«Бойових зіткнень не буде»: кінодіячі — про новий склад керівництва Спілки кінематографістів

Результати нещодавнього ІХ з’їзду Національної спілки кінематографістів можна назвати майже революційними. Уперше за часи розвитку вітчизняної кіноіндустрії, що розпочався десять років тому, до керівних органів Спілки ввійшли молоді кіноменеджери, практики сучасного кінопроцесу, у професійному портфоліо яких — організація знакових кінофестивалів (зокрема й міжнародних) і великих кіноінституцій, багаторічний досвід міжнародної копродукції та успішна продюсерська робота.

Понад те, деякі з них лише цього року зважилися на крок, який раніше навіть не розглядали, — стати членами НСКУ. Бо Спілка у сприйнятті багатьох кінематографістів нового покоління — такий собі рудимент радянського минулого, і на якісь тектонічні зсуви у вітчизняному кінопроцесі вона нібито не впливає.

Але у плині цього кінопроцесу настала та година Х, коли нове покоління зрозуміло: НСКУ як найдавніша (була створена у 1957 році) та наймасовіша кіноорганізація таки має потенціал структури, що в змозі дієво представляти, захищати, відстоювати права кінематографістів. І насамперед — право на професійну самореалізацію. Втілити цей потенціал на практиці можливо лише за однієї умови: принципового оновлення самої Спілки.

Тож від літа почалася розробка програми оновлення, яка мала бути заявлена на засіданні найвищого органу управління НСКУ — черговому з’їзді. Перед цим було створено ініціативну групу з проведення самого з’їзду. Так сформувалася команда претендента на посаду нового голови Спілки — продюсера, організатора фестивалів, керівника «Артхаус трафік» Дениса Іванова — до якої, зокрема, ввійшли Юлія Сінькевич (колишня генпродюсерка Одеського МКФ, співзасновниця Української кіноакадемії, членкиня наглядової ради Українського інституту, Європейської кіноакадемії та Українського Оскарівського комітету), Ольга Бесхмельниціна (продюсерка, голова правління Української кіноакадемії, виконавча директорка Фонду культурної дипломатії UART), кінорежисери Валентин Васянович, Володимир Тихий, Дмитро Сухолиткий-Собчук, а також такі досвідчені кінодіячі як Сергій Тримбач (кінокритик, кінознавець, кіносценарист, громадський діяч, голова НСКУ у 2009–2016 роках), Людмила Горделадзе (кіноменеджерка, багаторічна директорка кінотеатру «Жовтень»), Володимир Войтенко (кінознавець, головний редактор сайтів «Кіно-Коло»).

До розробки програми реформування Спілки ініціативна група залучила майже сотню кінематографістів, які впродовж декількох місяців обговорювали та формували спільну візію оновленого механізму діяльності НСКУ.

…Всі роки Незалежності головною проблемою Спілки були фінансові труднощі. Найбільш гарантованим джерелом доходу була оренда приміщень Будинку кіно (сьогодні він — єдиний актив НСКУ). Використовували й кошти з депозитів, на яких зберігалися гроші від продажу спілчанського пансіонату в Алушті та частки в московському Кіноцентрі. Пандемія та повномасштабна війна довели фінансові складнощі до критичної межі (враховуючи ще й кількатисячні комунальні борги). Тож не дивно, що тривалий час охочих очолити Спілку в такій екстремальній ситуації, окрім Дениса Іванова, довго не знаходилося. Але наявність єдиного безальтернативного кандидата зробила би вибори на з’їзді нелегітимними.

І за декілька днів до зльоту спілчанам, які не входили до команди Іванова, вдалося вмовити кінооператора Сергія Борденюка, який 12 років був секретарем правління Спілки, подати свою кандидатуру. Власне, це і зробило результати голосування за нового голову передбачуваними ще до їхнього початку.

Переважна частина спілчан — кінематографісти або поважного віку, або ті, хто є членом осередку вже багато років. Тому й переважну кількість голосів вони віддали за Сергія Борденюка — людину, яка їм добре знайома та зрозуміла. А конструктив, який пропонував Іванов у своїй програмі, зокрема механізми подолання фінансових труднощів, їх відверто налякав, особливо слово «інвестиції» (Іванов розповів про різні шляхи залучення коштів не лише на роботу Спілки, а й на підтримку кіновиробництва). У цьому слові спілчанам примарився привид якогось «інвестора», якого Іванов нібито хоче привести, аби відібрати в них Будинок кіно. З підозрілістю сприйняли й сучасну кінолексику: кінознавець з Одеси закинув Іванову, що той, мовляв, бравує якимись малозрозумілими популістськими поняттями — «кастинг», «пітчинг», «промоушн», «постпродакшен», а головне — «турбота про мистецтво» — у його програмі відсутнє.

Та попри весь світоглядний розрив поколінь, диво таки сталося. Так само ж дружньо, як вони проголосували за Борденюка, спілчани віддали голоси й за нові імена у складі секретаріату та правління — керівних органів, без рішень яких будь-який голова мало на що спроможній.

Акт об’єднання засвідчив, що кінематографісти зрозуміли: в ці складні часи вони самі мають взяти відповідальність за своє професійне виживання. Бо попри всі суперечки та непорозуміння, які вирували на з’їзді, наскрізним у багатьох промовах був один-єдиний мотив: сьогодні їм нема від кого чекати підтримки, бо орган, який за своїм визначенням зобов’язаний її надавати — Держкіно — вже давно перетворився на їхнього антагоніста.

Вже після з’їзду Денис Іванов сказав, що для нього важливіше не те, чи стане він головою Спілки, а те, щоб реформаторська програма, з якою вони командою йшли на з’їзд, реалізовувалася. За цієї умови члени команди й увійшли в керівні органи НСКУ (до секретаріату — Денис Іванов, Юлія Сінькевич, Ольга Бесхмельниціна, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Сергій Тримбач, Володимир Тихий; до правління — Сінькевич, Сухолиткий-Собчук, Тихий, Тримбач, Васянович, Володимир Войтенко).

Ми розпитали кінематографістів про їхні очікування від зміни керівництва НСКУ, про те, в чому вони бачать головну місію Спілки, її вади й проблеми, та чи вважають її в принципі здатною на анонсоване радикальне оновлення.

Тарас Ткаченко, кінорежисер, голова НСКУ у 2016-2017 роках:

Тарас Ткаченко (фото з фейсбуку)

— Як людина, яка свого часу очолювала Спілку, цілком розумію, які непрості виклики стоять зараз перед новим головою та оновленим складом керівних органів. Розв’язання економічних, фінансових проблем — найважчий, болючий і дуже витратний із точки зору людських ресурсів момент. Ці питання, питання виживання Спілки, відбирали в мене 90 % часу всієї роботи. Все ускладнювалося ще й тим, що будь-які намагання щось змінити наражалися на постійний спротив старшого покоління спілчан. Вони чомусь у всьому вбачали якусь підступність, злочинні наміри проти них. Простий приклад: я запропонував перевести зарплати спілчан на картки — бо це ж ненормально у наш час: стояти в черзі до каси бухгалтерії. Мені сказали: «Ви хочете вкрасти наші гроші». Спілчани начебто і хотіли змін, але коли зміни розпочиналися, вони їх боялися та відторгали...

Питання реформування НСКУ вкрай нагальне. Але спочатку треба переформатувати свідомість більшості спілчан. У механізми правління статутом закладені демократичні інструменти. І з урахуванням того, що зараз до секретаріату та правління разом із досвідченими кінематографістами пройшла конструктивна молодь, із якою новий голова налаштований на дієву співпрацю, то нарешті у Спілці відбудеться оця синергія, що перетворить її на справжній фундамент підтримки всієї кіноспільноти.

Юлія Сінькевич, кінопродюсерка, колишня генпродюсерка Одеського МКФ:

Юлія Сінькевич (фото: Руслан Новосьол, «Детектор медіа»)

— Що Спілка має давати кінематографістам? Дуже гарний приклад Голлівуду, де гільдії сценаристів та акторів продемонстрували, як жорстко вони відстоюють інтереси своїх членів, які при цьому слідують рекомендаціям своїх гільдій: актори, наприклад, не будуть зніматися в обхід рекомендацій гільдії, оскільки розуміють, що вона відстоює їхні інтереси й надалі надаватиме їм юридичний захист, забезпечуватиме умови для їхньої професійної реалізації, гідні тарифи оплати праці, і вони можуть на неї спиратися.

НСКУ має стати такою ж організацією. Щоби наші кінематографісти були захищені, щоби метри, які вже не в змозі працювати, мали підтримку. І, звісно, вона повинна лобіювати інтереси всієї кіногалузі. Спілка має бути повноцінним гравцем у галузі чи й навіть законодавцем.

Якщо в НСКУ почне ефективно діяти нова команда, яка має професійну візію переформатування Спілки у дієвий орган підтримки інтересів кіногалузі та її розвитку (при цьому спілчани мають бути готовими приділити цьому велику кількість свого часу, бо це ж волонтерська робота, громадська діяльність), то за одну каденцію, до наступного з’їзду, все це можна зробити.

Валентин Васянович, кінорежисер:

Валентин Васянович (фото з фейсбуку)

— Я вірю, що Спілку можна переформатувати, але в цьому необхідно переконати людей старшого покоління, яких більше, ніж молодих і середнього покоління. Інакше може нічого не змінитися, і треба буде ще чотири роки чекати наступного з’їзду, аби відбулися зміни. Бо старші спілчани уявляють все по-своєму, вони тримаються за якісь незрозумілі для мене речі. Вони не можуть нічого організувати, тому що відсутні й креатив, і взагалі звичка щось робити, а від формул, які пропонують ті, хто молодший за них, відчувають якусь небезпеку.

Марина Врода, кінорежисерка, членкиня НСКУ:

Марина Врода (фото: Ігор Македон)

— Нові кінематографісти, які зайшли до керівних органів Спілки, мають багато чого роз’яснити людям старшого покоління, які сформувалися в радянському суспільстві, були закриті від західного світу — бо в них є свої страхи: ось, мовляв, хтось прийде і все «приватизує». І ці страхи мають підстави, тому що після розвалу СРСР капіталізм формувався в нас абсолютно брутально (про це я зняла «Степне» і саме цю тему я у фільмі критикую).

Старшому поколінню новий менеджмент здається агресивним, і я розумію, звідки росте ця недовіра. Тому нова команда має більше вкладати сил, щоби пояснювати, хто вони. Бо пострадянська спадщина — це не тільки музеї та назви вулиць. Це люди, наші. Їхня скептична налаштованість умотивована, але вони мають довіритися новим людям і разом із ними рухатися вперед, а не консервуватися в цьому скептицизмі, аби не деградувати.

Треба оновити статут НСКУ, адаптувати його до актуальних умов: має, зокрема, бути юридична основа для того, щоб ми могли залучати міжнародні кошти, що сьогодні критично важливо. І в наших продюсерів, членів Спілки (зокрема нових) уже накопичений досвід залучення таких коштів.

Має виконуватися функція профспілки, яка захищає кінематографістів поважного віку — вони не повинні бути покинутими, і це дуже велика складова роботи Спілки.

Тому питання переформатування НСКУ, на мій погляд, складається з декількох речей: законодавчих, формування довіри старшого покоління до нового (а для цього нові люди мають напрацювати правильні форми комунікації), і вже тільки потім ставити реальні цілі. Тому що реальні цілі ніхто не буде чути, якщо люди відчуватимуть до себе зневагу. І оці два світи мають зустрітися, не побоятися довіритися один одному — тільки так можна вийти на новий рівень.

Андрій Дончик, кіно- й телережисер, голова Ради з державної підтримки кінематографії у 2019‒2021 роках, член НСКУ:

Андрій Дончик (фото: Wikipedia)

— Для мене максимальна реформа на сьогодні — зберегти Будинок кіно, зробити в ньому хоча б мінімальний ремонт. Тобто хоча би зберегти те, що є. А те, чого хоче багато кінематографістів, — щоби Спілка представляла їхні професійні інтереси — цього ніколи не буде, тому що представляти ці інтереси можуть ті організації, які фінансують кінопроцес і, відповідно, можуть впливати на нього. Впливати на кінопроцес — усе це залишилося в минулому.

Ну, наприклад. Оголосили конкурс на посаду голови Держкіно, виграла Юлія Сінькевич, кіноспільнота її підтримала. Призначили Марину Кудерчук. Кіноспільнота вийшла з протестами. І що? Так, ми заявили свою позицію вголос, нас почули, але на процес це не вплинуло. І не буде впливати ніколи.

Я вважаю, Спілка має не впливати на кінопроцес, а іншим займатися. Це фактично профспілка, яка опікується ветеранами, своїми місцевими осередками, Будинком кіно, організовує в ньому якісь заходи. Оце її функції.

Зараз головне, щоби закінчилася війна, почав би повноцінно функціонувати кінопрокат — і ринок сам відрегулює кінопроцес.

Володимир Тихий, кінорежисер:

Володимир Тихий (фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»)

— Для мене Спілка зараз є таким досить здоровим організмом. Так, в останні роки координації її діяльності з тим же парламентським комітетом культури не було, але хочу зауважити, що депутати зараз узагалі забули про кіно, бо воно, скажімо так, монополізовано Офісом президента, тож на Спілку вони просто забили.

Читайте також:

• Одеський міжнародний кінофестиваль: на збитки ворогам
• Відродження «Молодості». 52-й міжнародний кінофестиваль відбувся попри війну

Однак ситуація з відстоюванням «Довженко-Центру» довела: якщо чиновники й політики залежатимуть від думки громадськості, вони не зможуть чинити повне свавілля.

Тож зараз Спілка формує свою громадську присутність у професійному просторі. Влада спілки змінилася, вона почне діяти, формалізувати свої відносини з Мінкультом, Держкіно, парламентським комітетом з питань культури. Щоб не було більше таких ігнорувань позиції кіноспільноти, як у випадку з призначенням Марини Кудерчук головою Держкіно (при тому, що всі підтримали Юлію Сінькевич).

Спілка має вести ту профспілкову роботу, яка є у розвинутих західних суспільствах, — виступати на захисті інтересів кіноспільноти. І насамперед ми маємо домовитися про якісь правила гри між державою та кіногалуззю. Бо якщо немає призу (а в нашому випадку приз — це фінансова підтримка держави, бо ми, на жаль, не Голлівуд), то вкрай необхідно напрацьовувати правила гри. Бо якщо їх не буде, в галузі й надалі діятиме телевізійний менеджмент: ось я, новий керівник, прийшов, тож усіх міняємо, моя дружина відповідатиме за художній стиль. А чому саме твоя дружина? А тому що я так сказав! Більшість кінематографістів розуміє: якщо такі речі повторюватимуться, це буде катастрофа.

Олександр Гусєв, кінокритик, член НСКУ:

Олександр Гусєв (фото з сайту «Київський тиждень критики»)

— Перезавантаження необхідне, оскільки очевидно: Спілка в тому форматі, у якому перебувала останніми роками, не вписується не тільки в український, а й у світовий кінопроцес. У той час як вона має великий потенціал. Аби відбулося її оновлення, представники старшого покоління та молоді мають налагодити скоординовані дії. Я бачу добру волю нового голови НСКУ скерувати такий процес у потрібне конструктивне русло. Тому сподіваюсь і на подальший приплив нових свіжих сил до лав спілчан.

При цьому важливо, щоби Спілка відновила допомогу ветеранам українського кінематографа, оскільки в останні роки ця допомога була відсутня. За попереднього голови НСКУ припинила працювати комісія із соціальної роботи, яка надавала допомогу хворим, немічним людям, тим, хто потребував невідкладної фінансової підтримки.

Дмитро Томашпольський, кінорежисер, член секретаріату НСКУ:

Дмитро Томашпольський (фото з фейсбуку)

— Я голосував за Сергія Борденюка, тому що, по-перше, знаю його особисто. Працював із ним як з оператором на декількох своїх фільмах. І знаю його не лише як першокласного кінооператора, але і як дуже порядну людину. Знаю також і Дениса Іванова, який заявив на з’їзді чудову команду — із її членами я теж знайомий, із багатьма товаришую і ставлюся до них із повагою.

Тому в мене оптимістичні прогнози щодо спільної роботи. Як член секретаріату я буду радий робити те, що мені доручать мої колеги. Впевнений, у нас буде конструктивна діяльність.

Головне, що відбувся прихід нового покоління. Тепер усі разом будемо працювати. «Бойових зіткнень» не буде — відразу хочу засмутити всіх, хто на це сподівається.

Артемій Кірсанов, сценарист, член НСКУ:

Артемій Кірсанов (фото з фейсбуку)

— До правління та секретаріату Спілки не увійшло жодного сценариста. І це дуже дивно. Ну, тоді це просто Спілка кінорежисерів, кінооператорів, продюсерів… НСКУ має об’єднувати всі кінопрофесії. Це громадський осередок, який повинен відстоювати інтереси всіх кінофахівців. Тому що наразі в нас подібного немає — кожен сам за себе, і це давнішня проблема.

Якби Спілка почала б опікуватися проблемами, з якими стикаються наші сценаристи, було б дуже добре. Бо в нас взагалі цивілізованих умов праці не існує. Продюсер намагається забрати всі права собі — якщо платить, то якийсь мінімум. Наразі ті контракти, що підписують зі сценаристами, такі, що ми вимушені захищати свої права самі.

Телеканали зараз не платять сценаристам роялті. Наприклад, коли на каналі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Позивний “Бандерас”», сценарій до якого написали ми із Сергієм Дзюбою, то, згідно з рейтингами каналу, фільм подивилося 6 млн глядачів. Потім його ще декілька разів показували. Але ми із Сергієм нічого не отримали. За кордоном телекомпанії сплачують роялті, а в нас — ні…

Також було б доцільно створити у Спілці спеціальну секцію, в рамках якої досвідчені кінематографісти допомагали би просуватися молодим. Допомагали б їм розв’язувати, наприклад, такі питання: як правильно з юридичної та професійної точки зору вести перемовини із продюсерами, на який кінофестиваль варто відправити свої фільми та взагалі як на певний фестиваль потрапити.

Сергій Тримбач, кінокритик, кінознавець, кіносценарист, громадський діяч, голова НСКУ у 2009–2016 роках:

Сергій Тримбач  (фото з фейсбуку)

— Зараз війна, тому насамперед треба говорити про прозаїчні речі — фінансові питання. Про те, як Спілці навчитися (і саме для цього їй і потрібні продюсерські мізки) заробляти не лише на оренді приміщень Будинку кіно. Про те, як модернізувати той же Будинок кіно. Ми не раз говорили, що він має перетворитися на фестивальний палац.

Ще одна наша проблема: в українській владі практично немає лобістів кінематографа. Коли був головою Спілки, мене запрошували до парламенту на різні обговорення. Зараз хто запрошує голову Спілки чи взагалі когось зі спілчан? Звісно, в такій відчуженості є провина й самої Спілки, бо ми надто мовчимо.

Ми багато чого втратили, й нині це треба повертати. Спілка насамперед має захищати авторські, громадянські права, права на працю не тільки своїх членів, а всіх кінематографістів. Спілка має змусити прислухатися до себе. Повернути те, що відбувалося наприкінці 1980-х, початку 90-х, коли навіть у ЦК Компартії України на Спілку дивилися з побоюванням. Спілку боялися, Спілку поважали. Тож треба повертати її авторитет та впливовість — це зараз головне завдання.

Нинішній склад секретаріату та правління оцінюю позитивно. Передусім тому, що тут здебільшого люди, які сьогодні реально працюють у кіно, вони зсередини відчувають кінопроцес. Знають, де і що болить, і навіть знають, які ліки потрібні. Тепер важливо не пересваритися. Бо склад строкатий — щоби не сталося так, що в когось заграють амбіції й вони розвернуться та підуть.

Денис Іванов, продюсер, організатор фестивалів, керівник «Артхаус трафік»:

Денис Іванов (фото: Юлія Вебер)

— Спілка робила досить багато рухів, намагаючись применшити шкідливий вплив від роботи Держкіно. Але дієвого інструментарію в неї як у найбільшої організації кінематографістів, яка має відстоювати їхні права, допомагати давати раду з нинішніми викликами, зараз вкрай недостатньо. І багато колег розуміють: відсутність такої організації робить нас усіх слабкішими. Поки в нас не почне діяти велике професійне об’єднання, ми не зможемо запустити програми підтримки, контролювати законність рішень влади.

Після того, як головою НСКУ обрали Сергія Борденюка, я увійшов до секретаріату — бо для мене головне не статус фронтмена, а програма, з якою ми з командою йшли на з’їзд. Мої амбіції полягали в тому, щоби змінити Спілку, членом якої я є. Розпочати зміни.

Чи буде спротив з боку старшого покоління? Нам треба перестати говорити категоріями поколінь. Тому що частина людей, із якими ми йшли як команда — люди, на два покоління старші за мене. І так само спротив може бути від тих, хто за мене молодший. Безумовно, буде спротив. Тому що коли йдеться про розвиток, то це завжди вихід за межі зони комфорту. Будь-який розвиток — це завжди крок у невідоме, певний ризик. Але саме такі ризики й призводять до неймовірних змін.

Сергій Борденюк, кінооператор, новий голова Спілки:

Сергій Борденюк (фото з сайту КНУКіМ)

— Тепер, коли маємо суттєво оновлений склад керівництва НСКУ, в мене великі сподівання на злагоджену конструктивну роботу. Я не розділяю окремо цілі, заявлені в моїй передвиборчій програмі та у програмі Дениса Іванова. Адже бачення завдань і місії НСКУ в них стратегічно в основному сходяться.

Сьогодні вся робота Спілки перш за все повинна зосередитися на протидії викликам, що стоять перед усім нашим суспільством і які спричинені російською військовою агресією.

Обов’язковою залишається завдання збереження матеріальних ресурсів НСКУ, надбаних протягом десятиліть. За участю новообраної ревізійної комісії необхідно провести аудит у Спілці, щоб виявити першочергові проблеми організаційного та фінансового плану.

Має бути зроблена повна інвентаризація фондів Будинку кіно, господарської діяльності в ньому. (Принагідно зазначу: коли документи на новообрані керівні органи Спілки ще проходили реєстрацію в Мін’юсті, на адресу НСКУ надійшла боргова позовна заява щодо несплати за теплоенергію на декілька сотень тисяч гривень.) Будинок кіно має стати професійним культурним центром. Саме мистецьким, де творчі заходи необхідно актуалізувати за змістом і формою. Домом для спілчан має стати не тільки певна частина інфраструктури Будинку кіно, а перш за все кінозали, інші мистецькі аудиторії та майданчики в ньому.

Що стосується партнерства кіноспільноти та Держкіно, то взаємини склалися так, що на сьогодні ці питання є чутливими та нерозв’язаними. І вони не розв’яжуться самі по собі. У моїй програмі зазначено: «Сьогодні необхідно змінити фокус зусиль з особистісних взаємин у русло прагматичних галузевих вимог, дотримання норм законодавства, чіткого виконання своїх функцій органом влади під неослабним моніторингом з боку наймасовішої кіноспільноти України». Саме в цьому контексті повинна формуватися ділова, партнерська комунікація зі справедливим прозорим обстоюванням інтересів усієї кіногромади. Перш за все, комунікація між інституціями: уповноваженим галузевим органом влади — Держкіно — та НСКУ.

Читайте також:

• «Не перетворюйте нас на німих статистів»: Відкрита заява членів Громадської ради при Держкіно щодо Стратегії розвитку кіно
• 600 годин серіалів коштом держави. Українські кінематографісти просять Кабмін не затверджувати Стратегію розвитку кіно

Поцікавилися ми й думкою кіномитців, які ніколи не були членами Спілки, бо не бачили сенсу до неї вступати, а тому створили окремі професійні гільдії.

Жанна Максименко-Довгич, кінорежисерка, голова Гільдії кінорежисерів України:

Жанна Максименко-Довгич (фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»)

— НСКУ як найбільш представницька громадська організація кінематографістів мала б опікуватися правами своїх членів, представляти інтереси української кіноіндустрії у взаєминах із владою, а також в умовах війни й відсутності державного фінансування кіно шукати міжнародні можливості для розвитку професійних навичок колег, їхніх проєктів; водночас підтримувати тих кінематографістів, хто зараз на фронті зі зброєю в руках, або тих, хто опинився в скрутних умовах. НСКУ мала би перетворитися на новітню профспілку, із прозорою системою вступу, звітності, управління наявними активами (Будинок кіно). Власне, такими є надії «молодого крила», яке підтримувало Дениса Іванова, наскільки я розумію.

Андрій Бабік, сценарист, президент Гільдії сценаристів України:

Андрій Бабік (фото з особистого архіву)

— Я не є членом Спілки, тому що досі вона справляла враження такого собі уламку СРСР. А нині в її керівних органах — непропорційний склад представників різних кінопрофесій. Сценаристи відсутні взагалі. І ось таке нехтування професійними сценаристами, професійними сценаріями — дуже показове для нинішнього українського кінопроцесу, де кінорежисер — це бог, який до того ж і сам може написати сценарій. На з’їзді у програмах обох кандидатів на посаду голови я також не почув позицій, що стосуються сценаристів. Тому нинішня НСКУ — це точно не про захист сценаристів.

Зараз я займаюся перереєстрацією нашої ГО «Гільдія сценаристів» у профспілку. Це важливо, тому що для юридичного, соціального захисту прав сценаристів потенціалу громадської організації недостатньо. Ми вже як профспілка вступили до Федерації сценаристів Європи, куди входять профспілки сценаристів із 26 країн, і нам уже принаймні зрозуміло, які актуальні проблеми зараз розв’язують європейські сценаристи.

Інші наші кіногільдії — це громадська організація, профспілок у нас, на жаль, немає. Якби на базі цих гільдій були би створені профспілки, що представляють і захищають інтереси різних кінофахівців, то НСКУ могла б виконувати функцію Федерації цих профспілок. А до правління такої Федерації мають увійти представники всіх профспілок, які вона об’єднає. Тоді це буде дієвий діалоговий майданчик, де обговорюватимуть питання подолання проблем, з якими стикаються кінематографісти різних професій. Я бачу тільки такий шлях трансформації Спілки по-справжньому ефективним.