Що буде далі? Три основні сценарії для України

Треба хоча би в загальних рисах розуміти можливі сценарії майбутнього. Принаймні це потрібно бізнесу, щоб планувати свою діяльність. Отже, сценарії розвитку подій на даний момент, на мій погляд, виглядають таким чином. Ми беремо тут рамку часу мінімум 2 роки, щоб врахувати наслідки виборів в ключових країнах. Все нижченаведене вам не сподобається, але хтось мусить це сказати. Якщо для вас краще незнання, зупиніться тут і не читайте далі.

Вхідні дані (що ми знаємо на даний момент):

1. Позиційна війна не призводить до суттєвої зміни лінії зіткнення. За оцінками воєнних аналітиків, спроможність кожної зі сторін в обороні перевищує наступальну спроможність іншої сторони.
2. Захід на даний момент не розглядає сценарій російської поразки як прийнятний для себе, з усіма наслідками щодо кількості й якості постачання озброєнь.
3. Путін обрав стратегію війни на виснаження, в якій авторитарна росія має більше шансів, ніж Україна, залежна від демократичних союзників, позиція яких може змінитися після виборів (в які росія буде неодмінно втручатися з цією метою).

З цього випливають три основні сценарії для України.

1. Продовження війни на виснаження

Найгірший сценарій, і поки що все рухається по цій траєкторії. Зміна влади в країнах Заходу призведе до зменшення підтримки до рівня, коли Україна не зможе продовжувати війну й буде вимушена вести переговори про мир на умовах росії.

Навіть якщо політична підтримка збережеться на нинішньому рівні, кількість точок напруги у світі зростатиме, відволікаючи від України, і спроможність Заходу надавати зброю почне вичерпуватися, а переводити американську чи європейську економіку на воєнні рейки ніхто не буде (Україна в будь-якому разі сама не здатна забезпечити себе сучасною зброєю, хоча мусить робити всі можливі кроки в цьому напрямку). Фактично цей сценарій означає поразку України, яка не залишає шансів на відновлення економіки (водночас це поразка і росії, але їх влаштовує завершення війни взаємною поразкою).

У внутрішній політиці Україна також має проблеми, бо проводити вибори під час безкінечного воєнного стану неможливо, а якщо їх провести, то вони консервують нинішню владу в найгірший спосіб, що дає Заходу підстави остаточно відмовитися від України як недемократичної країни, або призводять до масового протесту, що в час війни матиме вкрай негативні наслідки.

2. Заморожування війни

Цей сценарій дає Заходу вихід із нинішньої пастки «поразка, перемога й затягування однаково неприйнятні». В цьому сценарії союзники залишають підтримку України приблизно на нинішньому рівні, щоб не допустити поразки України й не завдати поразки росії. Констатуючи неможливість досягти успіхів, західні союзники схиляють Україну до переговорів про заморожування конфлікту, водночас сильно тиснучи на путіна (сьогодні йому вибори не потрібні, бо ставка зроблена на перший сценарій, але чимало факторів можуть змінити ситуацію).

Ініціатором переговорів стане або Байден навесні чи влітку 2024 (йому треба виглядати на виборах переможцем або принаймні миротворцем), або вже переможець американських виборів навесні 2025. Після підписання мирної угоди обидві сторони (Україна за допомогою Заходу, росія за допомогою Китаю) починають інтенсивно готуватися до наступної війни, яка станеться за 5 років (мінімум 3, максимум 7).

Оскільки мирна угода веде до зняття воєнного стану, проводяться демократичні вибори, на яких перемагають нові обличчя, що уособлюють курс на всебічну модернізацію, в той час як Зеленський асоціюється з поразкою і сходить з політичної сцени (відмова від проведення демократичних виборів у мирний час матиме для нього ще гірші наслідки). За час підготовки росія має шанси вивчити помилки 2022 року, а Україна має шанси суттєво модернізуватися (не лише в технічному, а й в інституційному аспекті; в дужках також зазначу, що починати варто вже).

В кращому варіанті цього сценарію Україна настільки добре модернізується, що росія остерігається напасти. В гіршому варіанті Україна готується слабко, і друге вторгнення призводить до повної поразки та встановлення проросійського режиму (див. першу та другу Чеченські війни).

3. Перемога

Україні вдається переконати союзників, що поразка росії є прийнятним сценарієм (і навіть бажаним). Допомога різко зростає до рівня, який дозволяє успішно провести весняно-літній контрнаступ, звільнити Південь і Крим, значно скоротити лінію фронту, заморозити окуповану частину Сходу до кращих часів і в такому форматі вийти на переговори на українських умовах.

Після підписання миру Україна вступає в НАТО й отримує великі гроші на відновлення й модернізацію економіки. Переможна Україна привертає увагу світу в різних аспектах. Безпекова ситуація сприятлива для економічного зростання, розблоковані моря відкриті для експорту. Зеленський легко виграє демократичні вибори як переможець у війні. Тим часом російська поразка призводить до накопичення факторів, які ведуть до політичних змін, як це бувало завжди в її історії після воєнних поразок. Ці зміни (у м’якому форматі рефедералізації чи у більш ймовірному жорсткому форматі деколонізації) унеможливлюють наступну російську агресію.

Сценарій «Перемога» найменш ймовірний, бо передбачає той рівень стратегічної й переговорної майстерності, якого Україна нині не має. Водночас він єдиний, який забезпечує виживання правлячої політичної команди, і це добре, що інтереси суспільства й політичної еліти співпадають.

Два прикінцеві зауваження

1. Завжди можуть бути якісь «чорні лебеді» або навіть «сірі носороги» (подія, яку давно чекали). Наприклад, путін може померти, і можлива тривалість приховування цієї інформації набагато менше, ніж потрібно для визначення наступника та консолідації влади. Але робити ставку на такі події безглуздо.
2. Трамп є ексцентричним і повністю непередбачуваним персонажем, тож існує ненульова ймовірність, що через певні чинники він раптом розвернеться в бік максимальної підтримки України. Але очевидно, що робити на це ставку так само безглуздо.

Ще раз хочу наголосити: майбутнє не визначено наперед. Кращі сценарії можливі, тільки треба їх втілювати, а не просто вірити.

Прошу давати критичні зауваження аргументовано, а не в форматі «ну, це неможливо» чи «а я все одно вірю в перемогу».