Що гальмує роботу антикорупційної екосистеми? Дослідження

Коли в останні місяці медіа чи політики говорили про боротьбу з корупцією, здебільшого йшлося про корупційні розслідування або розгляди справ у судах. І це недивно: у вирі війни запит українців на справедливе покарання значно зріс — і коли мова про державних зрадників чи навідників, і коли про хабарників.

Однак питання антикорупції значно ширше й охоплює набагато більше речей, що можуть забезпечити справжні успіхи в такій боротьбі. І тут важливі не лише результати, а й можливості взагалі їх досягати, бо без спроможності не може бути й мови про ефективність.

Саме для того, аби зрозуміти можливості антикорупційної екосистеми, Transparency International Ukraine провела друге дослідження управління і взаємодії органів антикорупційної інфраструктури, яке охоплює майже три роки їхньої діяльності (2021–2023). Тож наскільки можливості антикорорганів сходяться із результатами?

Спробуємо розібратися.

Як ми уже згадували, результативність боротьби з корупцією люди здебільшого помічають з інформації про підозри та вироки, тобто йдеться про сферу, яку охоплює зв’язка НАБУ—САП—ВАКС. І тут важливо зрозуміти, що спроможність одного з цих органів безпосередньо впливає на можливості інших. І, як наслідок, помилки чи перешкоди на етапах розслідування або судового розгляду стають причиною меншої кількості якісних рішень у корупційних справах.

Високі ставки НАБУ

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) — безперечно, найвідоміший антикорупційний орган у нашій країні. Примітно, що саме Бюро показало найбільше зростання в нашій оцінці: порівняно з даними 2020 року показники спроможності органу зросли з 3,6 до 4,3 бала із можливих п’яти. А це вже досить висока оцінка.

Передусім на цей бал вплинула відсутність помітних проблем із менеджментом. І навіть попри початок повномасштабної війни та зупинку роботи комісії на понад пів року, конкурс із відбору нового директора НАБУ таки відбувся. Він тривав менш як рік, що хоч і задовго, але порівняно із конкурсом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) наприклад, це стало неабияким прогресом. Тож після призначення Семена Кривоноса очільником Бюро в березні 2023 року НАБУ і САП посилили співпрацю та помітно активізували розслідування справ про корупцію на найвищому рівні. Хоча низка експертів об'єктивно зауважують, що реальні результати роботи нового директора ми побачимо щонайменше через рік після призначення. Бо всі успіхи весни 2023-го, включно з топ-кейсом голови Верховного суду Князєва, — напрацювання детективів і колишнього керівництва Бюро. Але їх, дійсно, не було нівельовано новим.

Це вдалося у тому числі завдяки покращенню законодавства щодо діяльності НАБУ. Зокрема, завдяки усуненню суперечності між Конституцією та Законом «Про Національне антикорупційне бюро України» і визначенню, що НАБУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Було уточнено порядок здійснення аудиту ефективності діяльності Національного бюро. Також було внесено зміни, якими чітко визначено повноваження Кабінету міністрів щодо призначення на посаду директора Національного антикорупційного бюро та його звільнення. Хоча, знову ж таки, в процесі конкурсного відбору виникла низка проблемних моментів, унаслідок яких відсіялися фаворити громадськості — професіонали із самого НАБУ. Але так чи інакше саму процедуру конкурсу можна вважати успішною.

Наразі ми спостерігаємо значне пожвавлення в розслідуванні топ-корупційних справ НАБУ та САП. Але таке збільшення теж має свою ціну, у тому числі й у питанні кількості залучених до таких процесів працівників. Щоб упоратися з наростаючим навантаженням на органи антикорупційної екосистеми, необхідно пропорційно збільшити кількість працівників НАБУ, прокурорів САП, суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС) і працівників апарату суду. Бо від спроможності кожної з цих інституцій залежить ефективність роботи всієї ланки НАБУ—САП—ВАКС.

Причому у своєму звіті щодо України як країни-кандидатки Європейська комісія окремо вказала на необхідності збільшити чисельність працівників НАБУ, зокрема додаткового персоналу для роботи над розслідуваннями, — а це детективи, аналітики та технічні працівники.

Наразі відповідно до профільного закону загальна чисельність працівників центрального та територіальних управлінь НАБУ не має перевищувати 700 осіб. У парламенті вже зареєстровано два законопроєкти про збільшення кількості співробітників Бюро — в обох пропонується довести її до 1000 осіб, що дасть змогу посилити функцію досудового розслідування. Сьогодні у першому читанні Рада проголосувала законопроєкт №10203-1, за яким штат НАБУ має збільшитися з 700 до 1000 працівників у три хвилі: закриють по 100 вакансій 2024 року, 2025-го та 2026-го. І це слушне рішення, бо набрати аж 300 кваліфікованих спеціалістів за рік, а потім ще інтегрувати нові кадри в роботу Бюро — це доволі серйозний виклик. Варто також розуміти, що для повноти картини треба мати повний текст законопроєкту, який був проголосований, наразі його немає у відкритому доступі.

Інша важлива і, що сумно, давня проблема — забезпечення права НАБУ на автономне прослуховування. Необхідне законодавство було прийняте ще восени 2019-го, але прописані в ньому норми й досі не реалізовано на практиці. Наразі СБУ має необхідне обладнання, і НАБУ може отримувати його за запитом. Та оскільки Бюро є окремим державним органом і повинне виконувати свою роботу незалежно та неупереджено, йому потрібні власні інструменти для забезпечення таких своїх функцій.

Не менш важливе для ефективних антикорупційних розслідувань створення незалежного органу, який відповідатиме за проведення експертиз у справах про корупцію на високому рівні. Це могло б позитивно вплинути на швидкість та якість розслідувань НАБУ, забезпечивши здійснення експертиз ефективно, незалежно, вчасно та, що особливо важливо, без тиску. А на сьогодні співробітники Бюро часто не можуть швидко провести експертизу, бо на неї вже вишикувалася черга справ, і це значно затягує розслідування.

Суттєві перешкоди створюють і сумнозвісні «поправки Лозового». Наслідки їхнього застосування вже можна побачити у рішеннях про закриття кримінальних проваджень у низці справ через, на думку суддів, неправильного субʼєкта подовження строків досудового розслідування. Серед гучних справ, що були закриті завдяки «поправкам Лозового», — справи «Укрзалізниці», братів Дубневичів, Ощадбанку, перший епізод справи «Роттердам+», справа Альперіна.

Тож, аби виправити цей недолік, парламенту необхідно вдосконалити матеріальне та процесуальне кримінальне законодавство.

Що приємно, НАБУ показує себе як стабільна, ефективна та незалежна інституція, демонструє зростання і регулярне впровадження найкращих практик у роботі, що позначається на результатах усієї антикорупційної системи. І багато в чому це було б неможливим без ефективної взаємодії з САП.

САП з перспективою незалежності

Водночас Спеціалізована антикорупційна прокуратура в результаті нашого дослідження отримала невисокі 3,5 бала із можливих п’яти, і для того є причини.

Із серпня 2020-го САП майже два роки не мала повноцінного очільника. Ситуація на той момент склалася абсурдна: станом на червень 2022 року переможець відповідного конкурсу був відомий уже пів року як, але так і не призначений комісією.

Тут важливо нагадати, що хоча прокурори САП і мають додаткові інституційні гарантії незалежності від втручання в їхню роботу порівняно з іншими підрозділами прокуратури, все ж залишається важливий нюанс. За відсутності повноцінного очільника всі дії виконувача обов’язків мав погоджувати зі свого боку генеральний прокурор (на той момент Ірина Венедіктова), а це могло створити і створювало можливості для втручання у перебіг антикорупційних розслідувань. Нагадаємо, що саме так вдалося «вбити» справу щодо Олега Татарова. І, звісно, це вже вказує на зменшення можливостей для САП виконувати покладені на неї функції.

І хоч у червні 2022-го Олександр Клименкотаки очолив Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, низка проблем відомства нікуди не зникла. Зокрема йдеться і про відсутність реальної незалежності та власної юридичної особи.

Через це орган досі не має власної канцелярії та секретно-режимного підрозділу. Тобто наразі неможливо написати безпосередньо в САП — уся кореспонденція проходить через Офіс генерального прокурора, що знову ж створює небезпеку витоку чутливих даних. Так само це збільшує і ризик банальної людської помилки, коли якийсь лист просто не дійде до кінцевого адресата. Знову ж через відсутність власної юридичної особи САП не має власного сайту для поширення інформації та неспроможна створити і втілювати комунікаційну стратегію.

Деякі обмеження стосуються і можливостей керівника САП, що впливає на її роботу і може справляти враження, ніби антикорпрокуратура — недостатньо ефективний орган.

Наприклад, наразі Олександр Клименко не може самостійно скеровувати запити про екстрадицію осіб, а у справах НАБУ—САП чимало фігурантів якраз і переховуються за кордоном. Такі запити можна відправити лише через генерального прокурора, і це впливає передусім на репутацію Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Голова САП також не може самостійно зареєструвати в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР) провадження щодо народного депутата.

Цікаво, що профільне законодавство про САП, на відміну від інших органів антикорупційної екосистеми, майже не змінювалося за вісім років і подекуди втратило здатність адекватно відповідати на виклики, які постали перед інституцією протягом її діяльності.

Зазначені нами проблеми так само турбують і Європейську комісію. У своєму звіті вона також вказала, що САП потребує додаткового захисту від можливого неправомірного втручання. Усунути цей ризик можна, зокрема, через удосконалення процедур відбору керівника САП та її ключових посадових осіб, а також підвищення організаційної та процесуальної автономії САП і покращення системи підзвітності.

Варто зазначити, що сьогодні, 21 листопада, парламент підтримав у першому читанні урядовий законопроєкт №10060 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури». Цей законопроєкт має вирішити проблему відсутності в САП окремої юридичної особи та вдосконалити конкурс на посаду очільника прокуратури. Також він передбачає створення окремої дисциплінарної комісії для САП і проведення зовнішнього незалежного аудиту органу. Хоча законопроєкт і містить низку недоліків, як-от відсутність повноважень у керівника САП починати кримінальне провадження щодо нардепів, самостійно скеровувати запити про екстрадицію, в цілому він закладає основні підвалини незалежності САП та відповідає вимогам Європейської Комісії з цього питання. Цей законопроєкт також потребує глибшого аналізу після оприлюднення повного текста документа.

Ще один наріжний камінь — це відсутність зовнішнього аудиту ефективності роботи САП, який, наприклад, передбачається для НАЗК і НАБУ. Саме тому TI Ukraine наголошувала на необхідності запровадити таку форму оцінювання, щоб розуміти сильні та слабкі місця й зони зростання.

Водночас ми вже можемо говорити про формування цілком якісної взаємодії у співпраці між НАБУ і САП. Цікаво, що результати цієї взаємодії можуть якраз і викликати в українців враження, що рівень корупції в країні значно зріс порівняно з попередніми роками. А все тому, що десь з осені минулого року ми стали свідками значно більшої кількості оголошених підозр у корупції, і, відповідно, кількість новинних заголовків про це теж збільшилася, що може створити певною мірою хибне враження про зростання самої корупції, а не розслідувань щодо неї.

Однак для того, щоб заголовки в медіа справляли приємніше враження, необхідні вироки, і це вже завдання для Вищого антикорупційного суду.

ВАКС на піку довіри, але є нюанси

Вищий антикорупційний суд у нашому дослідженні отримав найвищу оцінку — 4,6 бала із п’яти можливих. Причин для таких успіхів кілька.

Передусім варто нагадати, що ВАКС — найновіша інституція в системі кримінальної юстиції, тому ще у першому нашому дослідженні його бали були найвищими. Проте одна річ отримати високу оцінку через незначний термін роботи, а інша — утримати таку репутацію і навіть покращити її. Антикорсуду це вдалося.

Із більшістю викликів, які постають перед інституцією, ВАКС і стейкхолдери справляються вдало. Судді та працівники апарату суду дотримуються законодавства з питань запобігання корупції, регулярно комунікують про результати розгляду справ, і загалом, коли ідеться про цей суд, складається враження про дійсно політично неупереджену й незалежну інституцію. Сірі плями в роботі інституції виникали, хіба коли йшлося про проблеми із засекреченням окремих вироків, а також із фінансуванням. Але наразі вони не справляють критичного впливу на загальну довіру до установи.

Тут нагадаємо, що у своєму дослідженні ми не оцінювали ефективності реалізації власне матеріального та процесуального кримінального законодавства, на підставі якого функціонує ВАКС. Але проблеми, притаманні всім судам щодо неузгодженої практики застосування окремих положень законодавства, а також тривалості судового розгляду окремих справ, стосуються й Вищого антикорсуду.

Інше питання — навантаження на суддів ВАКС. Адже хоча справ, які перебувають на його розгляді, й менше, але кількість суддів також невелика, а всі справи слухаються колегіально, тобто в судових розглядах беруть участь по три судді. Саме тому Єврокомісія у своєму звіті, як раніше і ми у рекомендаціях до дослідження, вказувала на необхідність збільшити кількість суддів ВАКС для того, щоб впоратися з навантаженням, яке лише зростатиме.

Ще питання — відсутність приміщення для Апеляційної палати ВАКС з урахуванням збільшення штату, а також належне фінансування поточних потреб суду і конкурентної заробітної плати та суддівської винагороди.

Водночас потрібно сказати, що буквально незадовго до публікації дослідження в медіа з'явилися окремі претензії до рішень деяких суддів ВАКС. А також до практики засекречення рішень, яка почастішала. З найгучніших таких практик, де ВАКС засекретив рішення, можна назвати вироки ексміністру екології Злочевському у справі про суперхабар, ексголові Рахункової палати Пацкану, адвокату Горецькому у справі про хабар Князєву. І це певною мірою негативні сигнали, які слід враховувати. Однак разом з тим варто розуміти, що кількість таких засекречених вироків невелика: серед 150 засекречено тільки 12.

Незасвоєні уроки НАЗК

Наймасштабніше завдання з-поміж усіх органів антикорупційної екосистеми постало перед Національним агентством з питань запобігання корупції, яке повинне формувати антикорупційну політику в Україні загалом. І в цій сфері, на жаль, за останні три роки траплялося різне.

Спроможність НАЗК ми оцінили у 3,7 бала із п’яти. І це при тому, що саме Нацагентство стало єдиним органом, який ми оцінювали не двічі, а тричі. Взагалі про спроможність НАЗК можна говорити чи не найбільше ще й тому, що це єдиний антикорупційний орган, який пройшов зовнішній незалежний аудит.

Створене у 2015 році, НАЗК вже у 2016-му розпочало свою офіційну роботу. Раніше орган мав колегіальне керівництво, втім, через корупційні скандали та недостатню ефективність у 2020 році Агентство було перезавантажене, і його очолив одноосібний керівник — Олександр Новіков. Після перезавантаження НАЗК довелося вибудовувати свою роботу майже з нуля.

Крім того, орган неодноразово зіштовхувався зі спробами підірвати його інституційну спроможність. Саме НАЗК — той орган антикорупційної екосистеми, якому за останні три роки після перезавантаження «прилетіло» найбільше, зокрема щодо руйнування його мандата та гальмування процесів зовнішніми гравцями.

Найскандальнішою такою спробою стало рішення Конституційного суду від 27 жовтня 2020 року, яке фактично скасувало майже всі повноваження Нацагентства. На щастя, Рада відновила його функції вже за два місяці, і відтоді інституція не зазнавала таких комплексних впливів.

Схожим викликом для Нацагентства стали обмеження, які впровадили з початком війни. Народні депутати заборонили НАЗК перевіряти декларації чиновників і проводити спецперевірки, а також перетворили обов’язок декларування на добровільну дію. Так само, як із початком пандемії COVID-19 призупинили обов’язок політичних партій подавати до Агентства свої фінансові звіти на перевірку. Власне, з-поміж усіх антикорорганів такі «воєнні» обмеження найбільше зачепили саме НАЗК.

Також треба згадати затягнутий з боку парламенту та уряду процес ухвалення важливих для нашої країни Державної антикорупційної стратегії та програми у 2020–2023 роках. Так, антикорстратегію народні депутатиприйняли у послабленій версії і лише через 4,5 року після завершення дії попередньої. А Державну антикорупційну програму затвердили із затримкою у два місяці після законодавчого дедлайну — під заклики громадськості та самого НАЗК.

І тут варто згадати про кропітку роботу Агентства над підготовкою державних антикорстратегії та антикорпрограми. НАЗК долучило до розробки та широкого обговорення цих документів усі заінтересовані сторони, у тому числі громадськість, і такий відкритий процес безперечно позитивно позначився на кінцевому результаті.

Можна визнати, що перезавантаження НАЗК таки відбулося. Ми більше не чуємо про нові корупційні скандали в Агентстві і маємо відчутний прогрес у питанні формування державної антикорполітики — попереднє колегіальне НАЗК повністю провалило розробку нової антикорстратегії у 2018–2019 роках.

Втім, на жаль, нинішнє НАЗК далеко не завжди послуговується принципом прозорості, про що вже не перший рік говорять вітчизняні та міжнародні експерти. Ба більше, це стало одним з основних зауважень у бік Агентства у звіті за результатами його першого незалежного аудиту.

Зокрема, аудитори вказали, що всупереч положенням Закону України «Про доступ до публічної інформації» НАЗК не публікує в повному обсязі власних нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії та проєктів рішень, що підлягають обговоренню. Не оприлюднювалися також правила логічного та арифметичного контролю е-декларацій (попри численні заклики з боку громадськості до їхнього оприлюднення та вдосконалення) та низка інших документів, як-от правила перевірки декларацій окремих співробітників СБУ, НАБУ тощо. Зауважимо, що Єврокомісія у своєму звіті теж наголосила, що недоліки в правилах автоматизованого контролю е-декларацій досі існують, і НАЗК повинне розглянути їх у середньостроковій перспективі. Міжнародні партнери чекають цього від нас.

Не менша проблема — врегулювання та застосування НАЗК моніторингу способу життя (МСЖ) декларантів. Громадськість теж уже не перший рік широко критикує цей інструмент. Так, TI Ukraine ще 2021 року опублікувала дослідження з рекомендаціями щодо усунення недоліків МСЖ.

Тут слід згадати, що в тому числі через недоліки у підходах Агентства до реалізації свого мандата зовнішні аудитори у 2023 році не змогли визнати роботу НАЗК ефективною, натомість вони «не визнали її неефективною». Попри те, що результати аудиту Нацагентства не стали підставою для зміни його керівництва, аудитори не визнали виконаним критерій, що стосувався саме Олександра Новікова. Цікаво, що сам голова НАЗК, коментуючи результати аудиту, подякував Комісії за «ті з рекомендацій, які допоможуть нам посилити свою роль в запобіганні та боротьбі з нашим найбільшим внутрішнім ворогом — корупцією», тобто фактично вказав на те, що звертатиме увагу лише на частину зауважень аудиторів, а не на всі.

Тож оцінювання роботи Нацагентства з питань запобігання корупції свідчить про те, що більшість з описаних громадськістю і міжнародними експертами проблем, які не дозволяють йому вийти на інший рівень спроможності та ефективності, — це послідовна політика та підходи керівництва. І це саме той випадок, коли вирішення проблем насамперед залежить від ініціативи зсередини установи.

І, безумовно, від адекватної реакції громадянського сектору та експертів на публікацію звіту міжнародного аудиту НАЗК. По суті, нам у руки дали реальний інструмент вимірювання ефективності роботи ключового антикорупційного органу, за який ми самі боролися. Однак коли результати оприлюднили, то громадськість здебільшого промовчала. І це мінус, адже той, хто очолить НАЗК після, може не отримати правильного сигналу.

Конкурс на нового очільника НАЗК розпочався 10 листопада, а строк повноважень Олександра Новікова спливає у середині січня 2024 року. Варто лише сподіватися, що новообраний керівник нарешті розірве «зачароване коло» і зможе виправити вже добре відомі недоліки НАЗК.

Безрезультатна АРМА

П’ятий елемент антикорупційної екосистеми — АРМА. Це, мабуть, найменш популярний орган, але безперечно не найменш важливий.

Агентство з розшуку і менеджменту активів у нашому дослідженні ми оцінили на 3,4 бала з можливих п’яти. І це найгірший показник з-поміж інших органів антикорупційної екосистеми. Чому ж так склалося?

АРМА створили 2016 року для пошуку «злочинних» активів і стягнення їх у дохід держави, а ще Агентство управляє арештованим майном. Тут треба нагадати, що створення АРМА — одна з умов безвізу, тому на його роботу роками звертали чимало уваги.

І недарма. Відомство постійно критикують як державні, так і недержавні та закордонні діячі, а Єврокомісія у своєму звіті згадала про Агентство аж вісім разів.

Причин кілька. Перша і чи не найбільш помітна така: наразі, навіть попри семирічний термін існування АРМА, законодавча база діяльності, як і практика її виконання залишаються не найкращими. І хоч би скільки громадськість, у тому числі і TI Ukraine, закликала парламент, деякі вкрай необхідні зміни не прийняті й досі.

А ще Агентству бракує незалежного та фахового голови, який зможе подолати «спадщину» попередніх керівників і налагодити плідну комунікацію зі стейкхолдерами. Протягом усього терміну нашого дослідження АРМА залишалося без повноцінного очільника і, відповідно, було залежним від того, наскільки роботою очільника Агентства були задоволені в ОП.

І, на жаль, навіть після призначення на посаду голови АРМА Олени Думи деякі із зазначених проблем залишаються актуальними. Власне, Єврокомісія у звіті теж згадала про занепокоєння громадськості щодо процесу відбору та призначення, а також доброчесності нової очільниці АРМА. За трохи більше ніж чотири місяці роботи Олена Дума вже ставала предметом журналістських публікацій, і окремо в них ішлося про неоднозначну кадрову політику нової голови.

Саме тому ми нагадуємо про необхідність для парламенту ухвалити зміни до профільного закону про АРМА, а Кабміну — прийняти підзаконні акти, якими Агентство керуватиметься у своїй діяльності. Станом на зараз окремі акти вже прийняті, зокрема, про реалізацію арештованого майна, а також про порядок відбору управителів активів.

Невеликий поступ у вдосконаленні роботи АРМА за останні три роки таки відбувся. Звісно, багато із цих успіхів були непомітні на тлі великого навантаження Агентства активами з російським чи білоруським слідом, яке виникло після початку повномасштабного вторгнення і поглибило наявні та висвітлило нові проблеми у роботі органу. Попри нагальний запит у розшуку та конфіскації таких злочинних активів, наразі ми практично не маємо прикладів успішного повернення цього майна Україні. Зі свого боку Єврокомісія теж відзначила, що інструменти конфіскації та повернення активів використовують в Україні недостатньо, а тому відповідний досвід усе ще необхідно набути.

Усе це потребує комплексного підходу до оцінки роботи АРМА, а також вдосконалення законодавчого забезпечення і покращення практики роботи органу. Причому підходити до реформування Агентства слід виважено, без різких ідей і півзаходів. Адже поспішність і невиправдані кроки зараз загрожують зверненнями до Європейського суду з прав людини та чималими відшкодуваннями власникам арештованих активів потім.

Коли спроможність перетвориться на ефективність?

Наявність хорошої форми не зробить з гімнаста олімпійського чемпіона, і так само диплом інженера не стане передумовою для великих відкриттів. Але вони дають можливість, базу. Так само й антикорупційним органам потрібні можливості для реалізації покладених на них функцій.

Після початку роботи НАБУ, САП, АРМА, НАЗК і ВАКС суспільство чекало від них максимальної включеності. Однак лише створення антикорупційних органів, навіть при виписуванні, здавалося б, цілком притомного для їхньої роботи законодавства, не гарантує, що ці інституції відразу запрацюють вдало. До того ж ми вже побачили, що в процесі їхньої роботи майже завжди з’являються уроки, які треба вивчити і відповідно вдосконалити правову рамку діяльності.

Через те, що створювалися і запускалися ці органи в різний час, навіть за різної політичної та суспільної ситуації, їхня синхронізація між собою та з іншими важливими відомствами затримувалася, гальмувалася і не завжди була безхмарною. А така система може працювати лише у цілковитій взаємодії та за абсолютної незалежності від владного апарату, представників якого має контролювати, перевіряти і за необхідності карати. Для цього їй, безперечно, ще й необхідні дуже компетентні та вільні від якихось політичних впливів кадри, а також правові гарантії такої незалежності.

Бо хоч би якого високого рівня інституції ми побудували, хоч би якими незалежністю та повноваженнями їх наділили, ключовою залишиться етична та моральна складова кадрів, які очолюють антикорупційні органи та подають відповідні сигнали не лише своїм колективам, а й усій країні. Україна проходить етап становлення антикорупційної структури, де всі її інституції перевіряються на міцність саме кадрами. І це вже підтвердив кейс САП, де першим керівником, який залишив «слід», був Назар Холодницький, а також НАЗК, яке провалилося у своєму колегіальному форматі під керівництвом Наталії Корчак. На жаль, результати аудиту НАЗК, яким керує Олександр Новіков, також подали червоний сигнал. Чинні керівники САП і НАБУ проходять свої тести на професійність і незалежність. ВАКС шукає оптимальний формат керівництва. Кадри, якими наповнюються інституції, — основа того, в який бік вони розвиватимуться.

Однак за роки роботи всім п’яти органам антикорупційної екосистеми так чи інакше доводилося долати виклики. Деякі з них, як певна конфронтація між НАБУ і САП у 2017–2018 роках, на сьогодні вдалося пройти. Інші, як часткове небажання НАЗК дослухатися до рекомендацій партнерів, актуальні досі. Але якщо оцінювати саме можливості до антикорупції, зміни вже помітні.

Наразі незрозуміло, як швидко ми побачимо беззаперечний результат. І тут, на жаль, якраз війна може стати тим каталізатором, який покаже, наскільки спроможність відповідає готовності досягати результатів. Ми віримо, що це можливо, бо вже бачимо плоди роботи антикорупційної екосистеми. Але такий врожай, безперечно, має стати ще більшим. Аби в результаті за прикладом антикорблоку ми змогли реформувати всю правоохоронну систему держави.

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID) у межах Проєкту «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні» #ВзаємоДія. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і необов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів.