До війни залишилося 6-10 років. Німеччина має діяти швидко

Росія з її імперськими амбіціями становить найбільшу і найнагальнішу загрозу для країн НАТО. Після завершення інтенсивних бойових дій в Україні московському режиму може знадобитися всього 6-10 років для відновлення своїх збройних сил. Протягом цього часу Німеччина і НАТО повинні зробити свої збройні сили здатними стримувати Росію і в разі необхідності воювати проти неї. Лише тоді вони зможуть зменшити ризик спалаху нової війни в Європі.

Німеччина і НАТО можуть впевнено впливати лише на власну здатність до стримування й оборони, а не на те, чи захоче Росія розв'язати нову війну.

Час, необхідний Росії для відновлення своїх збройних сил, визначає потребу НАТО у швидкості. Альянс повинен бути здатним відбити російський напад через шість років. Довший термін вже збільшує ризик війни.

Стратегічні шляхи НАТО варіюються від «краще перестрахуватись, ніж потім шкодувати» до «воювати тією армією, яка є». У кожному з них ризик війни різний, але політичні та економічні вигоди також різні. Додаткові геостратегічні варіанти можуть виграти час для НАТО.

Німеччина повинна здійснити якісний стрибок: у найкоротші терміни вона повинна наростити особовий склад Бундесверу, розширити виробництво озброєнь і підвищити стійкість. Це стане можливим лише за умови зміни менталітету в суспільстві.

Стратегічна переоцінка Росії

Питання для НАТО і Німеччини більше не полягає в тому, чи знадобиться їм коли-небудь вести війну проти іншої країни, а лише в тому, коли. У своїй новій стратегічній концепції НАТО описує Росію як найбільшу і найнагальнішу загрозу безпеці 31 члена Альянсу, а також миру і стабільності в євроатлантичному регіоні. На відміну від попередніх аналізів, альянс більше не виключає російського нападу.

Саме Росія визначає ці часові рамки через поєднання довготривалої мотивації та нарощування військового потенціалу. Вікно для можливого російського нападу відкриється, як тільки Росія вважатиме, що напад, наприклад, на країни Балтії, може бути успішним.

Сильна мотивація

Росія послідовно демонструвала свою агресивну мотивацію протягом двох десятиліть. Президент Володимир Путін, кремлівські еліти та інтелігенція вже давно плекають амбіції відновити могутню російську імперію і потіснити вплив НАТО і ЄС. Історичні категорії, якими вони мислять, ґрунтуються на аналогіях з царською імперією та Радянським Союзом. В їхньому розумінні Росія існує далеко за межами своїх нинішніх кордонів (концепція під назвою «Русский мир») – вона поширюється на будь-яке місце, де коли-небудь жили росіяни або де коли-небудь панувала російська імперія чи Радянський Союз. Путін не вважає кордони, встановлені після розпаду Радянського Союзу, обов'язковими. Країни, що належать до НАТО сьогодні, включають країни Балтії, які раніше були частиною Росії та Радянського Союзу.

Путінська ідеологія та інтерпретація історії вже мотивували війни в Чечні та Грузії. Конституція Росії містить положення про реінтеграцію Білорусі в російську державу, що наразі реалізується. У 2014 році Путін розпочав війну в Україні. Попри те, що на сьогодні Москва не змогла досягти жодної зі своїх воєнних цілей, вона розгорнула конфлікт у найбільшу війну в Європі за останні 75 років.

Вона також неодноразово погрожувала окремим країнам НАТО та НАТО в цілому застосуванням ядерної зброї.

Посилення військового потенціалу

Навіть після майже двох років бойових дій в Україні російський військовий потенціал є більшим, ніж це може здатися на перший погляд. російські сухопутні війська зазнали найбільших втрат в особовому складі та матеріально-технічному забезпеченні; саме на них будуть спрямовані основні зусилля з відновлення. Хоча військово-повітряні сили також втратили кваліфікований особовий склад, їхні втрати в матеріальному плані відносно невеликі (близько 10-15%). Водночас обидва види збройних сил продемонстрували свою здатність до адаптації. Військово-морські сили Росії зазнали великих втрат на Чорноморському флоті, але Балтійський, Тихоокеанський і Північний флоти продовжують залишатися готовими до застосування. Ракетні війська стратегічного призначення, а також кібернетичні та космічні сили, швидше за все, залишилися в основному неушкодженими.

Росія може готувати близько 280 тис. призовників на рік. Через шість років це становитиме майже 1,7 млн, а через 10 років – 2,8 млн людей з військовим вишколом. Проходячи підготовку в підрозділах, які зараз воюють в Україні, новобранці отримають користь від їхнього бойового досвіду.

Наразі Росія використовує доходи від експорту нафти й газу для перетворення своєї збройової промисловості на військову індустрію. Вона збільшила обсяги виробництва в деяких сегментах і зберегла важливих працівників на виробництві. Водночас їй вдалося обійти західні санкції на складники, які вважаються критично важливими для військових зусиль, такі як мікрочипи або кулькові підшипники, а також на сировину. Крім того, Росія імпортує зброю і боєприпаси з країн-союзників, таких як Іран і Північна Корея.

Росія стикається з меншою кількістю серйозних викликів, ніж Захід, щодо стійкості свого суспільства. Режим жорстоко придушує будь-які прояви громадянського суспільства. Готовність суспільства змиритися з втратою людських життів, очевидно, велика, оскільки війна в Україні вже коштувала Росії понад 250 тис. загиблих і поранених. Економічно держава, схоже, здатна продовжувати фінансувати свою війну.

Вікно можливостей для Росії: 6-10 років

За оцінками експертів і розвідувальних служб, Росії знадобиться від шести до 10 років, щоб відновити свою армію до рівня, коли вона зможе наважитися напасти на НАТО. Годинник почне цокати, щойно припиняться інтенсивні бойові дії в Україні. Тоді Росія зможе перенаправити своє поточне виробництво на відновлення збройних сил.

НАТО: швидкість визначає актуальність зусиль

НАТО змінило свої оборонні плани. Проте немає згоди щодо найважливішого фактора: швидкості. До якого часу ці плани мають бути реалізовані? Щоб запобігти можливій війні, вікно можливостей для Москви не повинно відкритися. Росія повинна визнати конфлікт з НАТО безнадійним від самого початку і назавжди. Задля забезпечення такого результату НАТО має швидко посилити свої військові сили та засоби й чітко повідомити про це Росію. Це ще важливіше, тому що є обмаль надії на зміну мотивації російського режиму або на активізацію суспільства проти нього.

Перегони проти часу

Часові рамки для реалізації цих планів можна чітко встановити: вони визначаються часом, який знадобиться російським збройним силам для їхнього відновлення, тобто через 6-10 років після завершення бойових дій високої інтенсивності в Україні.

НАТО має завершити своє власне перегрупування принаймні за рік до того, як Росія досягне боєздатності. Це дасть Кремлю шанс вчасно зрозуміти, що російське вікно можливостей для успішного нападу на НАТО не відкрилося. Зважаючи на час відновлення Росії, НАТО має досягти боєздатності протягом 5-9 років, щоб бути здатним утримати Росію від війни.

Будь-які війська або системи, які країни НАТО розгорнуть лише за короткий час до відновлення Росії, не вплинуть на російські міркування. Росія буде все ще недооцінювати боєготовність НАТО та у неї може виникнути спокуса розпочати війну.

Стратегічні шляхи: вибір на користь безпеки чи ризику

Швидка реалізація оборонних планів НАТО забезпечує більший і завчасніший ефект стримування. З іншого боку, існують політико-економічні витрати та військово-промислові наслідки прискореного нарощування збройних сил. Напруга між цими двома аспектами визначає діапазон стратегічних шляхів розвитку НАТО.

У наступній таблиці представлено п'ять варіантів і описано їх переваги та недоліки. Відмінності між ними полягають у факторі часу і ризику війни.

Якщо припустити, що у НАТО є ще 10 років до того, як йому потрібно буде стримувати Росію, то в цьому випадку необхідні зусилля легше перетравити в політичному сенсі: Тягар на державний бюджет розподіляється на терміни повноважень кількох урядів. Нарощування силових структур і закупівель можна продовжувати за планом. Промисловість може виконувати свої виробничі плани. Країни НАТО також матимуть більше часу для розбудови своєї спільної оборони.

Проте, якщо Москві вдасться підготувати свої збройні сили лише через шість років, НАТО буде дедалі важче її наздогнати.

Причина цього в тому, що в Європі потрібно багато часу, щоб плани стали реальністю: Щонайменше два роки потрібно для встановлення нових виробничих ліній для ракет чи танків або для створення більших військових підрозділів. Чим швидше, тим більше доведеться змінювати стандарти, наприклад, підготовки або озброєння. Армія, сформована за п'ять років, відрізняється від тієї, яка готувалася 10 років. Якісно вона може бути на такому ж рівні, але в кількісному плані за дев'ять років структури поповняться, з'явиться можливість створювати резерви.

Ці припущення призводять до двох сценаріїв із шістьма точками в часі та часовими рамками, які показані на малюнках 3 і 4.

Розширені варіанти

Незалежно від обраного стратегічного шляху, є чотири сфери, в яких НАТО може вжити додаткових заходів для поліпшення своєї позиції щодо Росії:

НАТО має використати час, що залишився до завершення інтенсивних бойових дій в Україні та початку відновлення Росією своїх збройних сил. Це означає посилення підтримки України до такої міри, щоб українські збройні сили мали шанс завдати поразки Росії на українській території під час майбутніх наступальних операцій. Це не лише ще більше послабить бойову міць Росії. НАТО могла б таким чином продемонструвати свою рішучість і сподіватися, що поразка Росії змінить стратегію Кремля. Проте НАТО має знайти баланс між підтримкою України та посиленням власної боєздатності.

Європа повинна негайно почати працювати з Україною над плануванням і реалізацією довгострокової інтеграції країни в західну систему оборони та озброєнь. Україна вже є частиною західної оборонної системи. Оголошене членство в ЄС і НАТО ще більше зміцнить цей зв'язок. Враховуючи, що конфлікт з Росією, ймовірно, триватиме десятиліттями, розташування України на кордоні з Росією і Білоруссю означає, що країна і надалі матиме виняткове геостратегічне значення для безпеки Європи.

Всі ці плани затьмарює побоювання, що Сполучені Штати можуть зменшити свою підтримку обороні Європи. З цієї причини європейці повинні докласти необхідних зусиль для досягнення власної військової спроможності, щоб також встановити більш збалансовані відносини зі Сполученими Штатами. Момент є сприятливим: Сполучені Штати очікують, що Європа стане більш самостійною, і якщо Європа зможе спростувати звинувачення в несправедливому розподілі тягаря, це допоможе президенту Байдену в його передвиборчій кампанії.

Надії, пов'язані з санкціями, у багатьох випадках не виправдалися. Одначе торговельні обмеження дають можливість перешкоджати розвитку російської воєнної економіки. Для цього західні санкції мають бути повністю втілені та поширені на значно ширший спектр товарів. Наразі російське озброєння базується не на високих технологіях, а на масовому виробництві. Технології, які можуть здаватися Заходу застарілими, є достатніми для ведення Росією війни.

Німеччині потрібно зробити якісний стрибок

Німецький уряд хоче перетворити Бундесвер на найсильнішу армію Європи та основу оборони союзників. Проте його плани військового оновлення, відомі як Zeitenwende, пробуксовують. Щоб досягти своїх цілей, Німеччині доведеться зробити якісний стрибок у перебудові Бундесверу, оновленні оборонно-промислової бази та зміцненні стійкості суспільства.

Десятиліття безпеки

Зміна менталітету, до якої часто закликають, відбудеться лише тоді, коли загальна оборона стане частиною повсякденного життя в політиці, економіці та громадянському суспільстві. Нинішнє звуження дискусії до класичної війни є неправильним. З одного боку, існують інші ризики, окрім можливого російського нападу, до якого Німеччина повинна терміново підготуватися. З іншого боку, російська атака буде спрямована не лише на військові цілі, але й на весь спектр слабкостей, які демонструють західні суспільства. Як наслідок, питання полягає не лише в тому, як політика і суспільство ставитимуться до того, що німці будуть вбиті або поранені у випадку війни, як практично, так і психологічно. Йдеться також про покращення захисту від кібератак та дезінформації, як це можна побачити сьогодні на прикладі війни Росії проти України та конфлікту між Ізраїлем та ХАМАСом.

Уряд Німеччини міг би встановити відправну точку для необхідних змін у повсякденному житті, проголосивши разом з Бундестагом, а також урядами та парламентами федеральних земель «Десятиліття безпеки» – десятирічний суспільний договір про підготовку Німеччини до можливих майбутніх конфліктів. Це дозволило б переосмислити стратегічні рамки дій Німеччини. Водночас часовий горизонт, в якому важливі гравці, включаючи міністерства, парламенти, Рахункову палату та інших експертів, розглядають та оцінюють завдання та витрати держави, буде розширено за межі законодавчого періоду. Для того, щоб з'явилася нова політика, необхідно також виділити додаткові кошти на проведення Десятиліття безпеки.

Зміни в повсякденному житті можна було б широко рекламувати, наприклад, використовуючи девіз «Менше регулювання, більше інвестицій». Це може включати десятирічний мораторій на несуттєві нормативні акти та надання переваги інвестиціям у тотальну оборону. Окрім збройних сил і промисловості, тотальна оборона також включає захист від катастроф та інші елементи, які роблять відповідні системи більш стійкими. Це вимагає інвестицій в усіх сферах.

Збройні сили

Очевидно, що перебудова Бундесверу нинішніми темпами буде запізнілою для НАТО, навіть якщо перебудова Росії також відбувається повільно. Після шоку, викликаного першим вторгненням Росії в Україну у 2014 році, Бундесвер у 2016 році розробив плани досягнення своїх цілей в НАТО протягом приблизно 15 років – до початку 2030-х років. Половина цього періоду вже минула без будь-яких суттєвих зрушень. Перша з трьох дивізій, призначених для посилення сил стримування НАТО, не буде готова до розгортання у 2025 році, як планувалося. Друга дивізія, розгортання якої заплановане на 2027 рік, має таку ж долю.

Нове планування. Німецький уряд повинен адаптувати систему закупівель і структуру збройних сил до мети вчасного виконання своїх зобов'язань. Важливо чітко визначити, що є здійсненним протягом наступних кількох років. Пріоритет слід надавати інвестиціям, які негайно підвищують боєздатність Німеччини, таким як закупівля боєприпасів, запчастин і логістики, а також засобів швидкого розгортання, таких як малі безпілотники.

Спираючись на досвід, отриманий під час підготовки української армії, військовий вишкіл має бути адаптований до реалій сучасного поля бою. Навчання має включати, здавалося б, тривіальні дії, які зараз надмірно зарегульовані або навіть заборонені, такі як польоти тактичних дронів над особовим складом, що тренується або копає окопи. Мораторій на те регулювання, яке не є необхідним для захисту життя і здоров'я, може дати більше свободи для закупівель і навчання, але лише за умови, що зміни торкнуться повсякденного життя.

У довгостроковій перспективі найбільшим викликом для Бундесверу є набір достатньої кількості особового складу, включно з резервом. Хоча наразі відчувається нестача нових солдатів, багато з тих, хто служить у збройних силах Німеччини, стикаються з браком сенсу служби або з відсутністю кар'єрних можливостей. Кадрова стратегія повинна зосередитись на створенні відчуття мети. Водночас вона має надавати старшим офіцерам можливість достроково вийти на пенсію з честю. Ця стратегія має бути пов'язана із зусиллями, спрямованими на зміцнення життєстійкості всього населення. Слід також розглянути можливість скорочення терміну підготовки резервістів. І тут досвід підготовки української армії Збройними силами Німеччини також дає цінні уроки.

Закупівлі та оборонна промисловість

Традиційно Німеччина не має оборонно-промислової політики, яка б визначала співпрацю між федеральним урядом і промисловістю. Проте зараз Німеччина повинна діяти швидко, щоб створити політичні передумови, необхідні для забезпечення безпеки постачання збройних сил.

Кількість важливіше якості. Що стосується обладнання, то Бундесверу слід покладатися на перевірені та випробувані системи, які можна швидко виробляти у великих кількостях. Загалом, технічна якість наявних систем озброєнь буде достатньою для того, щоб адекватно протистояти Росії. З усім тим, їх подальший розвиток може – і повинен – тривати, але поступово. Це також має перевагу в тому, що створює альтернативний інноваційний шлях до ризикованих великомасштабних проєктів, водночас виграючи час для їх просування. У будь-якому випадку, з огляду на конкретну небезпеку для Німеччини та НАТО, заплановані (проєкти) «Основна бойова танкова система» (MGCS) і «Майбутня система повітряних боїв»(FCAS) не будуть готові вчасно, оскільки їх виробництво розпочнеться лише через 12-15 років.

Розширити виробничі потужності. Створення нових виробничих ліній для танків чи ракет займає щонайменше два роки. Зараз Німеччина повинна замовити все необхідне для повного оснащення своїх збройних сил, в тому числі резерви та витратні матеріали, такі як боєприпаси або запасні частини. У той час як промисловість отримає інвестиційну безпеку, Бундесвер отримає кращі ціни. Промисловість і, перш за все, її численні постачальники потребують таких гарантій вже сьогодні, якщо вони планують значно розширити виробництво через два роки. Крім того, уряд і парламент повинні працювати над тим, щоб полегшити компаніям доступ до кредитів і прискорити процес отримання дозволів на будівництво нових заводів. Реконструкція старої техніки, яка все ще придатна для використання, є ще одним способом збільшити кількість озброєнь. Німеччина та її союзники також повинні створити стратегічний резерв сировини – на національному або європейському рівні.

Співпраця. Як пропозицію іншим країнам НАТО, Німеччина могла б замовити більше техніки – наприклад, бойових машин – ніж зараз потрібно Бундесверу. Метою було б збільшення економії завдяки масштабу та оперативній сумісності. Інші країни НАТО могли б потім орендувати або придбати ці системи у спільному пулі.

Стійкість

Коли йдеться про стійкість суспільства, робиться і планується занадто мало. Хоча федеральний уряд та уряди земель розробляють нову директиву щодо цивільного захисту, вони не заклали в бюджет жодних коштів на це. Бюджет на ліквідацію наслідків стихійних лих навіть скорочується.

Ініціатива з підвищення стійкості. Стійкість розвивається на мікрорівні, за підтримки громадян, муніципалітетів, державних установ, асоціацій та бізнесу. Важливо активно залучати громадськість до організації «Десятиліття безпеки», оскільки почуття причетності посилить спроможність і мотивацію людей до підвищення стійкості. Теми, важливі для стійкості, включають міське планування, енергопостачання, транспортні маршрути та багато іншого, що безпосередньо впливає на людей. Їхню участь можна забезпечити через конкурси, навчання, навчальні табори та багато інших інтерактивних форматів.

Більше ресурсів на цивільну оборону. Федеральний уряд і уряди земель повинні помітно збільшити свої інвестиції в цивільну оборону, в тому числі в захист від катастроф і цивільний захист, безпеку постачань і захист критично важливих об'єктів інфраструктури. Для забезпечення достатнього фінансування може бути прийнятий національний цільовий показник витрат на цивільну оборону. При укладанні державних контрактів слід надавати пріоритет контрактам на оснащення цивільної оборони та об'єктів критичної інфраструктури. Це стосується, наприклад, будівництва доріг і мостів, а також енергопостачання. Як невіддільна складова загальної оборони, відносини між державою, економікою та суспільством мають бути переглянуті, оскільки багато об'єктів інфраструктури перебувають у приватній власності.

Стажування з навичок стійкості. Замість обов'язкової військової служби слід запровадити обов'язкове стажування для всіх людей віком від 18 до 65 років, які проживають у Німеччині, щоб дати їм досвід у сферах, пов'язаних з тотальною обороною. Це створило б стимул для виявлення відповідних сфер у приватному секторі та суспільстві. Водночас це допомогло б визначити ті види діяльності, які необхідні для функціонування країни. У цій сфері кожен може знайти для себе значущу роль у разі кризи.

Джерело