Він – у криваво-червоному, вона – у вишиванці. Про що говорять костюми «Балади про співочих пташок та змій»

«Голодні ігри: Балада про співочих пташок та змій» для шанувальників світу Панему вже у кіно. Але не сподівайтесь, що костюми та шоу нової картини будуть такими ж розкішними, як і ті, що ви бачили раніше. Ні, ми побачимо, з якого бруду починались «Голодні ігри». І з чого починав майбутній тиранічний президент Пандему Коріолан Сноу.

Про що фільм, можна почитати тут. 

З жиру тоді Капітолій ще не бісився

64 роки до подій, які відбуваються в перших «Голодних іграх» - Панем намагається прийти до тями після війни. Пройшло 10 років після придушення повстання дистріктів, а країна й досі не очухалась від наслідків. Бідують на межі виживання навіть деякі капітолійські аристократи.

Художниця-костюмер Тріш Самервіль (вона ж займала цю посаду у фільмі «Голодні ігри: У вогні») говорить, що режисер всіх (окрім першого) фільмів франшизи Френсіс Лоуренс цього разу поставив задачу - передати відчуття повоєнної розрухи. Тож за основу було взято світ 1940-1950-х років, коли пів планети приходили до тями після Другої світової, в основному, звісно, орієнтувались на повоєнні США.

Попри те, що стилістика одягу «Голодні ігри: Балада про співочих пташок та змій» значно відрізняється у скромнішу сторону, тут є свої цікавинки, на які варто звернути увагу. Тож які послання приховала Тріш Самервіль та її команда?

Для аристократів з Капітолію – спроби виглядати вишукано та дорого (навіть якщо нема чого їсти, а з житла виселяють за несплату), а для мешканців зубожілих регіонів-дистріктів – доношувати те, що залишилось з довоєнних часів.

Але навіть багатим капітолійцям художниця-костюмер не дозволила яскравих кольорів. Все однотонне, без принтів, ніяких квітів чи візерунків на тканинах. Чорний френч на суворому декані Касці Хайботтомі (Пітер Динклейдж) більш нагадує сутану інквізитора, ніж викладача. Світло-рожевий костюм сестри Коріолана – Тигрис (Хантер Шафер), який вона, до речі, будучи бідною, шила самотужки, – вишуканий, але теж стриманий, з чіткими лініями і трішки відливає металом. Нічого видатного й в банальному костюмі першого телеведучого шоу Лакі Флікермані (Джейсон Шварцман). Строга класика, нічого зайвого.

Поєднання Віллі Вонка та Франкенштейна

Виняток зроблено лише для архітекторки Ігор докторки Волумнії Галл (Віола Девіс) – її вбрання то переливається, як зміїна шкіра, то стікає багряними патьоками, а червоні рукавички ніби натякають, що її руки в крові гравців шоу. Вона – прообраз Ігор майбутнього. І до цього персонажа (а значить, і до її образу) особливі вимоги.

Режисер картини Френсіс Лоуренс розповів журналу People, що просив акторку орієнтуватись на безумного кондитера Віллі Вонку з фільму 1971 року «Віллі Вонка та шоколадна фабрика».

«У цьому персонажі була якась дика, химерна креативність і радість творчості, але з таким зловісним підѓрунтям», - каже Лоуренс.

Цим же казковим героєм надихалась і Тріш Самервіль. За її словами, вона творила для образу архітекторки Ігор щось на кшталт «атмосфери божевільного ученого Віллі Вонки, доктора Фанкенштейна»: поєднання химерності та підступності.

«У неї повинна бути весела сторона, яка вас притягає, але в той же час вона дійсно загрозлива», - каже Самервіль.

А от дітище Волумнії Галл - «Голодні ігри» - далеко не таке яскраве і видовищне шоу, як нам показували в попередніх фільмах. Обідрані юнаки та дівчата – такими приїхали, брудні, та голодні – б’ються одне з одним на сірій і нудній арені якимись іржавими підручними предметами.

Не дивно, що глядачі позіхають і нудьгують, спостерігаючи таке. І щоб «Ігри» не закрили, головній архітекторці шоу треба вигадувати нові принади та цікавинки.

Наприклад, закріпити за кожним бійцем наставника з числа аристократичної капітолійської молоді. Його завдання – зробити свого підопічного трибута якомога цікавішим для публіки.

Це вже набагато пізніше будуть особисті стилісти у кожного трибута, костюми учасників виглядатимуть навіть яскравіше, ніж у капітолійських багатіїв. Але не зараз. Тут їсти нема чого, не те що наряджатися.

Збіднілий аристократ і наставник Коріолан Сноу (Том Блітт)

У 8 років майбутній президент Панему залишився сиротою, їх з сестрою виховувала бабуся, доходів не було майже ніяких. Всі сподівання сім’ї були на те, що розумний, здібний та старанний Коріолан, закінчивши академію, здобуде стипендію, щоб вступити в університет. На випуск йому доводиться вдягнути перешиту сорочку з ґудзиками з кахлів. Чорна затісна жилетка не тільки підкреслює його стан, а й натякає на стриманість, вміння тримати себе в руках, попри великі амбіції.

На Іграх Коріолан, як і його сокурсники з академії, вдягнені в щось на кшталт червоної уніформи – строгий костюм-трійка. Нічого зайвого – лише гострі стрілки на штанях та гострі чіткі складки на спідниці відображають безкомпромісність та безжалісність. Сорочка – сіро-блакитна, ні в якому разі не біла, щоб не було різкого контрасту кольорів.

Червоний колір для уніформи Академії Капітолія Тріш Самервіль обрала, щоб він виділявся на тлі сірої повоєнної розрухи Але цей відтінок червоного не виглядає яскравим чи святковим, радше похмурим і чимось нагадує колір венозної крові. До речі, як розповідала художниця-костюмер в інтерв’ю виданню Elle, коли студенти рухались вгору-вниз сходами академії – це було схоже на потік крові.

Власне, який би одяг не шили для Коріолана – уніформу, ошатне вбрання чи щось для відпочинку – це завжди виглядає строго і дуже офіційно, підкреслюючи цілеспрямованість юнака.

Трибут з 12-го дистрікту Люсі Грей (Рейчел Зеглер)

На відміну від ніби закутого у панцир Коріолана, його підопічна з найбіднішого дистрікту № 12 уособлює собою цілковиту свободу, гнучкість і незалежність.

Через десятиліття після війни жителі дистріктів ще не зазнавали стільки утисків і пам’ятають, як було раніше. Тож їхній одяг хоч і небагатий, але намагалися зробити його яскравішим за допомогою якихось аксесуарів, тієї ж вишивки. Загалом одяг мешканців дистріктів нагадує одяг американського робітничого класу з часів Великої Депресії і десь до 40-х ХХ сторіччя. До речі, над тим, щоб зістарити костюми, працювала ціла команда художників!

Та й солдати-«миротворці» теж ще не мають таких білих стильних строїв чи навіть якоїсь вишуканої броні, як через 60 років. Це проста сіра уніформа, а їх цивільний одяг майже нічим не відрізняється від одягу робітників, хіба шо новіший та однакового для всіх блакитно-джинсового кольору.

Незважаючи на те, шо Люсі живе у шахтарському регіоні, вона належить до кочового племені кові, і тому її одяг на фоні інших вирізняється світлими і різнобарвними кольорами. Спідниці – з легкої повітряної тканини, корсети чи блузки – з яскравою вишивкою, старі, але кокетливі чобітки з високою шнурівкою, на підборах.

Люсі Грей – співачка, тож в цьому вбранні вона органічно виглядала на сцені з гітарою, виконуючи пісні у стилі кантрі, чи десь на лоні природи.

Сукня, в якій її забрали з дому та в якій їй довелось виступати на Іграх, дісталось Люсі від матері. Тріш Самервіль розповідає, що вона шукала для низу сукні тканину, яка б виглядала ніби трохи вицвілою, щоб передати старість виробу і щоб вона водночас переливалась кольорами веселки. Сукня не повинна була сковувати рухів героїні на арені, але мала підкреслити її ніжність і небажання вбивати чи зробити бодай комусь шкоду, хоч і заради спасіння власного життя, а безліч рюшів додавали героїні жіночності і акцентували на її юності.

А ще в одязі Люсі є парочка пасхалок для фанатів франшизи. Приміром, на корсеті зображені ручним розписом змії, які підкреслюють спорідненість дівчини з цими небезпечними плазунами, але також намальовані і квіти водяної лілії – кітніса, як натяк на те, що в подальшому за свободу боротиметься Кітніс Евердін.

Це цікаво

Актори намагались вкрасти костюми

Як розповіла Тріш Самервіль в інтерв’ю Harspers Bazaar, багато акторів хотіли отримати якусь пам’ятку про знімальний процес, тож намагались винести бодай деталь одягу. Доводилось пояснювати, що не можна цього робити.

«Ми робимо лінійку товарів, натхненних «Баладою», тому, я сподіваюсь, що вони таким чином все ж зможуть взяти щось додому», - відмітила дизайнерка.

В тему

В мережі вже можна знайти безліч реплік костюмів головних персонажів «Голодних Ігор: Балада про співочих пташок та змій». Фанати використовують скопійовані вбрання і для повсякдення, і для карнавалів.

Шукають схожі вишиті блузи на усіляких інтернет-майданчиках (передбачаю, що на фоні цього захвату українські вишиванки переживатимуть нову хвилю популярності, адже деякі з нарядів героїні дуже схожі й на наші).