"Євробачення - політичний конкурс. Помилково думати, що це веселі старти", - співак MELOVIN

Мелу, нещодавно ви повідомили про серйозні проблеми зі здоров'ям. У вас діагностували цукровий діабет. Тому перше, що хочу запитати у вас - як ви?

Почуваюсь добре, бо, по-перше, змінив спосіб свого життя доволі кардинально. Вже 208 днів я не вживаю алкоголь, і надалі я продовжую тверезе життя. Це чудово, але інколи я себе не впізнаю. Справді, дуже класно жити в притомному стані, навіть без келиха улюбленого вина. Це формування нових звичок, в дечому я себе обмежую. 

Також я почав займатися з психотерапевтом. Ще мене рятує улюблена справа. Теперь в центрі уваги моє життя і більше нічого.

Незважаючи на всі неприємності, вам вдалося стати фіналістом Нацвідбору, з чим я вас і вітаю! Ви вже представляли Україну на конкурсі та посіли 17 місце. Як зважилися вдруге подати заявку?

Все сталося досить неочікувано, як сніжним комом. Новина про діабет, відмова від алкоголю... Я зрозумів, що настрашніше в цьому житті - його профукати. Тому вирішив не зважати на слова людей, що я вже був на Євробаченні, і подати заявку. Ми живемо один раз і, на жаль, дуже мало. Ти або робиш щось, щоб прожити життя яскраво і щоб були якісь класні епізоди, або ти далі читаєш коментарі, слухаєш слова ображених людей, переживаєш за це. Я обрав перший варіант.

Про що ваша пісня? Який її головний меседж?

Пісня називається "Dreamer" - "Мрійник". Вона про усіх нас. Цю пісню я позиціоную не як написану собою, бо її написали всі навколо. Це маніфест, ода мрійництву, бо мрійники правлять цим світом. Але, на жаль, чим дорослішими ми стаємо, тим більше ми забуваємо про мрійника всередині. Тому ця пісня не про мене, а про всіх. Я просто її голос. 

Ваше ім'я вже всім відоме не тільки в Україні, але і у Європі. А от більшість ваших конкурентів на Нацвідборі - це нові імена. Чи відчуваєте ви свою перевагу?

Вперше, коли я був на Нацвідборі, я теж був невідомим. Люди мають голосувати не за артиста, а за його пісню. Що стосується мене, то так, європейці мене вже знають, тому я і пішов на Нацвідбір. Я розумію, що у мене є досвід, я там вже був, хоч і не посів високу позицію. Я знаю, що треба зробити для того, щоб рівень був набаго вищий. Я зробив роботу над помилками.

Так склалося, що Україна перемагала на конкурсі у складні для нас періоди. Наприклад, Джамала перемогла після незаконної анексії Криму, Kalush Orchestra – через півроку повномасштабного вторгнення. Вам не здається, що Євробачення - це скоріше політичний конкурс, аніж музичний?

Так, але нічого страшного в цьому немає. Раніше і ви, і я, і інші люди помилково сприймали Євробачення як якісь Олімпійські ігри, веселі старти з запахом пострадянского часу. Всі величезні "проколи" на Євробаченні, які роблять учасники, - вони сприймають конкурс саме як Олімпійські ігри. Європейці сприймають його на чилі, як можливість познайомитися з музикантами, зробити у майбутньому фіти. 

Насправді таке сприйняття робить прірву між конкурсом і нами. Чим більше ти дивишься вузько, а не глобально, тим більше у тебе нічого не виходить. Але якщо ти туди їдешь просто виступити, не думаєш про якесь місце чи перемогу, то ти вже фокусуєшся на тому, а що буде далі, після конкурсу. 

Яке гадаєте, що зараз європейці очікують від України?

Різноманіття і чогось нового. Точно не фолку. Бо українська ментальність не лише про фолк. 

Нещодавно стало відомо про те, що у Росії після дискваліфікації з Євробачення вирішили створити власний конкурс - "Інтербачення". Як ви до цього ставитеся?

Флаг їм в руки (сміється). Мені завжди подобається, як вони наводять приклади: "А вот там, в загнивающей Европе". Це має дуже милий вигляд. До цього просто не можна ставитися серйозно. Росія - це країна сюру. Вони створили конкурс, щось там роблять. Наша головна проблема в тому, що ми тикаємо туди носом і дивимося, що відбувається на болотах. 

Колись ви сказали, що хотіли б виступати у Росії. Зараз ваша думка змінилася?

Тоді дуже перекрутили моє інтерв'ю. Я казав, що якби не було війни, якби все було нормально, якби дві країни не були у конфлікті, було б класно там працювати. Але це неможливо, бо це країна д***лів. Туди немає чого пхатися і шукати там братів. Українці, невже така меншовартість, що вам хтось там потрібен?

А як видумаєте, чому більшість наших артистів вирішили будувати кар'єру в РФ?

Це питання лише грошей.

Чи спілкуєтеся ви наразі з російськими колегами?

Вже ні. Я припинив з усіма спілкування. Ніхто з них не написав мені, не подзвонив, не підтримав.

Вас ніхто не підтримав?

Хай підтримують себе.

З початку повномасштабного вторгнення ви дали безліч благодійних концертів. Як ви виживали у цей період?

Вже 200 концертів точно. Весь цей час моя команда нічого не заробляла. Ми просто "вигрібали", як могли. Хотілося зробити все, що від нас залежить і зробити нашу професію корисною. Оце "не на часі" - так можна сказати про будь-яку професію. Мене це обурює. Бо я вкладав час, енергію, гроші в навчання і в те, аби стати тим, ким я є зараз. Тому я намагався зробити свою сферу корисною, не дивлячись на те, що все було дуже складно. У мене в команді багато людей, у них є діти, але вони нічого не заробляли. 

Зараз виступи на благодійних концертах ми призупинили, бо займаємося Євробаченням і робимо новий музичний матеріал. Тому з концертів я переключився на реабілітацію військових. Музична команда не може жити без грошей, а я собі це можу дозволити, але не можу дозволити собі не заробляти заради команди. 

Ми заробляємо на роялті, але зараз вони повністю обрізалися. Якщо так далі буде продовжуватися, я буду першим, хто збиратиме артистів всіх разом і об'єднуватиме проти цього. 

Можете пригадати якийсь випадок на концерті, який зворушив вас до глибини душі?

Абсолютно кожен концерт такий. Бо на них присутні військові. І це найболічіше. Розчулює негатив, який люди виливають, бо всі зараз травмовані. Найважче тримати баланс і не ображатися на тих людей, бо вони обливають брудом і тих, хто віддає останнє. Зазвичай так роблять ті, хто нічого не робить, вони тільки розколюють націю.

До речі, нещодавно ви влаштували перформанс і з'явилися на заході у костюмі свині. У такий спосіб ви висміяли депутатів, які наживаються на війні. Чи не страшно було влаштовувати такий одиночний пікет?

Насправді я зважився на це дуже швидко, за день до премії. У мене всередині боліло за розкрадування державного бюджету. Я розумів, що хтось напише, що все це маячня, що я цим ніяк не допоможу. Але я маю вплив, тому повинен зробити щось, що може вплинути на ситуацію, або підняти цю тему так, щоб люди це зрозуміли і теж щось робили. 

Вам постійно дорікають, що ви не на фронті. Як ви на це реагуєте?

Як і всі інші, які зараз ходять по вулиці. Я ж не один такий. Чому я маю приміряти на себе весь цей хейт?

Чи було у вас почуття провини?

Мені намагаються нав'язати цю провину, але ніякої провини я не маю відчувати апріорі. За мобілізацію відповідають певні органи, а я - не ці органи. Я собі нічого не підробив, нічого не купив. Я стаю на обліку. Як і інші, ми на щось чекаємо, на що саме - не знаю. Піти добровольцем - ні, бо я сс*кло. Я сам це розумію. Для того, аби піти добровільно, треба мати яйця, а я їх не маю. Тому я готовий допомагати всім іншим.

А якщо вручать повістку - підете?

Ну, а що тоді робити? Виїжджати з країни, аби потім бути ізгоєм - ні, не хочу. У мене є можливість це зробити, але питання: "Нащо?" Я ніде не переховуюся, ви можете знайти в інтернеті, де я живу. Чого мені боятися? Я живу у своїй державі.

А хтось з ваших рідних перебуває зараз на війні?

Звичайно, я маю людей, які боронять Україну на фронті та тих, хто вже загинув у запеклих боях з окупантами. Більше вони мені не посміхнуться. Тому коли мені щось закидають "Чому ти не на фронті?", я не реагую. Що мені робити? Сваритися в коментарях з цими людьми? Не хочу. Можливо, їм також важко, може вони теж когось втратили на фронті. Всі травмовані. Ти просто або ставишься до людей позитивно, або захльобуєшся у своєму негативі. 

Ваші батьки зараз в Україні?

Звичайно.

Вони підтримують вас у вашому прагненні поїхати на Євробачення?

Звичайно, це ж рідні. 

Чи дають вони вам якісь настанови?

Ні, ніхто не дає настанови, тому що я сам режисер свого життя.

Ви вже давали їм послухати свою пісню?

Так, мама сказала, що пісня - фірма. І сказала, що це щось дуже нове, не схоже на мене.

Мама поїде з вами на Євробачення?

Вона дуже боїться перельотів. Ще до війни я намагався відправити її на якийсь відпочинок, але це неможливо. Вона дуже боїться.

Чи слухаєте ви зараз українських артистів? Можливо, хтось з них вас надихає?

У нас так багато з'явилося нових імен. Насправді мене це дуже тішить. Хтось більше мені подобається, хтось менше.  Але це чудово, коли нарешті з'являється попит на українську музику. Бо саме відсутність попиту, коли Росії було дуже багато в Україні, і робило так, що наші артисти заробляли там, а не тут. 

Якщо виділяти артистів, яких я слухаю, то це Артем Пивоваров, KOLA та ENLEO. Пивоваров, до речі, це про натхнення. Пам'ятаю одну музичну премію, коли ми були разом в номінації, але номінацію "Відкриття року" отримав я. А зараз він обігнав усіх. 

Взагалі мене не чіпляють чоловіки-артисти ні в Україні, ні за кордоном. Але Пивоваров і ENLEO - мої найулюбленіші виконавці серед чоловіків. 

Чи вважаєте ви Пивоварова своїм конкурентом?

Це не конкурент. Це людина, яка проявила себе краще, ніж я. Він розігнався, а я заглох. Так сталося. У мене були ментальні проблеми, цукровий діабет, багато алкоголю. Все має причинно-наслідковий зв'язок. А Тьома молодець, він розігнався. 

До речі, за час війни з'явилося багато артистів, які стикалися з хейтом щодо того, що їхні пісні - шароварщина. Наприклад, пісня "Я танцюю гопака". Що для вас шароварщина у музиці?

Так, бо це те саме, що знімати фільм і показувати у ньому горілку, сало і борщ, коли наша культура більш багата. Це про пласке, про дуже дешеве. Чи має право така музика існувати? Звичайно, бо ця музика і робить класний контраст на фоні іншої якісної музики. Насправді такі пісні "злітають", бо чорний піар - це теж піар.

Чи будуть вони існувати потім? Не знаю. Ті артисти, які захочуть - так, якщо ні, то ні.