За межами нашої Сонячної системи існують різні світи. Далекі чужорідні планети, що називаються екзопланетами, можуть бути газовими гігантами на кшталт Юпітера, скелястими кулями розміром з нашу планету або навіть "супер-пухкими" із щільністю цукрової вати.
Але є загадковий розрив, в якому повинні бути планети приблизно в 1,5-2 рази ширше Землі, пише Business Insider. Дослідження, опубліковане в The Astronomical Journal, може розкрити таємницю зниклих екзопланет.
Таємнича діра, де повинні бути планети
Серед більше ніж 5000 екзопланет, відкритих NASA, є безліч суперземель (які в 1,6 рази ширші за нашу планету) і безліч субнептунів (приблизно в два-чотири рази більше діаметра Землі), але між ними майже немає планет.
"Науковці, які вивчають екзопланети, тепер мають достатньо даних, щоб сказати, що цей розрив не є випадковістю. Щось відбувається, що заважає планетам досягати і/або залишатися такого розміру", - заявила Джессі Крістіансен, науковий співробітник Каліфорнійського технологічного інституту і науковий керівник архіву екзопланет NASA.
Вчені вважають, що це відбувається тому, що деякі суб-нептуни стискаються - втрачають свою атмосферу і швидко долають різницю в розмірах, поки не стануть такими ж маленькими, як суперземля.
Останнє дослідження Крістіансен припускає, що ці світи стискаються, оскільки радіація з ядер планет виштовхує їх атмосферу в космос.
Самі планети, можливо, відштовхують свою атмосферу
Екзопланетам, що стискаються, може не вистачати маси (і, отже, сили тяжіння), щоб зберегти свою атмосферу щільною. Однак точний механізм втрати атмосфери залишається незрозумілим.
Нове дослідження підтримує одну гіпотезу, яку науковці називають "втратою маси за рахунок енергії ядра".
Втрата маси за допомогою ядра - це коли ядро планети випромінює радіацію, яка виштовхує її атмосферу знизу, що з часом призводить до її відокремлення від планети.
Інша гіпотеза, названа фотовипарюванням, стверджує, що атмосфера планети розсіюється під дією випромінювання батьківської зірки.
Але вважається, що фотовипарювання відбувається до того часу, коли планеті виповниться 100 мільйонів років, а втрата маси за рахунок енергії ядра може відбутися ближче до мільярдного дня народження планети, йдеться в дослідженні.
Щоб перевірити ці дві гіпотези, команда Крістіансен вивчила дані колишнього космічного телескопа Kepler.
Вони досліджували зоряні скупчення, вік яких перевищує 100 мільйонів років. Оскільки вважається, що планети приблизно такого ж віку, як і їхні батьківські зірки, планети в цих скупченнях повинні бути достатньо старими, щоб зазнати фотовипарювання, але недостатньо старими, щоб втрачати масу за рахунок енергії ядра.
Науковці виявили, що більшість планет там зберегли свою атмосферу, Що робить втрату маси, викликану енергією ядра, більш імовірною причиною можливої втрати атмосфери.
"Однак нещодавня робота передбачає триваючу послідовність масових втрат, при якій діють обидва процеси", - зазначила Крістіансен.
Інші новини про космос
Як повідомляв УНІАН, раніше в ході спостережень за туманністю Оріона були виявлені десятки об'єктів розміром з планету, які можуть знаменувати існування нової астрономічної категорії.
Вільно плаваючі об'єкти отримали назву подвійних об'єктів маси Юпітера, або Jumbo. Вони занадто малі, щоб бути зірками, але вони не піддаються загальноприйнятому визначенню планети, оскільки не обертаються навколо батьківської зірки.