Юрій Ванетик розповів про те, як має виглядати лобіювання інтересів України у США

Сенат США підтримав резолюцію про тимчасовий бюджет, що дозволить країні уникнути шатдауну після 17 листопада. Документ розрахований на 2 місяці фінансування федеральних установ і вже передано на підпис президенту Байдену. Як відомо, у цій резолюції відсутня допомога Україні для відображення агресії Росії.

Варто нагадати, що найзатятіші делегати GOP у Палаті представників не перший місяць продовжують наполегливо закликати Білий дім зупинити будь-яке фінансування Києва. Аргумент їхній наступний – потрібно спочатку вирішувати внутрішні проблеми США і задовольняти потреби власних громадян, а не розпорошуватися ресурсами на конфлікти та війни, які ніяк не стосуються Америки безпосередньо.

Водночас, є інформація, що і Палата представників, і Сенат розглядають перспективу надання комбінованої (пакетної) допомоги Ізраїлю, Україні та Тайваню. Розгляд відповідного пакета має відбутися після Дня подяки у США – після 23 листопада цього року.

Вважаю, що вина тут – на республіканцях. Вони ставлять надто багато різних питань, блокують ініціативи, створюють напругу. Демократам доведеться все ретельно обґрунтовувати, інакше буде просто сором і, зрештою, це обернеться скандалом. А допомога Україні буде. І буде такою, як було обіцяно. Просто більше різних процесів передбачається, повільніше і напруженіше прийматимуться рішення.

Позиція нового спікера Палати представників у процесі прийняття рішення щодо України не така вже й значна, як про це багато хто пише. Тут більше все залежить від Білого дому, Держдепартаменту та Міністерства оборони. Конгрес та Сенат видають свої думки. Так, ці органи – дуже впливові консультанти для адміністрації, але, в даній конкретній ситуації, вони відіграють все ж таки меншу роль. Їхні позиції важливі, безперечно, але це не ті структури, які зупиняють реалізацію рішень. Вони обґрунтовують свої позиції, а безпосередньо реалізують питання саме ті органи, про які я сказав вище.

Незважаючи на те, що ставлення американського суспільства до війни в Україні дещо змінюється, залишається чітким розуміння, що залишити Україну – це програти путінській росії та, головне, програти злу, яке сьогодні уособлює Росію. Повторюся, у людей у ​​США існує чітке усвідомлення того, що нинішня вона – війна за те, як далі функціонуватиме світ. Звичайно ж, є з'ясування того, що програти можна не просто Україну і не просто регіон щодо геополітики, а можна програти погляд на те, як існує і на чому базується цивілізований світ. А це для нас уже вкрай важливо.

Не думаю, що очікується якесь значне зменшення фінансування України. Буде більше звітності за використання ресурсів, що надаються. Все, що потрібно від міжнародної громадськості – військових, політиків – це все буде і важливості своєї не втратить.

Мене часто запитують журналісти про те, наскільки суттєво такі постаті, як Трамп чи інші подібні представники американського політикуму, які точно не за подальшу допомогу Україні, здатні впливати на наше суспільство щодо зниження в ньому проукраїнських настроїв. Я сказав би, що подібний вплив буде мінімальним. Думаю, що Трамп та йому аналогічні політичні діячі з подібною риторикою точно програють.

Виграє чи програє той чи інший кандидат у президенти США? Тут усе залежить лише від голосів людей: від думки виборців про кандидата; від того, наскільки якісно відбувається кампанія; яким шляхом кандидат збирається вирішувати ті чи інші питання після того, як опиниться у Білому домі. Багато тут чинників. Але все одно нічого не можна передбачити точно. У нас у політиці завжди трапляються якісь сюрпризи. У США часто жартують, що справжня демократія є непередбачуваною. У нас вона, скажу прямо, не на 100% справжня, але, порівняно з іншими країнами (особливо однією «відомою»), так ми точно далеко не в останніх рядах.

Активна позиція України щодо її подальшої підтримки з боку США відіграє дуже велику роль. Колосальну роль, я б так висловився. Потрібно активно доносити американцям на різних рівнях те, що Україна перекриває собою шлях розповсюдження дикості та жорстокості. Потрібно скрізь говорити правду про війну.

Те, що до США приїжджають представники президента Зеленського, сам Зеленський, члени парламенту України, політики чи громадські діячі – це дуже доречно. Потрібно постійно щось робити, адже якщо Україна не нагадуватиме про себе, заявлятиме про свої позиції на будь-яких доступних рівнях у США, то вона почне, скажу так, просто зникати. Тоді домінуватиме брехня, а правду чутимуть дедалі менше людей.

Всеосяжне лобіювання інтересів України в США – ось що сьогодні потрібне. І навіть коли у бік Києва з якихось наших флангів звучать певні негативи, то все одно поїздки та прямі комунікації багато що дадуть та визначать. Тільки якщо українська влада вкрай сильно помиляється в чомусь, тоді це може негативно позначитися на процесі. В інших випадках українці повинні ігнорувати критику (часто безпідставну) і добиватися свого на користь України. Необхідно нагадувати себе, пояснювати партнерам ситуацію, посвячувати їх у можливі деталі. Це все – частина демократичного процесу. Іншого варіанта просто немає.

Правду кажучи, скрізь є свої нюанси та специфіка. Є кілька цікавих моментів, пов'язаних із суто американським підходом до вирішення питань.

Дуже часто для допомоги потрібні спеціалісти. Як лікарі у лікарні, адвокати у суді чи бухгалтери на провадженні. У США контакти з політиками для іноземців мають дуже жорсткі та складні правила. Навіть коли ти начебто все знаєш, але, не маючи досвіду як з цими правилами працювати, ти не завжди відчуваєш, що і коли від тебе вимагається, де ти щось починаєш порушувати, де вже близький до якогось конфлікту і так далі . Навіть якщо ти добре засвоїв усі наші правила, але не маєш когось, з ким особисто знайомі наші політики, хто розуміє роль кожного з них у процесі, то тобі буде дуже непросто. Наші політики ж не знають, що ти їх знаєш, тому вони боятимуться, що ти в контакті з ними можеш наробити якихось дурниць. І якщо в тебе раптом виникнуть проблеми, то ці політики будуть автоматично вв'язані в твої проблеми. Підуть потім статті у ЗМІ, галас у суспільстві. Якщо ці політики потім десь навіть побічно згадуватимуть, що, мовляв, вони контактували і щось мали з тобою, то для них це виявиться проблемою, яка може вирішуватись роками. Їм цього точно не потрібно.

Є ще й наш етикет. Це вже з американської культурою. У нас дуже часто (не так часто, як, наприклад, у тій же Японії, але все ж таки) не хочуть говорити «ні». У США можуть тобі посміхнутися, зробити вигляд, що перейнялися твоїм питанням, сказати, що комусь щось доручать зробити, але, зрештою, справи не буде. І так місяцями продовжуватимуться ввічливі сигнали про те, що вони все зроблять, але треба щось вирішувати зараз інше, що ще не слушний час тощо. Вирішення питань у США потребує досвідченого посередника. Навіть, я б сказав, не так посередника, як професійного фахівця – людину, яка за когось ручатиметься, комусь відчинить двері, комусь вкаже правильні етапи дій. Фахівця, який чудово знає, як кажуть, «всі входи та виходи».

У цьому часто займаються великі адвокатські фірми, де є групи досвідчених юристів, які спеціалізуються на лобіюванні тих чи інших питань. Серед консультантів можуть бути колишні політики США, які мають величезні зв'язки та вплив. Дуже корисними можуть бути колишні працівники політичного середовища, які добре знають особисто людей біля керма, від яких багато що сьогодні залежить.

Іти до вирішення питань у США через посольства – складніше. Можна, звісно, ​​будувати дружбу і потім, на основі цієї дружби, щось вирішувати. У якійсь ситуації підтримка посольства не завадить. Але, покладатися тільки на велику дипломатію - це досить довгий шлях.

Коли йдеться про інтереси України, її майбутнє – потрібно максимально використати всі можливості у США. З урахуванням американської специфіки та особливостей менталітету наших громадян – це фундаментальний момент, на який обов'язково треба враховувати.

Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)