Як "генерал Мороз" змінить ситуацію на фронті і де, окрім Донбасу та півдня, може бути небезпечно, - інтерв'ю із сержантом СCO Макаруком

Широкомасштабна фаза російсько-української війни триває майже 21 місяць. Окупанти атакують на сході, Сили оборони України відбивають у противника південь та дають прикурити у районі Бахмута. При цьому лінією фронту можна вважати весь наш кордон, через який періодично намагаються пробратися ворожі ДРГ.

Про найгарячіші точки фронту, а також про перспективи зимової війни "Телеграфу" розповів спікер Міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm, сержант ЗСУ Михайло Макарук.

Відкочуються, зализують рани та пруть знову

– Про зіткнення фактично вздовж усієї лінії фронту завдовжки близько 1,3 тисячі км ми чуємо постійно. А ось повідомлення про зіткнення в районі кордону – не те щоб часті новини. Яка ситуація там?

– Північно-західний кордон (з Білоруссю), тобто Волинська, Рівненська, Житомирська області, частково Київська, залишаються зоною ризику. Не дарма там досі концентруються наші війська. Здебільшого це так звана "ротація". Але замість відпочинку наші хлопці потрапляють фактично до напівбойових умов. Бо з того боку намагаються заходити ДРГ. Постійно ведеться аеророзвідка, працюють дрони.

На українсько-російському кордоні, в районі Сумської, Чернігівської, Харківської областей тривають постійні артилерійські та мінометні обстріли. Наносяться удари з вертольотів.

Мінування прикордонних областей, будівництво інженерних споруд тут більш ніж доречні. Тому що відбуваються практично повномасштабні бойові дії.

Як на мене, у нас несправедливо мало уваги приділяють діям прикордонників. А вони фактично на передовій.

– Адже ми не тільки відбиваємося?

– Безперечно! Також ведемо постійну розвідку для виявлення місць дислокації противника. І атакуємо, зокрема нашими безпілотниками, тому росія втикається системами РЕБ, спостережними пунктами типу систем "Муром-М". І робимо рейди.

– Що відбувається у районі Куп’янська?

– Росіяни постійно намагаються там атакувати. Але отримують добрих "люлей". Відкочуються, зализують рани. І пруть знову. Те, що росія спочатку накопичила для найпотужнішого наступу на Куп’янськ (найважливіший залізничний вузол), наші війська вже перемололи. І в районі Куп’янська, і в районі Лимана. Той найпотужніший кулак, який збирав противник для наступу, вже майже розбитий. Частина – на Куп’янсько-Лиманському напрямку, частина – на Авдіївському.

– Яка зараз ситуація в Авдіївці?

– Складна. Противник дещо просунувся, намагається зайти на територію коксохіму. Але Сили оборони України перемелюють окупантів там у неймовірній кількості. Резерви, ресурси, які могли використовуватися росіянами на інших напрямках, перспективніших, зараз фактично виснажені. Нещодавно наші провели вдалу контратаку на Степове (село за 3 км на північний захід від Авдіївки). Респект та повага до 110-ї бригади, яка демонструє колосальний професіоналізм та героїзм.

– Що відбувається у районі Бахмута?

– Ідуть позиційні бої. Наші там відбиваються і просуваються. Головне завдання росіян там – вигнати нас за залізницю і знову взяти Кліщіївку. Ми їм ці завдання всіляко заважаємо вирішувати. Виходить.

– Яку тактику використовує супротивник?

– Для того, щоб вирахувати наші позиції, вперед кидають підрозділи "Шторм Z" та їхні аналоги, набрані з зеків чи дезертирів. Їх не шкодують. Найрозумніші намагаються здатися самі. Хоча пропагандисти їм неабияк промивають мізки, запевняючи, що "українські нацисти всіх полонених продають на органи". Над такими групами, зазвичай, ставлять старшим чеченця (кадировця). Той займається залякуванням, рукоприкладством. Може і покалічити, і розстріляти. Все у найкращих традиціях радянських штрафбатів. Як правило, за тиждень з роти таких "штормовиків" (100-130 осіб) мало хто залишається у строю.

Постійно працює арта, безпілотники.

Після цих сучасних штрафбатів, коли більш-менш (як росіянам здається) розвідані наші позиції, знову навалюють артою чи бомбами. А там уже вперед йдуть професійніші кадри.

Свої резерви окупанти угробили в районах Авдіївки та Куп’янська

– Як схарактеризуєш ситуацію на півдні?

– Як дуже перспективну для нас. Російська пропаганда розтрубила, що ми маємо проблеми в селі Роботине (належить до Токмацької міської громади Пологівського району Запорізької області), а насправді ми в тому районі продовжуємо вибивати ворога, займаємо цікаві позиції. При тому, що там – тотальна перевага супротивника у повітрі, нас закидають бомбами та ракетами. Однак – і тримаємось, і рухаємося вперед.

І, звичайно, у всіх на слуху Херсонщина, на тимчасово окупованому лівобережжі якої вже створено низку наших плацдармів. Командувати Херсонським напрямком росіяни нещодавно поставили генерала Михайла Теплинського, командувача повітрянодесантних військ. До речі, уродженця Донецької області. Його вважають дуже тямущим генералом. Однак він зіштовхнувся із серйозною проблемою. Ті ресурси, які йому виділили, надзвичайно малі. Основні резерви окупанти угробили в районах Авдіївки та Куп’янська.

Тим часом відстань від Кінбурнської коси до Нової Каховки – близько 180 км. І втримати цю лінію тими силами, що їх дали Теплинському, неможливо. А наші постійно тиснуть. Працює артилерія. У нас – зручне становище. Адже лівий берег Херсонщини нижчий за деокупований правий.

Окрім того, активно працює розвідка. І росіянам доводиться задкувати. І вигрібати. І губитись у здогадах – де ми можемо ще вдарити.

Кому допоможе "генерал Мороз"

– Погодні умови псуються. Як це впливає на бойові дії?

– По бездоріжжю особливо вперед не попреш. Тож ми все більше йдемо в позиційні бої. Принаймні поки не вдарять такі морози, які серйозно "утрамбують" землю. Йде змагання логістик та ударів по командних пунктах, складах з боєприпасами та ПММ тощо.

Крім того, опала "зеленка" (листя), тому потай особливо нікуди не підберешся.

Але навряд чи взимку лінія фронту замре. Ті ж росіяни всі свої потужні наступи починали, як правило, саме взимку. Це і Дебальцевська операція (коли взимку-2015 захопили важливий залізничний вузол на Донеччині) та вторгнення у лютому-2022. Росіяни кажуть, що їм допомагає "генерал Мороз". Але це, якщо вони на своїй землі. А зараз вони на чужій. І мороз тут більше, певен, допоможе нам.

Тим більше що ми до цієї зими підготувалися на фронті краще за противника. Тут – подяка волонтерському руху, який і буржуйки підігнав, і пальне.

Нещодавно мій друг спілкувався з одним із лісництв Київської області. І там є чіткий план – усі сухі дерева відправляють на потреби фронту. Причому вже у розпиляному вигляді. Якщо деревина потрібна як будматеріал – це також робиться, причому дуже якісно. До речі, цікавий факт. У нас воює понад три тисячі лісників. А лісництва самі намагаються забезпечити їх усім необхідним. Включаючи машини та тепловізори. Це викликає повагу.

Багато залежатиме від тилу. Як витримає наша інфраструктура – енергоструктура. Адже від цього залежить логістика, забезпечення шпиталів, лікарень, де відновлюються українські воїни.

Читайте незабаром у другій частині матеріалу — про неправильну поведінку низки політиків стосовно ЗСУ.