10 років Революції Гідності: як українці вогнем і кров’ю виборювали майбутнє в Європейському Союзі

21 листопада 2013 року у центрі Києва на майдані Незалежності зібралося кілька сотень українців, щоб висловити незгоду з рішенням уряду та президента Віктора Януковича, яке перекреслювало наше європейське майбутнє.

Ще тоді українці показали усьому світові, що готові захищати європейські цінності та свободи.

Сьогодні є Україна відзначає перший ювілей Революції Гідності – 10 років. День Гідності та Свободи започатковано згідно з указом президента України N o872/2014 від 13.11.2014 року.

Факти ICTV пригадують хронологію подій та розповідають, як революції, зокрема Євромайдан, стали індикаторами змін у суспільстві.

Причини Євромайдану

Найголовнішою причиною виходу людей на майдан Незалежності було небажання Януковича та уряду підписувати Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом. Проте невдоволення людей посилили і такі чинники:

• зростання впливу олігархів на політичні процеси в Україні;
• повернення нашої держави майже під вплив Росії;
• відновлення президентсько-парламентської республіки, що призвело до фактичної узурпації влади Януковичем;
• ухвалення Верховною Радою так званого закону Ківалова – Колесніченка, який розширив використання регіональних мов, зокрема російської;
• зростання корупції, занепад економіки, зменшення золотовалютних резервів;
• Україна в міжнародному рейтингу прав та свобод опустилася до категорії частково вільної країни;
• підписання так званих Харківських угод, які подовжували перебування Чорноморського флоту РФ в Севастополі на 25 років.

Хронологія основних подій на Євромайдані

21 листопада 2013. Все почалося із публікації в Facebook журналіста Мустафи Найєма, який закликав киян вийти на майдан. Причиною заклику було зупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.

Він закликав людей брати парасольки, каву та друзів. Тобто акція мала бути цілковито мирною.

Згодом журналіст повідомив, що людей зібралося понад 500 і вони продовжували приходити.

24 листопада на майдані Незалежності відбулося перше Народне віче. Люди вимагали відставки уряду Миколи Азарова та ухвалення євроінтеграційних законів.

29 листопада на саміті Східного партнерства ЄС стало відомо, що Угоду про асоціацію з Євросоюзом не підпишуть.

30 листопада вночі підрозділи міліції влаштували силовий розгін студентів. За офіційними даними, постраждало щонайменше 37 мітингарів, ще 35 затримали. Наступного дня сотні тисяч небайдужих українців вийшли підтримати активістів і вимагали покарання винних у кривавому розгоні.

1 грудня відбулися сутички з міліцією біля Адміністрації президента. Тоді травми отримали понад 150 людей, серед яких багато журналістів.

8 грудня на Народне віче зібралося вже понад 1 млн українців. В урядовому кварталі повалили пам’ятник Леніну.

11 грудня вночі бійці підрозділу Беркут та внутрішні війська намагалися силою розігнати мітингувальників – оточили людей з боку Будинку профспілок і вул. Інститутської. Вперше з часів татаро-монгольської навали Михайлівський Золотоверхий монастир впродовж кількох годин бив у дзвони — люди йшли на той дзвін.

13 грудня Віктор Янукович зустрівся з лідерами опозиції, а після оголосив про введення мораторію на силові дії.

Новий 2014 рік на майдані зустріло кілька сотень тисяч українців. Люди співали гімн.

16 січня Верховна Рада ухвалила ганебний пакет законів, які в народі назвали диктаторськими. Голосування відбувалося з порушенням регламенту – просто підняттям руки. Ці так звані закони передбачали розширення можливостей для покарання протестувальників.

19 січня люди зібралися на майдані Незалежності, щоб висловити обурення через диктаторські закони. Частина протестувальників пішли до Верховної Ради, проте дорогу їм перекрили беркутівці. Люди спробували прорвати кордон, підпалили міліційний автобус, жбурляли в силовиків бруківку та коктейлі Молотова. У відповідь Беркут застосував гумові кулі, водомети, шумові гранати. За даними медиків Євромайдану, 19-20 січня на вул. Грушевського поранення отримали 1 400 осіб.

22 січня на Майдані загинули перші активісти: вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський, у лісі під Києвом знайшли тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького.

23 і 24 січня протести поширились у регіонах. У Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому мітингувальники увійшли до будівель обласних держадміністрацій. Водночас у Донецьку, Луганську та Харкові відбувались мітинги й на підтримку влади.

28 січня прем’єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. Парламент анулював більшість диктаторських законів.

18 лютого під час сутичок силовики вбили з вогнепальної зброї понад 20 людей.

19 лютого загорівся Будинок профспілок. Загасили пожежу лише наступного дня.

20 лютого майданівці почали просуватися Інститутською. Силовиків відтіснили до Жовтневого палацу. Саме там загін спецпризначенців відкрив вогонь по мітингувальниках. Того дня загинули та отримали смертельні поранення 48 осіб та 4 співробітники органів внутрішніх справ.

У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович на вертольоті втік з Межигір’я до Харкова. До цього протягом чотирьох днів з його резиденції вивозили коштовне майно. 22 лютого Янукович дав своє останнє інтерв’ю на території України, в якому заявив, що не має наміру покидати країну. Проте 28 лютого він провів першу пресконференцію в Росії — у Ростові-на-Дону.

23 лютого Верховна Рада проголосувала за постанову Про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів президента України. Вибори призначили на 25 травня 2014 року.

Як гартувалася українська національна ідея

Офіцер армії Української Народної Республіки, поет, громадський діяч Євген Маланюк свого часу сказав, що Україна програла у російсько-українській війні 1917–1921 років, бо не мала власної національної ідеї.

У коментарі Фактам ICTV кандидат політичних наук, доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка Ігор Рейтерович заявив, що переламні процеси в українському суспільстві почалися ще з періоду Перебудови 1985 року.

Більша частина українців вбачала своє майбутнє точно не в складі Радянського Союзу або, як компроміс, у складі СРСР, але як справжня федерація зі своїми правами, законами, урядом тощо.

З наближенням незалежності України думка про самостійність все більше поширювалася. І це вилилося в референдум про незалежність та Революцію на граніті, яка й стала першим спротивом владі. Тоді серед вимог було недопущення підписання нового союзного договору між республіками Радянського Союзу.

До речі, саме тоді деякі західні аналітики заговорили про українців як про “несподівану націю”. Тобто ніхто не очікував, що одна з радянських республік настільки монолітно і рішуче заявить про себе. На думку Ігоря Рейтеровича, цілком можливо, що якби не Україна, то Радянський Союз і не розпався б.

– Можливо, був би в “порізаному” стані, без балтійських республік, але результати референдуму саме в Україні стали визначальними у розпаді Союзу, – наголосив політолог.

До речі, Революція на граніті знайшла неабиякий відгук у суспільстві. Підтримку студентам висловила поетеса Ліна Костенко, акторка Ніла Крюкова приєдналася до голодування, а письменник Олесь Гончар привселюдно спалив членський квиток Комуністичної партії.

Ігор Рейтерович зауважує, що в цьому переламному періоді провідну роль відігравали дисиденти та прогресивна молодь. Дисиденти пройшли табори та точно більше не хотіли радянської влади, а студенти добре розуміли й знали, як живе Захід та що таке демократія. Піонери та комсомол нікому вже не були потрібні. І саме молодь не побоялася про це заявити.

Зауважимо, що влада у підсумку виконала усі вимоги протестувальників.

Перші 10 років незалежності

За словами політолога Ігоря Рейтеровича, впродовж 90-х років для українців приєднання до Євросоюзу не було актуальним та й люди мало знали про це. Тоді народ більше зосередився на виживанні: де взяти гроші, роботу, що поїсти.

Але щойно в Україні життя почало налагоджуватися, одразу ж постали розмови щодо перспектив приєднання до ЄС. Українці дивилися на країни, які вже приєдналися до Євросоюзу, як туди активно намагаються інтегруватися держави Центрально-східної Європи. Тому під час другого терміну президентства Леоніда Кучми – це 1999 – початок 2000-х років – тема про майбутнє українців в Європі заграла новими фарбами, зауважує експерт.

В активізації суспільної думки про Європу відіграли роль кілька моментів: об’єктивне покращення якості життя, більше інформації про Європу. А ще почали активно з’являтися історичні дослідження, які вказували на нашу довгу історію саме з Європою, а не з Росією.

Крім того, сам Леонід Кучма підтримував євроінтеграцію України. Наприклад, у липні 1997 року підписали Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО. А це неабиякий крок у напрямку Заходу.

Європа знову відкрила для себе Україну

У 2004 році в Україні спалахнув новий протест – Помаранчева революція. Людей обурили масові фальсифікації на президентських виборах на користь Віктора Януковича.

У цей період світ знову побачив, що Україна здатна проводити революції мирно, без крові. Наприклад, свого часу у Росії переділ влади закінчився тим, що президент Борис Єльцин розстріляв Білий дім у Москві із танків.

У народу до Віктора Ющенка були надто високі очікування, які, як потім вирішив цей самий народ, президент не виправдав.

Хоча на період президентства Ющенка припадає значне економічне зростання. Глава держави цілеспрямовано взявся за політику відновлення національної пам’яті про Голодомор, відродження Мистецького арсеналу як центру культурного життя Києва тощо. Багато трагічних сторінок історії України вперше почали вшановувати на державному рівні.

Проте людей дратували постійні внутрішні політичні чвари, неможливість сформувати стійку систему влади. Саме у цей час з’явився Віктор Янукович, який грав на настроях більшої частини населення України, що скучило за патерналістською державою, вважає Ігор Рейтерович. Люди хотіли підвищення пенсій, зарплат, що, зрештою, й привело Януковича до влади.

Проте мрія України про Європу нікуди не зникла. Футбольний чемпіонат 2012 року був доказом цього для світу. Європа знову відкрила для себе Україну – гарну, гостинну, з багатою культурою та історією.

Янукович спочатку мав ідею інтегруватися до ЄС, але під тиском Росії відмовився від цього, в результаті чого стався Євромайдан.

Революція Гідності та велика війна

Коли українці зрозуміли, що Янукович не збирається підписувати Угоду про асоціацію з ЄС та рухатися в бік Європи, виникло цілком резонне побоювання, що він забирає гідне майбутнє не стільки в них, скільки з їхніх дітей, наголошує Ігор Рейтерович.

Люди вийшли на мирний протест, але влада вирішила все придушити силою і кров’ю. І саме розстріли мітингувальників, Небесна Сотня кардинально перевернули світогляд українців. А коли РФ анексувала Крим та почала війну на Донбасі, народ остаточно впевнився, що з Росією нам робити нічого.

Майже два роки в Україні триває повномасштабна війна. Відстоювати свою державність нам допомагає розуміння, заради чого ми це робимо. Дуже важливою є підтримка Заходу й те, що європейці не залишили нас сам на сам із війною.

В Європі чітко розуміють, що перемога Росії призведе до знищення України як нації, а потім війна загрожуватиме і самим європейцям.

Як змінювалася підтримка євроінтеграційних прагнень

Якщо під час Революції Гідності близько половини українців хотіли приєднання до ЄС, то за час повномасштабної війни бути частиною Євросоюзу хочуть майже 90%.

В Україні ще можуть бути революції

Політолог Ігор Рейтерович припускає, що після нашої перемоги в Україні можливі “електоральні революції” – без виходу на майдан. Люди можуть захотіти кардинального оновлення влади. Наприклад, у 2019 році також була електоральна революція – ми на понад 90% змінили склад Верховної Ради. Цілком закономірно, що українці знову хотітимуть змін.

У підсумку зауважимо, що з Революції Гідності українці розпочали шлях потужних реформ, які мають докорінно змінити нашу країну та остаточно сепарувати від радянського минулого. У демократичному суспільстві більше не може бути так, щоб мирні протести були “злочинами”, за які влада розстрілює.

Боротьба за нашу свободу та суверенітет розпочалася 10 років тому — і ми виграли той перший бій у великій війні.