Чому важливо читати дітям літературу про війну. Проєкт «Живі письменники»

Кожна дитина, яка живе в Україні чи поспіхом виїхала, відчула на собі наслідки війни. Перед батьками часто постає питання: як можна допомогти дітям пропрацювати цей непростий досвід, знизити тривогу й відновити емоційний баланс? Для цього експерти рекомендують обережно, але відверто говорити з ними про війну та відповідати на їхні запитання.

«Я завжди за те, щоб говорити дітям правду. Та перед тим, як говорити, треба подумати: а що зрозуміла і що думає про це сама дитина? — каже експертка проєкту «Живі письменники», дітознавиця та психологиня Світлана Ройз. — Нам треба знати, що вже сформовано в її сприйнятті. Якщо дитина вже чула слово «війна», це означає, що воно вже є в її особистій історії. Якщо щось є у нашій реальності, це має бути опрацьовано й пояснено, адже це дає стабільність».

Психологиня радить розмовляти з дітьми простими словами та реченнями, робити паузи та перерви, а також починати будь-які розмови на складні теми із зони власних стійкості та спокою.

Утім, важливо також читати про різні дитячі переживання війни, оскільки література часто дає змогу ословити те, чого дитина не може висловити, знайти себе в історіях героїв книги, виявити емпатію, а отже, краще зрозуміти себе та інших. Зокрема дитяча література про війну має дві суперсили.

Перша — набуття нового досвіду в безпечних умовах. Завдяки художнім текстам діти можуть дізнатися, як варто, а як не варто діяти в певних ситуаціях, без того, аби на власний ризик у такі ситуації потрапляти. Тому ми можемо на прикладі літературних історій говорити про певні алгоритми та моделі поведінки, зокрема в кризових ситуаціях (екстрена евакуація, обстріл тощо).

Друга — дистанціювання. Діти, хоча до певної міри й ототожнюють себе з героями книжок, легше сприймають страшні події, коли вони відбуваються з вигаданими персонажами. Це особливо важливо для дошкільнят: малеча зацікавлено спостерігатиме за пригодами тваринок чи машинок, але на цьому прикладі дорослі отримають змогу проговорити реальні теми. Ще один вимір дистанціювання — коли певна ситуація показана через алюзії, порівняння, метафори. Діти схоплюють суть чутливої теми, залишаючись у безпечних умовах.

Тож команда фахівців із лабораторії дитячого читання «БараБука» НЦ «Мала академія наук України» та експертів-освітян і психологів ГО «Смарт освіта» за підтримки УІК у межах проєкту «Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир» шляхом голосування обрали 40 книг для читання дітям, які увійдуть до третього тематичного посібника для батьків та освітян.

Також 7, 9, 14, 16 та 21 листопада із 17:00 до 18:30 проходять вебінари «Як говорити з дітьми про війну та мир» для батьків і вчителів, де запрошені експерти діляться методичними матеріалами та рекомендаціями. Це онлайн-трансляції на Ютуб-каналі НУШ, Фейсбуці «Смарт освіти» та «БараБуки». Під час вебінарів експерти аналізують видання для дітей різного віку, що розкривають теми бойових дій, травм, втрат, а також ті, що торкаються важливих у контексті війни аспектів життя. Психологині проєкту надають практичні поради.

«Ці вебінари є не просто продовженням минулорічної серії вебінарів під тегом #якговоритиздітьмипровійну, які ми вам також радимо передивитися, вони є поглибленням і розширенням теми, — розповідає про проєкт засновниця та керівниця «БараБуки» Тетяна Стус. — Уважний читач може помітити, що в теперішній темі ми додали дуже важливе слово: «Як говорити з дітьми про війну та МИР». Адже нам зараз дуже важливо перефокусовувати увагу дітей на позитив. Тобто ми не лише знаходимо вихід із потенційно травматичних ситуацій, а й переспрямовуємо дітей на майбутнє, яке хочемо бачити. Цими інструментами в умовах дитинства війни ми можемо розбудовувати позитивну картину світу майбутнього для дітей».

А зараз ділимося з вами оглядом кількох дитячих і підліткових книг для читання та обговорення війни, що будуть у третьому посібнику.

«Кожна грудочка землі» — зворушлива казка Ольги Войтенко.

Вікування: 7+, для молодшого шкільного віку.

Теми: переселення, евакуація, тато-військовий, втрата кінцівки, захист свого дому, Майдан, кордони.

Припис: Татам і Мамам, які повинні повернутися. Татам і Мамам, які повернулися.

Мʼяка і лагідна історія дівчинки Соні, яка своїм дитячим поглядом намагається осягнути війну і прийняти її. Книга дуже зручно поділена на розділи й подана як «казка від мами на ніч».

Війна, вимушений переїзд, довга відсутність тата та його поранення, — все це пояснюється дуже простою мовою й зрозумілими метафорами. Зокрема піднімаються й теми патріотизму, рідності та спільності з українцями, усвідомлення, що таке «наша земля» та як це — захищати її. «Але як відрізнити свою грудочку землі від чужої?».

Головна героїня дізнається про військових, про «тат із зірочками», про солдат і медиків, про силу духу, волю та сміливість, волонтерство й добро. «Ми всі живемо в одному домі, адже наш дім — це наша земля».

Дитина намагається визначити, чому дорослі сумують і плачуть, чому хтось хитає будиночки, чому треба кудись «розʼїжджатися». Як це — коли мама каже не хвилюватися, а сама хвилюється. Як це — коли тато вважає себе більше нікому не потрібним. Книга дає розуміння, що дитина, незалежно від віку, шукає можливість допомогти своїм близьким, усе відчуває, співпереживає і хоче бути корисною.

Історія добре транслює емоції та почуття дитини, які буде простіше зрозуміти батькам, котрі читають книгу. Наївне дитяче світобачення та пошук позитивного в усьому, що відбувається, дають велику підтримку як дорослим, так і маленьким читачам. Утім, навіть із такої дитячої казки можна взяти корисні поради та ігри для спілкування зі своїми дітьми, аби допомогти їм упоратися зі стресовими ситуаціями.

Наприкінці книги, після основного сюжету, є ще вісім додаткових історій — це теплі дитячі оповіді, а також пояснення важливих подій у нашій країні простими словами. Родзинкою всієї казки є малюнки Софії Томіленко, що дбайливо проводять читача крізь усю історію. Ця зворушлива й глибока книжка — спосіб поговорити з найменшими про війну в сучасній Україні, про її особисті й родинні виміри та про спільні цінності.

Коментар психологині Світлани Ройз

«Чи думали ми, як сприймає війну дитина? Для дитини війна персоніфікована, пов’язана з її буттєвістю та особистим досвідом. Коли тата немає поруч, коли друзі роз’їхались. «Усі вони тепер живуть, як каже Бабуся, деінде. Де це Деінде, я не знаю. На дідусевій карті такого села, міста чи області немає. Але це точно далеко, бо вони більше не приходять у гості, і ми не граємо в падучих зайців, ферму чи дженгу».

Текст допомагає зібрати фрагменти спогадів, і, читаючи книгу, ви разом із дитиною можете почати пригадувати те, що відбувалося на початку війни. Маленька Соня розповідає, як із мамою та друзями вперше були в підвалі, щоб ховатися від ракет, але завдяки мамі в її пам’яті це закарбувалося «грою в посміхеньки» — хто гучніше сміятиметься. Це допомагало не боятися. Книжка завершується відчуттям сили, близькості та надії. І впевненістю, що «Люди взагалі можуть усе!».

«Залізницею додому» — оповідь від Мар’яни Савки

Вікування: 4+, для дошкільнят і молодшого шкільного віку.

Теми: евакуація, повернення додому, Батьківщина, дружба.

Відверта історія дівчинки Єви, яка повертається потягом до України й розповідає про війну так, як її відчуває. Ми читаємо про вимушену поїздку героїні до Кракова, про знайомство з новими друзями та провідником, який є не лише справжнім працівником потягу, а й «провідником» до спокою та стійкості.

Також дізнаємося й про щирі дитячі реакції на будь-які події: як сумно й дивно дівчинці було виїжджати переповненим вагоном до Львова, як сильно вона ненавидить сирени, як плаче за поїданням печива, оскільки воно нагадало їй про рідний дім. Оповідь ведеться без зайвих прикрас: якщо сумно — то сльози, якщо втрата — то боляче, якщо тато залишається на пероні — то немає більшої туги. «Я затулила долонями вуха, щоб не чути цієї мішанини звуків — зойків, плачу, гавкоту, нявчання».

Ми бачимо історію стрімкого дорослішання дитини в умовах війни, яка вчиться приймати свої емоції й події навколо, допомагати дорослим і бути корисною попри власний страх. У одному з таких епізодів головна героїня підтримує провідника потяга, даруючи йому свою улюблену іграшку — мавпеня.

У сюжет книги також вплетено прості інструкції поведінки під час повітряної тривоги, нальоту, небезпечної чи підозрілої ситуації. Крім того, є й мотиваційні поради, як дитині підтримувати батьків та інших близьких людей у критичних ситуаціях.

Особливий акцент у книжці — на ілюстраціях від Марти Кошулінської. Це не лише гарна візуалізація історії, а й можливість для дитини висловити всі свої емоції та почуття завдяки простим арт-терапевтичним практикам.

Книга вчить дитину усвідомленню подій і себе в них, прийняттю та розумінню, а також дає відчути власний «рідний дім», яким є Україна.

Коментар психологині Світлани Ройз

«Ця книга про шлях від страху до зцілення та «повернення до себе», про дорогу й Дороги воєнного часу. Дорогу в евакуацію й дорогу додому. Діти та дорослі там впізнають себе й свої великі та маленькі зустрічі й дороги, втрати і здобутки. Вона легка (не за сенсами, а за сприйняттям) і як мудрий провідник у потязі, котрий каже своєчасні та глибокі слова, супроводжуватиме й після читання.

Можна читати й зупинятися разом із дитиною зі словами: «А пам’ятаєш, як ми… (думали, що щось загубили / вирушали в дорогу / зустріли когось)?».

«Яблука війни» — підліткова книга-одкровення Надійки Гербіш

Вікування: 14+, для старшого шкільного віку.

Теми: евакуація, переселення, біль, тато-військовий, зцілення, одужання після травми, Батьківщина, упередження, дружба, ідентичність.

Книга розповідає не про сучасні події, а про часи після Великої війни та про родину колишнього бійця Української галицької армії, що емігрувала до США. Історія ведеться від імені 10-річної дівчинки Софії, проте оповідь настільки відверта, сильна та часами важка, що читачу здається, ніби перед ним — підліток чи навіть доросла людина.

У батька головної героїні — ПТСР. Мама дівчинки сховалася у власній мушлі та мовчки тягне на собі родину, а дівчинка намагається обережно звикнути до нового життя в новій країні. Здається, ніби така історія не може бути легкою, тим не менш авторка так добре збалансувала гостросоціальні теми й тепло та щирість в очах героїні, що книга читається на одному диханні. Цьому сприяють і атмосферні ілюстрації Софії Томіленко.

Актуальними в книзі є не лише питання війни, адаптації та реабілітації після неї, а й тема сили жінки у війні. Оповідь досить екологічно дає відповіді на питання фемінізму та рівності, стійкості та цінності жінки, а також піднімає теми суфражисток і боротьби за права жінок.

Окрім того, в книзі великою мірою розкривається тема родини та її відновлення після травм війни. Зокрема ми бачимо великий акцент на історії мами Софії, її переживаннях і стійкості, а також шляху до мудрості та зцілення. Софія намагається зрозуміти маму, вивчити її, пізнати. «Однак маленька Софія знала, що її мама виборює в самої себе кожну свою усмішку і що нікому не дозволить відібрати в неї цю вперту радість».

Книга від самого початку викликає емоції — згоди й незгоди, розуміння й нерозуміння поведінки героїв. А втім, це книга-підтримка у важкі часи. Відверта, іноді жорстка, але водночас тепла. Про те, як зберегти любов до життя. Про силу волі, зміцнення, загартовування. Про прийняття своїх помилок. Про дружбу. Про відчуття свободи. Про любов.

Коментар психологині Світлани Ройз

«Ця книжка кожною своєю сторінкою — про стійкість. Стійкість маленької дівчинки Софії, яка з батьками переїхала до іншої країни, стійкість її мами: «Радіти — означає перемагати. Жити — означає перемагати. Думати про майбутнє — означає перемагати. Готувати закрутки на зиму — означає перемагати. Добре вчитися — означає перемагати! Іди і зроби уроки», — любила казати вона.

Ця історія — про силу, важкість, складний шлях відновлення. І намагання не загубитися та не загубити себе й одне одного на цьому шляху».

Для того, аби створити третій тематичний посібник із книгами для читання, було зібрано всі українські твори сучасних авторів на тему війни та відбулося закрите голосування експерток стосовно добору рукописів. До майбутнього посібника увійдуть книги, що набрали від чотирьох і більше балів (за п’ятибальною шкалою оцінювання).

Експертна рада: Галина Титиш, Тетяна Стус, Світлана Ройз, Ольга Купріян, Марія Артеменко, Анна Третяк, Анастасія Музиченко, Галина Ткачук.

Перші два тематичні посібники були створені ГО «Смарт освіта» спільно з «БараБукою», Українським інститутом книги та НЦ МАНУ 2019 та 2021 року; вони є у відкритому доступі на сайті «Живі письменники».

#ЖивіПисьменники #якговоритиздітьмипровійну