяців 2023-го сягнув 2 млрд дол.

Щодо компенсуючих джерел фінансування, то з січня 2022-го до серпня 2023 року держави-союзниці надали Україні військової, фінансової й гуманітарної допомоги на суму 237,9 млрд євро (дані Кільського інституту за сумою зобов'язань) (див. табл. 3). Від МВФ, Світового банку, ООН і ЄБРР Україна отримала ще 12,8 млрд євро.

ЄС та його держави-члени у третьому кварталі 2023 року стали найбільшими донорами України, задокументувавши виділення 132 млрд євро допомоги, включаючи 83,4 млрд євро фінансової допомоги. Європейська комісія і Рада ухвалили виділення 77 млрд євро, уряди країн — членів ЄС — 47 млрд, Європейський фонд миру — 5,6 млрд євро.

Роль різних донорів у формуванні трьох видів допомоги Україні демонструє рис. 2. Лідерами є колективні інститути ЄС (84,8 млрд євро), США (69,5 млрд), Німеччина (21 млрд) і Велика Британія (13,8 млрд). Відносно своїх економічних можливостей на передньому краї протистояння агресору стоять Норвегія (1,7% ВВП), Литва та Естонія (по 1,3%), Латвія і Данія (по 1,1%), Польща і Словаччина (по 0,7% ВВП).

На жаль, більша частина фінансової допомоги надходить до України в кредитній формі (69% за десять місяців 2023 року), що породжує загрози для боргової стійкості та довгострокової макрофінансової стабільності.

У червні 2023-го Єврокомісія оголосила про створення Українського фонду — Ukraine Facility, що має покривати короткострокові потреби України у відновленні та фінансувати середньострокові витрати на модернізацію. Індикативний обсяг ресурсів фонду становить 50 млрд євро на 2024–2027 роки (грантова частина фонду — 17 млрд євро, а позикова — 33 млрд).

Український фонд матиме три компоненти:

• фінансова підтримка держави з метою реалізації реформ і фінансування інвестицій, забезпечення макрофінансової стабільності;
• інвестиційна програма з фокусом на мобілізації приватних інвестицій і розширенні доступу підприємців до фінансування;
• допомога для вступу до ЄС через технічну експертизу та розбудову інститутів.

Вітаючи створення такого фонду і будучи вдячними ЄС за всебічну підтримку, слід відзначити деякі проблемні аспекти.

По-перше, це суттєвий кредитний компонент фонду, що покладатиме непідйомний тягар для спустошеної війною країни.

По-друге, це оптимістичні сподівання на залучення до України значних обсягів приватного капіталу, які навряд чи реалізуються у разі затягування війни ще на кілька років або неприйняття України до НАТО після закінчення війни.

Водночас для відновлення зовнішньої стійкості економіки і динамічного економічного зростання України в період відбудови варто було б посилити другий компонент фонду з орієнтацією на надання пільгових кредитів і грантів українським підприємцям на створення експортних виробництв у галузях обробної промисловості.

Таким чином, нинішній стан платіжного балансу засвідчує структурні проблеми української економіки, без вирішення яких її швидке відновлення та модернізація видаються малоймовірними, й у разі збереження сировинної спеціалізації національної економіки навіть близькі відносини із провідними країнами світу не гарантуватимуть нам довгострокового економічного піднесення.