Документальний фільм «Рік. Херсон»: хто підставив Комарова?

Новий документальний проєкт Дмитра Комарова «Рік. Херсон», прем’єра якого відбулася на каналі «1+1 Україна», присвячений річниці звільнення міста. Він складається з трьох серій і розповідає про події на Херсонщині в листопаді 2022 року, коли росіяни втекли з правого берега Дніпра, та про життя у звільненому Херсоні зараз.

Херсонська операція видається дуже вдячною темою для документального фільму. Рік тому ЗСУ звільнили єдиний обласний центр, що вороги захопили після 24 лютого. Для херсонців і всієї України це було справжнє свято, «репетиція Перемоги», як сказав Комаров. Звісно, кожен українець радо згадає ті події та зануриться в ейфорійну атмосферу.  До того ж минуло достатньо часу, щоб розраховувати на якісь нові подробиці про звільнення правобережжя Херсонщини. Принаймні в попередньому фільмі Комарова «Рік. Харківщина» невідомі цікаві факти про Слобожанський наступ були.

Не менш актуальним є репортаж із Херсона рік потому. Ми всі читаємо новини та знаємо, що місто буквально розстрілюють. Щодня там гинуть мирні жителі, а інфраструктура зазнає руйнувань. Попри це в Херсоні залишаються цивільні. Як вони там живуть? Про що думають?

 Херсон, 2023 рік

Краще за все «Рік. Херсон» упорався з останнім, тобто розповів про поточне життя в місті. Комаров поговорив із купою місцевих і створив загальну картину. Постійний страх через обстріли та надія на остаточне звільнення через деокупацію Лівобережжя — такі настрої панують у понівеченому Херсоні зараз. І ще трохи образи, адже херсонцям здається, що в більш безпечних українських містах їх не розуміють.

«Коли з Донецьком та Луганськом було, ми теж це не розуміли. Так, ми бачили по телевізору: того вбили, там обстріли. А коли сталося з нами, ми нарешті усвідомили. Ми б хотіли, щоб вся Україна розуміла. Це на всю країну напали, ми такі ж українці. І дуже страшно бути в окупації, це зовсім не “братський народ”», — розповіла одна з героїнь фільму.

Добре пам’ятаю, що торік так само почувалися харківці. Їм здавалося, що щоденні прильоти по Харкову ніхто не помічає, тоді як через єдину ракету по Києву здіймається світовий галас. Якби в той час хтось зняв фільм про ракетний терор проти Харкова, жителям стало би легше. У цьому сенсі фільм Комарова про Херсон — реальна допомога місцевим. Позбивати ті всі кляті ракети ми не в змозі, але вислухати й підтримати точно можемо.

Що стосується розповіді про херсонську операцію, то тут «Рік. Херсон» розчарував. Попри інтерв’ю з трьома авторами херсонської перемоги — командувачем оперативного командування «Південь» Андрієм Ковальчуком, командувачем оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександром Тарнавським і командувачем оборони Миколаєва (лютий-квітень 2022 року) Дмитром Марченком — сенсації не вийшло. Фільм пропонує якісь давно відомі факти, помножені на загальні фрази.

 Кадр з фільму

«Оце у них було стратегічне завдання — відрізати нас від моря і суходолом вийти до Придністров’я», — розповідає генерал-майор Андрій Ковальчук і малює на мапі кордони території, яку на півдні планували захопити росіяни. Кому це невідомо в листопаді 2023 року, якщо проєкт так званого «сухопутного коридора» росіян був опублікований ще у 2014 році?

На питання Комарова «Як ми змогли цьому протистояти?» Ковальчук відповів, що «у нас не було іншого виходу», а подією, що «значно прискорила процес звільнення правого берега», назвав неодноразове знищення ворожої техніки в Чорнобаївці.

Можливо, якби не певні внутрішні процеси в країні, огріхи фільму не так би впадали в очі: я писала  раніше, що Комаров працює в жанрі «наївної» журналістики, який має свої переваги. Але цього разу історія виявилася занадто наївною. А сам журналіст припустився помилок, які змусили подивитися на його роботу під іншим кутом.

Першу помилку Дмитро Комаров зробив прямо на початку фільму, коли ще не всі титри минули. «Рік тому ми були першими журналістами, що потрапили до щойно звільненого Херсона. 11 листопада 2022 року почали з’являтися новини, що в Херсоні росіян більше немає. На той час інформації було настільки мало, що ми поїхали в Херсон, аби переконатися у всьому особисто», — розповідає Дмитро Комаров. На екрані в цей час з’являється підпис «Траса Миколаїв — Херсон, 2022». Ну тобто сидів Комаров десь у Києві (про всяк випадок відразу в машині, в касці та броніку), гортав стрічку, побачив новину про звільнення Херсона — і в дорогу. Кожен міг зробити те саме, але, напевно, не захотів…

Згодом автор додає: «В листопаді 2022 року не можна було просто так проїхати цією трасою». Фух, думаю, обмовила хорошу людину, зараз він розповість, як було насправді. Натомість я дізнаюся, що знімальну групу зупинили на блокпосту лише тому, щоб скерувати їхню автівку не замінованим шляхом.

Не знаю, навіщо автор почав фільм саме так. Це відверта образа колег по цеху, які торік кістьми лягали, щоб потрапити до Херсона. Але — якщо раптом хтось забув — це було неможливим через «стабілізаційні заходи» військових. Журналістів організовано привезли до звільненого міста лише 14 листопада 2022 року, а тих, хто потайки проник сюди раніше (зокрема, представників CNN,  SkyNews та hromadske), Генштаб гучно позбавив акредитації. Українські й іноземні журналісти та медійні організації навіть зверталися до президента Володимира Зеленського, головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного та тодішнього міністра оборони Олексія Резнікова з вимогою втрутитися в конфлікт, повернути допуски та взагалі «прибрати зайву бюрократію».

Знімальної групи Комарова серед тих, кого позбавили акредитації, не було. Попри те, що його зйомки того часу датуються 12–14 листопада (від зустрічі військових на центральній площі Херсона до підйому державного прапора за участю Володимира Зеленського), тобто під час найактивніших «стабілізаційних заходів».

Дмитро Комаров в кадрі назвав дату: 12 листопада 2022 року

Очевидно, що Дмитро Комаров має прямий доступ до військово-політичного керівництва країни та за сприяння влади може отримати дозвіл на відвідування найзакритіших ділянок фронту. До таких привілеїв можна ставитися навіть із розумінням, адже головні аргументи обмежень для медіа — інформаційну війну з ворогом і реальну небезпеку на «нулі» для журналістів — ніхто не скасовував. Але наївно думати, що розуміння може виправдовувати відверту брехню.

Інакше я цю локшину про «сіли та поїхали» назвати не можу.

Тим більше, що скандали з вибірковими заборонами на висвітлювання війни тривають. Черговий трапився акурат за тиждень після виходу останньої серії «Рік. Херсон». 17 листопада на офіційній фейсбук-сторінці президента Володимира Зеленського з’явився допис зі світлинами переправи на лівий берег Херсонщини авторства весільних фотографів Костянтина та Влади Ліберових. У відповідь професійна спільнота різко дорікнула владі, що воєнкорам із багаторічним досвідом відмовляють у доступі до «червоних» ділянок фронту, що перешкоджає інформуванню людей і документуванню подій, а блогери — тут як тут.

Наступної промовистої помилки Дмитро Комаров припустився наприкінці другої серії, яка була присвячена власне визволенню Херсона. Журналіст навів перелік джерел, чиїми матеріалами він скористався. Це насамперед офіційні канали, на які нам так радить посилатися влада: Офіс президента України, Херсонська ОВА, Оперативне командування «Південь», Патрульна поліція України. А також дві приватних телеграм-спільноти: «Риженко Костянтин» (імовірно, йдеться про канал херсонського журналіста Костянтина Риженка, який майже пів року перебував в окупованому місті та документував події) і «Джокер».

Останній — це анонімний канал, що з 2019 року уславився низкою скандалів через компромат на можновладців, начебто отриманий за допомогою пранкера на ім’я Джокер. Які саме матеріали для проєкту «Рік. Херсон» Дмитро Комаров отримав із цього джерела, невідомо. Але, напевно, це було щось украй важливе, що дозволило поставити «Джокера» поруч з Офісом президента й фактично урівняти їх в правах.

ОП я згадала винятково через те, що це джерело було першим у переліку офіційних каналів проєкту Комарова. А ви про що подумали?

 Титри фільму «Рік. Херсон»

До речі, нещодавно Офіс президента знову сплохував через анонімні телеграмканали. На закриту зустріч  Володимира Зеленського з журналістами, що відбулася 16 жовтня, Офіс запросив адміністратора «Трухи», анонімного телеграм-каналу з вельми сумнівною репутацією. Після обурення медіаспільноти секретар Ради національної безпеки й оборони України Олексій Данілов сказав, що президента «підставили», та назвав анонімні телеграм-канали «дуже-дуже небезпечною річчю для національної безпеки». Зауважу, що ця хвиля обурення здійнялася буквально напередодні прем’єри «Рік. Херсон», але «Джокер» у титрах так і залишився. Комарова теж підставили, напевно.

Загалом «Рік. Херсон» справляє сумне враження. З одного боку через те, що автор талановито показав той жах, у якому вже рік живуть херсонці. А з іншого, через наявну картину прірви, яка розверзнулася між владою та «непридворними» журналістами. Ніколи це не закінчувалося нічим хорошим, а під час війни взагалі видається катастрофою.  Адже породжує недовіру і розкол — найулюбленішу та найефективнішу зброю Росії.