«Палич forever». Медійники — про Володимира Мостового

9 листопада помер Володимир Мостовий — засновник і перший головний редактор газети «Дзеркало тижня», перший і багаторічний голова Комісії з журналістської етики. У виданні, яке він очолював  протягом 17 років, сформувалося ціле покоління українських журналістів. Ті, хто знав Володимира Павловича, «Палича»,  як його багато хто називав, працював з ним, вчився в нього, всі, на кого він вплинув і як професіонал, і як людина, зараз згадують його з любов’ю та вдячністю. «Детектор медіа» вже опублікував спогади про Мостового Миколи Вересня та Ірини Ведернікової. Інші колеги Володимира Павловича згадують його в соцмережах.

Віталій Портников, телеведучий, політичний оглядач: 

Володимиру Павловичу Мостовому я завдячую щирою творчою допомогою — саме він підтримав ідею повернення щоденників в українську публіцистику і з моїх публікацій на «його» сторінках «Дзеркала тижня» потім вийде книжка «Богородиця в синагозі». Він був надзвичайно теплою людиною, я б сказав — лагідною, що в журналістиці трапляється не так часто. Зараз, коли часи появи перших «нерадянських» видань в Україні починають здаватися далекою історією, все більше замислюєшся над тим, як міг би виглядати цей процес, якби серед архітекторів нової журналістики не було б тих, хто сприймав цю нову журналістику не як індустрію, а як нашу спільну справу, хто не відмовлявся від людяності заради бізнесу. На відміну від моїх українських колег мені було із чим порівнювати, бо в ті роки я бачив водночас московських і київських головних редакторів. І тому я точно знаю, як нам повезло із Володимиром Павловичем.

Світлана Остапа, редакторка «Детектора медіа», голова Наглядової ради Суспільного:

Палича не стало…

Він не тільки створив і багато років очолював аналітичне видання «Дзеркало тижня» (1994-2011), а ще й 15 років очолював Комісію з журналістської етики. Рідко коли зустрічала людей з таким природним почуттям гумору. Його гумор ніколи не був образливим, чи вульгарним. Він завжди був душею компанії і піднімав людям настрій. За що я з ним сварилася, так це за те, що він надто багато палив.

Україні бракуватиме такої принципової, розумної, талановитої людини.

Прощання з Паличем, як називали його в редакції, відбудеться в суботу, 11 листопада у великій залі Київського крематорію.

«Сьогодні не стало Володимира Павловича Мостового. На 77-му році життя пішов творець “Дзеркала Тижня”. Людина, яка 17 років — з 1994-го по 2011-й — відстояла біля керма нашого видання. Яка створила колектив. Заклала моральний кодекс “Дзеркала» і всі 29 років забезпечувала клімат-контроль у нашій професійній родині. Ми втратили людину, яка мала енциклопедичні знання, унікальне почуття гумору й такту, оптимізм і колосальну віру в Україну. Сьогодні дуже багато хто втратив не лише Вчителя, а й рідну і близьку людину», — написали співробітники редакції «Дзеркала тижня».

«Не буде подушечок з орденами, — йдеться у повідомленні. — Як журналіст Володимир Павлович не вважав для себе за можливе приймати ласки будь-якої влади».

Володимир Павлович — почесний громадянин Бучі. 

Спочивай з миром, Паличу… світла тобі памʼять!

Сергій Гузь, член КЖЕ:

Пам’яті Володимира Павловича Мостового

Сьогодні не стало Володимира Павловича Мостового. Для багатьох, і особисто для мене, він був одним з тих колег, хто надавав сенс професії журналіста та професійності в часи цензури та переслідувань.

Ми познайомились з ним більше 20 років тому. Палич, як ми його називали, тоді був головним редактором «Дзеркала тижня» та головою Комісії з журналістської етики. Одним з перших підтримав і нашу незалежну медіа-профспілку, запросив до поїздок по регіонам, аби разом боротися за журналістів та журналістику.

Це були часи «темників», численних позовів посадовців до журналістів, коли через такий позов могли закрити видання. Та що там закрити, журналістів вбивали, били, погрожували. І якщо ви пам’ятаєте «Дзеркало тижня» часи Кучми, пам’ятаєте гостру критику і навіть політичні памфлети в газеті, то зрозумієте, який тиск йому доводилося витримувати.

Він ніколи не говорив з позицій радикалізму. Ніколи не кричав, не піднімав голос під час наших численних зустрічей в регіонах, коли ми говорили з владою з приводу утисків журналістів. Але він завжди використовував свій авторитет, аби переконати чиновників і політиків з більшою повагою ставитися до роботи журналістів. І завжди стояв за свободу слова та професійну відповідальність.

Власне, більшість з того, що я знаю про Володимира Павловича, так чи інакше пов’язане з професійною етикою, щирою пропагандою саморегуляції в медіа, підтримки ідеї національної прес-карти для журналістів. Він завжди знаходив компроміс серед, здавалося б, непримиренних позицій членів Комісії з журналістської етики. І ніколи не використовував свій авторитет, аби нав’язати власну думку.

А ще він був душею компанії в наших численних поїздках регіонами України. Завжди в гуморі, завжди мав якусь історію, аби підтримати розмову серед незнайомих, часом, людей. І здавалося, що ніколи не стомлювався спілкуватися.

Навіть редакція «Дзеркала тижня» була ще однією великою родиною для Володимира Павловича.

Він не боровся за посади. І коли відчув, що вже не вистачає здоров’я тягнути Комісію з етики – спокійно склав повноваження, «відкривши шлях молодьожи». Так само зробив і в «Дзеркалі тижня», залишаючись для всіх моральним авторитетом.

Сьогодні він пішов назавжди. Мені не вистачатиме нашого Палича…

Щирі співчуття рідним, близьким, друзям та колегам.  

 Фото з архіву Сергія П'ятерикова 

Микола Княжицький, ведучий, політик:

Не стало Володимира Павловича Мостового. На 77-му році життя помер засновник видання «Дзеркало тижня». Володимир Павлович проніс крізь епохи цінності українця і європейця , людяність і фаховість. Щирі співчуття Юлії Мостовій і родині.

Ілона Довгань, ведуча телеканалу «Київ», радіо НВ

В мене тільки одне фото з ним, та й бачились один раз, випадково на конференції кілька років тому.

Я стільки про нього начута була, для мене це легенда, патріарх ЯКІСНОЇ української журналістики.

Підійшла привітатись, дуже хвилювалась, бо для мене він був гуру.

Натомість почула приємний відгук щодо моєї діяльності, жарт і якась така була привітність, відкритість, легкість, - підтвердилось все те що про нього розповідали.

Крутий, крутий. Так.. Шкода, що так мало таких було і залишається.

Взірець і орієнтир для багатьох.

Дякуємо за «Дзеркало» і за віру в Україну.

Співчуття родині...

R.I.P Володимир Мостовий.

 Фото з архіву Сергія П'ятерикова 

Юрій Бутусов, головний редактор «Цензор.нет»:

Один з засновників української журналістики Володимир Мостовий… Він залишиться у житті тих, на кого він вплинув та кому дав шлях та світогляд. Поруч залишаться його слова та оцінки, і надважлива для України історія «Дзеркала тижня», видання, яке задавало стандарти політичної журналістики та з самого початку було її стріжнем. Світла память.

Олег Смаль, художник-карикатурист:

Помер Володимир Мостовий. Дуже сумно. Але залишаться спогади про багаторічну співпрацю з «Дзеркалом тижня» і спілкування з мудрим, добрим та щирим Павловичем. Якось на один з ювілеїв я зробив такий подарунок Головному редактору. ПАВЛОВИЧ FOREVER. Так і буде!

Вікторія Сюмар, народна депутатка, колишня авторка «Дзеркала тижня»:

Палич… Я памʼятаю його завжди усміхненим і з такими мудрими очима, які завжди світилися — добром, розумом, мудрістю… Тоді, 25 чи 27 років тому він здавався таким справжнім татком всієї української журналістики. 

Він був авторитетом. Безумовним і завжди правим та чесним. Не дарма Комісія з журналістської етики була впливовою. Бо його не можливо було не чути. Він найкраще знав, про що говорив… І тому в журналістиці була етика.

Він створив найкраще друковане видання незалежної України - Дзеркало тижня, і найкращу українську журналістку - Юлію Мостову…

Дзеркало багато років було ранковою суботньою традицією для поколінь в політиці. Які не просто читали. Яких Володимир Павлович і Юля з усім чудовим, відібраним як діаманти серед скла колективом, вчили думати і осмислювати процеси… 

Мудрості і так вкрай мало. Без Вас буде ще менше…

Світла і вічна памʼять прекрасній людині. Щирі співчуття неймовірній і дорогій мені родині. 

Юля, просто обіймаю всім серцем, і плачу…

Олександр Швець, головний редактор видання «Факти»:

Помер Володя Мостовий. Класний журналіст. Порядна людина. Професіонал такого рівня, що наразі таких майже не зустрінеш. Світла памʼять…

І щирі співчуття рідним та близьким.

Олексій Данілов, секретар РНБО:

Безжальний рік забирає найкращих. 27 грудня 2019 року я тримав в руках останній друкований примірник «Дзеркала тижня», а 9 листопада 2023-го перестало битися серце Володимира Павловича Мостового - засновника тижневика, легенди української журналістики. 

Пішов із життя, але залишився у наших спогадах і в нашій історії — Історії України — прискіпливим й уважним літописцем. 

Мине багато часу, закінчиться війна, виросте нове щасливе покоління, розквітне Україна й вічним пам’ятником, на якому будуть викарбувані імена героїв, святих і зрадників, будуть сторінки газети, яку він створив і плекав.

Гортаючи архівні номери «Дзеркала тижня», будемо дивуватися наскільки актуальним залишається написане, наскільки актуальним є виправлення помилок минулого і побудова правильного плану  майбутнього. Це стане заповітом нам  — живим!

Спочивайте з миром! Україна вдячна вам за вашу працю і за ваше життя!

Мустафа Найєм, колишній журналіст, голова Агентства відновлення та інфраструктурних проєктів:

Якщо загробне життя дійсно існує, я впевнений, такі люди, як він, живуть на одній планеті — великій, добрій, світлій, де всі ходять з легкою іронічною посмішкою і тихим теплим хохотом.

Володимир Мостовий був людиною з неймовірно великим серцем і вмів спокійно спостерігати за тим, як час народжує інших «героїв». Утім для мого покоління він був і залишиться недосяжною висотою і чимось зі світу класики і добра.

Ми зустрічались дуже рідко, найчастіше в коридорах «Дзеркала тижня», куди я заходив до Юлії Володимирівни Мостової. Він тихо хохотав, називаючи нас «подельниками» і непомітно зникав у свій кабінет-пещеру…

Володимир Мостовий заснував одну з найкрутіших і впливових газет у країні, яка залишила глибокий слід в історії журналістики для тих, хто вміє читати не тільки до кінця (зараз це рідкість), а й між рядками. Але передусім він був великою і доброю людиною. Теплою, іронічною, дуже в собі і одночасно неймовірно відкритий.

Відпочивайте з миром.

Велике співчуття всім близьким. Колись ми всі там зустрінемось. Важливо, щоб на тій самій планеті.

Фото з архіву Світлани Гриценко

Соня Кошкіна, шеф-редакторка LB.ua:

Щасливі люди, які мають в професії орієнтири.

Володимир Мостовий був таким. Для цілого покоління.

Хто знає — зрозуміє.

Іншим не поясниш.

R.I.P.

Юліє Володимирівно, обіймаю дуже міцно. Ви знаєте.

Наталія Лигачова, шеф-редакторка «Детектора медіа»

Христина Коціра, головна редакторка Hromadske:

В дитинстві тато читав мені не казки, а «Дзеркало тижня».

Мені не дуже було цікаво, але я слухала, бо ти «мусиш оце почути, послухай, що пишуть Рахманін чи Мостова, а оцю статтю обовʼязково почитай». 

Думаю, тато потім і міг шкодувати про цю свою настирливість, бо він несильно хотів, щоб я стала журналістом, але не відаючи того, докладався роками до журналіста в мені).

Коли вийшов останній паперовий номер «Дзеркала тижня», Бодя приніс мені газету в якості подарунка. І то був один з найтрепетніших мені подарунків.

Є люди, з якими ти ніколи не був, на жаль, знайомим, але діяльність котрих впливає на твої головні вибори і на твоє становлення.

Царство небесне Володимиру Мостовому.

 Фото з архіву Сергія П'ятерикова 

Олена Холоденко, журналістка: 

«Ребята с горящими глазами и открытыми сердцами – они как раз и будут играть первые скрипки в журналистике»

Зазвичай інтерв’ю Володимира Павловича розтягують на цитати. І з нашої з ним розмови вийшла чимала добірка фраз, що пішли в люди, лишившись і в моїй пам'яті. Але ця думка людини з майже шістдесятирічним журналістським життям надихає, підтримує і якось по-батьківськи гріє мене, відколи її почула.

Журналісти «Дзеркала Тижня» були й залишаються для мене небожителями, а паперова газета за перші десять років утворила 90-кілограмові поклади на шафі.

З Володимиром Мостовим — творцем «Дзеркала Тижня» і першим головним редактором тижневика, багаторічним головою Комісії з журналістської етики — я познайомилась не так давно, в грудні 2017-го, коли мала честь записувати з ним інтерв’ю. Потім ще кілька разів приходила в редакцію…

Бачу, мов зараз: Володимир Павлович, розкриваючи обійми назустріч, посміхається — тепло, затишно, з лукавинкою. Із вдячністю чую: слова, яких потребує душа і розум, мудрі поради — професійні й життєві… Та і вся наша довга розмова в той перший раз була, великою мірою, не про Професію – про життя.

Вчора, дев’ятого листопада, Володимира Мостового не стало

Будьте, будь ласка, з нами там, в зорях, дорогий Володимире Павловичу. Нам не вистачатиме Вашої життєвої науки, влучного слова, неповторного жарту, проникливості, делікатності. Але ми й надалі звірятимемо свої годинники за Вашим сонячним – принциповості, моральності, людяності. 

Щирі співчуття колегам й рідним Володимира Павловича, доньці й соратниці Юлії Мостовій.