Глобальний інформаційний пройоб

Війна вимагає системності, а це означає створення ефективного управління на багатьох рівнях та фронтах. Хоча 2023 рік ще не закінчився, але сумні досягнення України оголили великі провали саме в системності управління війною.

Увірувавши в успішне контрнаступ, військово-політичне керівництво настільки зосередилося на цьому, що не побачило, як були провалені інші важливі фронти, один з яких - глобальний інформаційний.

Журнал Economist назвав 2024 рік найбільшим електоральним роком в історії. Вибори відбудуться майже в 70 країнах, охоплюючи понад 4 млрд осіб. Сьогодні наші можливості воювати безпосередньо залежать від західної допомоги, а західна допомога безпосередньо залежить від результатів виборів.

Ось невеликий список країн, де вибори можуть вплинути на підтримку чи не підтримку України у війні: США, ЄС (вибори до Європарламенту), Молдова, Грузія, Литва, Словаччина (президентські), Індія, Мексика, Південна Корея, Пакистан.

Треба розуміти, що різною мірою, але в усіх країнах світу Україна є частиною політичного порядку денного, і самі по собі виборчі кампанії формуватимуть громадську думку. І багато в чому подальша допомога у війні залежить саме від цієї думки.

Як ми підготувалися до такого ризикового для нас року? Ніяк. За 2023 рік ми примудрилися втратити більшість досягнень 2022 року, коли весь західний світ підтримував нашу боротьбу.

Згадаймо, як українці мобілізували західну громадськість на різних рівнях. Президент Зеленський робив онлайн виступи для парламентів, університетів та інших організацій. Міністр Кулеба контактував з максимальною кількістю партнерів – валячись з ніг.

У західних столицях організовані групи українців влаштовували мітинги на підтримку України. Верховна Рада відправила групи депутатів до різних парламентів для мобілізації підтримки. Міністерство цифровізації організувало айтішників для таргетування західних аудиторій на підтримку України.

Міністерство оборони запустило формат Рамштайну та організувало виставки знищеної російської техніки у Києві та столицях західних країн. На цьому фоні діяла величезна кількість інформаційних волонтерів, які максимально розповсюджували інформацію для підтримки України.

Все це дозволило зробити прорив у підтримці України та одержанні важливої ​​зброї. Сьогодні після того, як ми почали навчати пілотів на F16, вже ніхто не згадує жалюгідні 5 тисяч касок від Німеччини у перші дні війни. Можливо, ці успіхи призвели до того, що на думку керівництва країни продовжувати інформаційні кампанії на підтримку України більше не мало сенсу. Тому всі зусилля були зведені нанівець.

Зеленський дуже рідко почав звертатися до західного суспільства, а переважно зосередився на політиках. Дипломатія пішла із публічної площини до кулуарної, а депутатам взагалі заборонили їздити за кордон. Мітинги та активність волонтерів поступово згасли, як і присутність українських наративів у західному інформпросторі.

Перемога на виборах у Словаччині антиукраїнського популіста – прямий наслідок інформаційного провалу щодо мобілізації словацької громадської думки на підтримку України.

Але ще гірші справи в США, де системно знижується підтримка суспільства: 41% американців у жовтні вважають, що США надають занадто багато допомоги для України, у червні таких було 29%, 33% у жовтні підтримують існуючий рівень допомоги, у червні таких було 43% (опитування Gallup).

А що ж наші вороги? Інформаційна робота в момент вторгнення не представляла особливого інтересу для росіян. Маючи намір захопити нашу країну за два тижні, вони не бачили сенсу займатися інформаційним фронтом, оскільки хотіли поставити Захід перед фактом.

Але коли бліцкриг провалився, а Україна отримала величезну західну допомогу – росіяни усвідомили, що без переривання цієї допомоги – шанси на перемогу у них близькі до нуля.

Весною 2023 року вони реанімували свої інформаційні операції на території країн Заходу. Але на відміну від своїх попередніх практик, які мали на меті створювати керований хаос, вони зосередилися на трьох конкретних напрямках.

Перший – дискредитація українців. Ви могли бачити цього року багато критичного про українських мігрантів, від побутових бійок до неповаги до європейців, які їх приймають. Насправді поодинокі випадки потрапляли в національний порядок денний європейських країн і створювали образ невдячних українців.

Другий – фокус на українську корупцію. Як ми бачимо, незважаючи на те, що особливих змін з українською корупцією порівняно з 2022 не відбулося – на Заході це питання стало одним із головних.

І третє – нереалістичні цілі української перемоги (вихід на межі 1991 року).

Тут ми бачимо все сильніший і сильніший голос західних експертів і політиків на тлі невдалого контрнаступу ЗСУ. Загалом, росіяни отримали цілком відчутні результати: перемога Фіцо в Словаччині та одразу скасування всієї підтримки України, а також блокування допомоги ЄС, зростання "Альтернативи" у Німеччині, та падіння підтримки у багатьох країнах.

Чим усе це загрожує Україні? Вже очевидний провал українського контрнаступу, розкол між Залужним та Зеленським, який став публічним, падіння підтримки військової та фінансової допомоги у багатьох країнах – це тло, з яким ми увійдемо у 2024 рік.

І на цьому фоні складно не тільки пояснювати, чому потрібно продовжувати воювати, а й чекати збільшення допомоги. Але найбільше негативне тло загрожує перемогою антиукраїнських політиків на величезній кількості виборів.

Популісти, які йдуть за громадською думкою, можуть обрати саме антиукраїнську риторику як головну. Ми вже відчуваємо результати цього. Сама ідея, що Трамп може перемогти та урізати допомогу Україні, вже змінила поведінку росіян, які раніше чекали на переговори, а зараз вирішили триматися до перемоги Трампа.

Ще однією великою загрозою наступного року є відмова Зеленського проводити вибори. Так, це рішення частково виправдане та обґрунтоване.

Але в умовах втрати сильного голосу українців на Заході буде дуже складно пояснити західному суспільству, чому демократія Зеленського не проводить вибори, а авторитаризм Путіна - проводить. Росія, звичайно, скористається цим, щоб зменшити підтримку України та дискредитувати Зеленського як демократа.

Все це веде до того, що 2024 рік у кращому разі закінчиться деяким варіантом Мінська-3, у найгіршому примусі України до відмови від територій. Якщо хтось не візьметься за інформаційний фронт і не поверне втрачені українські позиції.