Чим небезпечне отримання бойових виплат тими, хто не виконує бойові завдання

18.11.2023, 14:23

У 1943 р. генерал-лейтенант Леслі Макнейр – якого часто називають невизнаним архітектором американської армії – намагався вирішити проблему мобілізації людей в піхоту. Маючи можливість обрати рід військ, солдати всіляко уникали піхотні підрозділи, тому що саме там ризик для життя був найвищим.

Генерал Макнейр запропонував запровадити Значок бойового піхотинця (Combat Infantryman Badge), а з часом (у 1944 р) – також бойову доплату за несення служби під прямим вогнем супротивника (the Badge Pay). Цей значок досі вважають найповажнішою військовою відзнакою в США. А бойові виплати дали початок принципово новому виду оплати військової праці, хоч їх адміністрування і дуже змінювалось в наступні десятиліття.

Більшість традиційних виплат в армії – це кошти, завдання яких – або спонукати до ефективної служби (наприклад, надбавка за кваліфікацію), або компенсувати специфіку умов її несення (наприклад, надбавка за службу в високогірних місцевостях, яка існує в Україні, або – з прикладу США – надбавка за перебування відокремлено від родини).

Але суть бойових виплат за їх задумом була більш складною, ніж просто фінансова мотивація чи фінансова компенсація шкоди. Ці виплати були символом справедливості та поваги, і засвідчували суспільне визнання смертельного ризику, на який ідуть бійці.

Підхід до виплати бойових дуже відрізняється між країнами, і навіть в США, де вони вперше з’явились, ці виплати значно еволюціонували з часів Другої світової війни. Їх еволюція і відмінності відображають саме зміни у суспільному ставленні до бойових ризиків і політиці їх визнання.

Наприклад, в США ці виплати поступово змінились на виплату за перебування під ворожим вогнем (Hostile fire pay) та виплати за перебування в безпосередній небезпеці (Imminent danger pay). В інших країнах з’явились свої відповідники (наприклад, доплата за операційний ризик в Канаді, Х-фактор у визначенні військових зарплат в Великій Британії, або доплата за виконання бойових дій в Австралії).

Але головна зміна полягає в тому, що сьогодні армії країн НАТО скомплектовані за контрактним принципом і останній випадок мобілізації відбувся за часів Війни у В’єтнамі.  Відповідно зараз, ризикованість цієї професії не завжди сприймається суспільством як плата за громадянський обов’язок і оцінюється за принципом, схожим на інші види добровільної діяльності.

Наприклад, оцінка ефективності бойових виплат США корпорацією RAND у 2019 р. передусім задавалась питанням того, наскільки вони відповідають поточним бойовим ризикам, наскільки їхній обрахунок технічно відповідає задачам ймовірнісної оцінки ризиків, і наскільки прозорим є їхнє адміністрування.

У Великій Британії, Х-фактор враховує не лише ризик загибелі або поранення, але і низку можливих наслідків служби для психічного здоров’я людини, в тому числі – довготермінові наслідки та ПТСР. Однак після тривалих політичних дебатів в Британії було вирішено застосовувати Х-фактор на рівних для всіх військовослужбовців, оскільки поточна позиція суспільства – це визнання того, що кожен професійний військовий має погоджуватись на однаковий ризик, підписуючи контракт.

Відшліфовка бойових виплат в країнах НАТО стикалась і з проблемою маніпуляцій. Наприклад, під час війни в Іраці, бойові спочатку виплачувались за повний місяць, навіть якщо протягом цього місяця військовослужбовець перебував у червоній зоні бодай один день. Очевидно, це спокушало багатьох організовувати одноденні вильоти на передову, і завершилось зміною на оплату за поденним обрахунком.

Наша війна сьогодні – це не буденне організаційне управління професійними арміями НАТО. Це сотні тисяч людей, які ніколи не планували ризикувати життям, але роблять це заради мільйонів інших в тилу. Вони роблять це не заради грошей, а тому що вони громадяни, яких призвали до армії захищати свої країну.

Як влучно сказав Фукуяма, національний військовий обов’язок – тобто готовність на вищу жертву як плата за громадянство – це одна з основ сучасної демократичної держави, яка об’єднує людей і дозволяє їм побудувати щось спільне. І саме цю солідарність символізують бойові виплати. Вони свідчать, що навіть в час скрути, як би не було важко, ми віддаємо найбільшу шану бійцям, яким стало духу піти під ворожий вогонь. Сьогодні в Україні бойові виплати  виконують саме ту роль, заради якої були колись створені.

І сьогодні цей символ і – під загрозою. Не через обстріли, не через брак грошей, а тому, що бойовими виплатами маніпулюють, деякі люди, свої ж. Виплати за ризик життям отримують працівники, чия робота не має нічого спільного з перебуванням в зоні бойових дій, є навіть окремі люди, які вдають службу на передовій, навідуючись туди ненадовго та епізодично.

Такі вчинки є значно небезпечнішими, ніж просто неефективне або нецільове використання коштів. Вони руйнують базову конструкцію в соціальному договорі нашої держави. Вони руйнують впевненість бійців, що суспільство визнає і справедливо оцінює їх Чин. Вони руйнують впевненість ще непризваних громадян, що у разі мобілізації на передову вони здобудуть беззаперечну повагу і визнання їхнього громадянського вчинку від кожного, хто залишається поза червоною зоною.

Справедливість цих виплат має бути беззаперечною. І Міністерство оборони буде захищати їх від дискредитації. Бо це більше, ніж гроші. Відчуття залізної солідарності довкола винятковості бійців, які виконують бойові завдання – це те, над чим і треба будувати наш залізний купол.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net