Донорських коштів для медіа стало більше. Але не все так просто

Цьогорічний Donbas Media Forum проходив на тлі повітряних тривог у Києві. Більш як 600 учасників зустрілися наживо, між залами й укриттям, аби проговорити розвиток журналістики на другий рік повномасштабного вторгнення, інформаційну реінтеграцію тимчасово окупованих територій і роль медійників у відновленні України. Хоча значний фокус форуму був на журналістиці прифронтових, нещодавно звільнених та окупованих регіонів, серед учасників можна було побачити медійників з усієї України.

Модерував кілька дискусій, зокрема й про ризики в цифровому просторі для журналістів очима команди Гарячої лінії з цифрової безпеки Nadiyno. Однак поділюся спостереженнями з першої дискусії, яка зібрала повну залу. Адже дискутували про фінансову підтримку для українських редакцій з боку міжнародних партнерів.

Сьогодні складно уявити повноцінне українське медіа, яке заробляє винятково завдяки своїм читачам. У когось є інвестиції від засновників, хтось шукає ресурси напряму з бюджетів місцевого самоврядування, а значна частина якісних медіа отримує фінансування від західних урядів, яких звично називати донорами з огляду на програми міжнародної технічної допомоги (international development aid).

Віталій Мороз

Аби успішно реалізувати ці програми, західні уряди розраховують на підрядників — міжнародні організації або ж міжнародні компанії з міжнародного розвитку (international development company), як-от Сhemonics International, або ж західні неурядові організації (nonprofits), як-от Internews чи International Media Support.

• Читайте також: У Києві відкрився Donbas Media Forum 2023

Програми з підтримки українського медійного сектору спрямовані не тільки на редакції, а мають ширші цілі — підтримка ключових медійних неурядових організацій, підтримка медійної реформи, Суспільного мовника та, зрештою, виробників контенту, як-от ютуб-каналів, креативних агенцій чи продюсерських центрів. В умовах війни одним із ключових пріоритетів таких програм є збільшення обсягу якісного українського контенту, відповідно й наративів на противагу дезінформаційним наративам країни-агресорки, що мають вплив на українських людей.

Кілька тез-спостережень із дискусії між представниками програм підтримки та журналістами.

Ресурси для підтримки медіа збільшилися, це стало реакцією донорів на повномасштабне вторгнення, адже сотні редакцій опинилися в зоні бойових дій.

Збільшилася конкуренція за якісні медіа, які розуміють логіку роботи донорів і готові відповідати критеріям співпраці.

Постійно наголошували під час дискусії на стандартах журналістики; якщо медіа помічено у джинсі, лобіюванні інтересів груп — шанси на підтримку будуть мінімальними.

Не всі медіа готові змінюватися й наймати окремих людей, які займатимуться не так журналістикою, як пошуком коштів, менеджментом проєктів, звітуванням перед донорами.

Сучасні програми підтримки українських медіа — це все ще НЕ інституційна підтримка роботи редакцій. Радше це тематичні проєкти, переважно у вигляді виробництва контенту. Адже за витрачені кошти потрібно звітувати, відповідно, аргументувати цінність витрачених коштів через зміни та здійснення впливів — те, що називають зміною поведінки (behavior change). У цьому логіка донорів щодо медіа відтворює логіку донорів щодо громадських організацій, мета яких — зміни в суспільстві. У цьому до дискусії приєдналася Наталя Лигачова, і її голос був чітким, аби наголосити на відмінності між громадськими організаціями та медіа. Адже роль і завдання останніх — більшою мірою виносити на порядок денний суспільства критичні питання, аніж бути агентами змін і суспільних трансформацій.

Програми, що зосереджуються на змінах, працюють переважно з тими, кому вдалося зібрати велику аудиторію — й це не обов’язково редакції. Такі програми йдуть до блогерів, креативних проєктів та ініціатив. Меседж із боку розпорядників коштів простий: «дайте нам охоплення, покажіть вплив».

Організації, що менеджерять програми підтримки, здатні бути гнучкими, й іноді до них потрібно писати напряму із запитами, якщо у вас є хороші ідеї, як-от у випадку з IMS. Добрим знаком під час дискусії було те, що представники організацій — розпорядників коштів готові працювати над тим, аби зменшити бюрократичність внутрішніх процедур і легше менеджерити гранти.

Уже після дискусії ми обмінювалися враженнями зі знайомим, який теж працює в одній із програм підтримки. І в якийсь момент нашого спілкування прозвучала фраза, з якою не всі будуть згодні: «Ресурсів стало більше, але отримати їх редакціям стало складніше».

Віталій Мороз, консультант із цифрових технологій