Юрій Ванетик розповів про те, як багато хто в США бачать післявоєнну Україну

Вашингтон та Брюссель, швидше за все, таки обговорюють із Києвом перспективу переговорів із москвою.

Як повідомили телеканалу NBC його джерела, у США побоюються, що війна зайшла в якийсь глухий кут і в України можуть закінчуватися боєздатні можливості. Водночас, за словами джерел телеканалу, адміністрація Байдена поки що не бачить ознак реальної готовності путіна до переговорів.

Західні чиновники припускають, що президент Росії має намір просто «пересидіти Захід». Кремль, треба розуміти, не проти продовжувати цю війну до того часу, поки в західних країнах або не ослабне громадська підтримка України, або військова допомога, що надається Києву, не стане надто затратною.

На Заході думки про війну змінюються. Це правда. На краще це чи на гірше – поки що до кінця не зрозуміло. Але на Заході вже менше, скажу так, довіряють великому оптимізму президента Зеленського. У вже подейкують різних рівнях, що треба розглядати якісь інші варіанти розвитку ситуації. Багато хто розуміє, що Росія відступати не має наміру. Багато хто вважає, що з боку Заходу не робитимуться якихось радикальних речей, щоб щось кардинально і швидко змінити. Все тому, що багато хто в нас таки бояться якоїсь шаленої реакції з боку Росії. Тому буде певний тиск на Київ (і він уже зростає і зростає публічно), щоб якось у підсумку домовлятися з дияволом.

У США вже припускають, що якісь території України практично дуже важко буде повернути. Це економічно буде складно, бо там уже відбулася велика перебудова під Росію. У США окремі фахівці вважають, що та територія може перетворитися на друге Придністров'я або повністю інтегруватися в Росії як ще один якийсь напівавтономний регіон. Такі думки є, я лише озвучую те, що чую.

Тому в США вже йде і певна переоцінка власних дій, і переоцінка ролі та позиції в цьому питанні влади України.

Зеленський все одно у нас дуже популярний, він харизматичний. Багато хто хвалять його за хоробрість, хоч і підкреслюють, що це – не хоробрість робити те, що президент будь-якої країни має робити за визначенням. Тобто нормальний президент не втік би і так далі, а залишився б із країною, як це й зробив Зеленський.

Під час своєї ділової поїздки до Європи, яка вже закінчилася, я говорив на цю тему з європейськими лідерами думок та бізнесменами. У США я на цю тему чую більше за різні оцінки – і від демократів, і від республіканців. Чимала їх частина вважає, що з росією треба все ж таки якось домовлятися для того, щоб насамперед зупинився цей повільний і фізичний, і моральний геноцид української нації.

У нас вважають, що Росія продовжуватиме. Що влада з Кремля нікуди не збирається йти. А росіяни або в страху терпітимуть, або як «олені» віритимуть у брехню і свою пропаганду. І тут у багатьох наших у США постає питання: якщо подивитися назад (як у нас люблять часто говорити: «Hindsight is twenty – twenty» («Заднім розумом усі міцні), то не варто було б, може, щось робити по-іншому на самому початку?Можливо, Захід не туди спрямовував Україну?Може, щось треба було робити раніше і справді інакше?

Ось такі зараз питання у нас постають. Не часто й не публічно, але в розмовах приватних груп, куди я маю доступ, такі розмови йдуть. Мовляв, невже ми завели нашого колегу – Україну якось трохи не туди?

Часто звучать розмови про те, як може виглядати Україна після війни у ​​її найкращому варіанті. Це думка не лише європейців чи американців, а й колишніх українців, які вже довго живуть у ЄС та США. Вони вважають, що у кращому разі Україна буде аграрною країною з населенням 12 – 15 мільйонів. Знову ж таки, я тільки передаю те, що чую. Так, буде дуже сильна армія, але не надто потужна (знову ж таки, через вплив росії, яка всіляко намагатимуться цього не допустити). На Заході не дуже вірять у величезну розбудову України після війни. У нас деякі вважають, що коли Україна знову відкриється, то не жінки з дітьми масово повернуться в Україну, а, швидше, значний відсоток чоловіків поїде за кордон для того, щоб возз'єднатися зі своїми сім'ями. І там залишаться. Ось така не надто весела картина малюється.

Не просту ситуацію прогнозують на Заході і щодо військових, які повернуться додому з порушеною психікою та злістю на будь-яку владу. Вони мають знайти своє місце в житті: житло, роботу, соціальну підтримку і так далі. А ось чи забезпечить їх усім цим держава Україна – тут також є велике питання.

Після війни (коли вона або зупиниться, або зупиниться), ті люди, з ким я говорив, вважають, що фінансування відновлення України не буде таким грандіозним, яким хотілося б українцям. Так, виділятимуться великі гроші, але це, як висловлюються окремі люди у нас, не захистить українське суспільство від конфліктів.

Все це досить песимістична думка тих, з ким я говорив. Я їх у чомусь розумію, хоч і не кажу, що з ними згоден. Але вони вважають, що саме така сувора реальність чекає на післявоєнну Україну на якийсь період часу.

Захід може розглядати перспективу якогось договору з Росії і, очевидно, більше підштовхуватиме владу України якось домовлятися. Звичайно, Україна не залишиться в цьому процесі одна. У ньому братимуть участь дипломати різних країн у певній ролі. На Туреччину, як бачимо, не покладаються, інші країни якусь теж побічну роль тут грають. Тому, швидше за все, ключовим гравцем будуть все ж таки США. І США зрештою наполягатимуть, щоб сторони дійшли якихось домовленостей.

Так, у Росії потім все це видаватимуть, як повну перемогу над Україною та Заходом. Але, скажу головне – сама росія залишається на покоління та покоління повним ізгоєм у світі. Я особисто і близько не вірю, що в Росії налагодяться якісь взаємодії з іншими цивілізованими країнами. Країни світу – надто корисливі та питання економіки для них відіграють ключову роль. Ті ж Індія чи Китай по відношенню до Росії начебто лояльні в чомусь, хочуть мати стосунки, проте ці відносини для них: «продай щось дорого і купи щось дешево». Тут немає якоїсь глибокої ідеології.

Найбільша складність Росії в тому, що це – не Радянський Союз. Нинішня росія має ідеологію мертву. Так, вона рухається пропагандою, є якийсь тип «патріотизм» у тих, хто реально вірить путіну та його владі. Є ті, які просто йдуть за інерцією тощо. Проте, це мало глибоко. Люди все одно переважно стурбовані побутом, саме побут у них домінує. Побут сьогодні для росіян - це страх, щоб ніхто нічого поганого їм не зробив, а дав просто або вижити в Росії, або виїхати в Емірати або Таїланд (якщо грошей немає - в Грузію або ще кудись).

Ось таке сьогодні на Заході зустрічається не дуже веселе бачення того, як усе може виглядати згодом. Так, Захід може підштовхувати Зеленського до якихось переговорів. Я думаю, що це вже буде потихеньку починатися. А після президентських виборів у США, які досить скоро, гадаю, що якийсь договір має з'явитися.

Нині війна в Україні – один із найважливіших чинників у виборах у США. Це – один із найважливіших напрямків, пов'язаних з подальшими міжнародними позиціями Вашингтона, які є принциповими для виборів будь-якого рівня, особливо для виборів президента і особливо сьогодні.