Від війни втікала двічі: як дресирувальниця із Луганська 47 тварин рятувала із Харкова

У 2014 році дресирувальниця Дар'я Майчук з Луганська була змушена залишити рідний будинок через бойові дії на Донбасі. Тоді з батьками вони переїхали до Дніпра, дівчина продовжила виступи, гастролюючи Україною. Повномасштабне вторгнення 2022 року застало Дар'ю під час гастролей у Харкові. Тоді дівчина змогла вивезти 47 тварин з міста, що обстрілюється, у Дніпро.

Нині Даша взяла перерву від гастролей: їй не вистачає підтримки чоловіка, який із перших днів великої війни пішов добровольцем на фронт. Детальніше про свою історію, порятунок тварин та улюблену справу Дар'я розповіла KP.UA.

Циркова сім'я

До дресирування тварин Дар'я прийшла не відразу, але кухню артистів цирку знала не з чуток: батьки дівчини понад 25 років працювали у цирку.

- З пелюшок перебуваю у цирковому середовищі. Вже тоді я бачила, як дресирувальники люблять своїх вихованців, як із ними займаються. Батьки були акробатами, а потім почали працювати із тваринами.

Завжди так любила тварин, що хотіла стати ветеринарним лікарем. Однак коли виникла потреба зробити елементарний укол, зрозуміла: не можу, боюся зробити боляче.

Так Даша зрозуміла, що ветеринарним лікарем їй не бути, і пішла вчитися на менеджера. А потім батьки виїхали на роботу в Казахстан, Даша поїхала з ними – там вона і полюбила цирк, прикипіла до тварин.

- Не одразу вийшла в манеж – починала з самого низу. Спочатку доглядала тварин, потім була асистентом. Пізніше батьки почали вводити мене до своїх номерів. У них був номер «Пташина феєрія» і номер зі змішаною групою тварин, де були собаки та носухи. Згодом, коли я стала повноцінним артистом цирку, почала працювати зі змішаною групою. Мій чоловік був асистентом у номері – так ми разом почали гастролювати, – згадує Дар'я.

Перша хвиля війни застала Дашу у 2014 році, коли тварини були у Донецьку, а дівчина виїжджала на сесію. Після початку бойових дій циркова сім'я виїхала до Дніпра, а вона з чоловіком вісім років були змушені жити у циркових готелях.

Після початку великої війни жили просто в цирку

– Повномасштабна війна застала нас у Харкові під час гастролей. З циркового готелю ми перебралися жити у цирк. Наступного дня мій чоловік добровільно пішов боронити нашу країну.

Даша залишилася одна з усіма тваринами та помічницею Іриною, яка їх доглядала.

- Я сказала Ірі, щоб збирала речі і виїжджала у безпечне місце. Вона відповіла: "Ні, я залишуся з вами, тварин не покину".

Тоді Даша не розуміла, скільки триватимуть обстріли міста, і не планувала їхати з Харкова. А невдовзі харків'яни, які не могли подбати про своїх тварин – особливо в районі Салтівки, який найбільше страждав від обстрілів, почали привозити до цирку собак – у дуже поганому стані.

- На Салтівці були сильні обстріли, ніхто не міг прогодувати тварин. Ми всіх брали, хоча мали обмежену кількість корму, можливості їздити за ним зовсім не було. Коли зрозуміла, що тварин скоро нічим годувати буде, вирішила: настав час їхати.

Але виїхати було не так-то просто. Водії не хотіли приїжджати до центру Харкова, вільні вантажівки використовувались на волонтерські потреби, плюс до всього були проблеми з пальним.

- Я залишала тисячі заявок усім, кому тільки можна, обдзвонювала людей. Через два дні зробила пост в Інстаграмі – просила скидати номери телефонів людей із вантажівками. Багато українців надсилали номери зі словами підтримки, які чіпали до самого серця. Досі важко згадувати про це без сліз, – розповідає дівчина.

Пост Даші побачила секретар директора Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя, де дресирувальниця час від часу працювала.

- Мені зателефонував директор і просто мене, вибачте, виматюкав через те, що я йому раніше не подзвонила. Тоді я навіть не подумала про це: я у Харкові, він – у Полтаві, а мені треба у Дніпро. Він обдзвонював усі автобусні парки, щоб перевезти нас із тваринами. У результаті ми знайшли вихід.

Незабаром приїхала перша "Газель". Даша поїхала першою ходкою, прихопивши із собою теплолюбних тварин та всіх, хто міг уміститися в салон. За рештою прибули наступного дня з Полтави.

– Так нас вивезли до Дніпра. Їхали ми зі своїми тваринами, а також із собаками та котиками, яких до нас привозили. Був з нами і морський котик зі своїм дресирувальником. Усього – 47 тварин.

Прямо перед виїздом місцева мешканка принесла своїх улюблених вихованців. Сказала: "Я залишаюся у Харкові, але, будь ласка, врятуйте життя котикам!" Так ми прихопили їх. Я вже почала до них звикати, але розуміла: зараз у мене забагато тварин. На щастя, дуже скоро їх забрали волонтери, і вони потрапили до хорошої родини, – згадує дівчина.

Собак із Салтівки також розібрали господарі першого ж дня після переїзду Даші до Дніпра – люди приїжджали з різних міст за своїми вихованцями. З того часу дівчина залишається у Дніпрі, де вже третій рік живуть її батьки.

– Тварини живуть разом із нами. Майже все життя вони були поряд, з нами залишаться до останнього дня. Сьогодні на території будинку батьків проживають їхні птахи, собаки, носухи, лисиці та кролики.

«Я без своїх «дітей» – нікуди»

Після переїзду Даша якийсь час ще виступала, але одній було складно.

– Ми були у Львові на гастролях близько місяця. Після Львова вирішила взяти паузу. До того ж, морально та фізично дуже важко, коли чоловік не поруч, на ньому вся важка робота – реквізит, вольєри для тварин. Вирішила: треба відпочити.

Зараз, перебуваючи у відпустці, Даша продовжує дресирувати своїх вихованців.

- У мене накопичилося дуже багато днів відпустки, але я залишаюся зі своїми тваринами. Приходжу до них о 9-й ранку, а о 9-й вечора або на початку 10-ї від них йду.

Якщо мешкаю у готелі біля цирку, у вихідний день обов'язково зайду подивитися, привітатись з усіма. Так само і у відпустці: як я кудись поїду без своїх "дітей"? Завжди хвилююсь, як вони, навіть якщо у мене працює відповідальна людина.

Всі Дашині тварини відповідають дівчині взаємністю.

- Вони до тебе звикають, особливо якщо проводити з ними багато часу. Тварини дуже контактні. Носухи люблять грати, їм подобається, щоб їм чухали пузико, вони із задоволенням сплять на руках. Навіть голуби розуміють, увійшла до голубника я чи хтось інший.

"Почну гастролювати, коли чоловік повернеться"

Заняття Даші з тваринами виключають будь-які натяки на насильство.

- Цирки всі лають за те, що тварини в неволі, але мені дуже шкода тих звірів, які живуть на природі: за ними полюють хижаки, їм треба весь час шукати їжу, ніхто їм не допоможе, якщо вони захворіли. А у нас усі тварини з паспортами, чиповані, вакциновані, а список продуктів, які вони вживають, займає аркуш А4.

Крім того, наше дресирування повністю виключає батіг. Тільки пряник! По-перше, всі тварини наші власні. Ми купуємо їх за власний кошт зовсім маленькими. Проводимо з ними 24 на 7 – це вже родина. Не вигідно артистам, щоб на сцену виходила худа змучена тварина: звірі брехати не вміють, вони покажуть, якщо їм погано.

Цього року пішов із життя мій єнот, йому було 17,5 років. Скільки гуглила, не знайшла єнота старше 13 років. Це говорить про те, що тварини, якби вони стресували або ми їх не догодовували, хворіли б і вмирали раніше. Слава Богу, я не знаю дресирувальників, які б мучили своїх тварин. Вони – наша родина, і ми без них ніяк, – запевняє Даша.

Крім циркових звірів, у будинку батьків Даші є кішки, свої та сусідські.

- Майже всі кішечки, які мешкають по сусідству, приходять до нас народжувати. Майже кожного місяця ми займаємося тим, що шукаємо для кошенят сім'ю або їздимо їх стерилізувати. Розуміємо: до нас приходитимуть знову і знову – так у хаті з'являються нові коти.

Зараз у Даші 25 тварин – 10 голубів та 15 чотирилапих. Даша продовжує займатися з ними для майбутніх виступів. Але гастролювати дівчина планує тоді, коли чоловік повернеться з війни.

- Коли чоловік повернеться, спочатку йому потрібно буде відновити свій психічний стан. Він у мене молодець, тримається, але розуміє, що однаково якусь реабілітацію треба пройти: буває в гарячих точках, - ділиться своїми думками Даша. - А поки що його чекаємо, гуляємо з тваринами, повторюємо якісь трюки. І вони не забувають те, чого ми навчалися, і мені веселіше.

Ловці снів – як обереги

У вільний від занять із тваринами час Дар'я плете ловці снів.

- Плету ловці майже десять років. Коли ми приїхали до Дніпра, у мене була моторошна депресія. З того часу, як мені стало краще, повернулася до свого захоплення. У мене щодо цього є пунктик - я плету тільки тоді, коли не хворію, у мене гарний настрій і так далі.

Рік тому почала робити майстер-класи з ловців снів. Пір'я використовую від батьківських птахів. Раніше при збиранні вольєрів ми просто викидали пір'їнки, але вони такі гарненькі. А так я їм даю друге життя і тішуся гарними оберегами.

Вірю, що у кожну річ, зроблену своїми руками, ми вкладаємо свою енергетику. Коли я почала отримувати відгуки, мовляв, дякую, завдяки вашим виробам ми вже тиждень спимо без жахів, чесно кажучи, злякалася. А потім зрозуміла – це тому, що я роблю їх із душею. Спочатку поспілкуюся з людиною, зрозумію, для кого я робитиму виріб, і вже в хорошому настрої плету ловці, і це не як конвеєр на заводі. Дуже рада, що комусь вони допомагають спати спокійно.

А поки що мрію, щоб війна скоріше закінчилася нашою перемогою і чоловік повернувся додому. Після цього допрацюємо у Харківському цирку нашу програму. Харківський цирк - рідний для нас, і його директор - найпрекрасніша людина. Саме з Харкова хочеться розпочати нові гастролі.