Пропаганда як комунікація та комунікація як пропаганда

Пропаганда повернулася до центру нашої уваги через війну. Разом із війною йде зіткнення ідей та аргументів, коли кожна зі сторін намагається виправдати свої дії. Росія, яка напала на Україну, вигадала міфічні причини цього у вигляді денацифікації та демілітаризації. Розквітають інформаційні та когнітивні війни, коли в голову кожного, як за радянських часів, заглядає чужий. Кожна військова дія автоматично підкріплюється інформаційною. При цьому інформаційна війна підкріплена реальною війною.

Пропаганда аналізує не життя, а наші уявлення про неї. Тому вона може їх міняти. Лише трансформуючи їх, ми можемо спробувати змінити і життя. І це може бути революцією, тому влада ніде не зацікавлена ​​у таких фундаментальних змінах. Вони пропонують вихід пари іншими способами. Наприклад, антисемітські заворушення Дагестані. Це один із найбідніших регіонів, тому незадоволеність знайшла інший вихід.

Будь-яка помилка тепер зводиться в правило. Так було з виступом Зеленського в канадському парламенті, де його вітала "неправильна людина". Це також могло бути організовано, якщо, наприклад, сьогодні встановлено, що антисемітські графіті у Франції створювалися спеціально.

З метою пропаганди спочатку трансформували реальність: "Слідчі вважають, що зірки Давида малювали двох громадян Молдови, які вже затримані. Ще одна людина відповідала за те, щоб сфотографувати результат та відправити знімки для поширення. Крім того, правоохоронні органи підозрюють, що затримані громадяни Молдови виконували схожі завдання в інших європейських країнах" (У розповсюдженні інформації про антисемітські акції в Парижі знайшли російський слід sled/).

Пропаганда створює фізичний світ за своїм образом і подобою, тобто світ має бути схожим на пропаганду, а не навпаки. Утрируючи, можна сказати, що світ може бути сонячним лише тоді, коли йому дозволить пропаганда...

Колишня радянська людина була дуже слухняною. У голові в нього було записано головне правило, яке у пісні формулювалося так: Жила б країна рідна і немає інших турбот (Л. Ошанін. Пісня про тривожну молодість). Тобто ентузіазм епохи народження СРСР спробували поширити весь період. Потім вожді старіли, а пісні все одно молодшали.

Пісні були умовною радянською "таблицею множення". Там завжди добро перемагає зло, ми нескінченно будуємо нове, а молодь співає та закохується. Пісня програмує всі наші дії:

Якщо завтра війна, якщо ворог нападе

Якщо темна сила нагряне, —

Як одна людина, весь радянський народ

За улюблену Батьківщину встане

(В. Лебедєв-Кумач)

Або: Артилеристи, Сталін наказав!

Артилеристи, кличе Вітчизна нас!

З тисяч грізних батарей

За сльози наших матерів,

За нашу Батьківщину – вогонь! Вогонь!

(В. Гусєв)

Про Шамана: "Путинська держава постправди нікуди не поділася. Путін досі найбільше боїться щирих людей, у тому числі щирих прихильників. Путіну потрібна лояльність, йому не потрібні люди з поглядами. І тут можна спокійно заявляти про те, що жодних нацистських поглядів у Шамана немає, саме тому, що він кон'юнктурник. Сьогодні вигідно співати це, а завтра буде вигідно співати щось інше, і він виконуватиме щось інше"

(Воронін І. Ліга видатних пропагандистів https://www.svoboda.org/a/liga-vydayuschihsya-propagandistov-/32679639.html)

Аксіоми з пісень повинні втілюватися в життя і вселяти спокій. Без цього не обійтися. А ще на допомогу приходили література і особливо кіно. Вони були заповнені і героями, і лиходіями. Це був підручник, але для дорослих. І оскільки дорослі вчитися не дуже люблять, то для них стануть у нагоді пісні та фільми.

СРСР умів породжувати новини без новин – нічого нового там, по суті, не було. Це були такі ритуальні новини, що демонструють правильну поведінку стосовно "радянських богів", що вже пішли і діють. Поклоніння - це найдавніший інструментарій, який демонструє твою "безпеку" для влади.

Хорошою новиною може бути звичайна дія. Прикладом може бути умовне перерізання стрічки на об'єкті, що відкривається. Часто його здавали за планом, а потім доводили до пуття, оскільки він міг бути не до кінця готовим, а план вимагав... "Я наших планів люблю громаду..." - писав Маяковський...

Новини були не новинами, а віртуальними об'єктами, близькими до літератури. Нехай вони були схожими, зате хорошими. І кожен мав право на своє віртуальне щастя. Справжнього щастя треба вимагати, за нього треба боротися. А віртуальне щастя виникає, коли твій розум/душа розчиняються у кінотеатрі-літературі, тобто не в реальному, а у віртуальному світі.

У цьому плані СРСР був щасливою країною, хоча в ньому було заборонено політику. Навряд чи вихід демонстрації 7 листопада хтось може назвати політикою. Це було виявом особливої ​​політичної релігії. Там можна лише поклонятися, схиливши голову. І головне не суперечити мудрим рішенням партії та уряду.

Ми ж визнаємо звичайну релігію, чому не визнати релігію політичну. Якщо ти в неї віриш, тобі добре, а не віриш – тобі погано. Священики оголосять тебе віровідступником... Або, що ще гірше, зрадником. Завтрашній день, як оголошувалося, буде кращим за вчорашній. І це, напевно, краще за потойбічне життя.

Перехід до нового етапу, який назвали перебудовою, розпочався зі зміни медійної картинки. СРСР жив, розуміючи, що все так погано. Перебудова почалася з картинки, що не так добре. Це дві конкуруючі картинки дійсності.

Пропаганда добре працює у разі відсутності інших думок. Радянська пропаганда добивалася це тим, що все від медіа, шкіл та вишів говорили в унісон. Людина могла сумніватися в частковості, але не в генеральній лінії партії. Цікаво, що партійні функціонери були вищими за державні.

Перебудова навіть не порушила цієї ієрархії. Вона просто дозволила допуск до стерильного інформаційного простору інших людей. Першими були міжнародні коментатори, які раптом стали подавати ту ж Америку не як "випадок пекла".

Перебудова – це інші медіа. Так було і в період відлиги, коли з'явилися інші твори літератури та кіно. І це стало такою віддушиною, оскільки література та мистецтво "наблизилися" до людини та її проблем.

Сплески розвитку тих чи інших медіа ведуть до політичних наслідків. Тоталітарні СРСР та Німеччина були результатом сплеску кіно і, хоч і менше, літератури. Дев'ятнадцяте століття створило художню літературу для мас. Вперше з приходом заводів працююча людина отримала вільний час, що дало розквіт роману. Буржуа читали їх у пообідній час. Тобто, з'явився читач.

Двадцяте століття стало століттям телебачення, як раніше дев'ятнадцятий був століттям літератури. Ми вже живемо зараз в інший час – в епоху інтернету. Довгі тексти тепер не в пошані. Але інтернет це швидше реагує на дійсність, а не створює її інструмент. Революції інтернету в арабських країнах сьогодні вже не вважаються такими. Активність там була англомовна і не впливала на арабів, а була спрямована на Захід.

У будь-якому випадку в сучасному світі обсяги інформації, що падають на голову, стали безпрецедентними. І це ще одна причина раптового розквіту пропаганди. Проти машини пропаганди індивід, як правило, безсилий. Інформаційні потоки не зупинити чайною ложкою.

Ми повинні враховувати загальніші правила, щоб бути успішними у конструюванні нового. І не лише конструюванні, а й у розумінні. Сьогодні цей вхід різних медіа пов'язує із різними етапами розвитку людства.

Не слід забувати і те, що два тоталітарні режими СРСР і Німеччини були створені потужними медійними механізмами. Керовані газети та кіно зробили іншим масову свідомість. Звісно, ​​незгодних відправляли за ґрати. Але головний внесок у створення кохання громадян до держави зробили медіа. До речі, Геббельс захоплювався "Броненосцем Потьомкін" С. Ейзенштейна. Тобто цілі були різними, а інструментарій залишався одним.

Сьогодні дослідники вводять поняття метамодернізму для опису часу, в якому ми живемо . Модернізм пов'язали з епохою радіо, постмодернізм (1945 – 2005) з епохою телебачення, а новий метамодернізм – з епохою інтернету. Ще точніше звучить фраза, що метамодернізм пов'язані з епохою онлайнової креативності. Люди виявляються об'єднаними власними історіями/оповіданнями, тому зростає зв'язність, емпатія, розповідь історій. Активність, як виходить, переходить до того, хто у минулих моделях був пасивним. Тепер він – активний гравець. Слухач ніби став водночас і промовцем.

Звідси випливає вмирання минулих медіа, які не давали можливості для такої активності. Пішла ера книг і… розумних людей, які справді були глибокі. Вони досягали глибин людської душі і в описі, і в проникненні в людину. Їх умовно можна назвати атомоходами. Сьогодні епоха вітрильників, що ковзають по воді заради розваги.

Ще однією характерною рисою стало створення загальних текстів, що відбувається в інтернеті, коли задіяна активність багатьох. Одні нападають на інших, інші – на третіх… Інтернет вирує, але на виході… нічого. Інтернет нічого не "гасить", а лише роздмухує. Цей інформаційний вал змітає на своєму шляху.

Сильним медіа потрібні сильні автори. Медіа для всіх - це розповіді про світське життя, акторів і актрис, свіжі фільми... Це медіа для свята, але не для роботи. Свята, звичайно, потрібні, але потрібна і робота... Зникла праця, все робиться, умовно кажучи, легким дотиком пера...

Епоха "інформаційних вітрильників" погана ще й тому, що пропаганда діє як броненосець, легко їх перемагаючи... Пропагандисти б'ють прямим наведенням, у них нескінченні ресурси, а розхльобувати цю кашу доведеться наступним поколінням.

Пропаганда – це також комунікація, але комунікація особлива. Вона завжди голосніше за інших. Пропаганда не буває неправильною, але лише у свій період часу. Новий час приходить із новою пропагандою.