Росія бреше про ракети та дрони: ексклюзивне інтерв'ю з Михайлом Подоляком

Радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу наголосив, що без програшу Росії війна буде масштабована в будь-якому випадку. Більше про це, інвестиції у майбутнє, істерики Росії та появу повідомлення щодо "перекидання військ" з Херсонщини – читайте далі.

Від чого залежать терміни деокупації Криму

В ефірі російського телебачення пропагандист сказав, що треба застосовувати більш жорсткі методи покарання щодо жителів Криму, які виступають проти так званої "спецоперації", зокрема депортувати. Цікаво, хто вони такі, щоб вирішувати щось у нашому українському Криму?

Для Росії це фундаментальна річ. Я думаю, це дуже добре, що вони так говорять. Вони показують, хто вони такі, з якими намірами вони заходять на будь-яку територію. Тут ми говоримо про Крим. Це виключно різного типу геноцидні практики, які вони використовують, щоб прибрати когось, відправити на катівню, депортувати тощо.

Абсолютно зрозуміло, чому ця війна має закінчитись справедливим фіналом. Тому що люди мають право на захист, свободу, захист своїх особистих просторів, мотивів тощо.

Все, що стосується Росії – це виключно про один великий табір, де в людини немає жодного права, крім праці. Ти маєш працювати – бажано безоплатно. Тому ми обов'язково маємо зайти до Криму, дати людям можливість відчути себе людьми. Росія ж дає можливість людям відчути себе тільки рабами.

Люди у Криму продовжують чекати повернення до України. Чи наблизився Крим до України не територіально, а щодо повернення під наш контроль?

Насамперед у Криму класні люди. Вони люблять нас щиро, по-справжньому. До речі, не всі, коли перебувають у вільній країні – Україні, настільки щирі в прояві своїх емоцій, розумінні, що таке Україна, ніж ті, хто побачив, що таке жити без України. Вони й сьогодні продовжують вірити, попри попередні 8 років та вже 2 роки повномасштабного вторгнення. Вони вірять у нас так, як мало хто вірить.

Повне інтерв'ю з Михайлом Подоляком: дивіться відео

Ви пам'ятаєте, як 8 років до початку повномасштабного вторгнення й в Україні, й наші партнери щодо Криму взагалі говорили: "Це не на часі, ми це не обговорюватимемо". У нас у 2015 – 2016 році вся деокупація Криму зводилась до того, щоб по Києву ставили борди "Крим – це Україна". Так, це дуже круто, але було таке відчуття, що процес повернення Криму – це дуже довгий процес.

Сьогодні ж люди точно розуміють, що або ця ситуація дійсно завершиться фундаментально крутим фіналом, в якому справедливість буде повністю відновлена – Крим стане тією часткою України, якою він є. Або ж якщо цю війну ми закінчимо несправедливим фіналом, то це означатиме, що світ поступово прийде до несправедливого фіналу для всіх. Бо немає права, захисту, гарантій, території, суверенітету, суб'єктності тощо.

Україна поверне Крим під свій контроль / Getty Images

Давайте відверто, коли ми говоримо про терміни звільнення, я розумію, що сьогодні дехто може сказати: "Ви ж казали, що ми літом 2023 зайдемо до Криму". Але на підставі чого про це говорили? На підставі математичного аналізу. Скільки, якої зброї потрібно, скільки та коли ця зброя надходитиме, скільки, коли та як працюватимуть санкції проти Росії, скільки та як Росія втратить грошей тощо. Це ж аналіз.

Партнери приймають відповідні рішення про санкції, але водночас велика кількість глобальних компаній з "білою" європейською юрисдикцією продовжує працювати на споживчому ринку Росії, дає можливість отримувати великі податки.

Потім російський бюджет говорить, що на 2024 рік витрачатимуть 14,6 трильйона рублів безпосередньо на війну. У 2023 році на війну витратили 10,2 трильйона рублів. Це конкретно про те, що одна справа – говорити, а інша справа – зробити так, щоб у Росії було набагато менше ресурсів.

Крім того, якщо ми домовились про певні інструменти ведення бойових дій, то ці інструменти мають бути через 7 – 10 днів, скільки потрібно для логістики, але не через 90 чи 120 днів. Чому? Бо про те, яку зброю, у якій кількості ви матимете через відповідний час, розумітимуть і росіяни. А значить готуватимуться до стратегічної оборони, вкопуватимуться. Так Росія завжди робить. Вибирає низку гастарбайтерів і копає.

Тому терміни звільнення тієї чи іншої території залежать виключно від деяких речей:

• гроші та зброя у Росії;
• ресурси та зброя в України;
• терміни, коли ця зброя у достатній кількості використовуватиметься Україною чи Росією.

Також головне – подивитися на те, як Росія воює з точки зору окупованих територій, що вона зробила, внести відповідні швидкі корективи у тактику проведення бойових дій.

Якщо нам, наприклад, бронетехніка сьогодні не потрібна як ключовий елемент, а на першому етапі прориву оборони потрібні, наприклад, дрони, далекобійні ракети, системи РЕБ, авіаційний компонент, то все-таки треба, щоб вони були. Тоді ми можемо прогнозувати терміни.

Але повернемось до головного. Чи є у нас фінал, де ми не заходимо в Крим, який чітко говорив би, що Україна матиме історичну перспективу? Є хоч один фінал, де ми залишили за Росією частку окупованих територій, й у Росії не відбулись відповідні політичні, управлінські зміни тощо. Чи є в нас тоді хоч один шанс зберегтися в історичному розрізі 10 – 15 років?

Правильний фінал війни

Коли ви говорите: "якщо фінал війни буде неправильним". Це "якщо" чисто теоретичне чи складає якийсь відсоток?

Я вкрай оптимістично на все дивлюся попри те, що це дуже складні часи. Ми розуміємо, що практично два роки війни, є певна депресія, певний психоемоційний фон тощо. Але фундаментально все змінилось. Фундаментально змінилось розуміння, що без програшу Росії війна буде масштабована в будь-якому випадку. У світі домінуватимуть насилля та хаос.

Коли ми говоримо про неправильний фінал війни, він звучить, що країни-демократи об'єднались і програли примітивній авторитарній країні. Не Україна програла. Я хочу, щоб ми всі це усвідомлювали. І навіть ті, хто говорить, що це тяжко, неможливо, мають зрозуміти, що це матиме саме такий вигляд – буцімто країни-демократії набагато слабші, ніж окрема авторитарна країна.

Відповідно країни-демократії не зможуть претендувати на глобальне лідерство, а країни з авторитарними системами мають право домінувати та мають право інвестувати в атаку інших територій, не тільки України. Росія стане глобальним домінатором.

Інвестиції в Україну – це інвестиції в гарантоване майбутнє. Навіть не в безпеку, економіку чи щось інше. Це гарантія, що діти не будуть вбиті. Не тільки в Україні, а й в інших державах.

Якщо ти не караєш злодія, і він починає масштабувати свої злочини, то це означає, що він робитиме це на інших територіях. Чому? Тому що авторитарним країнам не треба буде більше боятись демократії. Якщо демократії в об'єднаному форматі не можуть перемогти технологічно відсталу країну – це означає, що вони не зможуть захиститись на своїх територіях. Це треба пояснювати.

Знаєте, чому я оптимістичний? Я бачу зміну в поведінці багатьох політиків у Західній Європі насамперед. Вони розуміють ті ризики, які сьогодні очевидні. Вони розуміють природу цієї війни, того, які будуть наслідки, якщо ця війна буде неправильно фіналізована.

Це не означає, що вони готові позбутися бюрократичності, сумнівів, залишкового страху перед Росією. Відповідно, що вони готові швидко передати необхідний обсяг зброї Україні, готові не проводити дивних внутрішніх дискусій щодо того, чи треба допомагати Україні, чи не треба. Ні, вони все це робитимуть.

Але я точно розумію, що в їхніх очах вже написано, що всі ризики неправильного фіналу війни в Україні вони усвідомлюють в повному обсязі. Це дає надію. Це не означає, що темні часи для нас завтра закінчаться, що ми завтра вже точно звільнимо всі території.

Це означає, що нам доведеться ще багато попрацювати для того, щоб це було. Якщо демократична частина людства хоче вижити у своїх правилах, то немає жодного сценарію не допомагати Україні, не надати все необхідне обладнання і не забезпечити програш Росії.

Успіхи України та втрати Росії

Глава Офісу Президента Андрій Єрмак сказав, що ми пройшли 70% дистанції, наш контрнаступ триває. Йшлося про відсоток від нашої загальної дистанції чи від дистанції контрнаступу?

Давайте коротко підсумуємо те, що ми маємо після практично 630 днів війни, і буде зрозуміло. Ми сьогодні маємо низку окупованих територій, де Росія перебуває в обороні, намагаючись захистити те, що вона в нас забрала. Йдуть активні бойові дії.

Росія не просувається вперед і не просунеться. Вона розуміє, що в неї немає ресурсу для захоплення всієї України. У неї немає ресурсу, щоб домінувати в Україні. Вона нас ненавидить і тому атакує цивільне населення. Це ключовий аргумент Росії, але ворог перебуває в обороні.

Україна натомість поступово тисне. Можливо не в тому обсязі чи не з тією швидкістю, в якій нам з вами б хотілося, але ми ж маємо усвідомити, хто є нашим опонентом. Це не якась там нікчемна невеличка організація чи країна з невеликими ресурсами.

Нам протистоїть країна, яка ще вчора домінувала в глобальному політичному просторі, яка вчора, використовуючи свої шантажні методи ведення зовнішньої політики, домінувала з точки зору правил, за якими ми з вами мали жити й сиділа в G20 і G8. А сьогодні ми системно знищуємо репутацію цієї країни.

До речі, зустріч очільників Китаю і Сполучених Штатів чітко фіксує, що більше глобального гравця під назвою Росія не існує, бо її вивели з переліку тих країн, які обговорюватимуть устрій глобального політичного простору.

Ми повністю знищили домінування Росії в Чорному морі. Вони втекли своїм розхваленим чорноморським флотом на новоросійські бази, і тепер виводять свої кораблі в море біля Новоросійська, для того, щоб атакувати "Калібрами" цивільне населення.

Росія завжди воює по-зрадницьки, але вона не домінує в акваторії Чорного моря. Ба більше, Україна створила альтернативний зерновий коридор й активно його використовує, транспортуючи ним велику кількість зерна. І ми довели світу, що не треба звертати увагу на Росію та її примітивний шантаж. І дивіться, Росія не коментує це.

Також ми поступово роззброюємо півострів Крим, відкриваючи там небо, знищуючи російські С-400 "Тріумф" та засоби РЕБ. Це дає нам можливість активно відпрацьовувати по ресурсній базі (агресора – 24 Канал), через яку йде забезпечення всієї окупаційної армії по лінії фронту. Це достатньо вагомо, і це шокувало наших партнерів.

Коли говоримо про тяжкі й депресивні часи, не забували, де ми сьогодні перебуваємо і про що ми сьогодні розмовляємо. Ми розмовляємо про те, що Україна зламала Росію в Чорному морі, що Україна шокувала цим наших партнерів.

Сьогодні Україна, попри відсутність таких ключових елементів, як авіація і далекобійні ракети в достатній кількості, продовжує тиснути на низці напрямків. Росія для того, щоб якось відвернути нашу увагу від наступальних операцій, пробує контратакувати на Авдіївському, Бахмутському чи Лиманському напрямках. Але це жести відчаю.

Я розумію, що це складно все уявити, але я підкреслюю. Я хочу, щоб всі в нас, хто відчуває тяжкий психологічний стан, щоб вони розуміли, хто сьогодні Україна, як вона виглядає в світі, що вона вже зробила і що вона продовжує робити, і що вона обов'язково доведе все до правильного фіналу.

Що означає заява про "відхід" росіян з Херсонщини

Давайте тоді про жест "Блєдної Молі" або ж повідомлення про те, що росіяни збиралися передислокуватися на більш вигідні позиції, а потім видалили це повідомлення як не зовсім коректне або неправдиве. Що це взагалі було тоді?

Я достатньо скептично ставлюсь до якості управлінської вертикалі в Росії. Ця нескоординованість дій є проявом того, що всередині Росії є конфліктні ситуації та певні процеси ерозії.

Якщо конкретно про повідомлення, яке з'явилося, а потім зникло, – можна сказати, що це фальстарт. Очевидно, що вони готувалися до можливості такого сценарію. Можливо, хтось там якусь інформацію передав, вона була неправильно проаналізована, як це, в принципі, і притаманно Росії. Відповідно, в Росії вже розпочалась якась істерика через прийняття такого рішення.

Важливо, що це повідомлення було тиражоване державними агенціями "ТАСС" і "РИА Новости", а після цього воно так само синхронно було видалене. Це ж не просто так. Це дуже конкретно говорить про те, що є певні процеси розбалансування, тобто неефективності управлінських вертикалей навіть у військовому керівництві Росії.

Це добра ознака, що все, що робить Україна, вона робить правильно. Тиск збільшується, нервовість в Росії зростає, і такі достатньо цікаві факти ми з вами бачитимемо дедалі більше. Нам просто треба, попри все, продовжувати тиснути на Росію в різних сенсах цього слова.

Проблеми та ресурси Росії

Російські воєнкори пишуть, що Росія не зможе перекинути на лівий бере ніякого мобілізаційного резерву, бо окупанти вже залучили його. Водночас секретар Ради безпеки Росії Ніколай Патрушев доручає губернаторам готуватися до переходу на мобілізаційну економіку.

Щодо російської мобілізації, то я масштабував би це питання. Всі говорять, що Росія щось робить, що в неї велике виробництво ракет, військова промисловість, мобілізаційні процеси тощо. Це супер, от тільки вся ця інформація, вона з джерел під назвою російська пропаганда. Тому що в Росії все відбувається не так, як вони говорять. Воно виглядає набагато гірше.

Це не означає, що треба недооцінювати Росію, тому що це все ж таки велика країна, що має велику кількість ресурсів, зокрема і зайвих грошей. Але їхнє військове виробництво, м'яко кажучи, не настільки суттєво зросло.

Чому вони постійно істерять про потребу переводити свою економіку на мобілізаційні рейки? Тому що їм нічого не вдається зробити. У Росії дійсно є ракетне виробництво, але це не той обсяг, про який заявляють росіяни. І про який ми думаємо, що Росія нібито має потужні виробництва і тисячами їх штампують.

Дронове виробництво в них теж безумовно є, але не в тій кількості, як було. Російська економіка і до повномасштабного вторгнення не була конкурентною, бо виживала коштом сировини, яку масштабно продавала. А сьогодні вона через суттєві санкційні обмеження є нетехнологічною і сповненою проблем.

У нас всі говорять, що росіяни мають дуже великий мобілізаційний резерв і вони набагато більші з точки зору цього резерву, ніж Україна, і що це страшно. Тільки в них так само мобілізаційні проблеми у величезному обсязі, тому що це все фікція, що всі там підписують контракти й готові йти воювати за гроші.

Насправді не так вже й багато грошей вони видають тим людям, які готові утилізуватись в Україні. Крім того, якщо у вас "хвора" економіка, то вона ж "хвора" у всьому, зокрема й у можливості фінансувати дешевий ресурс.

Знищена російська техніка в Україні / Getty Images

Чому дешевий? Тому що, наприклад, вони не хочуть відправляти танк – він дорого коштує, а хочуть відправити дешевого мобілізованого, тому що він нічого не коштує. І на ньому можна ще й зекономити. Тому в них, безумовно, складні процеси з мобілізацією.

Не варто забувати й про корупцію, яка в Росії просто фантастична за обсягом. Корупція – це суть і синонім Росії, і вона нікуди не зникла. Навпаки, сьогодні вони поводять себе так, ніби в останній день. У Росії треба красти, красти й ще раз красти, і вони це роблять. Це є ознакою вмираючої держави. Це не означає, що завтра все закінчиться, бо її ще треба дотиснути, але це вмираюча держава.

Вона не є ефективною з точки зору економіки, мобілізаційних процесів, чи тактики та стратегії ведення бойових дій. Росія компенсує свої втрати кількістю розконсервованої техніки та снарядами, отриманими з Північної Кореї. Але маємо все це правильно оцінювати, не лякати себе додатково. І навпаки, дивитись на ознаки держави, що вмирає.

А що загалом означає ось ця фраза "мобілізаційна економіка"? Що вони мають на увазі?

Вони мають на увазі, що всі соціальні програми мають бути звернуті, скорочені, і все має йти на закупівлю чи виробництво військової техніки: амуніції, снарядів, патронів, дронів і т.д. І тому все, що вони там планували у межах національних проєктів, інвестицій в ІТ-сектор, сільське господарство – все має бути скорочено.

В Росії є дивний персонаж – Марат Хуснулін, який заявив, що вони до 2030-го року побудують мільярд квадратних метрів житла. Тобто в Росії це ключова проблема, їм справді треба кудись переселити людей, які не мають житла. Щоб це зрозуміти, достатньо подивитися на картинки з реальних російських міст, а не на Москву чи Санкт-Петербург. І це все буде скорочено і перенаправлено на те чи інше військове виробництво.

Це також не означає, що вони це військове виробництво достатньо швидко розбудують. Вони просто вкрадуть на військовому виробництві трошки більше грошей, ніж це роблять сьогодні, – і це круто. Тому я хотів би, щоб ми не недооцінювали Росію. Але з іншого боку, я хочу, щоб ми самі себе не лякали, переоцінивши її потенціал.

Водночас Патрушев напередодні вторгнення і протягом першого року вторгнення обіцяв тут і зараз "поставити на коліна" Україну, а після практично двох років війни говорить, що треба швидко перейти на мобілізаційні рейки. Це означає, що вони перебувають у передпанічних настроях. Дивимося за цим, робимо все, щоб цих настроїв у Росії було набагато більше.

Другу частину інтерв'ю з Михайлом Подоляком читайте вже незабаром на сайті 24 Каналу.